Погрози Кремля про “систематичні удари” по Києву, можливий провал ракети “Орешник”, українська кампанія ударів по російській ППО та логістиці — усе це свідчить: війна входить у фазу, де Москва дедалі більше компенсує нестачу оперативних успіхів терором, демонстративною ескалацією та інформаційними операціями.
Росія знову намагається повернути війну в режим залякування. Після серії масованих ударів по Україні Москва відкрито погрожує Києву “систематичними” атаками по оборонно-промислових об’єктах, “центрах ухвалення рішень” і штаб-квартирах. Формально Кремль подає це як “відповідь” на український удар по Старобільську. Але хронологія, масштаб підготовки та попередня поведінка Росії свідчать про інше: Москва використовує тему “помсти” як інформаційне прикриття для заздалегідь спланованої ескалації.
Водночас на фронті ситуація для Росії залишається складнішою, ніж намагається показати її пропаганда. Значних оперативних проривів немає, українські війська контратакують на окремих ділянках, а кампанія ударів по російських системах ППО, складах, логістиці, паливній інфраструктурі та тилових базах поступово розширює глибину українського впливу. У цій картині ракетний тиск на Київ виглядає не лише як спроба завдати шкоди, а й як спроба компенсувати політичне й військове роздратування Кремля.
Головне
- Росія погрожує Києву новими “систематичними” ударами, намагаючись подати ескалацію як відповідь на окремий інцидент.
- Кремлівська версія про “помсту” за Старобільськ виглядає слабкою, бо масштабний ударний пакет 23–24 травня, ймовірно, готувався не один день, а тижнями.
- Москва намагається приховати відсутність значних успіхів на фронті демонстративними ударами по столиці та інформаційною кампанією проти України.
- Українські сили посилили кампанію ударів по російській ППО, логістиці та паливній інфраструктурі, зокрема на окупованих територіях і в прикордонних регіонах РФ.
- Можливий збій другої ракети “Орешник” став би болючим іміджевим і фінансовим ударом для Росії.
- На Куп’янському напрямку російський наступ, схоже, втрачає імпульс, хоча наступальний потенціал у РФ ще зберігається.
- На напрямках Костянтинівка — Дружківка, Добропілля, Покровськ і Запоріжжя тривають важкі бої, але без ознак стратегічного прориву РФ.
- Білоруський напрямок залишається фактором тиску, хоча наразі українські прикордонники не фіксують накопичення білоруських сил біля кордону.
Погрози Києву: Росія переводить ракетний терор у режим політичного сигналу
25 травня російське МЗС фактично анонсувало нову фазу ударів по Києву. У заяві йшлося про “систематичні” атаки по українських оборонно-промислових об’єктах, майданчиках розробки та виробництва безпілотників, центрах ухвалення рішень і штаб-квартирах. Окремо Москва закликала іноземних громадян, дипломатів і міжнародні організації евакуюватися з Києва, а мешканців столиці — уникати військової та урядової інфраструктури.
Це не просто військова погроза. Це — спроба створити атмосферу неминучості нових ударів, посіяти тривогу в українській столиці, тиснути на дипломатичні місії та продемонструвати Заходу, що Росія готова до подальшої ескалації.
У Кремля тут одразу кілька цілей.
Перша — психологічна. Москва хоче повернути Києву статус головної цілі, показати, що столиця залишається під постійним ризиком, і змусити українське суспільство жити в очікуванні нових масованих атак.
Друга — політична. Погрози дипломатам та міжнародним організаціям мають створити відчуття, що перебування в Києві стає дедалі небезпечнішим, а отже — підважити нормальну роботу міжнародної присутності в Україні.
Третя — інформаційна. Росія намагається оформити власну ескалацію як “вимушену відповідь”, а не як продовження системної кампанії терору.
Четверта — військово-оперативна. Москва, ймовірно, намагається скористатися обмеженими запасами українських засобів протиракетної оборони, насамперед дефіцитом ракет-перехоплювачів до Patriot, щоб збільшити ризики для столиці під час комбінованих атак.
Версія Кремля про “помсту” не витримує хронології
Офіційна російська версія така: удари по Києву є нібито відповіддю на український удар по об’єкту в окупованому Старобільську Луганської області 21–22 травня. Москва стверджує, що там постраждав цивільний об’єкт, і намагається подати свої подальші удари як “відплату”.
Але ця конструкція має одразу кілька слабких місць.
По-перше, Росія почала посилювати удари по Києву ще в ніч із 12 на 13 травня — менш ніж через день після завершення так званого перемир’я до Дня Перемоги. Це сталося більш ніж за тиждень до удару по Старобільську. Отже, ескалація вже була в русі.
По-друге, удар 23–24 травня був надто масштабним, щоб його можна було підготувати за 24–48 годин. Атака включала понад 90 ракет і 600 безпілотників. Такі операції потребують завчасного планування, логістики, підготовки носіїв, розрахунку маршрутів, синхронізації запусків і накопичення засобів ураження.
По-третє, Москва не надала переконливих доказів, що удар по Старобільську був спрямований виключно по цивільному об’єкту. Українська сторона заявляла, що російські військові розмістили військовий квартал на території ураженого коледжу. Це вписується в ширшу практику РФ — використовувати цивільні будівлі або інфраструктуру для військових потреб, створюючи потім підстави для інформаційних звинувачень.
Тому кремлівська версія про “помсту” виглядає радше як медійна обгортка для давно підготовленого ударного циклу. Москва хоче, щоб Захід сприймав її дії не як ескалацію війни, а як реакцію на “провокацію”. Це важливо для Кремля, бо російська дипломатія намагається зменшити ймовірність жорсткої відповіді з боку США та європейських партнерів України.
Чому саме зараз: приниження після “перемир’я”, слабкі успіхи на фронті та страх перед українськими ударами
У матеріалі простежується важлива політична логіка: Росія використовує удари по Києву, щоб приховати власну слабкість і роздратування. Йдеться, зокрема, про символічне приниження Кремля навколо параду до Дня Перемоги 9 травня, коли путіну довелося враховувати необхідність припинення вогню та фактично просити в України простору для проведення демонстративної події в Москві.
Для російського режиму це було небезпечно не стільки військово, скільки символічно. Парад Перемоги — один із центральних ритуалів путінської легітимності. Він має показувати силу, контроль і спадкоємність радянської перемоги. Але на тлі війни, ударів по російських тилових об’єктах і нездатності повністю захистити навіть глибокий тил ця церемонія вже не виглядає безумовною демонстрацією сили.
Саме тому Кремлю потрібна була відповідь, яка створює ілюзію контролю. Удари по Києву виконують цю роль: вони дають російській пропаганді картинку “відплати”, дозволяють говорити про “силу Росії” і відволікають увагу від внутрішніх проблем.
Серед цих проблем:
- зростання економічного навантаження через війну;
- суспільне невдоволення всередині РФ;
- нездатність повністю захистити російські міста й інфраструктуру від українських дронів;
- відсутність великих оперативних проривів на фронті;
- зростання вартості наступальних операцій у людях, техніці й ресурсах.
Тобто масовані удари по Києву — це не лише воєнна дія. Це інструмент політичної компенсації.
“Орешник”: дорога зброя для демонстрації сили, яка може стати символом збою
Окремий важливий елемент оцінки — повідомлення про можливий запуск другої балістичної ракети середньої дальності “Орешник”, яка, за даними українських OSINT-джерел, могла вийти з ладу та впасти на окупованій території Донецької області. На відео, як зазначено в матеріалі, ймовірно, видно падіння шести суббоєприпасів. Один із варіантів — ракета могла вразити район поблизу окупованих Авдіївки або Ясинуватої.
Під час масованого обстрілу в ніч на 24 травня Росія застосувала не одну, а дві балістичні ракети середньої дальності «Орешник» («Кедр»). Однак перший пуск був невдалим, і ракета влучила, ймовірно, у передмісті Донецька.
Про це повідомив моніторинговий канал «ЄРадар».
За інформацією моніторингового каналу, друга ракета вдарила по тимчасово окупованій території в районі Авдіївки чи Ясинуватої, що у передмісті Донецька.
Цю інформацію підтверджує осінт-спільнота «Кіберборошно», яка проаналізувала відео з вебкамери, що зафіксувала розкриття бойових блоків. Дослідники дійшли висновку, що на кадрах видно недобудований ТРЦ Rose Park у Донецьку.
Сама ж камера направлена в бік півночі/північного заходу, а саме населених пунктів Авдіївка, Краматорськ, Слов’янськ, Ізюм, Вовчанськ, Бєлгород. Визначити, куди саме відбулось влучання, неможливо.
Перше влучання відбулося близько 01:00 ночі, приблизно на 15–20 хвилин раніше за удар по Білій Церкві на Київщині.
Удар по ракети «Орешник» по Білій Церкві
За інформацією військового журналіста Армія TV Сергія Місюри, 6 суббоєприпасів влучили по гаражному кооперативу та прилеглій території, знищивши, за словами місцевих жителів, 8 гаражів. Ще 6 суббоєприпасів впали на території закинутого заводу поруч. Решту місць влучань знайти не вдалося.
За його словами, один із суббоєприпасів влучив обабіч дороги, утворивши вирву розміром приблизно 2 метри в діаметрі та 60 сантиметрів завглибшки. Навіть з урахуванням добре ущільненого ґрунту на місці влучання, це свідчить про досить скромні можливості бойової частини.
Відомо, що «Орешник» не має системи блоків індивідуального розведення — елемента головної частини балістичної ракети, який відокремлюється від останнього ступеня, несе кілька бойових блоків і забезпечує їх індивідуальне розведення та наведення на задані траєкторії.
Самі бойові блоки виконують роль носіїв касет із бойовими елементами. Загалом ракета може нести шість бойових блоків, у кожному з яких розміщено по шість касетних елементів — загалом до 36 одиниць.
За інформацією Служби зовнішньої розвідки України, станом на кінець січня 2026 року Росія мала на озброєнні 3–4 балістичні ракети середньої дальності комплексу «Орешник».
У 2026 році росіяни планували запустити серійне виробництво цих ракет і виготовляти щонайменше п’ять одиниць на рік. Наразі невідомо, чи вплинуло ураження підприємства «Воткинский завод» ракетами FP-5 «Фламінго» у лютому 2026 року на ці плани. Це одне з ключових російських підприємств із виробництва твердопаливних балістичних ракет.
Якщо ці повідомлення підтвердяться, це матиме для Росії одразу кілька неприємних наслідків.
По-перше, іміджевий. “Орешник” подається як демонстративна зброя, елемент залякування України та Заходу. Невдалий запуск руйнує саме той ефект, заради якого така ракета використовується.
По-друге, технологічний. Якщо кожен четвертий використаний “Орешник” справді виходив із ладу, це ставить питання про надійність системи, якість виробництва, випробувальні цикли та готовність ракети до реального застосування.
По-третє, фінансовий. За оцінкою, наведеною в матеріалі, російський пакет ударів 23–24 травня коштував близько 361 млн доларів, зокрема 50 млн доларів за одну ракету “Орешник”. Якщо була використана ще одна така ракета, загальна вартість пакета могла зрости приблизно до 411 млн доларів.
Експерти після огляду місць падіння блоків Орєшніка дійшли висновку, що він не такий руйнівний, як заявляє російська пропаганда, повідомляє Defense Express.
У Кремлі стверджують, що ракета оснащена спеціальними вольфрамовими кінетичними бойовими елементами, здатними пробивати заглиблені об’єкти та уражати «секретні підземні укриття». Саме цим у РФ пояснюють відсутність масштабних руйнувань на поверхні.
Однак, як повідомляє Defense Express із посиланням на власні джерела, вирви від падіння блоків Орєшніка у звичайному ґрунті мають орієнтовно до трьох метрів у діаметрі та до двох метрів у глибину.
Через величезну енергію зіткнення самі блоки практично повністю зруйнувалися — відбулася надмала фрагментація з частковим випаровуванням матеріалу.
«Це не дозволяє дати відповідь на питання, чи дійсно мова йде про так звані „стержні“, чи про корпуси масо-габаритних макетів зарядів. У будь-якому випадку загалом розмір та глибина вирв, а також наслідки ураження гаражів, відповідають тому, що було досліджено у Дніпрі та Львові. Тобто ні про яку нову бойову частину мова також не йде», — зазначили експерти.
У Defense Express попередньо оцінили енергію удару в межах 220−400 мегаджоулів, що приблизно відповідає вибуху 52−95 кілограмів тротилу. Водночас експерти наголошують, що таке порівняння є умовним, адже кінетичний удар і хімічний вибух мають принципово різний характер вивільнення енергії.
Також зазначається, що при кінетичному ударі практично не утворюються уламки, на відміну від фугасних бойових частин.
За оцінкою Defense Express, один удар Орєшніка, який містить 36 блоків, можна умовно порівняти з атакою 36 шахедів із посиленою бойовою частиною, хоча характер ураження в них суттєво відрізняється.
При цьому темпи виробництва цієї ракети залишаються дуже низькими. За даними видання, у РФ у 2026 році планують виготовити лише близько п’яти Орєшніків — приблизно по одній ракеті кожні 2−2,5 місяця. Натомість на виробництво 36 шахедів Росії потрібно орієнтовно вісім годин.
Це важливо: Росія витрачає колосальні ресурси на удари, які мають не лише військову, а й психологічну мету. Але що дорожчим стає такий інструмент, то болючішим є кожен технічний провал.
Фронт без великого прориву: Росія тисне, але не ламає оборону
Попри інформаційну гучність російських ударів, ситуація на землі виглядає значно менш переможною для Москви. У матеріалі прямо зазначено: російські війська не досягають значних оперативних успіхів у весняно-літньому наступі 2026 року. Українські контратаки, домінування дронів і кампанія ударів середньої дальності уповільнюють просування РФ і збільшують її втрати.
Це ключовий контекст. Кремль може бити по Києву, погрожувати “систематичними” ударами, говорити про “відплату” і демонструвати нові ракети. Але на фронті вирішальним залишається інше: здатність проривати оборону, утримувати темп, забезпечувати логістику, захищати тили та відновлювати боєздатність підрозділів.
І саме з цим у Росії виникають проблеми.
Північ: Сумщина без підтвердженого просування РФ
На півночі Сумської області російські війська проводили обмежені наступальні дії 24–25 травня, але не досягли підтвердженого просування. Це означає, що російська активність у прикордонні зберігається, однак наразі не перетворюється на суттєвий оперативний результат.
Сумський напрямок важливий для Москви як інструмент розтягування українських сил. Навіть без великого наступу Росія може намагатися тримати там напругу, змушуючи Україну витрачати ресурси на оборону північного кордону.
Харківщина: інфільтрації, дрони й загроза логістиці
На півночі Харківської області російські війська посилюють місії з інфільтрації. Весняне листя та сухіша земля полегшують диверсійним групам пересування через зону ураження. Водночас росіяни збільшують застосування ударних дронів, зокрема волоконно-оптичних. За словами українського оператора БПЛА, російські війська запускали близько 100 ударних дронів за добу, майже всі — волоконно-оптичні.
Особливо тривожний момент — збільшення дальності таких дронів. У матеріалі вказано, що російські волоконно-оптичні безпілотники могли збільшити дальність із 20–30 км у 2025 році до 50 км нині. Це дозволяє їм діставати східні й північні райони Харкова.
Тут війна дедалі більше переходить у формат глибокої “дронової зони”, де логістика, евакуація, ротація, підвезення боєприпасів і навіть цивільний рух стають під постійною загрозою.
Куп’янський напрямок: російський наступ втрачає імпульс
На Куп’янському напрямку російські війська продовжували обмежені наступальні операції, але не просувалися вперед. Більше того, українська сторона оцінює, що російські сили там втрачають імпульс. Представник Об’єднаних сил ЗСУ Віктор Трегубов заявив, що росіянам, ймовірно, доведеться перегрупуватися та відновити боєздатність.
Це не означає, що загроза зникла. У матеріалі підкреслюється: російські війська ще мають наступальний потенціал. Але втрата темпу важлива, бо вона показує, що російська спроба тиску на Куп’янськ не дала швидкого результату.
Також важливий сигнал — можливе перекидання частин 272-ї танкової дивізії із району Куп’янська на Лиманський напрямок. Якщо ця тенденція підтверджується, це може свідчити, що російське командування тимчасово відмовляється від спроби захопити Куп’янськ у нинішній фазі.
Донеччина: інфільтрації, тактичні просування і боротьба за ближній тил
Найбільш напруженою залишається Донецька область. Російська стратегічна мета незмінна — захопити всю область і просунутися в напрямку Дніпропетровщини. Але реалізація цієї мети відбувається не у формі швидкого прориву, а через виснажливий тиск, локальні атаки, інфільтрації та спроби розширити зону ураження.
Костянтинівка — Дружківка: обидві сторони мають тактичні рухи
У тактичному районі Костянтинівка — Дружківка просувалися і українські, і російські війська. Геолокаційні відео свідчили про українське просування в південній Довгобалці та на південний захід від Степанівки. Водночас російські війська просувалися в районі Берестка та поблизу Іванопілля.
Це показує, що лінія фронту тут є дуже динамічною. Але важливо: просування РФ не означає автоматичного прориву. Часто йдеться про локальні зміни позицій, спроби проникнення, закріплення в окремих будівлях або посадках, після чого українські сили завдають ударів і вибивають такі групи.
Саме інфільтрації стають одним із ключових методів Росії. У матеріалі згадуються відео, на яких українські війська завдають ударів по російських позиціях у Костянтинівці та поблизу неї після російських місій проникнення.
Дружківка й Краматорськ: цивільна інфраструктура як частина російської схеми тиску
Окремо в матеріалі наголошено, що російські війська посилюють кампанію повітряного перешкоджання на полі бою проти Дружківки, використовуючи удари по цивільних як інструмент війни. Українська бригада, що діє в районі Дружківки, повідомляла про частіші удари FPV-дронів по цивільних автомобілях, працівниках комунальних служб і літніх людях на велосипедах.
Також російські війська завдали ударів плануючими бомбами ФАБ-250 по Краматорську, пошкодивши житлову та цивільну інфраструктуру, зокрема школу.
Це важливий момент: удари по ближньому тилу — не лише супровід бойових дій. Вони є частиною російської операційної логіки. Москва намагається зробити тилові міста непридатними для нормальної логістики, ремонту, евакуації, роботи служб і підтримки фронту.
Добропілля та Покровськ: зона ураження розширюється
На напрямку Добропілля російські війська нещодавно просунулися на південний захід від Дорожнього. На Покровському напрямку обидві сторони розширюють зону ураження. Український представник артилерійської розвідки повідомив, що зона підвищеного ризику ударів дронів у деяких районах сягає 30–35 км.
Це одна з головних ознак сучасної війни: фронт перестає бути вузькою лінією. Він перетворюється на широку смугу небезпеки, де дрони, артилерія, розвідка, РЕБ і удари по логістиці створюють “сіру зону” десятки кілометрів завглибшки.
Для наступальної сторони це проблема, бо підвести резерви, боєприпаси й техніку стає дедалі складніше. Для оборонної сторони це також виклик, бо навіть ближній тил уже не є безпечним.
Південь: нереалістичні накази РФ, українське просування і дефіцит російських дронів
На південному напрямку російське командування, за даними української сторони, ставить військам нереалістичні завдання. Йдеться, зокрема, про наказ наблизитися до Оріхова до 30 травня на гуляйпільському напрямку. Водночас оцінка вказує, що російські війська просунулися лише до позицій приблизно за 20 км на захід від Оріхова та проникали на позиції приблизно за 15 км від міста.
Також у матеріалі згадується, що російська сторона могла використовувати штучний інтелект для фабрикації відеодоказів нібито територіальних захоплень, зокрема щодо Верхньої Терси.
Це показує цікаву тенденцію: коли реальні успіхи недостатні, Москва намагається компенсувати це інформаційними “доказами” — прапорами, постановочними відео, маніпуляціями та технологічними підробками.
Водночас українські війська нещодавно просунулися на заході Запорізької області. Геолокаційні відео показували, що російські війська обстрілюють українські позиції на південний захід від Новоданилівки, що свідчить про просування українських сил у цьому районі.
Ще один показовий епізод — повідомлення російського мілблогера про нестачу дронів у російських підрозділів поблизу Степногірська. За його словами, через дефіцит дронів і операторів росіяни були змушені здати кілька позицій. Якщо це відповідає дійсності, це означає, що перевага або нестача дронів безпосередньо впливає на утримання позицій.
Українська ударна кампанія: ППО, нафта, склади, логістика
Один із найважливіших блоків оцінки — розширення української кампанії ударів середньої дальності. Українські війська продовжують бити по російській нафтовій, військовій, логістичній та протиповітряній інфраструктурі.
У ніч із 24 на 25 травня українські сили завдали удару по нафтобазі “Білець” в Унечі Брянської області, приблизно за 58 км від міжнародного кордону.
Також українські війська суттєво посилили кампанію проти російських систем ППО та радіолокаційних систем. За даними, наведеними в матеріалі, у квітні 2026 року українські війська знищили майже вдвічі більше російських систем ППО та РЛС, ніж у жовтні 2025 року. З 1 березня 2026 року українські сили завдали ударів по 81 російській системі ППО, а з початку 2026 року — по 12 системах “Панцир” в окупованому Криму.
Це має стратегічне значення. Знищення або тимчасове виведення з ладу російської ППО відкриває можливості для подальших ударів по дорожчих і важливіших цілях: складах боєприпасів, командних пунктах, логістичних вузлах, авіаційній інфраструктурі, паливних об’єктах.
Інакше кажучи, Україна не просто завдає окремих ударів. Вона поступово “розчищає” простір для нових ударних циклів.
Окупована Луганщина й Донеччина: удари по тилових базах і логістиці
У Луганській області українські війська завдали ударів по тиловій базі та логістичному центру 6-ї армії Повітряних сил і ППО Росії в Ровеньках — приблизно за 125 км від лінії фронту. Також були зафіксовані пожежі на півдні Луганська після ймовірного удару по нафтобазі.
25 травня 2026 року Повітряні сили Збройних Сил України за допомогою крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow знищили російський пункт управління та зв’язку на тимчасово окупованій території Луганської області.
Про це повідомили у Генеральному штабі ЗСУ.
Деталі про місце та час удару, а також що саме було ціллю та яких саме збитків їй завдано, наразі не розголошуються.
«Цей удар підкреслює стратегічну далекоглядність, єдність планування та цілеспрямовані дії, які доводять, що жодна позиція російського агресора не є безпечною на українській землі», — заявили у відомстві.
Інформація про ракетний удар підтверджується оголошеною росіянами на тимчасово окупованій Луганщині ракетною тривогою близько 16:30 25 травня.
У Донецькій області українські сили атакували широкий набір цілей: пускову установку С-300, радіолокаційну станцію 9С19 “Імбир”, залізничні цистерни з паливом, склади матеріально-технічного забезпечення, склади боєприпасів, пункти тимчасової дислокації та інші об’єкти.
Бійці 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки «Чорний ліс» уразили командний пункт 5Н63С російського ЗРК С-300 за допомогою ударного дрона.
Відео ураження опублікувала пресслужба 15-ї бригади.
Судячи з оприлюднених кадрів, унаслідок влучання українського БпЛА в передню частину російської машини вона загорілася та, ймовірно, була знищена вогнем. Об’єктивний контроль ураження здійснював розвідувальний безпілотник Shark.
Командний пункт 5Н63С не тільки виконує роль координаційного центру всього зенітного комплексу, а й оснащений радіолокатором 30Н6.
Багатофункціональна РЛС підсвічування цілей і наведення ракет (РПН) 30Н6 здійснює прийом та обробку даних про повітряні цілі, а також проводить відбір цілей для першочергового обстрілу.
Окрім того, радар здійснює захоплення, супровід і наведення зенітних ракет, забезпечуючи підсвічування обстрілюваних цілей, необхідне для роботи напівактивних головок самонаведення. Радар забезпечує одночасне наведення до 12 ракет на шість цілей різного типу.
Тому знищення командного пункту 5Н63С зі складу зенітного комплексу С-300 фактично повністю паралізує його роботу.
Окремо згадуються удари по російській техніці та логістиці вздовж трас М-14 Маріуполь — Таганрог і Н-20 Маріуполь — Волноваха. Це важливо, бо ці маршрути є частиною російської наземної логістики на півдні окупованих територій.
Крим: удари по складах і системах ППО
У ніч із 24 на 25 травня українські сили продовжили далекобійну кампанію в окупованому Криму, завдавши удару по російському складу боєприпасів у Міжгір’ї, приблизно за 212 км від лінії фронту.
Крим у цій кампанії має особливе значення. Це не лише окупована територія, а й військова база РФ, логістичний вузол, тилова зона для південного угруповання та платформа для запусків дронів і ракет. Тому системне ураження ППО, складів і логістики в Криму підриває російську здатність підтримувати операції на півдні.
Російська повітряна кампанія: 262 дрони за ніч і висока інтенсивність атак
У ніч із 24 на 25 травня Росія запустила по Україні 262 безпілотники типів “Шахед”, “Гербера”, “Італмас” і “Пародія” з різних напрямків — Орел, Курськ, Брянськ, Шаталово, Міллерово, Приморсько-Ахтарськ та окуповане Гвардійське в Криму. Українські сили збили 246 безпілотників; 10 дронів уразили дев’ять місць, уламки впали на сім локацій.
Ця статистика показує дві речі одночасно.
З одного боку, українська ППО та мобільні вогневі групи демонструють високу ефективність проти дронів. Знищення 246 із 262 повітряних цілей — це значний результат.
З іншого боку, Росія продовжує робити ставку на масовість. Навіть якщо більшість дронів збивають, окремі апарати можуть прориватися, виснажувати ППО, змушувати Україну витрачати боєприпаси, тримати людей у сховищах і створювати постійний психологічний тиск.
Це війна не лише за фізичне ураження цілей, а й за виснаження системи оборони.
Новий закон путіна: юридична ширма для зовнішніх військових операцій
25 травня путін ухвалив закон, який дозволяє йому санкціонувати використання Збройних сил РФ за кордоном для захисту “громадян Росії”, яких переслідують у міжнародних або іноземних національних судах. Формулювання закону є розмитими, а термінологія — неоднозначною.
Це може мати кілька цілей.
По-перше, Кремль створює додатковий правовий інструмент для виправдання майбутніх операцій за кордоном.
По-друге, закон може використовуватися в інформаційній площині: Москва зможе говорити, що її військові дії нібито мають “правову основу”.
По-третє, розмитість формулювань дає Кремлю гнучкість. Він може застосовувати закон вибірково, залежно від політичної потреби.
У ширшому сенсі це продовження давньої російської практики: спочатку створити юридичну конструкцію, потім наповнити її пропагандистським змістом, а вже потім використати як пояснення для силових дій.
Білоруський фактор: тиск є, накопичення військ поки немає
У білоруському напрямку ситуація залишається важливою, але без ознак негайної ескалації. Речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко заявив, що білоруські сили не переміщують і не накопичують війська, озброєння чи техніку біля українського кордону.
Водночас Україна продовжує оцінювати, що Росія тисне на Білорусь, намагаючись змусити її або вступити у війну масштабніше, або дозволити російським силам використати білоруську територію для нового нападу.
Лукашенко 21 травня заявив, що Білорусь не має наміру вступати у війну. Але для України білоруський напрямок усе одно залишається фактором ризику. Навіть без прямого вступу Мінська у війну сама можливість такого сценарію змушує Україну тримати сили й ресурси на півночі.
Що все це означає: Росія намагається виглядати сильнішою, ніж є насправді
Поточна оцінка російської кампанії показує парадоксальну картину. Росія залишається здатною завдавати масштабних ударів, використовувати сотні дронів, запускати дорогі ракети, тиснути на Київ і підтримувати наступальні дії на кількох напрямках. Але водночас вона не демонструє того рівня оперативної ефективності, який відповідав би її політичним заявам.
Москва погрожує “систематичними” ударами, але на фронті її наступ буксує.
Кремль говорить про “помсту”, але хронологія свідчить про заздалегідь підготовлену ескалацію.
Росія демонструє “Орешник”, але можливий збій такої ракети перетворює символ сили на символ технологічної вразливості.
РФ намагається атакувати українські міста, але Україна одночасно розширює удари по російській ППО, логістиці, складах і нафтовій інфраструктурі.
Саме тому нинішня фаза війни виглядає як боротьба не лише за території, а й за здатність кожної сторони руйнувати тилову систему противника. Україна дедалі активніше працює по російській глибині. Росія, не маючи швидкого успіху на фронті, відповідає терором, погрозами й масованими комбінованими атаками.
Оцінка кампанії РФ за 25 травня показує: Росія входить у нову хвилю ескалації проти Києва не тому, що отримала переконливий привід, а тому, що їй потрібно повернути собі образ сили. Погрози ударами по столиці, спроби перекласти відповідальність на Україну, заяви про “помсту” та демонстрація дорогих ракет — усе це елементи однієї стратегії.
Кремль намагається приховати одразу кілька проблем: відсутність великих проривів на фронті, зростання втрат, уразливість російського тилу, удари по ППО та логістиці, економічне виснаження й політичне приниження після ситуації навколо “перемир’я” до Дня Перемоги.
Для України головний виклик — витримати новий цикл повітряного тиску, зберегти ефективність ППО та продовжити системне ураження російської військової інфраструктури. Для Росії головна проблема — що навіть найгучніші ракетні погрози не замінюють реального оперативного успіху.
І саме це, можливо, найбільше дратує Кремль: війна, яку він намагається подати як демонстрацію сили, дедалі частіше оголює межі цієї сили.
За матеріалами understandingwar.org
