Музей на руїнах. Як Росія перетворює Маріуполь на вітрину окупації
Маріуполь, який Росія стерла артилерією й авіабомбами, тепер намагаються показати як «відроджене місто перемоги». Окупанти відкривають музеї, театри й «освітні центри» – але це не про культуру. Це про те, як на місці масових убивств зводять декорації й запускають конвеєр ідеології для дітей.
«Поле битви. Маріуполь»: музей, який переписує хронологію
Кульмінацією цієї декорації став новий пропагандистський музей «Поле битвы. Мариуполь».
За російськими описами, у ньому понад десять тематичних зон: «стіна пам’яті героїв Великої Вітчизняної», «галерея героїв СВО», зали про «дітей, загиблих від української агресії», стенди з листами дружин і матерів окупантів, лекторій, кінозал, «блогерська студія» і відділення «воєнно-патріотичного» руху.
Ключовий трюк – зшити докупи 1943 і 2022 роки. В офіційній риториці музей присвячений «визволенню міста від німецько-фашистських загарбників» та «освобождению в ходе спецоперации», тобто вторгненню РФ, під час якого Маріуполь фактично знищили.
Це не просто брехня – це спроба вкрасти саму логіку історії: поставити російських військових поруч із солдатами антигітлерівської коаліції й проголосити, що «справжній антифашизм» тепер – це російські ракети по українських містах.
“На місці хабу інновацій 1991. Там, де були креативність, майбутнє, нормальність — тепер павичі з «русского мира» демонструють власні злочини під вивіскою «Поле битви Маріуполь».
Музей самозамилування. Музей окупаційного екстазу. Музей, де кати ставлять лайки власній роботі. Насправді це – апофеоз цинізму окупації.
Про флешбеки, ПТСР і тригерність «експозицій» промовчу – і так зрозуміло. Але просто уявіть: вони відкрили розважальний павільйон на кістках, у місті, де десятки тисяч убитих. Це вже не політика. Це некрофілія в прямому ефірі.
І найогидніше – «репортерка». Маріупольчанка. Людина, яка сиділа під тими ж бомбами, що й усі. Людина, яка має пам’ятати. Але замість пам’яті – служіння окупанту, захват російським наративом і радісне «екскурсоводство» по місцях масового вбивства”, – повідомив керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко.
Від бібліотеки та IT-хабу до пропагандцентру
Особливо цинічно виглядає місце, де розмістили цей музей. Будівля була центральною міською бібліотекою ім. Короленка, яка до війни вважалася однією з найінноваційніших в Україні.
У 2010-х там з’явився стартап-хаб «1991 Mariupol» – простір для IT, міських проєктів, локального бізнесу. Після російського штурму бібліотеку розбомбили й розграбували, а тепер у тому ж місці створюють «Многфункциональный центр общественных инициатив» із музеєм, студіями та «волонтерсько-рятувальними» структурами РФ.
Логіка проста:
- знищити реальне міське життя,
- на його місці побудувати штучний простір, де слово «громадські ініціативи» означає лояльні Кремлю рухи й «волонтерів», які збирають допомогу для окупаційних військ;
- упакувати це в красивий фасад, щоб на телевізорі було схоже на «мирне життя».
Маріуполь із живого міста перетворюють на знімальний майданчик російської політики пам’яті.
Драмтеатр: співати й танцювати на кістках
Друга віха цієї «культурної політики» – відбудова Маріупольського драмтеатру, який був одним із символів масового вбивства цивільних у 2022 році.
У березні 2022-го по театру, біля якого великими літерами було написано «ДЕТИ», вдарила російська авіація. За оцінками правозахисників, загинули до 600 людей. Amnesty International назвала цю атаку очевиднім воєнним злочином, Росія традиційно все заперечує.
Тепер окупанти звітують про «фінішну пряму відновлення» і готують відкриття театру вже у грудні: фасад підшаманили, довколишній простір заасфальтували, частину пішохідної зони перетворили на парковку.
За задумом Кремля тут знову гратимуть російську і радянську класику, а сам театр стане «символом відродження». Західні медіа вже влучно сформулювали суть цієї реконструкції: «співати й танцювати на кістках», витираючи сліди злочину разом із уламками будівлі.
Театр, де ховалися люди, тепер має прихистити інший сюжет – про «благородних визволителів», які приїхали рятувати місто, яке самі й розбомбили.
Музей Жданова: старий радянський культ у новій упаковці
Ще один символ окупаційної «культурної революції» – музей Андрія Жданова, сталінського ідеолога й функціонера, який особисто затверджував розстрільні списки та будував систему цензури й репресій проти митців.
Росіяни розмістили його в будівлі колишнього музею народного побуту: це вже другий випадок, коли живу локальну пам’ять витісняють культом радянського діяча. Виставки там відкривають «до 80-річчя перемоги у війні», а на заходах для школярів проводять прямі паралелі між «визволенням міста від нацистів» у 1943 році та російським вторгненням 2022 року.
Тобто дітям вбудовують у голову просту матрицю: був хороший СРСР, який рятував світ від фашизму; тепер є хороша Росія, яка робить те саме; якщо ти проти – ти або «фашист», або «зрадник».
Маріуполь у цій схемі – не місто з власною історією, а декорація для відродженого культу сталінських часів.
Діти як головна ціль: фабрика лояльності
Усі ці інституції працюють не в порожнечу. Російські чиновники прямо говорять про «виховання молоді на прикладах героїв СВО». Школярів організовано водять у «Музей Жданова», на тематичні заходи про «спадкоємність визволення міста», а тепер вестимуть і до нового музею «Поле битви. Маріуполь».
У сценарії Кремля:
- музей показує, хто «правильні герої»;
- театр демонструє «нормальне життя» під російським прапором;
- вуличні мурали та пам’ятники закріплюють візуальний образ «русского города-победителя»;
- школа вбудовує це в навчальну програму.
Маріуполь перетворюють на лабораторію тотальної русифікації, де культура використовується як інструмент примусу до лояльності. Особливо щодо покоління, яке виросло вже після 2014 року й добре пам’ятає український Маріуполь – з «Азовсталлю», айтішниками, фестивалями й графіті, а не з портретами Жданова й експозиціями «героїв спецоперації».
Війна проти культури: Маріуполь як концентрат стратегії РФ
Те, що відбувається в Маріуполі, – не виняток, а концентрований приклад загальної стратегії Росії.
За даними Міністерства культури України, станом на 1 жовтня 2025 року російська агресія пошкодила або знищила щонайменше 1599 об’єктів культурної спадщини та 2415 об’єктів культурної інфраструктури.
UNESCO, яке застосовує суворіші критерії верифікації, станом на 26 листопада 2025 року підтвердило 512 пошкоджених культурних об’єктів – релігійні споруди, історичні будівлі, музеї, пам’ятники, бібліотеки.
Аналітики називають це свідомою «війною проти культури»: російська армія не лише б’є по інфраструктурі, а й системно знищує музеї, театри, пам’ятки, вивозить колекції, захоплює архіви.
Маріуполь у цьому сенсі – показовий кейс:
- спочатку – фізичне руйнування (бомбардування будинків, театру, бібліотек);
- паралельно – депортації й фільтраційні табори;
- потім – будівництво нових «культурних» об’єктів із потрібною Москві версією історії.
Це класична колоніальна практика: знести локальну пам’ять, збудувати на її місці свою й оголосити її «єдино правильною».
Навіщо Кремлю «гарна картинка» Маріуполя
Маріуполь у російському телевізорі виконує одразу кілька функцій:
- Внутрішня легітимація
Потрібно пояснити росіянам, заради чого були тисячі убитих і розбомблене місто. Музей «Поле битви» й «відновлений» театр відповідають: «це була велика справедлива битва, тепер тут знову життя». - Сигнал окупованим територіям
Мовляв, якщо ви «смиритесь», то отримаєте нові будинки, театри, музеї – навіть якщо для цього доведеться ще трохи побомбити. - Зовнішній PR
Кремль демонструє: «Ми не руйнуємо, ми відбудовуємо». Але кожна така картинка з Маріуполя – це відмивання воєнного злочину за допомогою фасадного ремонту і нової експозиції. - Обкатка моделей русифікації
Те, що зараз відпрацьовують у Маріуполі, потім можуть переносити на інші окуповані території: стандартизовані музеї «героїв СВО», типові драмтеатри з російським репертуаром, набір «патриотического воспитания» в школах.
Що може і повинна робити Україна
Попри окупацію, простір для дій є – і це не лише про військовий вимір.
- Документувати кожен етап культурних злочинів
Уже зараз українські та міжнародні структури збирають дані про зруйновані об’єкти, вивезені колекції, нав’язані музеї та «реставрації», які фактично стирають первинний вигляд пам’яток. - Готувати майбутній «музей окупації»
Те, що сьогодні Росія виставляє як «музей перемоги», завтра може стати експонатом у музеї російської окупації Маріуполя: з розповідями очевидців, супутниковими фото, реконструкціями злочинів і аналізом пропаганди. - Підтримувати вигнані інституції
Театри, музеї, бібліотеки Маріуполя, що евакуювалися, потребують не тільки фінансування, а й публічної видимості – гастролей, онлайн-проєктів, архівних платформ. Це спосіб показати: справжній Маріуполь живий і чекає повернення, на відміну від декоративного міста у випусках росТБ. - Пояснювати світові, що «культура» тут – теж зброя
Для багатьох західних аудиторій «музей» і «театр» звучать як щось аполітичне й позитивне. Завдання української дипломатії та медіа – показати, що в руках Кремля це такі ж інструменти війни, як ракети й дрони, тільки на довшу дистанцію.
Маріуполь сьогодні – це не лише військовий злочин, а й експериментальний майданчик культурної окупації. Музей на руїнах бібліотеки, театр на кістках, культ Жданова замість живої міської пам’яті – усе це частини однієї картини.
Рано чи пізно російські декорації в Маріуполі впадуть. Питання лише в тому, чи ми встигнемо достатньо добре зафіксувати, як саме і за допомогою яких «музеїв» та «театрів» Росія намагалася стерти це українське місто з мапи історії.
За матеріалами freeradio.com.ua
