Понад два десятиліття страх був головним цементом російського режиму. Але тепер він розчиняється. Черги під Кремлем, розлючені викривачі, судді з конфіскованими маєтками, генерали під арештомі, падіння старих соратників — путінський режим тріщить по швах: система, збудована на лояльності, перетворюється на власну карикатуру.
Росія, яка ще вчора здавалася беземоційною і покірною, починає говорити. І голос цей — не протестний, а людський: “Ми більше не боїмося”.
Розпад вертикалі
Володимир Путін називав свій політичний проект «вертикаллю влади». Вона мала вигляд міцної конструкції — від сільських адміністрацій до олігархів з яхтами в Монте-Карло. Та зараз бетон тріщить. Навіть ті, хто десятиліттями стояв унизу піраміди, почали ставити запитання.
81-річний Геннадій Зюганов, символ системної лояльності, дозволяє собі публічно лаяти економічну політику Путіна:
«Ціни на картоплю зросли в чотири рази! Повна ганьба!»
Його фраза, здавалося б, дріб’язкова, але в російській політичній культурі вона пролунала як сигнал. Якщо навіть “вічний комуніст” дозволяє собі обурення — у Кремлі запахло панікою. Бо коли картопля — головний символ виживання — стає політичним маркером, це вже не економічна скарга, а ознака розпаду суспільної угоди.
Коли система пожирає себе
Кремлівська піраміда більше не моноліт. Навіть ультраправі медіа, які ще вчора співали оди “сильній руці”, тепер атакують систему. Пропагандистський телеканал «Царьград» публікує матеріали про “зраду етнічних росіян”, вимагає “очищення влади”, а ведучі у прямому ефірі клеймлять суддів і губернаторів, що нагадує внутрішній канібалізм системи.
Традиційна відповідь Кремля — репресії — цього разу вдарила по власних. Арештовують генералів, конфісковують маєтки у суддів, виганяють губернаторів. Формально — боротьба з корупцією, фактично — панічна спроба показати, що “кермо ще в руках”.
Та замість довіри суспільство бачить хаос: “вони пожирають одне одного”.
Експерт Transparency International Ілля Шуманов зазначає:
«Розрив між багатими і бідними, війна, зростання цін — усе це спровокувало хвилю обурення, якої Кремль не очікував. Страх перестав бути інструментом стабільності».
Парадокс у тому, що режим сам навчив своїх підлеглих не боятися. Роки війни, пропаганди й відчуження від світу перетворили чиновників на цинічних виживальників. Тепер цей цинізм працює проти системи. Вони розуміють: якщо верхівка більше не гарантує захисту — треба рятуватися самотужки.
Один із перших сигналів — тихий відхід Дмитра Козака, людини з путінського кола ще з 1999 року. Без скандалу, без посади, без публічних пояснень. Для російської бюрократії це як чорна мітка: корабель почав тонути.
“Ми хочемо жити, не виживати”
У соціологічних опитуваннях — революція. Центр «Левада» фіксує рекордні 66% росіян, які виступають за мирні переговори. І це — при офіційних 78% “підтримки армії”.
Блогери, які ще вчора благали “бомбити Київ”, тепер говорять про “помилки командування” і “змарновані життя”. Учителька з Тули, чий син загинув на фронті, каже незалежним журналістам:
“Ми не проти солдатів. Ми проти брехні. Нам казали, що це оборона, а виявилося — просто м’ясорубка.”
Це вже не політика — це психологічний злам. Люди не просять демократії; вони просять справедливості. А коли запит на справедливість стає масовим, жоден режим, заснований на страхові, не виживає.
Кінець “заробленої стабільності”
Режим, який продавав народові ілюзію добробуту, тепер сам потонув у злиднях. Санкції заморозили понад 300 млрд доларів російських активів, технологічна ізоляція зупинила модернізацію, а Центральний банк із ставкою 18% задушив малий бізнес.
Залишилася лише війна — як головний сенс і водночас причина краху.
У російській історії це вже траплялося: коли цар ще править, але вже не керує. Коли держава існує, але її моральний центр розсипається, як пил.
“Картопляна економіка” як маркер розпаду
Символічно, що розпад імперії почався з картоплі. У 90-ті вона рятувала росіян від голоду, у 2000-х — символізувала стабільність. Тепер — дорожчає швидше за бензин. У країні, де “картопля” означає виживання, це метафора кінця. Коли навіть базовий овоч стає предметом розкоші, зникає головне — віра, що держава здатна щось гарантувати.
На московських ринках зникають імпортні продукти, м’ясо знову продають “з багажника”, а черги біля банкоматів нагадують 1998 рік. “Стабільність” перетворюється на фантом, який живе лише в телевізорі.
Страх, що з’їв свого творця
Путінська держава завжди будувалася не на ідеї, а на страхові — перед хаосом, Заходом, революцією. Але страх має побічний ефект: він розкладає своїх. Коли кожен боїться кожного, а система живе у режимі чисток і доносів, вона рано чи пізно вибухає зсередини.
Зараз цей момент настав. Відставки, арешти, “внутрішні розслідування” — усе це симптоми параної, а не контролю. Кремль бореться не з ворогами — із власними тінями. І Путін, який будував піраміду влади 25 років, зараз стоїть під нею, коли вона осипається йому просто на голову.
За матеріалами newssky.com.ua
