Оптимістична оцінка керівника Офісу президента прозвучала в момент, коли переговорний трек знову ожив, але головні вузли — території, гарантії безпеки та межі компромісу — нікуди не зникли.
Заява Кирила Буданова про те, що Україна та Росія рухаються до потенційної угоди, стала однією з найгучніших дипломатичних новин останніх днів. Вона пролунала на тлі великоднього перемир’я, активізації американського посередництва та помітної нервозності навколо того, чи здатен переговорний процес взагалі вийти за межі обмінів полоненими і коротких пауз у вогні. Але між словами про “прогрес” і реальною мирною угодою — велика дистанція. І саме в цій дистанції зараз ховається головна інтрига.
Кирило Буданов, якого Володимир Зеленський 2 січня 2026 року призначив керівником Офісу президента, від початку розглядався Банковою як фігура, що має поєднати безпековий, розвідувальний і переговорний виміри. Сам Зеленський тоді пояснив це рішення тим, що досвід Буданова потрібен для спрямування роботи Офісу “саме так, як потрібно” в питаннях безпеки та переговорного процесу. Тому нинішні слова Буданова — це не випадковий коментар збоку, а сигнал із самого центру українського переговорного контуру.
Що саме сказав Буданов — і чому ця фраза так голосно прозвучала
У переказі Reuters із посиланням на Bloomberg Буданов заявив, що бачить прогрес у напрямку потенційної угоди з Кремлем і не думає, що процес затягнеться надовго. Найважливіше в його оцінці навіть не сам оптимізм, а інша теза: за його словами, остаточного рішення ще немає, але сторони вже чіткіше розуміють “межі прийнятного”, і це він назвав “величезним прогресом”. Саме ця формула показує, що йдеться не про готовий мирний план, а про просування до рамки, в межах якої взагалі може початися серйозний торг.
Для української влади така риторика має ще одну функцію: вона демонструє, що переговори не мертві, навіть якщо публічно вони довго виглядали майже безрезультатними. На цьому етапі важливо не стільки переконати суспільство, що мир уже поруч, скільки показати союзникам і посередникам, що Київ не блокує дипломатичний шлях і готовий працювати в координатах реалістичних, а не декларативних сценаріїв. Це випливає з того, що сам Буданов окремо назвав збереження участі адміністрації Дональда Трампа в переговорах одним із ключових досягнень нинішнього етапу.
Чому ці слова не означають, що мирна угода близька
Попри оптимізм Буданова, зовнішній фон залишається набагато стриманішим. Reuters, посилаючись на джерела, близькі до Кремля, пише, що реального прориву в переговорах поки що майже немає, а дискусії щодо гарантій безпеки для України значною мірою зайшли в глухий кут. За оцінкою цих джерел, єдиний відчутний результат нинішнього року — це радше окреслення взаємно неприйнятних позицій, ніж зближення до готового компромісу.
Ще один холодний сигнал надійшов із Москви. Кремль окремо підкреслив, що візит спецпредставника Путіна Кирила Дмитрієва до США не означає автоматичного відновлення повноцінного переговорного формату щодо України. Це важливо, бо сама по собі активізація контактів між Москвою та Вашингтоном ще не дорівнює появі спільного плану завершення війни. Інакше кажучи, дипломатичний рух є, але перетворювати його на передчасну ейфорію поки що рано.
Схожої обережності дотримується і Володимир Зеленський. 10 квітня він прямо сказав, що весна і літо 2026 року будуть для України важкими і політично, і дипломатично, і військово, а серйозний тиск триватиме щонайменше до вересня. На цьому тлі слова Буданова варто читати не як анонс швидкого миру, а як повідомлення: переговорне вікно існує, але воно відкривається в момент максимального зовнішнього й фронтового тиску.
Головний вузол: не сам факт перемовин, а предмет торгу
Найскладнішим питанням залишається територія. Сам Буданов відмовився пояснювати, як може виглядати компроміс щодо неї, а Reuters наголошує, що це і є ключовий камінь спотикання. Росія наполягає на тому, щоб Україна вивела війська навіть із частин Донецької області, які Москва не контролює, тоді як Київ відстоює логіку припинення війни вздовж поточної лінії фронту. Поки ці позиції настільки далекі одна від одної, говорити про близьку угоду зарано.
Не менш важлива тема — гарантії безпеки. Україна наполягає, що будь-яка домовленість без дієвого механізму стримування нової російської агресії стане лише паузою перед новим циклом війни. Київ передавав через США пропозицію припинення вогню по енергетичній інфраструктурі на Великдень, одночасно підкреслюючи критичну важливість саме гарантій безпеки в ширшому мирному пакеті. Це означає, що навіть якщо сторони зблизилися в розумінні “меж прийнятного”, питання “хто і як гарантує мир після угоди” нікуди не поділося.
Чому роль США знову стає центральною
Окрема лінія в заявах Буданова — акцент на США як на посереднику. Reuters передавало його слова про очікування візиту до Києва Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера після Великодня; такий приїзд мав би стати їхнім першим офіційним візитом до України під час війни. Якщо цей візит відбудеться, це стане індикатором того, що Білий дім хоче не просто зберегти канал, а й повернути собі роль головного модератора переговорного процесу.
Для Києва це подвійна історія. З одного боку, присутність США підвищує політичну вагу будь-яких домовленостей і дає шанс просувати тему гарантій безпеки. З іншого — саме американський фактор є головним джерелом потенційного тиску на Україну, якщо Вашингтон захоче показати швидкий дипломатичний результат. Європа в цьому контексті залишається критично важливою, але без чіткої американської позиції архітектура миру все одно виглядає неповною.
Великоднє перемир’я як тест, а не поворотний момент
Окрему вагу нинішнім заявам додає збіг у часі з великоднім перемир’ям. Путін оголосив 32-годинне припинення вогню з 16:00 11 квітня до кінця 12 квітня 2026 року. Зеленський раніше сам пропонував великодню паузу, а згодом підтвердив, що Україна готова діяти дзеркально. Формально це створює враження, що хоча б у короткому режимі сторони здатні синхронізувати кроки.
Але реальність значно жорсткіша. AP повідомляло, що буквально напередодні оголошеного перемир’я російські дрони атакували Одесу, загинули люди, були пошкоджені житлові будинки та дитсадок. Тому великодня пауза — це радше перевірка, чи здатні сторони хоча б на короткий контрольований режим стриманості, ніж доказ того, що вони справді готові до сталого миру. Після попередніх односторонніх “святкових” пауз довіра до таких жестів вкрай низька.
Чого чекати далі
Найімовірніше, найближчі тижні покажуть не укладення великої угоди, а межі життєздатності самого переговорного процесу. Якщо після Великодня відбудеться візит американських посланців і буде хоча б частковий результат у вигляді нового обміну полоненими, локальної тиші або чіткішої переговорної рамки, тоді слова Буданова можна буде вважати політично підготовленим анонсом наступного етапу. Якщо ж пауза зірветься, а територіальний і безпековий блоки знову впруться в глухий кут, нинішній оптимізм залишиться лише елементом дипломатичної гри.
Станом на зараз найточніша формула виглядає так: переговори справді ожили, але до угоди ще далеко. Україна не вийшла на фінальну пряму до миру — вона лише увійшла в фазу, де сторони починають чіткіше бачити, про що саме доведеться домовлятися, а про що домовитися майже неможливо. Саме тому слова Буданова важливі: вони означають не “мир уже скоро”, а “простір для великого політичного торгу став видимішим”.
Заява Кирила Буданова — це сильний політичний сигнал, але ще не доказ швидкого завершення війни. Вона показує, що переговорний трек не похований і що сторони, ймовірно, справді просунулися в усвідомленні меж компромісу. Однак без відповіді на три питання — території, гарантії безпеки і ролі США та Європи в майбутній архітектурі миру — жодна “близькість до угоди” не буде означати реального миру.
За матеріалами bloomberg.com
