День зрежисованого Кремлем «референдуму» 16 березня 2014 року, який Росія використала як формальний привід для окупації українського Криму, став однією з поворотних подій у війні РФ проти України.

Як почалася окупація Криму?

20 лютого 2014 року вважається датою, коли Росія розпочала силове захоплення Криму, а з ним і вторгнення в Україну, що згодом поширилося на Донбас. Пізніше вдалося встановити, що саме 20 лютого, коли на вулиці Інститутській у Києві відбувся наймасовіший розстріл учасників Революції гідності, було зафіксовано перші випадки незаконного перетину збройними силами РФ кордону України в районі Керченської протоки. Крім того, тоді ж відбулися і перші епізоди блокування українських військових частин в Криму, у яких взяли участь вже дислоковані на півострові підрозділи армії РФ. Ці факти зафіксовані в постанові українського парламенту (№ 2332, Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків), яку Верховна Рада ухвалила 21 квітня 2015 року. Так почалося захоплення Криму «зеленими чоловічками» — російськими військовими без розпізнавальних знаків, яких Кремль спочатку брехливо називав «місцевими силами самооборони».

Російський солдат без розпізнавальніх знаків біля військової бази у кримському селі Перевальне 20 березня 2014 року / Фото: REUTERS / Baz Ratner / File Photo

Саме 20 лютого як офіційна дата початку окупації українського півострова згодом з’явилася і на російській медалі За повернення Криму. Цю ж дату фіксує як початок вторгнення Росії у Крим американський Інститут вивчення війни.

На той момент Віктор Янукович ще був чинним президентом України. У подальші дні він поспіхом виїхав з країни. Першою точкою шляху Януковича був Харків, потім Донецьк, далі — Крим, а тоді — Росія.

22 лютого 2014 року, після втечі Януковича з Києва, Верховна Рада ухвалила постанову про його самоусунення від обов’язків президента України та призначила позачергові президентські вибори на травень.

У ті ж дні, коли росіяни здійснювали операцію з вивезення Януковича в Крим, Путін провів секретну закриту нараду з керівниками силових структур. Пізніше він сам розповів в інтерв’ю російським пропагандистам, що на цій нараді в ніч з 22 на 23 лютого 2014-го фактично віддав прямий наказ про анексію Криму.

Прощаючись — не приховую — я всім моїм колегам [на секретній нараді], а їх було четверо, сказав: «Ситуація розгорнулася таким чином в Україні, що ми вимушені почати роботу для повернення Криму до складу Росії»

Володимир Путін в інтерв’ю російським пропагандистам

Росія довгий час заперечувала участь своїх військових в окупації Криму. Утім, після заяв Путіна про міфічних самооборонців, що нібито купили військову форму у “воєнторгу”, Москва зрештою де-факто визнала воєнне вторгнення на півострів. Зокрема у російському пропагандистському фільмі Крым. Путь на Родину прямо йдеться про те, що «зелені чоловічки», які захопили кримські урядові будівлі, аеропорти та інші об’єкти, були російськими військовими. У ньому ж розповідається і про те, як російський спецназ блокував зв’язок з Києвом українських військових частин, дислокованих на півострові.

Як окупанти готували фейковий «референдум»?

23 лютого — в той же день, коли Путін доручив «почати роботу з повернення Криму» — в Севастополі збирається мітинг, на якому сепаратисти вибирають російського громадянина Олексія Чалого нібито «народним мером». «23 лютого наші депутати скликали засідання міськради. Вони повинні були відмовитися підкорятися київській владі, створити місцеву міліцію, виконавчий комітет і забрати собі всю владу. Але замість цього наша міськрада виходить з рішенням: з питання визнання чи невизнання влади Києва потрібно провести загальноміський референдум [у Севастополі]. По суті стало зрозуміло, що […] рішення про невизнання київської влади не буде», — пізніше розповідав Чалий в інтрев’ю прокремлівському виданню.

Причому фейковий «мер» зазначив, що до того моменту сепаратисти «вже два місяці готувалися до того, щоб народ був готовий, був мобілізований».

25 лютого проросійські сили на півострові знову активізуються — кілька сотень людей блокують будівлю Верховної Ради Криму, розташовану в Сімферополі. Вони вимагають від місцевого парламенту відмовитися підкорятися Києву і провести «референдум про незалежність».

Наступного дня, 26 лютого, учасники заколоту почали споруджувати барикади біля кримського парламенту у Сімферополі.  Водночас тут пройшов і великий проукраїнський мітинг на підтримку територіальної цілісності України. На заклик Меджлісу кримськотатарського народу на площу перед Верховною Радою АР Крим вийшли тисячі кримських татар, українців та представників інших національностей. У такий спосіб до 10 тис. протестувальників засвідчили свою підтримку суверенітету України в її загальновизнаних кордонах включно з Кримом. Тому тепер саме 26 лютого відзначають як Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Між сепаратистами і проукраїнськими активістами, серед яких було безліч кримських татар, відбулися сутички.

Зіткнення 26 лютого біля Будівлі парламенту в Симферополе / Фото: REUTERS / Baz Ratner / File Photo

27 лютого озброєні люди без розпізнавальних знаків захопили Верховну Раду Криму і Раду міністрів Криму, вивісивши на них російські прапори. У захопленій озброєними людьми будівлі місцеві депутати призначили на 25 травня фіктивний “референдум” нібито “про статус Криму”.

У той же день з порушенням Конституції України місцеві депутати призначають “лідера” партії Русское единство Сергія Аксьонова новим “прем’єром” Автономної Республіки Крим.

Вночі 27 лютого почалося захоплення аеропорту Бельбек в Севастополі – його зайняли близько 400 російських військових, перекривши під’їзди до території колючим дротом (так званими «їжаками»). В аеропорту здійснюють посадку російські літаки, фіксується пересування російської техніки.

1 березня Сергій Аксьонов закликав Путіна ввести російські регулярні війська в Крим — вже до вечора Кремль прийняв відповідне рішення.

Російські військові (як правило, без розпізнавальних знаків) починають активне захоплення українських військових частин і інфраструктурних об’єктів на півострові.

На наступний день Парламентська асамблея Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ) засудила військову агресію РФ і закликала припинити анексію суверенної української території.

Як проходив незаконний «референдум»?

16 березня за підтримки російських військових в Криму провели незаконний «референдум» (для Севастополя він був окремим від «загальнокримського»), бюлетені якого містили два питання:

При цьому в «бюлетені» передбачалася відповідь лише на одне з цих питань і лише «так» — шляхом позначки у відповідному квадраті біля запитання. Будь-яка позначка трактувалася як відповідь «так», тоді як дві позначки робили бюлетень «недійсним». Варіант статусу Криму як частини України на умовах чинної Конституції України і чинної Конституції АР Крим був взагалі відсутній. А варіант про 1992 рік не враховував, що тоді існувало дві редакції кримської конституції – травнева і вереснева.

Наступного ранку «голова комісії Верховної Ради з організації референдуму» Михайло Малишев повідомив про те, що нібито 96,77% опитаних висловилися за «возз’єднання з РФ».

На одній з «дільниць для голосування» у день проведення фейкового «референдуму» в Сімферополі, 16 березня 2014 року / Фото: REUTERS / Vasily Fedosenko / File Photo

За тиждень до фейкового «референдуму» Конституційний суд України визнав його неконституційним. У Раді безпеки ООН також не визнали «референдум».

17 березня, грунтуючись на підготовленій 11 березня Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Севастопольською міською радою незаконній «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», була проголошена нібито незалежна «Республіка Крим».

Верховну Раду АРК незаконно перейменували в «Державну Раду Республіки Крим», після чого та звернулася до Росії з проханням про входження «республіки» як суб’єкта РФ.

18 березня російський президент Володимир Путін підписав нелегітимний так званий «Договір між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття у Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб’єктів», що порушує норми міжнародного права, яким спробував легітимізувати окупацію українського півострова.

Президент РФ Володимир Путін, кримський «прем’єр-міністр» Сергій Аксьонов, «голова» нелегітимної «Державної Ради Республіки Крим» і «народний мер» Севастополя Олексій Чалий тиснуть руки після підписання незаконного «Договору про Приєднання Криму до Росії» / Фото: REUTERS / Sergei Ilnitsky / Pool / File Photo

21 березня його «ратифікувала» Рада Федерації. У той же день тодішній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов заявив: «Україна ніколи не змириться з окупацією нашої території і буде робити все для її звільнення».

Мілітаризація Криму в окупації

Відтоді протягом восьми років до початку нового повномасштабного вторгнення в Україну Росія крок за кроком перетворювала Крим на військову базу.

Окупанти почали відновлювати на півострові усі наявні за часів СРСР численні військові аеродроми (близько 10), пускові позиції ракетних установок, об’єкти ППО, радарні комплекси, радянські бази зберігання ядерної зброї. Було створено новий укріплений район на півночі Криму, а для дислокації нових військових частин споруджували нові і реконструювали старі військові містечка, житло та необхідну для російських військовослужбовців інфраструктуру.

Водночас Росія розгорнула в Криму масштабні репресії проти кримських татар та будь-яких проявів незгоди мешканців півострова з силовою російською окупацією. Сотні громадян України, що мешкали в Криму, починаючи з 2014 року незаконно опинилися за ґратами за сфабрикованими звинуваченнями, багатьом із них російські судилища винесли безпідставні багаторічні терміни покарання.

Російська військова колона без розпізнавальних знаків на техніці біля Севастополя, 10 березня 2014 року / Фото: REUTERS / Baz Ratner / File Photo

Процеси мілітаризації Криму прискорилися після завершення будівницт­ва Керченського мосту, який дав змогу Росії швидко передислокувати техніку та військових на півострів залізничними ешелонами — що й відбувалося протягом всього 2021 року, коли Росія готувалася до розв’язання великої війни проти України.

Тож коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, окупований Крим став одним з основних плацдармів для розвитку російського наступу. Вже в перші години вторгнення російські війська рушили через Перекоп і Чонгар, захопивши 24 лютого Нову Каховку зі спорудами Каховської ГЕС та підійшли до Херсона, тоді як інша колона наблизилась до Мелітополя. Швидке просування окупантів з боку Криму дало змогу Росії у подальші дні і тижні захопити жаданий Кремлем «сухопутний коридор» між РФ та українським півостровом.

Крим у роки повномасштабного вторгнення Росії

Винятково корисна для росіян роль Криму стала очевидною з перших днів повномасштабного вторгнення Росії. Півострів перетворився на логістичну базу для угруповання російських військ на півдні України, російський флот тероризував Чорне й Азовське моря. Зі своїх кораблів у Чорному морі росіяни від початку вторгнення завдавали ударів ракетами Калібр по українській територій. На довгий час кримський мис Чауда став однією з точок, звідки окупанти щоночі запускали по Україні шахеди.

Усі ці та інші воєнні злочини дали підставу ЗСУ завдавати ударів по військових об’єктах Росії у Криму, що стало одним з найбільш значущих поворотів бойових дій під час вторгнення. Після низки ударів по російських авіабазах у Криму, що почалися ще в 2022 році, колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у програмній статті назвав такі атаки прикладом «успішних зусиль ЗСУ з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим».

«Бавовни» в Криму ставало дедалі більше — завдяки українським та західним далекобійним ракетам, а також морським дронам СБУ та ГУР. Україна спромоглася завдати щонайменше двох ефективних атак по Кримському мосту у жовтні 2022-го та в липні 2023 року. Зрештою ЗСУ розгорнули потужну кампанію дальніх ударів по російському флоту, військових та логістичних об’єктах на півострові. Станом на початок повномасштабного вторгнення Чорноморський флот РФ нараховував 74 бойових кораблі. Вже за перші два роки великої війни Україна знищила майже три десятки кораблів та один підводний човен — тобто понад третину бойового складу ЧФ РФ, включно з його флагманом, крейсером Москва. Це корабель українські ракети Нептун уразили одним із перших, ще навесні 2022 року.

“Загальна цифра дорівнює 28 [знищених кораблів РФ, цифра актуальна на лютий 2025 року], з урахуванням знищеного підводного човна Ростов-на-Дону, який було уражено в сухому доці. Але важливим є фактор не тільки кількісний, але й якісний показник”, — нагадував у третій рік вторгнення речник військово-морських сил ЗСУ Дмитро Плетенчук. “Серед знищених кораблів три носії крилатих ракет, підводний човен і два нових кораблі, найновітніших – [корвет] Аскольд і [щойно спущений на воду малий ракетний корабель] Циклон. Це й фактично представники всіх класів, починаючи від флагмана, який був ракетним крейсером, і закінчуючи ракетними катерами, закінчуючи одиницями, які призначені для перекидання невеликої кількості десанту та патрулювання, такі як: Раптор, Серна, Тунець, – зазначив Плетенчук.

Инфографика: NV

Саме це зрештою дозволило відтіснити російський флот у східну частину Чорного моря і уможливити роботу зернового коридору — навіть після того, як Росія вийшла із зернової угоди влітку 2023 року.

Крім того, ще у перший рік вторгнення Росії Україні вдалося повернути у світовий порядок денний питання деокупації Криму, хоча до того західні партнери України воліли виносити «за дужки» це питання — зокрема і під час переговорів у Нормандському форматі.

Попри війну, Україна продовжує щороку проводити саміти Кримської платформи — великого міжнародного переговорного майданчика з деокупації Криму. У 2024 році до цього заходу долучилися понад 60 учасників, серед яких представники країн НАТО і ЄС, президенти, прем’єр-міністри та інші високопосадовці.

Протягом років великої війни з РФ президент України Володимир Зеленський, міністри закордонних справ України Дмитро Кулеба та Андрій Сибіга та інші українські високопосадовці неодноразово заявляли, що Україна ніколи не визнає Крим російським і плануватиме його звільнення в майбутньому, включно із дипломатичним шляхом.

“Ми хочемо надіслати дуже чіткий сигнал: навіть якщо — теоретично — ворог знову стоятиме під Києвом, ми все одно плануватимемо деокупацію Криму. Дуже важливо зрозуміти: хоч би як було складно, ми завжди повинні думати стратегічно — настане час, коли ми деокупуємо свої території. І саміт Кримської платформи — це сигнал саме про це”, — заявляв Кулеба ще влітку 2022 року.

Відтоді реалії на полі бою для України змінилися. Три роки повномасштабного вторгнення перетворилися на виснажливу боротьбу з повзучим наступом Росії на українські території. Військова підтримка США після приходу Дональда Трампа загрожує перерватися, а про амбітні наступальні операції України в напрямку Криму, які були предметом дискусій під час контрнаступу 2023 року, поки не йдеться.

У грудні 2024 року Зеленський визнав, що Україна наразі не має достатньо сил, щоб може відвоювати тимчасово окуповані Крим та Донбас, однак навіть попри це не погодиться на визнання їх частиною Росії.

Ми не можемо віддати наші території. Конституція України забороняє нам це робити. Де-факто ці території зараз контролюють росіяни. У нас немає сил, щоб повернути їх. Ми можемо розраховувати тільки на дипломатичний тиск з боку міжнародної спільноти, щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів.

— зазначив президент України

За матеріалами nv.ua