Міністерство фінансів винесло на обговорення один із наймасштабніших податкових пакетів останнього часу. В одному законопроєкті уряд об’єднав одразу кілька чутливих рішень: обов’язковий ПДВ для ФОП (для частини ФОПів-спрощенців), нові правила оподаткування доходів із цифрових платформ, зміну режиму для міжнародних посилок і нову логіку дії військового збору. Формально йдеться про виконання зобов’язань перед МВФ і пошук додаткових надходжень до бюджету. По суті — про спробу переписати правила для кількох великих сегментів економіки одночасно.
На перший погляд це виглядає як набір різнорідних норм, зібраних у один документ. Насправді ж ідеться про значно ширшу історію. Держава намагається одночасно вирішити три завдання:
- виконати взяті на себе зобов’язання перед МВФ,
- знайти нові стабільні джерела доходів бюджету
- і поступово прибрати податкові перекоси, які роками накопичувалися між класичним бізнесом, спрощеною системою, платформною зайнятістю та міжнародною електронною торгівлею.
Саме тому цей законопроєкт варто розглядати не як технічну поправку до Податкового кодексу, а як спробу частково перебудувати архітектуру податків під реалії воєнної економіки та післявоєнного переходу.
Це ще не закон. Із пояснювальної записки Мінфіну випливає, що проєкт іще потребує погодження з НБУ, Мінекономіки, Мінцифри, Мінрозвитку, ДПС і Держмитслужбою, правової експертизи Мін’юсту та громадського обговорення. Але часовий коридор вузький: у програмі МВФ для України пакет податкових заходів визначений як структурний маяк на кінець березня 2026 року.
Читайте також: ““One Big Beautiful Tax Bill” по-українськи: ПДВ для ФОП з 4 млн, податки на посилки й платформи”
Чому цей законопроєкт з’явився саме зараз
Ключ до розуміння цього пакета — не лише внутрішня податкова логіка, а й зовнішні зобов’язання України. Уряд і парламент мають виконувати параметри співпраці з МВФ у межах програми розширеного фінансування. Частина рішень, які раніше обговорювалися окремо, тепер зведена в один документ, щоб показати Фонду та іншим міжнародним партнерам: Україна готова не лише просити підтримку, а й розширювати власну фіскальну базу.
Для держави це питання не абстрактної дисципліни. Український бюджет уже тривалий час живе в умовах війни, коли видатки на оборону, безпеку, соціальну підтримку, відновлення інфраструктури та обслуговування державних функцій залишаються надзвичайно високими. При цьому простір для класичних податкових рішень обмежений: різке підвищення базових ставок податків створило б надто сильний суспільний та економічний ефект. Тому влада рухається іншим шляхом — не через загальне підвищення ставок для всіх, а через розширення оподатковуваної бази, закриття винятків і перегляд режимів, які довгий час були привілейованими або слабо контрольованими.
У цьому сенсі законопроєкт є спробою не “запровадити нові податки”, а змінити межі між старими режимами та перекроїти правила доступу до них.
Тобто мова не про спонтанну ініціативу Мінфіну, а про фіскальний пакет, зашитий у логіку програми EFF. Для уряду це спосіб показати партнерам, що Україна готова не лише просити зовнішні кошти, а й розширювати власні доходи бюджету. У пояснювальній записці Мінфін прямо оцінює потенційний ефект від пакета приблизно у 60 млрд грн на рік і окремо підкреслює, що зміни мають запобігти втраті надходжень військового збору після завершення або скасування воєнного стану.
ПДВ для ФОП: де проходить нова межа для спрощеної системи
Найбільше емоцій викликає блок про ПДВ для ФОПів. За задумом Мінфіну, спрощенці з річним доходом від 4 млн грн повинні будуть стати платниками ПДВ із 1 січня 2027 року. Це рішення не просто про додаткову звітність. Воно означає зміну самої філософії спрощеної системи.
Сьогодні загальне правило Податкового кодексу таке: якщо обсяг оподатковуваних операцій перевищує 1 млн грн, реєстрація платником ПДВ є обов’язковою, але для платників єдиного податку 1–3 груп діє виняток. Мінфін пропонує цю конструкцію змінити: з 1 січня 2027 року юридичні особи та ФОП на спрощеній системі з великим оборотом повинні будуть реєструватися платниками ПДВ, якщо досягнуть нового загального порогу, який законопроєкт піднімає з 1 млн до 4 млн грн.
Протягом багатьох років українська спрощенка виконувала дві ролі одночасно. Для малого бізнесу вона була інструментом виживання і мінімізації бюрократії. Для частини більшого бізнесу — способом залишатися у простішому режимі, навіть коли обсяги діяльності вже фактично виходили за рамки “мікропідприємництва”. Саме ця друга проблема й стала предметом критики з боку уряду, міжнародних партнерів та частини експертного середовища.
Пропозиція встановити поріг саме на рівні 4 млн грн виглядає як компроміс. У грудні 2025 року, коли обговорювалися жорсткіші варіанти, ішлося про значно нижчі межі, що викликало сильне занепокоєння бізнесу. Тепер Мінфін фактично дає зрозуміти: дрібного підприємця не чіпають, але той, хто працює з відчутним оборотом, має входити в більш “дорослий” режим оподаткування.
Для бізнесу це означає кілька практичних наслідків.
Перший — ускладнення адміністрування. ПДВ — це не просто ще один платіж, а повністю інша логіка обліку, накладних, звітних періодів, взаємин із контрагентами та ризиків помилок.
Другий — перегляд цінової політики. Частина підприємців спробує перекласти нове навантаження в ціну. Частина — навпаки, зменшить маржу, щоб не втратити клієнта.
Третій — спокуса дробити бізнес, щоб не дійти до нового порогу. Саме це може стати однією з головних побічних реакцій на реформу.
Мінфін намагається пом’якшити перехідний період. Для платників ПДВ, які одночасно лишаються на єдиному податку, пропонується квартальний звітний період, а за перші п’ять порушень протягом 2027 року — символічний штраф 1 грн за затримки з реєстрацією податкових накладних або помилки в нарахуванні та сплаті. Крім того, їм хочуть дозволити складати зведені податкові накладні за операціями з неплатниками ПДВ не пізніше останнього дня місяця. Це сигнал, що Мінфін розуміє: головний ризик тут не лише фіскальний, а й адміністративний.
У ширшому сенсі блок про ПДВ для ФОПів — це спроба провести нову межу між “справді малим” бізнесом і тим сегментом, який уже має працювати за складнішими правилами.
Найбільш відчутно норма вдарить не по мікробізнесу, а по тих ФОП і малих компаніях, які вже працюють на межі малого та середнього сегмента — сервісах, торгівлі, частині B2B-послуг, виробництві, онлайн-комерції. Для них спрощена система перестає бути режимом «мінімального контакту» з ПДВ-адмініструванням. Вони або приймуть нові правила гри, або почнуть дробити бізнес, шукати інші форми роботи чи закладати ПДВ у ціну. Саме тут і лежатиме головний нерв дискусії між Мінфіном та бізнесом. Це вже не технічна правка, а зміна філософії спрощенки для бізнесу з більшим оборотом.
Військовий збір: від тимчасового рішення до майже постійного інструменту
Другий принципово важливий блок — військовий збір. І саме він може стати політично найвибуховішою частиною пакета.
Мінфін пропонує змінити підхід до терміну дії цього платежу. Якщо раніше військовий збір прив’язувався до скасування воєнного стану, тепер логіка інша: він має діяти до набрання чинності рішенням Верховної Ради про завершення реформи Збройних Сил України. Для фізичних осіб ставка залишається 5%, для ФОП — платників єдиного податку 1, 2 і 4 груп — 10% від однієї мінімальної зарплати на перше число місяця, що у 2026 році Мінфін оцінює в 850 грн, а для платників єдиного податку 3 групи — 1% від доходу.
На перший погляд це технічне уточнення. Насправді — дуже важливий політичний сигнал. Держава фактично визнає, що фінансування оборонного сектору не завершиться автоматично в день формального припинення воєнного стану. Із точки зору державних фінансів це логічно: після війни потреба в армії, модернізації, реабілітації, переозброєнні, зміцненні кордону та новій системі безпеки нікуди не зникне. Але з погляду платника податків виникає інше відчуття: тимчасовий збір поступово перетворюється на довгострокову норму.
У цьому і полягає головна проблема. Економічна аргументація держави тут сильна, але суспільна довіра — слабша. Люди готові платити на армію, але водночас хочуть зрозумілих горизонтів, умов завершення, чітких правил та гарантії, що тимчасове не стане вічним лише через зміну формулювання в законі. Якщо влада не пояснить цю логіку переконливо, саме військовий збір стане найемоційнішою точкою критики всього пакета.
Доходи з цифрових платформ: легалізація “сірого” ринку
Окремий блок законопроєкту присвячений доходам, які люди отримують через цифрові платформи. Йдеться про сервіси на кшталт Uklon, Bolt, Uber, Glovo, OLX та інших платформ, де мільйони користувачів щодня заробляють або продають товари й послуги.
Це імплементація міжнародного автоматичного обміну інформацією про доходи з цифрових платформ, тобто українська версія правил, наближених до DAC7 та стандартів ОЕСР. Ще в серпні 2025 року Мінфін пояснював, що це потрібно для гармонізації з ЄС, виконання зобов’язань перед МВФ та приєднання до глобальної системи обміну даними про доходи з платформ на кшталт Bolt, Uber, Glovo, Airbnb чи Booking.
У нинішній пояснювальній записці Мінфіну пільговий режим для фізосіб-продавців виписано так: ставка 5% може застосовуватися до резидента, якому є 18 років, який не є самозайнятою особою, не має найманих працівників, не торгує підакцизними товарами і не перевищує річний ліміт у 834 мінімальні зарплати — тобто приблизно 7,2 млн грн станом на 1 січня 2026 року. Якщо річний дохід від таких операцій не перевищує еквівалент €2000, він узагалі не включається до оподатковуваного доходу.
Для держави це один із найбільш проблемних сегментів. Формально тут існує дохід, але він часто частково або повністю перебуває в тіні. Не тому, що весь цей ринок нелегальний, а тому що традиційна система оподаткування не встигла адаптуватися до платформної економіки. Людина може не бути класичним підприємцем, не відкривати окрему юридичну структуру, але регулярно отримувати дохід через сервіс.
Умовно кажучи, держава каже: ми не забираємо стандартні 18%, а пропонуємо нижчу ставку, якщо ви виходите з тіні. В обмін на це з’являється автоматичний обмін інформацією, прозорість транзакцій і більша роль самих платформ як учасників податкової інфраструктури.
Ще одна принципова деталь: Мінфін хоче, щоб податковим агентом щодо таких доходів виступав оператор платформи, а ДПС мала доступ до інформації про надходження на рахунки тих фізосіб, які користуються пільговим режимом. Формально логіка тут така: нижча ставка в обмін на вищу прозорість. По суті ж держава намагається перетворити те, що довго жило в «сірій зоні», на легалізований напівспрощений сегмент цифрової зайнятості.
У стратегічному сенсі це дуже показовий крок. Україна поступово визнає, що ринок праці та дрібної комерції давно вже вийшов за рамки класичних моделей “роботодавець — працівник” або “підприємець — магазин”. Платформна економіка — це окремий світ, і для нього потрібне окреме податкове правило. Проблема лише в тому, що будь-яка спроба “вивести з тіні” буде сприйматися частиною суспільства як чергове податкове ускладнення. Тому в цьому блоці особливо важливо, як саме будуть виписані механізми адміністрування і чи не створять вони більше бюрократії, ніж легальності.
Посилки до €150: боротьба не з подарунками, а з податковою асиметрією
Ще один важливий блок — правила оподаткування міжнародних посилок. Це тема, яка майже завжди викликає швидку негативну реакцію, бо напряму зачіпає споживача. Але суть запропонованих змін не лише в тому, щоб “обкласти податком посилки”.
Ідеться про спробу змінити податковий режим для товарів, які заходять в Україну через електронні платформи та міжнародні доставки. Якщо сумарна вартість товарів не перевищує 150 євро, для них пропонують спрощений режим. Водночас зберігається звільнення для невеликих некомерційних відправлень до 45 євро, але лише коли це посилка від приватної особи приватній особі, без оплати, для особистого чи сімейного використання і без ознак комерційної мети.
На практиці логіка Мінфіну така: дрібний комерційний імпорт не повинен мати податкової переваги перед українським ритейлом чи локальним продавцем. Довгі роки міжнародна електронна комерція в багатьох країнах розвивалася швидше саме завдяки таким виняткам. Але з часом уряди почали бачити в цьому проблему: внутрішній бізнес платить повний набір податків, а частина імпортованих дрібних товарів фактично користується м’якшим режимом.
Ключова ідея тут у тому, що пільга для дрібних комерційних імпортів фактично звужується, а відповідальність за нарахування та сплату ПДВ хочуть покласти на електронний інтерфейс або його посередника. Іншими словами, держава намагається перенести точку збору податку ближче до платформи, а не до кінцевого одержувача. Це типова європейська логіка: податок має «зніматися» у вузлі, де його легше адмініструвати. Для українського ринку це означає, що перевага дрібних закордонних покупок перед локальним ритейлом буде скорочуватися.
Тому блок про посилки — це не про боротьбу з родинними передачами чи подарунками, а про зменшення асиметрії між українським і зовнішнім e-commerce. З погляду бюджету і конкурентної політики це має сенс. З погляду споживача — означає, що частина дрібних покупок із-за кордону може стати дорожчою або менш зручною. І саме цей побутовий ефект, а не податкова теорія, формуватиме суспільне ставлення до норми.
Що цей пакет означає для економіки загалом
Якщо дивитися на всі запропоновані зміни разом, стає видно головну ідею Мінфіну: держава поступово прибирає податкові винятки, які дозволяли різним сегментам економіки працювати за значно м’якшими умовами, ніж класичний “білий” бізнес.
У межах одного законопроєкту опиняються:
- спрощенці з великим оборотом;
- платформні працівники та продавці;
- споживачі міжнародного e-commerce;
- ФОПи як платники військового збору;
- бізнес, який звик до того, що спрощена система — це не лише підтримка малого підприємництва, а й інструмент податкової оптимізації.
Тобто це не набір випадкових норм. Це послідовна спроба зменшити кількість спеціальних режимів, де податкове навантаження є нижчим або менш контрольованим.
Для бюджету це шанс отримати додаткові доходи. Для держави це один із найреальніших способів швидко посилити власні доходи без повномасштабного підвищення загальних ставок основних податків. Саме тому в пояснювальній записці фігурує оцінка близько 60 млрд грн щороку.
Для міжнародних партнерів — сигнал, що Україна здатна проводити непопулярні, але системні реформи.
Для бізнесу — це початок нової фази відносин із державою, коли стара податкова гнучкість поступово звужується. Для малого ФОПа з невеликим оборотом прямо зараз нічого не змінюється. Але для тих, хто наближається до 4 млн грн на рік, законопроєкт — це сигнал: модель «спрощенка без ПДВ назавжди» закінчується. Платформи стають не просто посередниками, а елементом податкової інфраструктури: на них покладається звітність, а в окремих випадках і функція податкового агента. Це означає вищі витрати на комплаєнс, але й більшу легітимність ринку.
Для покупців закордонних товарів — закордонні дрібні покупки через електронні інтерфейси вже не зможуть так просто користуватися перевагою «маловартісної посилки». Виграє локальний ритейл, а споживач, імовірно, частіше бачитиме ПДВ вже в ціні замовлення. Це не обов’язково означає різкий стрибок вартості всього імпорту, але означає менше податкових лазівок.
Де будуть головні конфлікти
Попри логіку законопроєкту, конфлікти навколо нього майже неминучі.
Перший конфлікт — між фіскальною доцільністю і виживанням малого бізнесу. Те, що Мінфін вважає наведенням ладу, підприємці можуть сприйняти як ускладнення роботи в той момент, коли економіка ще не відновилася.
Для бізнесу питання не лише в тому, чи треба платити більше, а й у тому, наскільки складніше стане жити: ПДВ-облік, накладні, касові розриви, взаємини з контрагентами, ризики перевірок, налаштування обліку. Навіть із «штрафом 1 грн» на старті це все одно означає більший вхідний бар’єр у легальну роботу для частини ФОПів.
Другий конфлікт — між формальною євроінтеграційною логікою і реальними українськими умовами. Багато рішень справді наближені до міжнародних практик, але український бізнес працює в умовах війни, нестабільного попиту, мобілізаційного тиску, проблем із логістикою та доступом до капіталу. Те, що в мирній економіці виглядало б раціонально, у воєнній може сприйматися як надмірний тиск.
Третій конфлікт — між суспільною згодою на підтримку армії і недовірою до “тимчасових” податків. Саме тут законопроєкт матиме найбільший політичний ризик.
Великий податковий законопроєкт Мінфіну — це не окрема історія про ПДВ для ФОПів, не просто новина про посилки чи доходи з Uklon і OLX, і не лише питання військового збору. Це спроба держави переосмислити кілька ключових зон, де українська податкова система довгий час була або надто м’якою, або фрагментованою, або просто не встигала за змінами економіки. Усе це зібрано в один пакет, бо саме так цього вимагає і логіка МВФ, і логіка фіскальної мобілізації воєнної держави.
Суть пакета в тому, що держава хоче одночасно розширити базу оподаткування, зробити ринок прозорішим, зменшити привілеї окремих режимів і підстрахувати бюджет на період, коли воєнні потреби залишатимуться надвисокими. Але саме через це документ і є настільки чутливим: він заходить на територію, де перетинаються інтереси малого бізнесу, споживачів, платформної економіки, армії та міжнародних кредиторів.
Головне питання тепер не лише в тому, чи буде цей законопроєкт ухвалений. Головне — у якій редакції він дійде до парламентської зали, які норми пом’якшать, а які залишать без змін, і чи зможе влада переконати суспільство, що йдеться не про новий податковий наступ, а про спробу зібрати більш стійку фінансову модель держави воєнного часу.
За матеріалами forbes.ua
