Україна дедалі виразніше зміщує акцент із точкових ударів по окремих військових цілях на системну кампанію проти російської логістики. У фокусі — мости, залізниця, паливна інфраструктура, автошляхи, пункти управління дронами, військові транспорти та об’єкти енергетики в окупованому Криму, на півдні України та в глибині Росії.
Звіт про російську наступальну кампанію за 20 червня 2026 року показує: українські удари вже створюють для РФ помітні проблеми на маршрутах постачання, особливо на лінії Крим — Херсонщина — Запоріжжя — Донбас. Це не означає миттєвого обвалу російського фронту. Але йдеться про інше: поступове ускладнення для Москви здатності перекидати пальне, боєприпаси, техніку та особовий склад туди, де російське командування намагається підтримувати наступальні операції.
Ключова інтрига: Україна б’є не лише по цілях, а по системі
Окремий удар по мосту чи бензовозу сам по собі рідко змінює хід війни. Але коли такі удари повторюються, накладаються один на одного і змушують противника перебудовувати логістику, вони починають працювати як кампанія виснаження.
Саме це видно з подій 19–20 червня. Українські сили били по мостах, переправах, транспортних вузлах, паливних цистернах, газокомпресорних станціях, нафтопереробних об’єктах, пунктах управління безпілотниками та російських машинах у глибині окупованих територій.
Вночі 17 червня оператори 413-го окремого полку безпілотних систем (БПС) «Рейд» завдали ударів дронами по автомобільному мосту поблизу села Войинка в північній частині тимчасово окупованої Криму. Пошкоджено опори та проїзну частину мосту; конструкція потребуватиме ремонту. Міст є ключовим елементом транспортної інфраструктури півострова, що пролягає від Джанкоя через Армянськ до тимчасово окупованої частини Херсонської області. Ураження цієї цілі ускладнює логістику росіян і сприяє перетворенню Криму на «острів». Удар було виконано за допомогою українських дронів «середнього удару», розроблених Fire Point.
Головна мета такої кампанії — не обов’язково знищити кожен міст або кожну колону. Мета — зробити російське постачання дорожчим, повільнішим, небезпечнішим і менш передбачуваним.
Для армії, яка веде наступальні дії, це критично. Наступ потребує постійного підвезення боєприпасів, пального, інженерних засобів, резервів, ремонтних команд, дронів, засобів РЕБ і евакуаційного транспорту. Якщо ці потоки починають буксувати, темп наступу падає навіть тоді, коли формально підрозділи ще мають людей і техніку.
Крим і Херсонщина: удар по південній логістичній дузі РФ
Одним із центральних епізодів звіту стали удари по мостах і транспортній інфраструктурі, які з’єднують окупований Крим із лівобережною частиною Херсонської області.
Йдеться про кілька важливих об’єктів:
- автомобільний міст через Генічеську протоку;
- міст через Північно-Кримський канал поблизу Воїнки;
- інші переправи, які дозволяють російським військам рухати вантажі з Криму на південь України;
- логістичні транспорти в районах Армянська, Чаплинки, Скадовська.
У ніч на 20 червня підрозділи Сил оборони України завдали удару по автомобільному мосту через Генічеську протоку. Об’єкт розташований в районі окупованого Генічеська Херсонської області.
Цей міст активно використовується російськими військами для забезпечення військової логістики, повідомили у Генеральному штабі ЗСУ.
Зокрема, через нього здійснюється транспортне сполучення та постачання між окупованим Кримом і угрупованнями противника на південному напрямку.
Окрім цього, українські військові в районі населеного пункту Долинське на Запоріжжі уразили російський зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцирь-С».
Також протягом минулої доби Сили оборони уразили кілька пунктів управління безпілотними літальними апаратами окупантів на різних ділянках фронту.
Один із таких пунктів українські військові атакували в районі міста Соледар Донецької області. Інший аналогічний об’єкт уразили біля села Грозове на Запоріжжі.
Ще один пункт управління безпілотниками російської армії знищили на території Росії. Удар прийшовся по об’єкту в районі населеного пункту Тєрєбрєно Бєлгородської області.
Ці маршрути важливі тому, що Крим для Росії — не лише окупована територія, а великий тиловий хаб. Через нього проходять постачання для російських угруповань на півдні: у Херсонській, Запорізькій областях і частково на Донбасі.
Якщо мости пошкоджені, а рух вантажівок обмежений, Росії доводиться шукати обхідні маршрути. Це означає довші плечі логістики, більші витрати пального, більшу залежність від понтонів, тимчасових переправ і залізничних вузлів. А кожен такий обхід сам стає потенційною ціллю.
Особливо показово, що попередні українські удари вже залишили на Генічеському мосту лише одну робочу смугу та заборонили рух вантажівок. На Чонгарському мосту ситуація теж ускладнена: легкові авто можуть рухатися обмежено, а важка техніка й вантажівки змушені використовувати сусідні понтонні рішення.
Це створює для РФ проблему не лише військову, а й організаційну. Понтонна переправа — вразлива, потребує охорони, ремонту, інженерного обслуговування і може не витримувати того ж потоку, що стаціонарний міст.
Чому мости стали стратегічною ціллю
Удар по мосту — це удар по часу.
Якщо російська колона раніше могла пройти маршрут за кілька годин, після пошкодження мостів вона може витрачати значно більше часу. Якщо вантажівкам доводиться чекати, стояти в чергах або рухатися обхідними шляхами, логістика стає передбачуванішою для української розвідки й дронів.
Для російського командування це означає три проблеми.
Перша — уповільнення постачання.
Боєприпаси, пальне й резерви можуть приходити із запізненням. На фронті це швидко відчувається: артилерія стріляє менше, техніка рухається обережніше, підрозділи гірше ротуються.
Друга — розтягування сил охорони.
Щоб захищати мости, понтони, автошляхи й паливні колони, РФ змушена відволікати людей, мобільні вогневі групи, засоби ППО, РЕБ і дрони-перехоплювачі. Це ресурси, які могли б працювати ближче до фронту.
Третя — накопичувальний ефект.
Один пошкоджений міст — проблема. Кілька пошкоджених мостів, плюс удари по бензовозах, плюс закриття залізничної ділянки, плюс атаки по паливних базах — це вже системний тиск.
Саме накопичення таких ефектів може мати найбільше значення для південного театру війни.
Залізниця до Криму: ще один сигнал про проблеми
Окрема важлива деталь — повідомлення російського залізничного оператора Grand Service Express про скорочення маршрутів пасажирських поїздів до окупованого Криму та з Криму. Поїзди мали зупинятися в Керчі через тимчасове закриття невказаної ділянки Кримської залізниці.
Формально причина не уточнювалася. Але в контексті попередніх ударів по транспортній інфраструктурі це виглядає як ще один симптом загального тиску на кримську логістику.
Для Росії залізниця має особливе значення. Саме вона здатна перевозити великі обсяги вантажів — пальне, боєприпаси, техніку, будівельні матеріали, особовий склад. Автомобільні маршрути можуть підстрахувати залізницю, але не завжди здатні повністю її замінити.
Якщо залізничні ділянки стають нестабільними, Москва втрачає одну з головних переваг великої армії — здатність масово перекидати ресурси.
Паливна війна: удари по Криму, Тюмені та російських НПЗ
Другий великий напрям української кампанії — енергетика й паливо.
У ніч із 19 на 20 червня українські війська продовжили удари по російській нафтогазовій та енергетичній інфраструктурі в окупованому Криму й на території РФ.
Серед згаданих об’єктів:
- паливно-газове сховище компанії «ТЕС» поблизу Бахчисарая;
- газокомпресорні станції в окупованому Криму;
- Таврійська теплоелектростанція;
- Тюменський, або Антипінський, нафтопереробний завод;
- Московський НПЗ, по якому Україна завдала ударів 18 червня.
Сили оборони України завдали удару по нафтогазових підприємствах та електрогенеруючій інфраструктурі в тимчасово окупованому Криму.
Про це свідчать численні пожежі на території цих підприємств, виявлені моніторинговим сервісом NASA FIRMS.
Удар по підприємствах відбувся в ніч із 19 на 20 червня 2026 року, унаслідок чого на їхній території розпочалася пожежа.
Головною ціллю стала Таврійська ТЕС (також відома як Сімферопольська ПГУ-ТЕС).
Через ураження ТЕС одразу в кількох населених пунктах зникло електропостачання. Зокрема, знеструмлення зафіксували в Добрівській долині та вздовж Ялтинської траси.
Варто зауважити, що Таврійська ТЕС потужністю 470 МВт — це одна з двох найновіших і найпотужніших парогазових електростанцій, які Росія збудувала в Криму після анексії (введена в експлуатацію у 2019 році) для забезпечення повної енергетичної незалежності півострова від материкової України.
Удар прийшовся за координатами 44.94190449716159, 34.22066351679135, а сама пожежа виявлена сервісом о 01:48.
Одним із місць українського удару стало нафтогазове сховище термінала з перевалки та зберігання скрапленого газу і нафтопродуктів кримської паливної компанії «ТЭС». Група компаній «ТЭС» (Торговый Экспедиционный Союз) — один із найбільших операторів роздрібного ринку палива на Кримському півострові, що керує мережею з понад 100 АЗС.
В активі компанії перебувають дві власні нафтобази.
Уражена нафтобаза знаходиться за координатами 44.78858053325795, 33.88560919347574, де о 01:48 зафіксований перший осередок, а о 03:30 — другий. Сама нафтобаза розташована у безпосередній близькості до міста Бахчисарай.
Інший удар націлився на газорозподільну станцію (ГРС) біля села Журавлівка, що належить акціонерному товариству «Черноморнефтегаз».
Станція забезпечує зниження тиску газу, що надходить із магістрального газопроводу Джанкой — Сімферополь, для подальшої його подачі в газорозподільні мережі навколишніх населених пунктів Сімферопольського та Курманського районів.
Об’єкт знаходиться за координатами 45.17985946751021, 33.97869394115952, а осередок пожежі сервісом NASA FIRMS виявлено о 02:41 ночі.
Українські дрони 20 червня уразили нафтопереробний завод у російській Тюмені. Він переробляє до 9 млн тонн нафти на рік, є підприємством повного циклу і виробляє бензин, дизельне пальне, мазут та авіаційне паливо.
Аби завдати удару по цьому підприємству, дрони Сил спеціальних операцій подолали відстань у близько 2500 км. Подробиці розкрили у ССО.
Що відомо
Ураження Тюменського НПЗ напередодні, 20 червня, стало результатом бойової роботи пілотів ССО. Вони й поділилися деякими подробицями атаки цілі, відстань до якої вимірюється не сотнями, а тисячами кілометрів.
У Силах спецоперацій нагадали, що Тюменський НПЗ є підприємством повного циклу. Пропускна потужність заводу сягає до 9 мільйонів тонн нафти на рік. Він виробляє бензин, дизельне пальне, мазут та авіаційне паливо.
Цей НПЗ відіграє важливу роль у забезпеченні регіонів Західного Сибіру паливом.
“Сили спеціальних операцій продовжують застосовувати регулярні далекобійні санкції по РФ”, – зазначили у ССО.
Це важливо з двох причин.
По-перше, пальне — це кров армії. Без нього не рухаються танки, ББМ, вантажівки, генератори, евакуаційні машини, інженерна техніка. Навіть частковий дефіцит пального може знизити оперативну гнучкість військ.
По-друге, удари по НПЗ і паливній інфраструктурі створюють тиск не лише на армію, а й на російську економіку. Якщо дефіцит бензину поширюється в регіонах РФ, владі доводиться реагувати адміністративно: стримувати ціни, пояснювати перебої «логістичними проблемами», вводити обмеження продажу або домовлятися із заправними мережами.
У звіті прямо зазначається, що російські чиновники намагаються пом’якшити зростання цін на бензин на тлі дефіциту. Повідомлення про проблеми з пальним фіксувалися не лише в прикордонних або вже уражених регіонах, а й у містах на кшталт Санкт-Петербурга, Воронежа й Тули.
Це важливий політичний момент. Війна, яку Кремль намагається тримати далеко від повсякденного життя росіян, починає проявлятися через черги, ціни, перебої й обмеження.
Тюмень: чому удар на 2000 км має значення
Окремої уваги заслуговує згадка про Тюменський НПЗ. Українські джерела повідомили про удар по заводу, розташованому приблизно за 2000 км від українсько-російського кордону. Російська влада заявила, що атаку було відбито й пошкоджень немає, але з’явилися кадри зі стовпом диму та повідомлення про вибухи.
Навіть якщо наслідки таких ударів потребують додаткового підтвердження, сам факт появи дронової загрози на такій відстані змінює російські розрахунки.
Раніше глибокий тил РФ міг вважатися відносно безпечним. Тепер підприємства далеко від кордону теж потребують захисту: ППО, РЕБ, мобільних груп, інженерних укриттів, пожежних команд, резервних схем роботи. Це означає, що Росія змушена розтягувати систему оборони не лише вздовж фронту, а й по всій території країни.
Для України це спосіб компенсувати менші ресурси асиметричним тиском. Київ не може дзеркально конкурувати з Росією в кількості авіації чи ракет, але може створювати загрозу для великої кількості важливих об’єктів одночасно.
Паливний дефіцит у Росії: удари по НПЗ починають бити по внутрішньому ринку
Окремий ефект української кампанії — зростання напруги на російському паливному ринку. Удари по нафтопереробних заводах, паливних базах і логістичних маршрутах дедалі частіше створюють для Росії не лише військову, а й внутрішньоекономічну проблему.
Російські чиновники намагаються стримувати зростання цін на бензин і применшувати масштаби дефіциту. Однак повідомлення з регіонів свідчать, що проблема вже виходить за межі окремих прикордонних або прифронтових територій. Санкт-петербурзьке видання «Фонтанка» повідомило про масовий дефіцит пального та зростання цін у низці російських регіонів — попри заперечення з боку офіційних осіб.
Показово, що проблеми фіксуються не лише в районах, які безпосередньо зазнавали ударів або розташовані ближче до України. За даними російських медіа, високі ціни й перебої з доступністю бензину спостерігаються також у Санкт-Петербурзі, Воронежі та Тулі. Для російських споживачів це означає дедалі помітнішу нерівномірність: у різних регіонах пальне може мати різну ціну, різну доступність і різні обмеження на продаж.
Проблема посилюється тим, що частина незалежних заправних мереж, які не входять до великих вертикально інтегрованих нафтових компаній, змушена підвищувати ціни, щоб уникнути збитків. Інакше кажучи, удари по енергетичній інфраструктурі накладаються на вразливості самого російського паливного ринку: залежність від логістики, нерівномірний розподіл ресурсів між регіонами та різні можливості великих і малих гравців витримувати ціновий тиск.
Регіональна влада намагається реагувати адміністративно. У Саратовській області чиновники обговорювали необхідність обмеження цін на заправках на тлі зростання попиту й перебоїв із постачанням. У Тверській області, за повідомленням російського опозиційного видання «Важливі історії», місцева влада запровадила тимчасові обмеження на продаж бензину на окремих заправках «Сургутнефтегазу» і «Татнефти». У Тульській області влада також визнавала дефіцит пального на деяких АЗС, пояснюючи це логістичними проблемами та підвищеним попитом.
Для Кремля це небезпечний сигнал. Паливний дефіцит напряму пов’язує війну з повсякденним життям росіян. Якщо удари по НПЗ, паливних сховищах і транспортній інфраструктурі триватимуть, російському уряду буде дедалі складніше одночасно забезпечувати потреби армії, підтримувати стабільність внутрішнього ринку та стримувати зростання цін.
У короткостроковій перспективі Москва, ймовірно, намагатиметься гасити проблему ручним управлінням: обмеженнями, домовленостями із заправними мережами, перерозподілом постачання між регіонами та інформаційним применшенням масштабів дефіциту. Але в середньостроковій перспективі ефект може накопичуватися. Що частіше Україна виводитиме з ладу елементи російської паливної інфраструктури, то дорожче для РФ буде підтримувати одночасно фронт, тилову логістику й видимість стабільності всередині країни.
Дронова війна: Росія адаптується, але за це платить
Ще один великий блок звіту — зміна російської тактики використання дронів.
Після блокування Starlink для російських користувачів 1 лютого 2026 року, російські війська скоротили використання деяких ударних безпілотників на оперативній глибині. Раніше вони застосовували дрони, оснащені Starlink, для ураження рухомих цілей. Тепер росіяни намагаються компенсувати втрату таких можливостей.
Зокрема, вони:
- частіше використовують дешевші розвідувальні дрони;
- намагаються літати вище й швидше;
- запускають розвідувальні дрони на коротший час;
- застосовують дрони-перехоплювачі для супроводу ударних БПЛА;
- розгортають мобільні групи для патрулювання ключових автошляхів.
Росія зменшила застосування ударних дронів БМ-35 та БМ-39, що діяли на оперативному рівні, після впровадження «білого списку» для терміналів супутникового зв’язку Starlink.
Про це розповів командир дивізіону зенітних дронів «Посіпаки» 39-го зенітного ракетного полку на позивний «Рамзес».
За словами військового, ці дрони займали проміжну ланку між FPV та дронами типу «Молния» тактичного рівня і дронами стратегічного рівня — «Шахедами». Їх використовували для ударів по тилу українських військ, аеродромах та українських містах.
«Це оперативний рівень. І що вони використовували? Вони встановлювали на нього Starlink. І завдяки Starlink, оскільки зв’язок не глушиться на нашій території, вони це прекрасно знали. Вони керували цим дроном і донаводили, доволі точно донаводили», — розповів він.
Після запровадження «білих списків» БМ-35 та БМ-39 стали застосовувати менше. Станом на червень 2026 року, за словами військового, почалася «нова хвиля» їхнього застосування, однак уже на меншій дальності.
Через високі втрати від українських перехоплювачів росіяни почали переходити на дешеві дрони-розвідники, літати на великих висотах та супроводжувати ударні дрони власними перехоплювачами.
Про це розповів командир дивізіону зенітних дронів «Посіпаки» 39-го зенітного ракетного полку на позивний «Рамзес».
За його словами, з появою дронів-перехоплювачів «небо» змінилося дуже сильно. Російські розвідувальні дрони вже майже не перелітають лінію бойового зіткнення, а якщо перелітають, то на великих швидкостях та на дуже короткий час — «буквально одним заходом: петля — і додому».
Як приклад, він навів дрони-розвідники типу «Орлан-10», які на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році були одним з основних засобів розвідки росіян. Станом на літо 2026 року цей засіб майже не перелітає лінію фронту, а якщо перелітає, то летить на висотах понад 4 кілометри, на максимальній швидкості, щоб перетнути рубежі, де працюють перехоплювачі.
«Я впевнений, що коли вони залітають більш ніж на 10—15 кілометрів, пілот уже розуміє, що це останній політ його дрона. Це сто відсотків. Вони змирилися з тим, що ми їх збиваємо, і просто нарощують кількість засобів», — зазначив військовий.
Окрім того, щоб уникнути виявлення, росіяни здійснюють політ у режимі радіомовчання, щоб пройти непоміченими для засобів радіотехнічної та радіоелектронної розвідки, які відстежують сигнали. Також вони можуть летіти на малих висотах, щоб уникати виявлення радарами.
За його словами, на напрямку фронту, де зараз перебуває його підрозділ, окупанти дедалі більше застосовують нові недорогі БпЛА, зокрема дрони-розвідники «Князь Вещий Олег».
У квітні вже повідомлялося про різке збільшення кількості дронів цього типу на лінії фронту. Так, за інформацією компанії «Генерал Черешня», у березні зафіксували різке зростання кількості знищених БпЛА цього типу — у чотири рази. За підсумками березня цей апарат став другим за поширеністю серед розвідувальних безпілотників після ZALA.
«Вони дешевші. Росіяни змирилися з тим, що ми їх збиваємо, і пішли шляхом: треба робити щось для розвідки, але дешевше. Водночас у них є топзасіб — це Zala. Вона ухиляється, відстежує сигнали, дуже добре маневрує, і коли починає ухилятися, її майже ніколи не вдається вразити», — розповів військовий.
Як правило, знищення Zala здійснює інший екіпаж, який уражає безпілотник на виході з маневру ухилення після атаки першого екіпажу.
Як ще один приклад недорогих розвідників, командир дивізіону назвав розвідувальну версію ударного дрона «Молния-2», оснащену гіростабілізованою камерою, розміщеною під фюзеляжем. Однак у разі потреби росіяни можуть використовувати навіть «Ланцет» у розвідувальній ролі.
Іншим нововведенням окупантів для протидії українським перехоплювачам, яке почали фіксувати на лінії фронту, став супровід ударних БпЛА «Молния» російськими дронами-перехоплювачами, що мають збивати українські перехоплювачі.
Це демонструє адаптивність російської армії, але також і її вразливість. Якщо для захисту трас, бензовозів і тилових колон потрібні окремі дрони-перехоплювачі, мобільні вогневі групи та додаткові підрозділи, це ускладнює всю систему.
Фактично Україна змушує РФ вести оборону власної логістики на глибині десятків і сотень кілометрів від фронту.
Донбас: Костянтинівка, Лиман і Покровськ залишаються критичними напрямками
Попри акцент на українських ударах по тилу, звіт показує: Росія не припиняє наземного тиску на сході.
Найбільш важливі ділянки:
- Лиманський напрямок;
- Костянтинівка;
- Покровський напрямок;
- Куп’янський напрямок;
- тактичний район Добропілля;
- південь Донецької області.
На Лиманському напрямку російські війська, за оцінкою, посилили наступальні дії. Густа рослинність допомагає їм приховувати переміщення особового складу від української артилерії та дронів. Це типовий сезонний фактор: у теплу пору року посадки, ліси й зелені зони дають більше можливостей для малих штурмових груп.
Водночас у Лимані й Закітному ситуація описується не як чітке захоплення території, а як боротьба інфільтраційних груп. Російські військові можуть проникати в окремі райони, піднімати прапори, знімати відео, але це не завжди означає стабільний контроль.
Це важлива різниця. У сучасній війні лінія фронту часто не є суцільною. Між позиціями можуть діяти малі групи, а контроль над кварталом чи посадкою може змінюватися кілька разів. Саме тому інформаційні заяви про «взяття» населеного пункту часто випереджають реальну військову ситуацію.
Костянтинівка: небезпечна інфільтрація замість швидкого обвалу
Найбільш тривожний елемент східного фронту — Костянтинівка.
У звіті йдеться, що російські сили продовжують інфільтраційні місії вглиб міста. ISW оновила оцінку контролю місцевості, розширивши зони російської інфільтрації та просування. При цьому текст обережно підкреслює: ці зони, ймовірно, залишаються перемежованими з українськими позиціями.
Це означає, що ситуація складна й неоднорідна. Російські групи можуть бути в окремих районах міста, але це не обов’язково дорівнює повному контролю над ними. Українські сили можуть утримувати тактичні позиції навіть у районах, де ворог уже намагається діяти.
Костянтинівка важлива як один із ключових вузлів Донецької області. Її втрата або глибока дестабілізація створила б додатковий тиск на українську оборону в районі Дружківки, Краматорська й Слов’янська.
Саме тому Росія намагається представити ситуацію як «неминуче падіння» міста. Інформаційний ефект тут не менш важливий, ніж військовий: Москва прагне створити враження безперервного просування, навіть якщо реальний темп наступу повільний і дорогий.
Покровськ: незначне просування, але постійний тиск
На Покровському напрямку російські війська, за звітом, нещодавно незначно просунулися на північ від міста — зокрема на захід від Родинського. Це не виглядає як прорив, але вкладається в ширшу російську тактику: повільне продавлювання оборони через постійні атаки, інфільтрацію, удари КАБами, дрони й артилерію.
Покровськ залишається одним із головних вузлів війни на Донбасі. Його значення — логістичне й оперативне. Тиск на Покровськ змушує Україну утримувати значні сили на цьому напрямку, навіть коли паралельно загострюється ситуація біля Костянтинівки, Лимана чи Куп’янська.
Російська стратегія тут не обов’язково полягає в одному великому прориві. Часто вона працює через виснаження: щоденні штурми, малі просування, руйнування укріплень, удари по пунктах управління дронами й логістиці.
Куп’янський напрямок: росіяни б’ють КАБами по логістиці та дронах
На Куп’янському напрямку російські війська продовжують спроби проникнення. У тексті згадуються геолоковані кадри, на яких російські військові проникли в центральну частину Радківки на північ від Куп’янська.
Окремо важливий блок — застосування росіянами плануючих авіабомб ФАБ-500. Вони били, зокрема, по ймовірному українському пункту управління дронами в районі Моначинівки та по мосту на трасі Куп’янськ — Чугуїв поблизу Грушівки.
Це свідчить, що Росія намагається уразити дві основи української оборони:
- дронові підрозділи, які стримують російські штурми;
- логістику, яка дозволяє українським силам утримувати позиції.
Фактично обидві сторони дедалі більше б’ють не лише по передовій, а й по «нервовій системі» противника — зв’язку, дронах, мостах, дорогах, пунктах управління, паливі.
Запорізький напрямок і ЗАЕС: фронт без великих просувань, але з високими ризиками
На півдні, за звітом, російські війська продовжували обмежені операції на Гуляйпільському та західному Запорізькому напрямках, але без підтвердженого просування.
Водночас з’являються ознаки посилення російських ударів по мостах у Запоріжжі. Це може бути спробою вплинути на українську логістику в Оріхівському напрямку та на півдні Донецької області.
Окремий ризик — ситуація навколо Запорізької АЕС. У матеріалі зазначено, що 20 червня станція втратила зовнішнє електропостачання через проблему з єдиною функціональною зовнішньою лінією. МАГАТЕ повідомляло про ремонтні роботи на іншій лінії в умовах локального припинення вогню.
ЗАЕС давно перетворилася на один із найнебезпечніших об’єктів війни. Її фізичний стан, залежність від зовнішнього живлення, російська окупація, мілітаризація території та тиск на персонал створюють постійну загрозу. Навіть якщо безпосередньої аварії немає, кожен епізод втрати живлення підвищує рівень небезпеки.
Російські удари по Україні: 99 дронів за ніч
На тлі української кампанії по російській логістиці Росія продовжує власну повітряну війну проти України.
У ніч із 19 на 20 червня російські війська запустили 99 ударних і хибних безпілотників — типів «Шахед», «Гербера», «Італмас» і «Пародія». Українські сили, за даними в тексті, збили 92 дрони. Сім БПЛА влучили у три місця, уламки впали ще на трьох локаціях.
Під ударами опинилися цивільна, житлова, комерційна, промислова інфраструктура в кількох областях. Згадується також удар по поштовому відділенню в Запоріжжі, внаслідок якого були поранені люди.
Упродовж тижні російські війська продовжували атакувати територію України ударними дронами, керованими авіаційними бомбами та ракетами різних типів.
Про це повідомив президент Володимир Зеленський.
“Всього за цей тиждень росіяни випустили близько 2200 ударних дронів, понад 1800 керованих авіаційних бомб та 87 ракет різних типів по Україні”, – повідомив президент.
Цей блок важливий для розуміння загальної логіки війни: Росія намагається виснажити українську ППО, економіку й населення, тоді як Україна намагається бити по російських військових і логістичних можливостях у тилу. Обидві кампанії відбуваються паралельно й взаємно впливають на темп бойових дій.
Що це означає для Росії
Для Росії головний виклик полягає не в одному конкретному мосту чи НПЗ. Головний виклик — у тому, що Україна дедалі частіше змушує російську армію обороняти власний тил.
РФ потрібно одночасно:
- вести наступ на Донбасі;
- утримувати південний фронт;
- захищати Крим;
- охороняти мости й понтони;
- супроводжувати бензовози;
- прикривати НПЗ і паливні бази;
- боротися з українськими дронами на трасах;
- ремонтувати пошкоджену інфраструктуру;
- стримувати дефіцит пального всередині країни.
Це розтягує ресурси. Навіть велика армія не може безкінечно додавати нові завдання без втрати ефективності.
Якщо Росія змушена перекидати спеціалізовані антидронові підрозділи, мобільні групи й засоби ППО в тил, це може зменшувати доступність таких ресурсів на передовій. Якщо логістика стає повільнішою, наступальні операції потребують більше часу на підготовку. Якщо пальне дорожчає й стає дефіцитним, це створює додатковий внутрішній тиск.
Що це означає для України
Для України ця кампанія має кілька переваг.
По-перше, вона дозволяє впливати на фронт не лише через прямі бої. Удар по мосту чи паливній базі в тилу може позначитися на здатності російського підрозділу атакувати через кілька днів або тижнів.
По-друге, вона створює для Росії дилему. Москва або приймає втрати в логістиці, або витрачає дедалі більше ресурсів на захист тилу. Обидва варіанти вигідні Україні.
По-третє, удари по глибокому тилу РФ показують, що війна не може бути для Росії односторонньою. Якщо Кремль атакує українські міста, енергетику й інфраструктуру, Україна намагається відповідати ударами по військово-економічній базі російської кампанії.
Але є й обмеження. Така стратегія не гарантує швидкого перелому. Росія має великі резерви, здатність ремонтувати інфраструктуру, будувати тимчасові переправи, перекидати маршрути й адаптуватися. Тому ефект українських ударів буде залежати від їхньої регулярності, точності та здатності перетворювати окремі атаки на безперервний тиск.
Події 19–20 червня показують, що війна дедалі більше перетворюється на боротьбу за логістику, пальне й дрони. На передовій Росія продовжує тиснути — особливо на Костянтинівському, Покровському, Лиманському та Куп’янському напрямках. Але в тилу Україна намагається створити для російської армії нову реальність: жоден міст, бензовоз, пункт управління дронами, паливна база чи залізнична ділянка не можуть вважатися безпечними.
Це не швидка стратегія. Вона не дає миттєвих результатів і не скасовує важких боїв на сході. Але вона здатна змінити умови, в яких Росія веде наступ.
Якщо російська армія втрачає швидкість постачання, змушена охороняти дедалі довші маршрути, витрачає дефіцитні засоби ППО й антидронові ресурси на тилові дороги, а всередині РФ зростають проблеми з пальним, це поступово зменшує її здатність підтримувати високий темп війни.
Саме тому удари по мостах, НПЗ і логістичних маршрутах — це не другорядний фон до боїв на фронті. Це окрема кампанія, яка може визначати, наскільки довго Росія зможе наступати там, де сьогодні намагається тиснути найбільше.
За матеріалами understandingwar.org
