Президент Володимир Зеленський підписав закон №15110, згідно з яким військовий збір продовжуватиме свою дію не лише на час воєнного стану, а й ще на три роки після року, в якому його буде припинено або скасовано. Це рішення виходить далеко за межі технічної податкової правки: фактично держава офіційно визнає, що навіть після завершення гарячої фази війни потреба у великих і стабільних оборонних ресурсах нікуди не зникне. 14 квітня 2026 року картка законопроєкту на сайті Верховної Ради отримала статус “повернуто з підписом від Президента України”, а сам закон раніше, 7 квітня, підтримали 257 депутатів.
На перший погляд, ідеться про збереження чинних ставок збору. Але насправді це значно більше: військовий збір, який суспільство звикло сприймати як податок воєнного часу, перетворюється на інструмент довшого післявоєнного фінансування. Причому не абстрактного “відновлення колись потім”, а цілком конкретного утримання оборонної системи, армії та бюджетної стійкості держави в період, коли зовнішня допомога залишатиметься критично важливою, але не гарантовано достатньою. На це прямо вказують і формулювання Верховної Ради, і позиція Мінфіну, і контекст нової програми МВФ.
Читайте також: “Так виглядає незалежність”. Як Зеленський показав, що український ОПК за роки великої війни став окремою силою держави
Що саме підписав Зеленський
Юридично коректно говорити не просто про “три роки після війни”, а про три роки, наступні за роком, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан. Саме так це сформульовано в офіційних матеріалах парламенту та Мінфіну. Тобто закон прив’язаний не до політичного чи емоційного поняття “кінець війни”, а до конкретного правового режиму — воєнного стану. Це важливе уточнення, бо воно визначатиме реальний часовий горизонт дії збору.
У картці законопроєкту №15110 зазначено, що 7 квітня 2026 року закон був ухвалений, того ж дня направлений на підпис президенту, а 14 квітня — повернутий з його підписом. Таким чином політичне рішення вже оформлене в завершену законодавчу процедуру на рівні глави держави.
Хто і скільки платитиме
Закон не вигадує нових ставок, а закріплює чинні на довший період.
Для фізичних осіб зберігається ставка 5%.
Для військовослужбовців та працівників сектору безпеки і оборони — 1,5% із доходів у вигляді грошового забезпечення.
Для ФОП 1-ї, 2-ї та 4-ї груп — 10% від мінімальної заробітної плати, а для платників єдиного податку 3-ї групи, як ФОП, так і юросіб, крім е-резидентів, — 1% від доходу.
У 2026 році для ФОП 1-ї, 2-ї та 4-ї груп це означає щомісячний авансовий внесок на рівні 864,70 грн, оскільки ДПС розраховує його як 10% мінімальної зарплати, встановленої на 1 січня звітного року. Для більшості громадян військовий збір продовжує утримуватися із зарплат, орендних доходів, процентів за депозитами та інших оподатковуваних доходів.
Читайте також: Новий пакет допомоги від Німеччини, дрони, Patriot і стратегічне партнерство: що означає зустріч Зеленського та Мерца
Чому це рішення значно важливіше, ніж здається
Ключова зміна — не лише в тому, що збір не скасовують. Головне в тому, що держава відкрито визнає: після завершення воєнного стану настане не “фінансове розслаблення”, а складний перехідний період, коли потрібно буде одночасно фінансувати армію, відбудову, соціальні зобов’язання, інфраструктуру і макрофінансову стабільність. Саме тому військовий збір перестає бути виключно тимчасовим антикризовим механізмом і стає частиною ширшої післявоєнної бюджетної архітектури.
Ще одна показова деталь: закон передбачає, що військовий збір зараховуватиметься до спеціального фонду державного бюджету і спрямовуватиметься на забезпечення потреб Збройних Сил України. Тобто влада намагається не просто зберегти джерело доходів, а й підсилити його політичну та суспільну легітимність через цільове призначення коштів. Для частини суспільства це може бути аргументом на користь продовження збору: гроші не розчиняються в загальному бюджетному потоці, а прив’язуються до оборони.
Чому в цій історії такий важливий МВФ
Офіційний портал Верховної Ради прямо вказує, що законопроєкт підготовлено на виконання Меморандуму між Україною та МВФ від 13 лютого 2026 року. Мінфін також прямо пов’язує ухвалення закону з виконанням міжнародних зобов’язань України. Це означає, що рішення про продовження військового збору не можна пояснити лише внутрішньою логікою бюджету чи політичною волею Банкової — це також елемент ширшої домовленості із зовнішніми кредиторами.
26 лютого 2026 року Рада директорів МВФ затвердила для України нову 48-місячну програму EFF на $8,1 млрд з негайним першим траншем приблизно $1,5 млрд. Україна цього року потребує $52 млрд зовнішнього фінансування, а Фонд наполягає на розширенні податкової бази. У цьому контексті закон №15110 виглядає не просто податковим рішенням, а частиною великої конструкції фінансового виживання держави.
Читайте також: “Без ПДВ для ФОПів — поки що. Чому уряд розібрав «великий податковий закон» на частини”
Чому влада не може легко відмовитися від цього податку
За розрахунками Мінфіну, продовження військового збору у чинних розмірах дозволить залучати до держбюджету близько 140 млрд грн на рік. Для розуміння масштабу: лише у січні–березні 2026 року надходження від військового збору сягнули 43,5 млрд грн, що на 27,5% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Інакше кажучи, це вже не периферійний платіж, а один із вагомих інструментів наповнення бюджету безпеки й оборони.
Саме тому дискусія тут не лише про справедливість, а й про арифметику. Щоб скасувати такий збір, держава мала б або знайти альтернативне джерело десятків мільярдів гривень щороку, або радикально урізати частину видатків, або ще сильніше збільшити залежність від зовнішніх кредитів і донорів. У нинішніх умовах жоден із цих варіантів не виглядає простим чи політично безпечним.
Хто відчує це рішення найсильніше
Для найманих працівників закон означає, що підвищене податкове навантаження залишиться з ними значно довше, ніж багато хто очікував на початку війни. Для малого бізнесу, особливо для ФОПів, це сигнал, що післявоєнна податкова “нормалізація” не буде швидкою. Навпаки, держава фактично попереджає: період підвищеної мобілізації ресурсів триватиме і після формального завершення воєнного стану.
Для великої частини суспільства це може стати психологічно неприємною, але зрозумілою новиною: війна породжує довгий фінансовий шлейф. Для бізнесу — це нагадування, що повоєнне відновлення не означатиме автоматичного податкового послаблення. Для уряду — спроба заздалегідь закласти ресурс на утримання оборонної системи в перехідний період, коли небезпека може вже не виглядати так само гостро, але витрати на безпеку залишатимуться високими.
Де тут можуть виникнути суперечки
Найслабше місце цього рішення — не у фіскальній логіці, а в суспільному сприйнятті. Військовий збір тривалий час подавався як винятковий інструмент часу війни. Тепер влада фактично визнає, що “тимчасовість” може виявитися значно довшою. Це майже неминуче підживлюватиме запит на жорсткішу підзвітність влади: якщо збір продовжують на роки, суспільство вимагатиме більшої прозорості щодо того, куди саме йдуть ці кошти і який ефект вони дають для обороноздатності.
Інша лінія критики стосуватиметься малого бізнесу. У бізнес-спільноті наростає напруга навколо податкових рішень, необхідних для співпраці з МВФ, а парламент та уряд проходять ці голосування непросто. Це означає, що навіть якщо закон уже підписано, політична дискусія навколо податкового навантаження нікуди не подінеться.
Що це означає в ширшому сенсі
Закон №15110 — це маркер нового етапу української економічної політики. Якщо раніше фіскальна логіка була побудована навколо виживання країни під час повномасштабної війни, то тепер уряд починає оформлювати логіку післявоєнної стійкості. Вона базується на простому, хоча й непопулярному принципі: безпека коштує дорого не лише під час бойових дій, а й після них. А тому податкова система теж змінюється не на місяці, а на роки.
Підписавши закон №15110, Зеленський фактично зафіксував нову реальність: військовий збір в Україні вже не виглядає винятково податком “на час війни”. Він стає частиною довшої післявоєнної моделі фінансування оборони та бюджетної стабільності. Для держави це спроба закрити частину майбутніх фіскальних ризиків. Для громадян і бізнесу — сигнал, що економічні наслідки війни триватимуть значно довше, ніж сама юридична дія воєнного стану.
За матеріалами babel.ua
