В Україні обговорюють майбутні правила для концертів, вистав, фестивалів, книжкових презентацій, перформансів та інших публічних культурних подій. Робоча версія документа зачіпає одразу кілька проблем, із якими глядачі та організатори стикаються регулярно: хто має повертати гроші за скасований концерт, що відбувається із сервісним збором, хто відповідає за людей під час повітряної тривоги і за яких умов приватний організатор може працювати на державному чи комунальному майданчику.
Але ключове застереження — йдеться поки що не про законопроєкт у парламентському сенсі. Документ не зареєстрований у Верховній Раді, не пройшов урядових або парламентських процедур і не створює нових прав чи обов’язків для глядачів та бізнесу. Учасники обговорення самі називають його фактично «драфтом драфту».
Тому нинішній текст важливий передусім як спроба визначити, які правила держава взагалі хоче встановити для великого й дуже різнорідного ринку культурних подій.
Навіщо взагалі потрібен окремий закон
Нині правила для концертної та культурно-видовищної індустрії розпорошені між різними законами, урядовими постановами, відомчими інструкціями, правилами захисту споживачів, договорами між учасниками ринку та публічними офертами квиткових операторів.
Наприклад, окремий Закон «Про гастрольні заходи в Україні» діє ще з 2004 року. Він визначає гастрольними заходами, серед іншого, фестивалі, концерти, вистави та розважальні програми, які проводяться поза стаціонарними сценічними майданчиками. Організатором такого заходу закон називає суб’єкта господарювання, який займається його організацією.
Водночас одним із базових документів для квиткового господарства залишається наказ Міністерства культури №452 від 7 липня 1999 року. Його чинна редакція востаннє суттєво оновлювалася у 2015 році. Інструкція оперує такими поняттями, як квиток, розповсюджувач квитків і квиткове господарство, та охоплює спектаклі, концерти, лекції, виставки, експозиції й інші культурно-просвітницькі заходи.
Проблема не лише у віці нормативної бази.
У вересні 2026 року Антимонопольний комітет окремо звернув увагу на те, що чинне регулювання не встановлює чітких конкурентних правил вибору автоматизованих систем продажу квитків та агентів, єдиних недискримінаційних вимог до таких компаній і правил технічної сумісності різних квиткових платформ. На думку АМКУ, посилення конкуренції могло б, серед іншого, впливати на розмір сервісних зборів та умови обміну і повернення квитків.
Отже, ідея нового рамкового закону виникає не на порожньому місці. Ринок давно живе значною мірою за контрактами й офертами конкретних компаній, тоді як загальні правила залишаються фрагментарними.
Що хочуть вважати видовищним заходом
Одна з принципових задач майбутнього закону — визначити сам предмет регулювання.
Це важливіше, ніж може здаватися.
Концерт великого артиста на десять тисяч людей, камерна театральна вистава, літературна презентація у книгарні, стендап, фестиваль, безкоштовний перформанс у муніципальному просторі та комерційне шоу формально є дуже різними подіями. У них різні джерела фінансування, різна схема продажу квитків і різний рівень безпекового ризику.
Робоча версія намагається створити для них спільну правову рамку. Саме тому до сфери майбутнього регулювання можуть потрапити не тільки класичні концерти чи театральні вистави, а й книжкові презентації та сучасні перформативні формати.
Від того, наскільки точно буде виписане це визначення, залежить дуже багато.
Якщо воно буде надто широким, однакові вимоги можуть поширитися і на багатотисячний фестиваль, і на безкоштовну зустріч із письменником у бібліотеці. Якщо надто вузьким — частина комерційних подій зможе юридично опинитися за межами нового регулювання.
Саме тому фінальна редакція, якщо робота над законом продовжиться, потребуватиме не просто переліку форматів, а критеріїв: комерційність події, наявність квитка, кількість відвідувачів, тип майданчика та роль організатора.
Головне питання для глядача: хто повертає гроші
Для більшості відвідувачів найпрактичніша частина майбутнього закону стосується квитків.
Типова ситуація сьогодні виглядає просто лише на перший погляд. Людина купує електронний квиток на сайті одного бренду, концерт організовує інша компанія, гроші проходять через квиткового агента, а сама подія відбувається на майданчику, що належить ще одній юридичній особі.
Якщо концерт скасували, починається питання: хто саме винен покупцеві гроші?
Оператор квиткової системи може посилатися на те, що він лише агент. Організатор — на умови власного договору. Покупець при цьому часто бачить лише бренд сайту, на якому здійснював оплату.
Податкова практика також демонструє цю багаторівневу модель. У консультаціях 2026 року описані схеми, за яких агент продає квитки від імені організатора, отримує комісійну винагороду, а повернення грошей у разі скасування події здійснює безпосередньо організатор.
Саме цю плутанину і намагається усунути майбутнє регулювання: споживач повинен розуміти ще до купівлі, хто є стороною договору, хто отримує гроші і до кого звертатися по повернення.
Для ринку це означає необхідність чіткіше розмежувати щонайменше три ролі: організатора заходу, майданчика і квиткового оператора.
А що із сервісним збором
Окрема проблема — різниця між ціною самого квитка та сумою, яку покупець фактично платить під час оформлення замовлення.
Квиткові сервіси можуть додавати сервісний збір за бронювання, оформлення або роботу системи. У результаті, наприклад, номінальна ціна відвідування становить одну суму, а з банківської картки списують більшу.
У разі скасування заходу це породжує просте запитання: повертати лише номінал чи всю фактично сплачену суму?
Сьогодні відповідь значною мірою залежить від договору та публічної оферти конкретного продавця. Держпродспоживслужба у своїх роз’ясненнях радить покупцям передусім перевіряти умови оферти продавця квитків; у наведеній службою практиці сервісний збір і окремі додаткові платежі можуть не входити до суми повернення.
Тому закріплення єдиного правила було б одним із найпомітніших для споживача наслідків нового закону.
Проте тут законодавцям доведеться визначитися із природою самого збору.
Якщо квитковий оператор уже виконав свою окрему послугу — знайшов місце, провів оплату й сформував електронний квиток, — оператор може аргументувати, що ця послуга була надана незалежно від того, чи відбувся концерт. З погляду покупця ситуація інша: він платив загальну суму саме для того, щоб потрапити на конкретну подію.
Тому недостатньо просто написати «кошти повертаються». Закон повинен буде визначити, які саме кошти, ким і в які строки.
Скасування і перенесення — не одне й те саме
Ще складнішою є ситуація з перенесеними заходами.
При повному скасуванні логіка відносно очевидна: послугу не надано.
Але якщо концерт, запланований на жовтень, перенесли на лютий, організатор може стверджувати, що захід не скасований і квиток залишається чинним. Для покупця чотири місяці різниці можуть означати, що він уже не може або не хоче відвідувати подію.
Тому повноцінне регулювання потребує відповіді щонайменше на кілька ситуацій:
- повне скасування заходу;
- зміна дати;
- зміна часу;
- зміна місця проведення;
- істотна зміна програми або заявлених виконавців;
- дострокове припинення події через безпекові обставини.
Особливо складна остання категорія. Після початку повномасштабної війни концерт може фактично відбутися частково, а потім бути перерванований через повітряну загрозу.
Законодавцю доведеться вирішувати, коли послуга вважається наданою і чи виникає право на повне або часткове відшкодування.
Повітряна тривога різко ускладнила поняття «організатор»
Саме питання безпеки стало одним із найбільш дискусійних пунктів робочої версії.
Проблема полягає в тому, що людина, яку закон називає «організатором», не обов’язково контролює будівлю.
Продюсерська компанія може орендувати концертний зал лише на один вечір. Технічну частину забезпечує окремий підрядник. Охорону — третя компанія. Укриття може належати самому майданчику або взагалі іншій організації.
Тоді формула «організатор відповідає за безпеку» без додаткової деталізації створює більше запитань, ніж відповідей.
У вересні 2026 року уряд уже ввів диференціацію повітряних загроз на червоний та жовтий рівні. Для жовтого рівня суб’єкти господарювання можуть продовжувати роботу за визначених умов, пов’язаних, зокрема, з доступом до укриття.
Рекомендації Міністерства культури передбачають завчасне планування дій, доступ відвідувачів і персоналу до укриття, оперативне інформування про зміну рівня загрози та право відвідувача самостійно вирішувати, чи залишатися на заході за відповідних умов.
У Києві правила для масових заходів додатково пов’язані з наявністю укриття, здатного вмістити необхідну кількість людей; за червоного рівня захід, що не розпочався, не проводять, а розпочатий припиняють.
Отже, майбутній закон уже не може регулювати концерт так, ніби єдиними учасниками відносин були артист і покупець квитка.
Хто має відповідати за укриття
Представники індустрії критикують робочу версію саме за нечіткість у розподілі відповідальності.
Припустимо, організатор орендував зал на тисячу людей, а власник майданчика повідомив, що поруч є укриття відповідної місткості. За кілька годин до концерту з’ясувалося, що частина укриття недоступна.
Хто відповідає?
Організатор, який продав тисячу квитків?
Власник залу?
Балансоутримувач укриття?
Технічна компанія, яка мала забезпечити евакуаційні маршрути?
Саме для таких ситуацій просте покладення відповідальності на «організатора» недостатнє.
Раціональна конструкція потребуватиме окремих обов’язків кожної сторони: організатор має контролювати допустиму кількість відвідувачів та комунікацію з ними; власник майданчика — достовірно інформувати про стан будівлі та можливості укриття; відповідальна за укриття сторона — забезпечувати його доступність у межах своїх повноважень.
Без такого поділу може виникнути ситуація, коли одна компанія юридично відповідає за інфраструктуру, якою фактично не управляє.
Державні та комунальні майданчики
Ще одна частина робочої версії стосується використання державних культурних просторів.
І тут важливо не створювати враження, ніби зараз приватні організатори взагалі не можуть проводити там свої події.
Урядовий перелік платних послуг державних і комунальних закладів культури, який застосовується з 1 січня 2026 року, вже дозволяє їм, зокрема, надавати послуги з організації та проведення концертів, фестивалів, виставок, конференцій та інших культурно-мистецьких заходів.
Питання майбутнього закону радше полягає в тому, наскільки прозорими й однаковими мають бути правила доступу до таких майданчиків.
Для приватного організатора принциповими є тарифи, порядок бронювання дат, критерії відмови, технічні вимоги й можливість конкурувати за популярний державний або муніципальний зал на зрозумілих умовах.
Для самої державної інституції важливо зберегти можливість планувати власну культурну програму і не перетворювати приміщення виключно на комерційну орендну інфраструктуру.
Тому остаточний текст потребуватиме балансу між відкритістю державних майданчиків і їхньою основною культурною функцією.
Заборона російської пропаганди: найважливішим буде визначення
Робоча версія також передбачає обмеження щодо російської пропаганди.
Сам напрям не існує у правовому вакуумі: в Україні вже діють окремі мовні, санкційні, медійні та культурні обмеження, пов’язані з російською агресією.
Для нового закону ключовим буде не саме декларування заборони, а її юридична точність.
Закон має відповісти, який саме контент підпадає під неї, хто встановлює порушення, яка процедура застосування санкції та як ця норма співвідноситься з уже чинними актами.
Інакше широкий термін «пропаганда» може створити ситуацію, коли організатор не здатний заздалегідь визначити межі допустимого, а різні органи тлумачать норму по-різному.
Що реально зміниться для глядача
Якщо з нинішнього драфту зрештою виросте повноцінний і достатньо конкретний закон, найбільш відчутною зміною для покупця квитка має стати не нова бюрократія, а передбачуваність.
До оплати людина повинна мати можливість зрозуміти:
хто організовує подію; хто продає квиток; із чого складається його остаточна ціна; чи є окремий сервісний збір; хто і в якому порядку повертає гроші; що відбувається у разі перенесення; які правила діють під час повітряної загрози; де розташоване укриття і чи розраховане воно на кількість відвідувачів.
Саме цього зараз часто бракує.
Що зміниться для організаторів
Для бізнесу ціна більшої визначеності — більша формалізація.
Організаторам доведеться чіткіше прописувати відносини з квитковими операторами, власниками майданчиків, охоронними та технічними компаніями.
Якщо закон установлюватиме обов’язкові строки повернення грошей, це також вплине на фінансову модель заходів.
Сьогодні кошти від продажу квитків нерідко використовуються ще до концерту — на оренду, рекламу, гонорари, логістику, обладнання. Якщо подію скасовано після того, як значна частина цих грошей витрачена, обов’язок швидко повернути всю суму покупцям створює для організатора потребу в резерві ліквідності.
Тому правила захисту глядача одночасно стають питанням фінансової стійкості індустрії.
Чому нинішній текст ще рано називати новими правилами
Найважливіша деталь усієї дискусії — юридичний статус документа.
Поки що це рання робоча версія.
Вона не є зареєстрованим законопроєктом, тому немає номера Верховної Ради, офіційного тексту парламентського проєкту, висновків комітетів, юридичної експертизи парламенту чи результатів голосування.
Положення можуть суттєво змінитися ще до реєстрації.
Після потенційної реєстрації документу все одно доведеться пройти парламентську процедуру: розгляд у комітетах, перше читання, поправки та підготовку до другого читання. І лише після ухвалення, підписання та набрання чинності нові вимоги зможуть стати обов’язковими.
Тому покупцям квитків поки не варто керуватися положеннями чернетки як чинними нормами.
Діють нинішнє законодавство, правила цивільного захисту, договори та публічні оферти конкретних продавців і організаторів.
Дискусія про закон про видовищні заходи насправді значно ширша за концерти.
Вона стосується того, хто юридично продає глядачеві культурну подію як послугу і хто бере на себе ризики, якщо щось пішло не за планом.
За одним електронним квитком можуть стояти організатор, агент із продажу, власник залу, технічний підрядник, охоронна компанія та балансоутримувач укриття. Чинні правила далеко не завжди дають глядачеві просту відповідь, до кого з них звертатися у разі проблем.
Саме тому норми про повернення коштів, сервісний збір і відповідальність за безпеку можуть виявитися важливішими за саму назву майбутнього закону.
Проте оцінювати реальні наслідки можна буде лише після появи офіційного законопроєкту.
Наразі перед державою та індустрією стоїть інше завдання: перетворити «драфт драфту» на документ, у якому покупець точно знає свої права, а кожен учасник організації події — межі власної відповідальності.
