21 березня 2026 року стало точкою, коли окремі локальні штурми, удари по логістиці та нарощення тиску на півночі й півдні Донеччини склалися в цілісну картину: Росія, за оцінкою ISW, імовірно, вже перейшла до очікуваної весняно-літньої наступальної кампанії проти українського фортечного поясу в Донецькій області. Йдеться не про один прорив і не про один напрямок, а про спробу розхитати всю систему української оборони навколо Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки — тобто того міського вузла, який і тримає північну частину підконтрольної Україні Донеччини.
Саме тому нинішні події не варто читати як чергове фронтове зведення. Це радше початок нової фази кампанії, у якій Росія намагається перетворити багатомісячний виснажливий тиск на оперативну ініціативу. Показово, що на цьому тлі Україна вже розпочала примусову евакуацію дітей із частини Слов’янська: російські війська підійшли до околиць міста приблизно на 20 кілометрів на окремих ділянках, а сам Слов’янськ залишається одним із ключових вузлів українського “фортечного поясу”.
Чому саме фортечний пояс
Фортечний пояс Донбасу — це не просто набір міст на карті. Це урбанізований, укріплений і логістично пов’язаний оборонний вузол, у якому Слов’янськ і Краматорськ формують північну частину, а Дружківка та Костянтинівка — південну. Поки цей пояс тримається, Росія не може сказати, що вона справді взяла під контроль Донеччину, навіть якщо продовжує повзуче просування на окремих ділянках. Саме тому російське командування, схоже, намагається тиснути на нього одночасно з кількох боків: від Лимана і Сіверська — на північному сході, та від району Часового Яру, Костянтинівки й Покровського вузла — на півдні та південному заході.
Російська логіка тут зрозуміла. Захоплення самого лише одного міста ще не гарантує обвалу всієї системи. Натомість удари по флангах, по дорогах постачання, по переправах, по вузлах безпілотної розвідки й по найближчих тилових містах можуть поступово позбавити українську оборону її головної переваги — зв’язності. Саме тому у звітах останніх днів так часто з’являються не тільки штурми, а й удари КАБами, дронами, артилерією, а також спроби бити по критичній інфраструктурі й логістиці.
Лиманський напрямок як головний сигнал
Найважливіший індикатор зміни фази — бій 19 березня на Лимансько-Борівському напрямку. За даними 3-го армійського корпусу, які підтвердили українські медіа та які використала у своєму звіті ISW, російські сили атакували одночасно на семи ділянках, залучивши понад 500 піхотинців, 28 одиниць бронетехніки та більш як 100 мотоциклів, багі й квадроциклів. Українська сторона стверджує, що атаку вдалося зірвати за чотири години, а втрати РФ склали 405 військових, з них 288 — безповоротні; також було знищено десятки одиниць техніки. Для нинішньої війни це дуже великий за мірками останніх місяців механізований штурм.
Сам по собі цей епізод ще не означає початку великого прориву. Але він показує дещо важливіше: Росія знову готова платити дуже високу ціну за спробу тактичного продавлювання української оборони саме на тому напрямку, який відкриває шлях до Слов’янська з північного сходу. Це не схоже на імпровізацію. Швидше — на випробування нової конфігурації наступу: маса піхоти, розосереджена техніка, велика кількість легкої мобільності, паралельні удари безпілотниками та авіацією, і все це — для того, щоб перевантажити українську систему виявлення й знищення цілей.
Росія змінює тактику, але не позбувається старких проблем
Одна з головних рис нинішньої російської тактики — відхід від великих щільних механізованих колон до розосередженого наступу невеликими пакетами сил, які йдуть кількома маршрутами одночасно. У цій схемі бронетехніка більше не обов’язково є основним “тараном”; вона може працювати як засіб підтримки, прикриття або доставки, тоді як мотоцикли, багі та квадроцикли дають змогу швидко закидати піхоту ближче до українських позицій. ISW також фіксує зростання ролі керованих авіабомб, Ланцетів і “Молнії” на Лиманському напрямку, тобто наземний штурм дедалі більше підпирається повітряно-дроновим тиском.
Але тактична адаптація не скасовує базових слабкостей російської армії. ISW окремо звертає увагу, що такий рівень втрат у батальйонному штурмі є важко сумісним із довгим темпом кампанії, а речник української бригади на Лиманському напрямку повідомив, що російська базова підготовка штурмовиків скоротилася з місяця до одного тижня. Це дуже промовистий сигнал: Кремль намагається прискорити поповнення, але робить це коштом якості. Тобто Росія може ще довго генерувати хвилі атак, але не обов’язково зможе перетворити їх на оперативний результат.
Південна дуга: Краматорськ і Костянтинівка під зростаючим тиском
Було б помилкою звести все лише до Лимана. Уже в попередні дні ISW писала, що російські механізовані штурми й удари в районах Костянтинівки та Покровська можуть бути частиною підготовки до весняно-літньої кампанії проти фортечного поясу. На 21 березня Генштаб України повідомляв про 161 бойове зіткнення за добу, а найгарячішими були, зокрема, Покровський і Костянтинівський напрямки. Це означає, що російський задум, імовірно, полягає не в лобовій атаці на одну “фортецю”, а у спробі одночасно тиснути на північну і південну дуги оборони.
Додатковий маркер небезпеки — те, що, за попередньою оцінкою ISW, Росія почала обстрілювати населені пункти безпосередньо поблизу Краматорська ще наприкінці лютого. Це вкладається у ширшу логіку: перед тим як кидати вперед великі наземні сили, російське командування намагається “розм’якшити” глибину української оборони — ударами по дорогах, складах, ремонтній інфраструктурі, енергетиці та містах, які виконують роль тилових вузлів для фронту.
Чи може Росія реально взяти пояс у 2026 році
Станом на 21 березня відповідь радше негативна. Власне, ISW прямо оцінює, що російські війська навряд чи захоплять увесь фортечний пояс у 2026 році, хоча цілком можуть вибороти окремі тактичні здобутки за дуже високу ціну. Це важливе формулювання. Воно означає, що йдеться не про неможливість російського просування взагалі, а про малоймовірність швидкого стратегічного обвалу української оборони на цій ділянці.
Причин кілька.
По-перше, російські війська вже входять у кампанію виснаженими й змушені компенсувати нестачу якості кількістю.
По-друге, українська оборона на цьому театрі — це не лише окопи, а щільна система дронів, артилерії, мобільних груп і міської оборони.
По-третє, навіть на тлі російського тиску Україна останніми днями мала локальні просування поблизу Куп’янська, Покровська та в тактичному районі Костянтинівка–Дружківка, а в попередні тижні українські дії на півдні, за оцінкою ISW, уже змушували Росію коригувати свої плани й відволікати ресурси.
Україна не лише обороняється
Окрема помилка — дивитися на березень 2026 року лише як на період російського натиску. Україна не перебуває в пасивній обороні. У ніч на 21 березня, за даними Генштабу, Сили оборони вдарили по Саратовському НПЗ, а також по командному пункту підрозділу російського центру “Рубікон” у Маріуполі й по інших цілях в окупованих районах. Це важливо не лише як тактичний успіх, а як частина ширшої логіки: якщо Росія намагається зламати українську логістику на фронті, то Україна відповідає ударами по російській паливній, командній та безпілотній інфраструктурі в глибині.
Не менш показовою є й історія з армійською авіацією РФ. 20 березня Україна підтвердила ураження російського Ка-52 FPV-дроном на Покровському напрямку; 21 березня ISW зафіксувала повідомлення російських мілблогерів про ще одну втрату Ка-52. Навіть якщо другий епізод потребує обережності у формулюваннях, сама тенденція очевидна: зона ризику для російських гелікоптерів біля лінії фронту розширюється, а дешеві дронові рішення дедалі частіше загрожують дорогій авіації.
Наземний наступ і тиловий терор — це одна кампанія
Ще один важливий висновок із подій 21 березня полягає в тому, що російська кампанія — це не лише штурми біля Лимана чи Костянтинівки. Тієї ж ночі Росія запустила по Україні 154 безпілотники, з яких, за даними Повітряних сил, 148 були збиті або подавлені. Але навіть за такого високого відсотка перехоплення удари спричинили влучання на кількох локаціях, загибелі людей у Запоріжжі та масштабні відключення електроенергії в Чернігові й інших районах. Це показує, що російська стратегія залишається дворівневою: фронт треба продавлювати, а тил — постійно виснажувати.
Чому все це збігається з переговорами у США
Час обрано не випадково. 21 березня українська та американська делегації провели в Маямі новий раунд переговорів, який сторони назвали конструктивним, а 22 березня домовилися продовжити контакти. За повідомленнями, українську делегацію очолював Рустем Умєров, а до складу входили Кирило Буданов, Сергій Кислиця та Давид Арахамія; серед тем були подальші кроки в переговорному треку і двосторонні домовленості, включно з широкою дроновою угодою. На цьому тлі спроба Росії посилити тиск на фортечний пояс виглядає як класичне намагання покращити власні позиції на полі бою саме в момент дипломатичного руху.
У цьому і полягає головний нерв моменту. Москва намагається довести, що час працює на неї: що вона може одночасно вести переговори, бити по тилу, штурмувати Донеччину і поступово стискати український простір маневру. Але реальні події 19–21 березня показують і зворотний бік цієї стратегії: за кожен крок уперед Росія платить дедалі дорожче, а Україна, попри складний фон, усе ще здатна і зривати великі штурми, і бити по російському тилу, і локально контратакувати.
Отже, оцінка на 21 березня виглядає так: весняно-літня кампанія Росії проти українського фортечного поясу, найімовірніше, вже стартувала, і її першим великим сигналом став батальйонний штурм на Лимансько-Борівському напрямку. Кремль намагається зайти на Слов’янськ і Краматорськ не одним ударом, а системним виснаженням — через Лиман, Костянтинівку, Покровський вузол, удари по логістиці й постійний дроновий пресинг тилу. Але станом на зараз це радше початок важкої кампанії на виснаження, а не переддень неминучого російського прориву. І саме від того, чи вдасться Україні зберегти зв’язність оборони, інтенсивність дронового перехоплення і темп ударів по російському тилу, залежатиме, чи стане березень стартом російського успіху — чи початком ще однієї дорогої й виснажливої невдачі Москви.
За матеріалами understandingwar.org
