Рішення Кабміну від 19 березня про додаткові 7,7 млрд грн на житлові програми для ВПО (внутрішньо переміщених осіб) із тимчасово окупованих територій – це одна з найбільших точкових ін’єкцій у житлову підтримку ВПО за останній час. Ідеться не просто про чергове бюджетне дофінансування, а про спробу держави перейти від моделі тимчасового прихистку до моделі більш стійкого житлового закріплення: через ваучери на купівлю житла та через соціальну оренду. Водночас масштаби потреб залишаються набагато більшими за нинішні можливості бюджету.
Що саме профінансував уряд
Ключове рішення складається з двох частин.
Перша — 6,6 млрд грн на програму «єВідновлення» для ВПО з тимчасово окупованих територій. За словами Юлії Свириденко, ці кошти мають забезпечити житлом понад 3300 родин, які мають статус учасника бойових дій або осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Друга — 1,1 млрд грн на будівництво соціального орендного житла для маріупольців, які втратили домівки через війну; заявлений обсяг — 505 родин.
У практичному сенсі уряд одночасно підтримав дві різні моделі.
Перша модель — це швидке набуття житла у власність або через іпотечний інструмент.
Друга — створення фонду соціального орендного житла, тобто довшого інституційного механізму, де житло не продається одразу людям, а надається їм у користування на доступних умовах.
Саме це робить нинішнє рішення важливим: воно не замикається на одному способі допомоги, а тестує відразу дві архітектури житлової політики.
Читайте також: Кешбек на пальне з 20 березня: як працюватиме нова програма, хто отримає компенсацію і чи справді вона знизить витрати
Чому акцент зроблено саме на переселенцях із ТОТ
Програма адресована не всім ВПО однаково, а насамперед людям, чиє житло залишилося на тимчасово окупованих територіях. Для цієї категорії класичний механізм “відбудови на місці” часто просто не працює: відновлювати, інспектувати чи вводити житло в обіг неможливо, якщо держава не контролює територію. Саме тому уряд і запровадив окремий компонент «єВідновлення», де компенсація фактично переноситься з втраченого об’єкта на нове житло в безпечнішому регіоні.
Важливе уточнення: на першому етапі ця програма була доступна лише для ВПО з окупованих територій, які мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни. Тобто держава свідомо обрала вузьку пріоритетну групу, намагаючись спершу закрити найгостріші кейси, а не одразу відкрити програму для всіх. Це пояснює, чому нинішні 6,6 млрд виглядають одночасно і значною сумою, і дуже обмеженим ресурсом.
Як працює житловий ваучер
Механіка ваучера побудована так, щоб дати родині не абстрактне право на компенсацію, а реальний платіжний інструмент. За урядовими роз’ясненнями, житловий ваучер може сягати до 2 млн грн на одну особу або сім’ю, а використати його можна для купівлі житла на первинному чи вторинному ринку, а також як перший внесок або для погашення іпотеки на новобудову. Після схвалення заяви ваучер формується в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна, а строк його використання становить до п’яти років.
Це важливо з двох причин. По-перше, держава відходить від логіки “компенсація колись потім” і переходить до логіки портативного житлового права, яке можна реалізувати там, де людина фактично живе. По-друге, інструмент вбудовується у ширший ринок: його можна спрямувати не лише на готове житло, а й на фінансування входу в новобудову. Це вже не просто соціальна виплата, а елемент відновлення житлової мобільності переселенців.
Читайте також: Кінець березня – дедлайн для Ради: податкові маяки МВФ – тест не лише для бюджету, а й для керованості держави
Чому 7,7 млрд — це багато, але все ще недостатньо
У політичному сенсі сума велика. Але в системному сенсі вона не розв’язує проблему житла для ВПО. Уже на початку січня уряд повідомляв, що за перший місяць дії програми житлових ваучерів для ВПО з ТОТ було подано понад 25 тис. заяв. На цьому тлі нинішнє дофінансування на понад 3300 родин виглядає як важливе розширення, але не як закриття попиту. Черга залишається дуже великою навіть у межах вузької цільової групи.
Ще показовіший ширший контекст. У лютому Мінсоцполітики заявляло, що всі житлові програми у 2026 році мають охопити понад 41 тис. ВПО, а на них передбачено 5,4 млрд грн, включно з єОселею для ВПО і прифронтових територій, підтриманим проживанням та моделлю соціальної оренди. Навіть якщо рахувати разом із нинішнім урядовим рішенням, масштаб допомоги все одно залишається обмеженим порівняно із загальною кількістю переміщених осіб. За даними Міжнародної організації з міграції та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на кінець 2025 року в Україні залишалися внутрішньо переміщеними 3,712 млн людей.
Звідси головний висновок: нинішні 7,7 млрд — це не “остаточне вирішення питання житла для переселенців”, а таргетований пакет для найуразливіших категорій та одночасно спроба перевірити, які інструменти працюють краще — сертифікати, іпотечна інтеграція чи соціальна оренда.
Соціальна оренда: чому це не менш важливо, ніж ваучери
Окремий блок у 1,1 млрд грн на соціальне орендне житло для маріупольців може виявитися стратегічно не менш важливим, ніж ваучерна частина. Причина проста: не всі родини готові або спроможні одразу входити в модель купівлі житла, навіть якщо мають право на сертифікат. Частині людей потрібне доступне довгострокове користування житлом, а не разова фінансова компенсація. Для великих спільнот переселенців із зруйнованих або окупованих міст це особливо актуально.
І це вже підкріплено новою нормативною базою. Закон «Про основні засади житлової політики», ухвалений у січні 2026 року, прямо визначає соціальне житло як житло для осіб, які потребують соціального захисту або були змушені залишити місце проживання через загрозу життю чи безпеці, і передбачає його надання за договором оренди соціального житла за доступну плату. Закон також закладає принцип, за яким розмір плати залежить від доходу домогосподарства, а держава має сприяти розвитку оренди соціального житла.
Ба більше, у лютому уряд уже спростив використання державного і комунального майна для тимчасового проживання ВПО: частину об’єктів можна передавати без аукціону, а місячна орендна плата для таких рішень може становити 1 грн за об’єкт, окремі товариства з державною часткою понад 50% також можуть передавати нерухомість для проживання ВПО за символічною ставкою. Це означає, що рішення про 1,1 млрд не є ізольованим: воно вбудовується у вже сформовану лінію на розвиток соціального та муніципального житлового фонду.
Хто виграє першими — і хто залишиться поза межами цього пакета
Першими бенефіціарами очевидно стають дві групи.
Перша — ВПО з ТОТ, які мають бойовий статус або інвалідність внаслідок війни.
Друга — переселенці з Маріуполя, для яких держава формує окремий сегмент соціального орендного житла.
З політичної точки зору це зрозуміла пріоритезація: йдеться про людей з особливо високим рівнем втрати, травми та залежності від державної підтримки.
Але поза межами нинішнього пакета залишаються десятки тисяч інших ВПО: сім’ї без бойового статусу, люди, які роками винаймають житло за ринковими ставками, пенсіонери, самотні матері, молоді родини, які не можуть накопичити навіть на стартовий внесок. Саме тому ця новина є водночас і позитивною, і політично незручною: вона демонструє, що уряд готовий вкладати великі кошти, але також оголює, наскільки далеко країна ще перебуває від універсальної житлової політики для всіх переселенців. Це вже не проблема окремої програми, а проблема масштабу державної спроможності.
Що це означає для державної політики у 2026 році
У 2026 році Україна фактично збирає нову модель житлової політики під час війни. У ній поєднуються щонайменше три підходи:
- компенсаційний — через сертифікати і ваучери;
- кредитний — через програми на кшталт єОселі;
- і орендний — через соціальне, муніципальне та тимчасове житло.
Нинішні 7,7 млрд важливі саме тому, що посилюють одразу два з цих трьох напрямів.
Але наступний виклик уже очевидний: державі доведеться вирішувати не лише питання фінансування, а й питання масштабування. Потрібні нові джерела коштів, швидші рішення щодо будівництва соціального житла, ширше коло учасників програм і зрозуміла черговість доступу. Інакше навіть дуже помітні бюджетні рішення працюватимуть як правильні, але локальні інтервенції.
Виділені Кабміном 7,7 млрд грн — це справді сильний крок у бік більш дорослої житлової політики для ВПО. Держава не просто додає гроші, а розширює сам набір інструментів: від житлових ваучерів до соціальної оренди. Проте масштаб внутрішнього переміщення в Україні настільки великий, що навіть такі рішення поки що радше стабілізують ситуацію для частини найуразливіших, ніж кардинально змінюють її для всіх. Головна інтрига тепер у тому, чи стане цей пакет початком серійного нарощування житлових рішень, чи залишиться великою, але разовою акцією.
За матеріалами espreso.tv
