Українська ударна кампанія виходить на новий рівень. Вона вже не зводиться лише до окремих атак по військових об’єктах або символічних ударів у глибокому тилу Росії. Йдеться про системну спробу розтягнути російську протиповітряну оборону, порушити паливну логістику, ускладнити постачання окупаційних військ і створити для Кремля дедалі дорожчу дилему: що захищати насамперед — фронт, Москву, Крим, НПЗ, військові заводи чи транспортні вузли. Саме таку картину дає оцінка російської наступальної кампанії станом на 22 червня 2026 року.
Удари по Москві: не лише символіка, а й тиск на російську ППО
У ніч на 22 червня українські сили завдали чергового удару поблизу Москви. За даними Генштабу ЗСУ, ціллю став Центр космічного зв’язку “Дубна” в Московській області — приблизно за 540 км від російсько-українського кордону. Це вже третій удар по району російської столиці за останній тиждень.
Українські дрони влучили у російський центр космічного зв’язку «Дубна» в Московській області.
У Генштабі України підтвердили удар та заявили, що наразі триває збір інформації щодо наслідків атаки.
Після удару на території центру спостерігалося масштабне задимлення.
Центр космічного зв’язку «Дубна» — це великий наземний комплекс супутникового зв’язку в Росії, який фактично є одним із ключових вузлів забезпечення супутникових каналів зв’язку.
Комплекс функціонує з 1980 року та вважається одним із найбільших подібних об’єктів у Росії та Європі.
Така інфраструктура може використовуватися не лише для цивільних потреб, а й для державних та урядових систем зв’язку.
На перший погляд, такі атаки мають передусім політичний і психологічний ефект: війна, яку Кремль намагається подавати росіянам як щось далеке й контрольоване, дедалі частіше доходить до столиці. Але військове значення не менш важливе.
Центр у Дубні — це не просто інфраструктурний об’єкт. Він є частиною системи супутникового зв’язку, яка забезпечує канали комунікації по Росії та за її межами. Навіть якщо удар не призвів до повного припинення трансляцій чи зв’язку, сама можливість ураження таких об’єктів демонструє: українська дальність, розвідка й планування дозволяють діставати до вузлів, які раніше вважалися глибоким тилом.
Реакція російської сторони показова. Мер Москви Сергій Собянін заявив про нібито збиття 84 безпілотників, що прямували до столиці. Паралельно з’являються дані про посилення ППО навколо Москви — зокрема будівництво нових позицій для С-400 і перекидання “Панцирів”.
Це означає, що Росія змушена дедалі більше ресурсів тримати не біля фронту, а біля столиці, НПЗ, урядових і промислових об’єктів. Для України це стратегічно вигідно: кожна батарея, кожен “Панцир”, кожен радар, який прикриває Москву, не прикриває російські війська на передовій або логістичні маршрути на окупованих територіях.
Москва закривається “Панцирами”: чому це ознака проблеми, а не сили
Росія формально має одну з найбільших систем ППО у світі. Але українські удари останніх місяців показують її головну слабкість: не можна однаково щільно прикрити все.
Поблизу Москви продовжують встановлювати нові системи протиповітряної оборони на дахах багатоповерхівок. Одну із платформ нещодавно розмістили у місті Реутов, що у Підмосков’ї.
Про це пише телеграм-канал Astra.
Росіяни продовжують стягувати ППО на дахи будинків
На відео вертоліт МНС встановлює, ймовірно, платформу для розміщення комплексу ППО на дах висотної офісної будівлі. При цьому на даху вже стоїть аналогічна платформа.
OSINT-аналітики встановили, що офісна будівля розташована на одній з вулиць у центральному районі Реутова.
У звіті зазначається, що навколо Москви могли розпочати нове будівництво позиції С-400. Також, за повідомленням The Telegraph, біля Московського нафтопереробного заводу встановили систему “Панцир”, імовірно перекинуту з району фронту. При цьому на зображеннях, як зазначено у звіті, у комплексу видно лише дві ракети замість стандартного більшого боєкомплекту.
На місці вирубки в парку «Москворецкий» у московському районі Кунцево ймовірно облаштовують нову позицію для зенітно-ракетних комплексів С-400. Про це свідчать результати аналізу супутникових знімків.
До таких висновків дійшли OSINT-аналітики jembob та Марк Крутов, передає The Insider. Вони вивчили ділянку, де у травні відбувалися протести місцевих жителів, та порівняли її з іншими подібними об’єктами.
Офіційні органи влади Росії досі не розкривали точного призначення цього будівельного майданчика.
Дослідник jembob оприлюднив супутникові знімки Copernicus, на яких зафіксовано розчищену територію площею приблизно 4 га. Ця ділянка розташована безпосередньо поблизу місцевого стадіону «Медик».
Аналітик підкреслив, що вибране місце розташоване на одній із найвищих точок у західній частині Москви в межах Московської кільцевої автомобільної дороги. Це робить позицію зручною для розміщення засобів протиповітряної оборони.
За версією дослідника, площа та форма цього об’єкта повністю співвідносні з параметрами нових позицій систем С-300 та С-400 навколо російської столиці. Водночас він зауважив, що це припущення ще потребує додаткових підтверджень.
На поточних супутникових знімках розчищеної лісової території помітно кілька світлих об’єктів. Проте через недостатню роздільну здатність зображень наразі неможливо точно встановити їхній характер.
Це можуть бути як тимчасові будівельні споруди чи важка техніка, так і спеціальні бетонні майданчики. Останні зазвичай використовують для розгортання пускових установок та радіолокаційних станцій.
Журналіст та OSINT-аналітик Марк Крутов зазначив, що нові позиції С-300/С-400, які з’явилися у Москві після початку повномасштабного вторгнення в Україну, мають схожі габарити. Як приклад він навів чотири аналогічні майданчики площею від 3,6 до 4,6 га.
Місцеві жителі Кунцево почали виходити на акції протесту проти знищення лісу в парку «Москворецкий» 24 травня. Тоді до лісового масиву поблизу стадіону прибули робітники з важкою технікою та розпочали вирубку дерев з подальшим укладанням асфальту.
Жодних дозвільних документів на проведення робіт громадянам не надали. Того ж дня на місце подій прибув префект Західного адміністративного округу Москви Алєксєй Алєксандров, який заявив протестувальникам: «Військовий об’єкт будується, що вам ще треба?».
Після цього представники поліції почали затримувати учасників акції протесту за вказівкою посадовця.
Це може свідчити одразу про кілька проблем для РФ.
Перша — дефіцит засобів перехоплення. Якщо російські комплекси ППО мають неповний боєкомплект, це означає, що навантаження на систему зростає швидше, ніж Росія здатна її поповнювати.
Друга — розтягування оборони. Росії потрібно одночасно захищати Москву, Санкт-Петербург, НПЗ, військові заводи, аеродроми, Крим, порти, мости, склади, залізничні вузли й фронтові райони. Україна ж може обирати час, напрям і тип удару.
Третя — втрата впевненості у глибині тилу. Якщо Москва потребує додаткової ППО, це означає, що навіть столиця більше не сприймається Кремлем як безпечна зона.
Фактично Україна змушує Росію грати у гру з обмеженими ресурсами: або прикривати політичні центри, або військові об’єкти; або захищати паливну інфраструктуру, або фронт; або тримати ППО в Криму, або біля Москви.
Українська дальність зростає: від десятків до тисяч кілометрів
Окрема важлива лінія — нарощування української дальності. За даними звіту, Україна суттєво збільшила середню глибину ударів по російських вантажівках та військових цілях на окупованих територіях. Якщо раніше багато таких уражень відбувалися на відстані кількох кілометрів від лінії фронту, то у травні-червні 2026 року середня глибина зросла до кількох десятків кілометрів.
Це має практичне значення. Російська армія традиційно спирається на масоване підвезення боєприпасів, пального, особового складу й техніки. Якщо українські сили можуть регулярно бити по вантажівках, колонах, мостах, залізничних станціях і пунктах управління на глибині 50–100 км, то російська логістика стає повільнішою, дорожчою й ризикованішою.
Водночас ідеться не лише про середню дальність. Президент Володимир Зеленський заявив, що нові українські безпілотники Fire Point уже вражали цілі на глибині до 2070 км, а перспективна дальність може сягнути 3000 км.
Це означає, що потенційна зона ризику для РФ різко розширюється. Під ударом можуть опинятися не тільки прикордонні області чи окуповані території, а й об’єкти в центральній, північній, південній та навіть віддаленій частині Росії.
Для Кремля це створює нову реальність: війна перестає бути “локалізованою” для російського тилу.
Паливна криза як військовий фактор
Одним із головних напрямів української кампанії стали удари по російській нафтовій інфраструктурі. За оцінкою ISW, у квітні 2026 року українські сили завдали щонайменше 18 далекобійних ударів по російських нафтових об’єктах, у травні — 33, а в червні станом на дату звіту — 28.
Це вже не поодинокі атаки, а кампанія виснаження.
Її результатом стає дефіцит бензину в окупованій Україні, в Криму та в низці російських регіонів. Кремль змушений публічно визнавати зростання цін на паливо. Окупаційна влада вводить обмеження на продаж бензину, закликає цивільних скорочувати поїздки, припиняє продаж пального недержавним структурам у Криму.
У мережі опублікований відеозапис, на якому двоє водіїв влаштували бійку у черзі на АЗС у російській Рязані.
Автори відео не вказують достеменну причину конфлікту.
Речник Кремля Дмитро Пєсков 22 червня визнав, що ціни на російське паливо зростають на тлі постійного дефіциту, але заявив, що Кабінет Міністрів Росії координує свої дії з нафтовими компаніями для вирішення цієї проблеми.
Пєсков також заявив, що російська влада працює над мінімізацією наслідків українських ударів по Криму та забезпеченням постачання палива населенню там.
Російська влада також запроваджує більше обмежень на купівлю бензину та заохочує цивільних осіб скоротити свої приватні поїздки для боротьби з дефіцитом.
Пов’язаний з Кремлем російський мілблогер заявив, що деякі пропонують Росії перейти на «міні-нафтопереробні заводи» для боротьби з дефіцитом, але зазначив, що цей захід не покриє внутрішній попит Росії, і що Росії доведеться повернутися до використання недіючих бензинів АІ-76 та АІ-80, а не замінювати його на наявний бензин.
Паливо у війні — це не лише цивільна економіка. Це рух танків, БМП, вантажівок, артилерії, ремонтних машин, евакуаційного транспорту, генераторів і логістичних колон. Якщо бензин і дизель стають дефіцитними, російська армія змушена пріоритезувати, кого і що забезпечувати.
Українська логіка тут очевидна: бити не тільки по підрозділах на фронті, а й по системі, яка дозволяє цим підрозділам воювати.
Крим у логістичних кліщах
Окреме місце у звіті займає окупований Крим. Українські удари по російській логістиці й паливній інфраструктурі дедалі сильніше впливають на півострів.
22 червня російська влада тимчасово закривала рух через Керченський міст. Кримська окупаційна адміністрація також призупинила поромне сполучення та обмежила продаж бензину. Крім того, Сергій Аксьонов оголосив про призупинення роботи всіх дитячих таборів в окупованому Криму до 1 вересня 2026 року.
Ці рішення мають ширший сенс, ніж просто “заходи безпеки”. Вони показують, що Крим дедалі більше стає вразливим логістичним вузлом. Росія залежить від кількох ключових маршрутів: Керченського мосту, поромів, портів, залізничних і автомобільних шляхів через окупований південь України.
Якщо Україна послідовно б’є по портах, мостах, переправах, залізничних станціях і паливних базах, Крим перетворюється з “непотоплюваного авіаносця” Росії на територію, яку дедалі важче забезпечувати.
Особливо важливим є удар по порту Кавказ у Краснодарському краї, внаслідок якого, за даними Генштабу України, було пошкоджено портову інфраструктуру і два пороми. Росія використовує цей порт для постачання своїх військ на півдні України. Тобто йдеться не лише про Крим як символ, а про конкретну військову логістику.
Воронеж: удар по оборонній промисловості
Ще один важливий епізод — удар по підприємству у Воронежі, яке, за даними Генштабу України, виробляє компоненти для російських крилатих ракет Х-101, ракет “Іскандер-К” і систем ППО “Панцир-С1”.
Українські ракети завдали удару по Воронезькому заводу напівпровідникових приладів «ВЗПП-С», який залучений до виробництва компонентів для російського озброєння.
Аналітики групи Exilenova+ оприлюднили відео з наслідками атаки.
За попередніми оцінками, для ураження об’єкта могли бути використані кілька крилатих ракет Storm Shadow.
Підприємство є частиною російського військово-промислового комплексу та виробляє електронні компоненти для низки зразків озброєння, зокрема зенітного ракетно-гарматного комплексу «Панцирь», крилатих ракет Х-101 та ракет комплексу «Искандер-К».
У виробничому ланцюгу ракети Х-101 завод випускав електронну компонентну базу, серед якої транзисторні збірки та матриці для блоку «УВК-208», що використовується в системах ракети.
Також у межах кооперації зі створення крилатої ракети 9М727 комплексу «Искандер-К» підприємство виробляло та постачало напівпровідникові матриці для бортової цифрової обчислювальної машини «Заря-61М».
Окрім цього, завод забезпечував виробництво окремих електронних елементів для бойової машини 72В6 комплексу «Панцирь-С1» та його модифікацій, включно з діодами й транзисторними збірками для телевізійного каналу наведення ТВК-2.
Це показує, що українська кампанія спрямована не лише на готові ракети, склади чи пускові установки, а й на виробничу базу. Ураження підприємств, які виготовляють компоненти, може мати відкладений ефект: не одразу зупинити російські удари, але ускладнити ремонт, виробництво й поповнення арсеналів.
Показово, що російська сторона визнавала пошкодження виробничого підприємства у Воронежі, хоча намагалася подати атаку як таку, що була здебільшого відбита. Російські джерела припускали використання Storm Shadow або американського далекобійного боєприпасу ERAM, однак ISW не підтверджує конкретний тип зброї.
Для України в цьому контексті важливий не тільки сам факт удару, а й демонстрація можливості бити по ланцюгах російського ОПК. Якщо російські заводи, які виробляють компоненти для ракет і ППО, потрапляють у зону ризику, це змінює розрахунки Кремля щодо довгострокового виробництва.
Фронт: Росія просувається повільно, але тисне на кількох напрямках
Попри зростання української ударної кампанії в тилу, ситуація на фронті залишається складною. Російські війська продовжують наступальні дії на кількох напрямках, застосовуючи інфільтрацію малими групами, FPV-дрони, керовані авіабомби та атаки по українській логістиці.
На Куп’янському напрямку російські війська, за повідомленнями, нещодавно просунулися на північ від Куп’янська й, імовірно, захопили Радківку. Також фіксуються російські місії з інфільтрації у північній частині Куп’янська та в районі Курилівки.
На Харківщині особливо небезпечним залишається Вовчанський напрямок. Український оператор дронів повідомляв, що там одна з найвищих щільностей безпілотників на квадратний кілометр на фронті. Це свідчить, що Росія використовує цей напрямок не лише для тиску, а й як полігон для нових тактик: оптоволоконних дронів, мотоциклетних атак і малих інфільтраційних груп.
На Донеччині головні точки напруги — Лиман, Костянтинівка, Покровський напрямок і Добропілля.
Костянтинівка: серйозна ситуація без обвалу фронту
Російська пропаганда намагається представити ситуацію в Костянтинівці як майже завершене захоплення міста. Але українські джерела, наведені у звіті, описують іншу картину: становище серйозне, проте не катастрофічне.
Українські військові заявляють, що російська піхота просувається з півдня та сходу, а також діє на північних околицях. Однак це не означає контролю над містом. Костянтинівка значною мірою є сірою зоною, де російські групи можуть проникати, але не обов’язково закріплюватися.
Темпи просування, за оцінками українських військових, залишаються дуже повільними — менш як 100 метрів на день. Причина — українські дрони, які перетворюють підступи до міста на “зону ураження”.
Росія намагається повторити тактику, яку застосовувала під час захоплення Покровська: бити по українській логістиці, полювати на операторів дронів, просочуватися малими групами, створювати враження ширшого прориву, ніж є насправді.
Інформаційна війна: російські відео з прапорами і слід ШІ
Окремий важливий момент — російська інформаційна кампанія. Міністерство оборони РФ та державні медіа публікували відео, на яких нібито російські військові піднімають прапори в Лимані та Костянтинівці. ISW зазначає, що ці відео не верифіковані й можуть бути змінені за допомогою штучного інтелекту.
Це не дрібниця. Кремль намагається створити відчуття, що український фронт нібито сиплеться по всій лінії. Для цього використовуються перебільшені заяви про просування, кадри з прапорами, маніпуляції й, можливо, AI-контент.
Така тактика має кілька цілей: деморалізувати українське суспільство, переконати росіян у “переможному наступі”, вплинути на західні столиці й посилити тиск на Київ у переговорах.
Але реальна картина складніша: Росія справді тисне, має локальні просування й проводить інфільтрації, але не демонструє швидкого оперативного прориву.
Покровськ і Добропілля: спроба вийти до фортечного поясу
Після боїв за Покровськ російські війська намагаються розвинути наступ на північ — у напрямку Добропілля. За словами речника 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ, російські сили пробують просуватися до Добропілля з двох напрямків: через Родинське і Білицьке, а також через Покровськ і Гришине.
Це важливо, бо Добропілля є частиною ширшої оборонної системи на Донеччині. Якщо Росія зможе вийти до цього району, вона спробує тиснути на український фортечний пояс.
Водночас українські війська не лише обороняються, а й б’ють по російській інфраструктурі на цьому напрямку. Генштаб повідомляв про удари по полігону операторів дронів біля Мирнограда і командно-спостережному пункту поблизу Покровська.
Це ще один прояв нової логіки війни: оператори дронів, навчальні майданчики, командні пункти й логістичні вузли стають такими ж важливими цілями, як танки чи артилерія.
Південь: удари по мостах, станціях і трасах
На південному напрямку українські сили продовжують бити по російській логістиці в Запорізькій області. 22 червня Генштаб повідомив про пошкодження автомобільного мосту біля Василівки, який росіяни використовували для перекидання військ і припасів.
Авіація Повітряних Сил ЗСУ вдарила по мосту через річку Карачокрак у тимчасово окупованій Василівці Запорізької області.
Відео авіаудару оприлюднив Telegram-канал «Соняшник».
Переправа критично пошкоджена, про що свідчить відео з місця ураження, опубліковане у мережі згодом.
Цей міст лежить на одному із ключових логістичних маршрутів російських окупаційних військ, які діють на півдні України.
Його виведення з ладу може суттєво ускладнити забезпечення російських підрозділів на запорізькому напрямку.
На кадрах відео, знятого одразу після авіаційного удару, видно серйозні пошкодження полотна автомобільного мосту.
Василівка наразі є одним із важливих транспортних вузлів на тимчасово окупованій частині Запорізької області.
Через міст проходили маршрути, що з’єднують окуповані райони регіону з тиловими базами армії РФ, які намагаються просунутися в бік міста Запоріжжя.
Знищення переправи покликане значно ускладнити перекидання підкріплень, військової техніки та боєкомплекту для окупантів на цьому напрямку.
Цей авіаудар є частиною системної кампанії Сил оборони України з перерізання логістичних шляхів росіян, зокрема на південному напрямку.
Також зафіксовано пожежі на головній залізничній станції в окупованому Бердянську після українського удару. Це особливо важливо, бо Бердянськ є одним із ключових тилових вузлів Росії на окупованому півдні.
Удари по мостах, переправах і станціях мають накопичувальний ефект. Окремий міст можна ремонтувати. Окрему станцію можна частково відновити. Але якщо таких ударів багато, логістика починає працювати повільніше, а постачання фронту — залежати від довших, менш зручних і більш вразливих маршрутів.
Російські удари по Україні: тиск на енергетику, цивільну інфраструктуру і судноплавство
У ніч на 22 червня Росія запустила по Україні одну балістичну ракету “Іскандер-М” і 88 ударних безпілотників різних типів, зокрема “Шахеди”, “Гербери”, “Італмаси” та дрони-приманки. Українська ППО збила 79 безпілотників. Водночас ракета і частина дронів досягли цілей або спричинили падіння уламків.
Пошкодження зафіксовані у Чернігівській, Миколаївській, Одеській, Запорізькій і Сумській областях. Також через удари були знеструмлення у Донецькій, Херсонській, Сумській, Харківській, Миколаївській, Чернігівській та Запорізькій областях.
Український виробник безпілотників «Генерал Черешня» 22 червня повідомив, що російські війська завдали удару по одному з його виробничих об’єктів у невстановленому місці.
Окремий тривожний епізод — удари по цивільних торговельних суднах у Чорному морі. Українські ВМС повідомили про атаку російського дрона по турецькому судну під панамським прапором. Також були удари по суднах під прапорами Палау та Белізу.
Віце-прем’єр-міністр України Олексій Кулеба заявив, що в результаті російського удару загинув один член екіпажу з Єгипту на судні під панамським прапором, а судно зазнало значної шкоди.
Військово-морські сили ЗС України врятували екіпаж іноземного суховантажного судна VICTRESS після атаки ворожого безпілотника.
Про це повідомила пресслужба ВМСУ у своїх соцмережах.
Внаслідок удару російського БпЛА на борту суховантажу, який належить турецькому судновласнику та ходить під прапором Панами, спалахнула пожежа.
На момент атаки на судні перебували дев’ять членів екіпажу, серед яких громадяни Єгипту, Туреччини та Індії.
Евакуацію людей із судна, яке охопив вогонь, здійснювали екіпажі катерів Військово-морських сил. Серед екіпажу цивільного судна є втрати.
Це означає, що Росія продовжує намагатися створити ризики для української морської торгівлі й міжнародного судноплавства. Удар по цивільних суднах — це не лише військовий, а й економічний та дипломатичний сигнал.
Білоруський фактор: ретранслятори, паливо і допомога Росії
У звіті також згадується Білорусь. Президент Володимир Зеленський уже втретє з 19 червня публічно закликав Мінськ демонтувати ретранслятори сигналу на білорусько-українському кордоні, які допомагають російським військам координувати удари дронів по Україні.
Також Зеленський заявив, що Білорусь має припинити постачання палива російським військовим. Це важливий момент: навіть без прямого вступу білоруської армії у війну Мінськ може допомагати Росії інфраструктурно — зв’язком, логістикою, паливом, територією або політичним прикриттям.
Україна, своєю чергою, намагається підвищити ціну такої участі для Лукашенка — публічно, дипломатично й інформаційно.
Що означає нова фаза українських ударів
Головний висновок із цієї картини: Україна намагається змінити саму математику війни.
Росія має більше людей, більше території, більший мобілізаційний ресурс і значну оборонну промисловість. Але її система воює через логістику, паливо, залізницю, НПЗ, склади, мости, порти, аеродроми, заводи і ППО. Якщо бити не лише по передовій, а по всій цій системі, російська перевага починає дорожчати.
Українська кампанія має кілька цілей:
- Розтягнути російську ППО між Москвою, Кримом, НПЗ, фронтом і військовими заводами.
- Порушити паливне забезпечення російської армії та окупованих територій.
- Ускладнити логістику до Криму і півдня України через удари по портах, мостах, поромах і залізниці.
- Знизити ефективність російських наступів через удари по пунктах управління, навчальних центрах операторів дронів і транспортних маршрутах.
- Показати російському суспільству, що війна більше не обмежується українською територією.
- Створити стратегічний тиск на Кремль, змушуючи його витрачати ресурси на захист тилу замість нарощування наступу.
Війна переходить у боротьбу систем
Українські удари по Москві, Дубні, Воронежу, порту Кавказ, Криму, Бердянську, Василівці та російських НПЗ показують: війна дедалі більше переходить у фазу боротьби систем. На фронті Росія продовжує тиснути, особливо на Донеччині та Куп’янському напрямку. Але в тилу Україна дедалі активніше б’є по тих елементах, без яких цей тиск неможливий.
Це не означає швидкого перелому. Росія все ще має ресурси, адаптується, використовує дрони, інфільтрації, керовані бомби й масовані удари по Україні. Але стратегічне середовище для Кремля стає складнішим.
Якщо раніше Росія могла концентрувати сили на фронті й відносно спокійно використовувати глибокий тил, то тепер цей тил дедалі частіше перетворюється на поле бою. І саме це може стати одним із ключових факторів наступного етапу війни: не один великий прорив, а поступове виснаження російської здатності підтримувати наступ, захищати критичні об’єкти й одночасно тримати під контролем окуповані території.
За матеріалами understandingwar.org
