Українська пенсійна система повільно, але вимушено відходить від логіки паперової держави. Війна, окупація, знищені архіви, ліквідовані підприємства й борги роботодавців перед соцфондами зробили очевидним те, про що роками говорили юристи й соціальні експерти: право на пенсію не може залежати лише від того, чи вціліла трудова книжка і чи зберігся архів у райцентрі. Саме на цю реальність і відповідає законопроєкт №13705-д, який Верховна Рада 9 квітня 2026 року ухвалила в другому читанні та в цілому.
Рішення парламенту не скасовує трудову книжку як таку і не перетворює пенсійне призначення на повністю автоматичну послугу. Але воно змінює головний принцип: якщо людина втратила документи не зі своєї вини, держава повинна дати їй кілька легальних шляхів довести свій стаж — через електронні реєстри, інші документи, свідків або суд. І це, по суті, одна з найважливіших соціальних змін воєнного часу, бо вона стосується не абстрактної “реформи”, а тисяч майбутніх пенсійних справ.
Що саме ухвалила Верховна Рада
9 квітня Верховна Рада ухвалила законопроєкт №13705-д «Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо підтвердження страхового стажу». За поіменним голосуванням, документ підтримали 242 народні депутати, проти не було жодного голосу, двоє утрималися. У картці законопроєкту на сайті парламенту станом на цю дату зазначено: “Закон прийнято”, а статус проходження — “готується на підпис”. Тобто політичне рішення вже є, але остаточно чинності норма набуде після підписання та офіційного опублікування.
Суть документа парламент сформулював досить прямо: йдеться про вдосконалення механізмів підтвердження страхового стажу і спрощення процедур призначення та перерахунку пенсій для людей, у яких немає повного пакета документів через втрату архівів, ліквідацію підприємств, тимчасову окупацію територій та інші подібні обставини. Ключова ідея — ширше використання державних електронних інформаційних систем і реєстрів, які містять дані про трудову діяльність, зарплату та сплату єдиного внеску.
Чому це рішення важливе саме зараз
Ще до повномасштабної війни українська система підтвердження стажу була надто залежною від паперових слідів: записів у трудових книжках, архівних довідок, документів підприємств-правонаступників. Після 2022 року ця модель почала фактично руйнуватися. Частина архівів залишилася на окупованих територіях, частина була знищена, багато підприємств припинили існування, а значна кількість людей перемістилася всередині країни або за кордон. У такій ситуації проблема підтвердження стажу перестала бути технічною — вона стала питанням доступу до соціального права. Саме цей контекст прямо вказаний у парламентських матеріалах до законопроєкту.
Фактично держава визнає: у воєнній реальності людина не повинна втрачати право на пенсію тільки через те, що її документи опинилися під завалами, у недоступному архіві чи на території, яку Україна тимчасово не контролює. І це важливий зсув у самій логіці соціальної політики — від формального підходу “немає паперу — немає стажу” до принципу “є кілька способів встановити факт роботи”.
Головна зміна: електронні реєстри стають не доповненням, а повноцінним доказом
Найбільш помітна новація — розширення ролі електронних реєстрів у призначенні пенсії. Якщо раніше для багатьох пенсійних спорів відправною точкою залишалася трудова книжка, то тепер закон прямо орієнтує систему на використання відомостей із державних інформаційних систем: про трудову діяльність, сплату внесків, заробітну плату та інші дані, потрібні для пенсійного рішення.
Політичний сенс цього кроку очевидний. Україна поступово переводить соціальні права з паперової площини в цифрову. Для громадянина це означає менше залежності від фізичного документа, який можна втратити, зіпсувати або не встигнути евакуювати. Для держави — це спроба зробити пенсійне адміністрування більш стійким до війни, переміщення населення та руйнування локальних архівних систем.
Але важливо не перебільшувати: електронний реєстр не розв’язує всіх проблем автоматично. Якщо даних у системі бракує або вони неповні, людині все одно доведеться запускати інші механізми підтвердження. І саме тут закон пропонує не один, а кілька маршрутів.
Якщо трудової книжки немає: які докази визнаватимуть
Одна з найважливіших норм закону стосується ситуації, коли трудова книжка відсутня або в ній немає потрібних записів. У такому разі стаж роботи можна буде встановлювати на підставі наявних документів про періоди роботи, показань не менше двох свідків, які знали заявника по спільній роботі, а також рішення суду про встановлення періоду перебування у трудових відносинах і характеру виконуваної роботи. Саме ця комбінація фактично і створює нову, більш гнучку систему доказування.
Це принципово важливо, бо в українській практиці саме відсутність “ідеального” документа часто ставала причиною затягування справ, відмов і багаторічних походів по інстанціях. Тепер законодавець прямо визнає: життя складніше за архівну форму, а отже, стаж можна встановлювати не лише за первинним папером, а й за сукупністю інших доказів. Особливо показовою є поява в законі свідків як окремого механізму, хоча порядок їх використання ще має бути конкретизований урядом.
Найбільш соціально чутлива норма: стаж зарахують навіть при боргах роботодавця
Ще одна сильна зміна — зарахування до страхового стажу періодів роботи, за які роботодавець не сплатив страхові внески, але за умови, що за ці періоди подано звітність і є заборгованість страхувальника. Інакше кажучи, парламент намагається відокремити провину роботодавця від прав працівника. Якщо людина реально працювала, а працедавець подавав звіти, але не доплатив внески, це не повинно автоматично викидати працівника зі страхового стажу.
Це, без перебільшення, одна з найсправедливіших норм документа. Раніше працівник часто опинявся заручником чужого порушення: він не контролює бухгалтерію підприємства, не впливає на сплату ЄСВ, але ризикує втратити частину пенсійних прав. Новий підхід частково виправляє цей перекіс. Щоправда, важливе слово тут — “частково”: якщо немає навіть звітності, а не лише факту сплати, проблема може залишитися. Тобто закон допомагає далеко не в усіх конфліктних кейсах, але у великому масиві типових ситуацій він явно зміщує баланс на користь працівника.
Що змінюється для Пенсійного фонду
Документ не лише розширює права заявника, а й посилює обов’язки Пенсійного фонду. Закон передбачає, що ПФУ має інформувати людину, якщо в електронних реєстрах немає відомостей, необхідних для призначення або перерахунку пенсії, а також повідомляти про порядок підтвердження страхового стажу, включно із судовим шляхом. Це важливий адміністративний зсув: від моделі, коли громадянин сам здогадується, чого бракує, — до моделі, коли орган повинен пояснити нестачу даних і маршрут її подолання.
На практиці саме ця норма може виявитися не менш важливою за “реєстри” чи “свідків”. Бо значна частина пенсійних проблем виникає не лише через відсутність документів, а й через непрозорість процедури: людина не розуміє, чого саме від неї вимагають, які докази приймуть, а які ні. Якщо обов’язок ПФУ справді запрацює як сервісна норма, це може зменшити кількість безкінечних довідкових квестів і частину судових спорів.
Чого цей закон не робить
Попри гучні заголовки, закон не означає, що трудова книжка “більше не потрібна”. Вона й надалі залишається важливим, а в багатьох випадках базовим документом. Закон лише розширює набір допустимих доказів там, де книжка втрачена, зіпсована, неповна або її недостатньо для встановлення стажу. Тобто це не скасування старої моделі, а її вимушене розширення.
Так само документ не гарантує, що всі спірні пенсійні справи зникнуть одразу. Частину процедур ще має конкретизувати уряд, а частина конфліктів і далі піде до судів — особливо там, де немає ані повних реєстрових даних, ані документів, ані очевидної звітності роботодавця. Іншими словами, закон не ліквідує саму проблему втрати даних, але дає людині більше легальних способів не програти через цю втрату.
Політичний і соціальний сенс рішення
У ширшому сенсі законопроєкт №13705-д — це не лише про пенсії. Це про те, як воєнна держава вчиться працювати з реальністю масової втрати документів. Україна змушена перебудовувати соціальні механізми так, щоб право людини не руйнувалося разом із архівом, будівлею чи роботодавцем. Саме тому закон виглядає не вузькотехнічним, а світоглядним: держава визнає, що формальна бездоганність паперів більше не може бути головною умовою для доступу до базового соціального права.
І це, можливо, найважливіше. Бо в країні, яка переживає війну, справедлива пенсійна політика — це не тільки про цифри й стаж, а й про елементарне визнання біографії людини навіть тоді, коли її документальний слід став фрагментарним. Закон №13705-д ще не вирішує всіх проблем пенсійної системи, але він точно робить один крок у правильний бік: ставить у центр не архів, а людину.
Рада ухвалила закон, який має спростити підтвердження страхового стажу для пенсії через електронні реєстри, додаткові документи, свідчення та суд. Найважливіші новації — посилення ролі цифрових даних, зарахування стажу навіть при боргах роботодавця за наявності звітності та обов’язок Пенсійного фонду пояснювати людині, яких саме даних бракує. Станом на 9 квітня 2026 року закон уже прийнятий парламентом, але ще готується на підпис, тобто остаточно чинним стане після завершення формальної процедури.
За матеріалами lb.ua
