Лукашенку показали автомат VSK-100B і оголосили його повністю білоруським — від сировини до технології виробництва. Однак історія цього проєкту значно складніша. Зброя виросла з платформи Калашникова, перші версії залежали від російських компонентів, західні санкції ускладнили доступ до критичного обладнання, а вирішувати одну з технологічних проблем, за даними BelPol, Мінськ узявся за допомогою Ірану. У результаті історія одного автомата перетворюється на показовий приклад того, як санкційні режими змінюють військово-промислові зв’язки Білорусі.
Коли Лукашенко 18 серпня відвідав підприємство «Кідма тек» у Мінській області, йому вручили автомат VSK-100B. Символізм був очевидний: білоруська влада демонструвала не просто нову модель стрілецької зброї, а здатність країни виробляти її самостійно.
Білоруське державне агентство БелТА повідомило про «повністю локалізоване» виробництво. Голова Державного військово-промислового комітету Дмитро Пантус заявив, що автомат тепер виготовляють білоруські спеціалісти з вітчизняної сировини за білоруською технологією. При цьому він визнав: на початковому етапі проєкту використовували імпортні комплектуючі та вузли, зокрема російського виробництва.
Саме в цьому і полягає головна інтрига VSK-100. Формально Мінськ може локалізувати виготовлення деталей усередині країни. Але для створення такого виробництва йому знадобилися технології, верстати й компетенції, яких у Білорусі не було. І коли доступ до західного обладнання почали перекривати санкції, одним із альтернативних постачальників, за даними об’єднання колишніх білоруських силовиків BelPol, став Іран.
Тому питання полягає не лише в тому, наскільки VSK-100 справді «білоруський». Значно важливіше інше: як санкційна ізоляція перебудовує білоруський ВПК і формує нову систему військово-технологічної кооперації між державами, які самі багато років живуть під західними обмеженнями.
Не новий автомат з нуля, а розвиток платформи Калашникова
VSK-100 важко назвати принципово новою школою стрілецької зброї.
Навіть білоруська державна БелТА описує VSK-100B як автомат, створений на основі конструкції АК. За офіційною версією, у ньому посилені ствол і ствольна коробка, передбачена можливість встановлення оптичних та електронно-оптичних прицілів, сошок, глушника та іншого додаткового обладнання. Білоруська сторона стверджує, що посилення конструкції має збільшувати ресурс зброї та покращувати купчастість стрільби.
BelPol формулює походження зброї значно жорсткіше: організація називає VSK-100 глибокою модернізацією радянського автомата Калашникова, до якого додали компоненти й обладнання власного виробництва.
За характеристиками, які публікує державна «Белспецзовніштехніка», базовий VSK-100 використовує патрон 7,62×39 мм, має ствол завдовжки 420 мм, магазин на 30 патронів та режими одиночного й автоматичного вогню. Довжина становить 915 мм, а маса без магазина — 4,3 кг.
Це важливий момент для розуміння всієї історії. Мінську не потрібно було створювати нову систему стрілецької зброї з чистого аркуша. Завдання полягало радше у тому, щоб навчитися самостійно виготовляти основні елементи давно відомої конструкції та поступово зменшити залежність від імпортних комплектуючих.
Саме технологічна незалежність, а не революційність самої зброї, стала основною політичною цінністю VSK-100.
Від російських деталей до «100% локалізації»
Роботи над власним виробництвом стрілецької зброї Білорусь активізувала ще наприкінці 2010-х. Але на початковому етапі це не було повністю автономне виробництво.
Пантус прямо визнав 18 серпня 2026 року: перші модифікації створювалися з використанням імпортних компонентів, а значна частина деталей і вузлів надходила з Росії. Лише пізніше перед білоруським ВПК поставили завдання максимально локалізувати виробничий цикл.
Це принципова різниця.
Локалізація виробництва не означає, що всі технології, верстати й виробничі рішення також мають білоруське походження.
Країна може купити іноземну виробничу лінію, встановити її на власному підприємстві, використовувати місцеву сталь і місцевих працівників, після чого формально виготовляти всі деталі всередині країни.
Саме тому твердження про «100% білоруський автомат» потребує уточнення. Йдеться передусім про локалізацію поточного виробництва, а не про повністю незалежне білоруське походження всієї технологічної бази.
І тут виникає головна проблема — обладнання.
Ствол став одним із вузьких місць
Виготовлення сучасної стрілецької зброї — це не тільки метал, креслення та складальний цех. Для серійного виробництва потрібні високоточні верстати й технологічні процеси, які забезпечують однакові характеристики великої кількості деталей.
За даними BelPol, саме на цьому етапі «Кідма тек» зіткнулася з технологічним обмеженням: частини обладнання, необхідного для повного циклу виробництва, у Білорусі не виготовляли, а можливості російських постачальників також були обмеженими.
Особливо важливим було обладнання для виготовлення стволів.
BelPol стверджує, що білоруська сторона намагалася отримати в Австрії спеціалізований верстат для ротаційного кування. Але європейські обмеження та вимоги щодо кінцевого використання обладнання ускладнили угоду. Після цього Мінськ намагався знайти необхідні можливості через російський концерн «Калашников», а згодом активізував контакти з Іраном.
Саме тут «100% білоруський автомат» отримує іранський слід.
До чого тут Іран
За інформацією BelPol, білоруська сторона підготувала контракт з іранською Defense Industries Organization — DIO на постачання спеціалізованого технологічного обладнання та технічної документації.
Посередником нібито мав виступати білоруський спецекспортер «Белзовнішпромсервіс». BelPol пояснює вибір такої конструкції необхідністю проводити операції через структури, які не перебувають під тими самими санкційними обмеженнями.
Незалежного публічного підтвердження всіх деталей цієї конкретної поставки немає, тому інформацію про контракт та маршрут обладнання коректно подавати саме як дані BelPol.
Водночас сама іранська Defense Industries Organization — далеко не нейтральний промисловий партнер. Організація багато років перебуває під американськими санкціями. Міністерство фінансів США пов’язує DIO з іранським оборонним сектором та програмами, щодо яких Вашингтон застосовує санкції у сфері нерозповсюдження.
У цьому сенсі співпраця Мінська з Тегераном має цілком прагматичну логіку.
Іран десятиліттями змушений підтримувати військове виробництво в умовах обмеженого доступу до західних технологій, вибудовувати альтернативні ланцюги постачання та замінювати недоступні компоненти. Для Білорусі, яка після 2020 року та особливо після початку повномасштабної російської війни проти України опинилася під значно жорсткішими західними обмеженнями, такий досвід стає дедалі ціннішим.
Тобто Іран для Мінська — не лише потенційний постачальник конкретного верстата. Це партнер із досвідом функціонування оборонної промисловості під тривалими санкціями.
Санкції не зупинили проєкт, але змінили його географію
Історія VSK-100 добре показує і сильний, і слабкий бік технологічних санкцій.
З одного боку, обмеження справді створюють проблеми.
«Кідма тек» потрапила під американські санкції ще 2 грудня 2021 року. У 2024 році Мінфін США окремо вдарив по міжнародній мережі, яка, за даними Вашингтона, допомагала підприємству у торгівлі зброєю та військовим обладнанням. Американська влада описувала зв’язки білоруської компанії з посередниками, які працювали на Близькому Сході та в Африці.
У ЄС Kidma Tech також внесена до переліку білоруських структур, щодо яких діють обмеження на постачання товарів і технологій, здатних посилювати військовий та оборонний потенціал Білорусі.
Такі заходи роблять пряме придбання західного високоточного обладнання значно складнішим.
Але санкції не обов’язково означають припинення проєкту.
Вони можуть змусити підприємство змінити постачальника.
У випадку VSK-100 ланцюжок, за версією BelPol, виглядав приблизно так: західне обладнання стало важкодоступним, російські можливості не повністю закрили потребу — і Мінськ звернувся до Ірану.
Технологічна залежність не зникла. Просто потенційний центр цієї залежності перемістився із Заходу та Росії до іншої держави.
Це одна з головних тенденцій санкційної економіки: ізольовані країни дедалі активніше створюють власну паралельну систему торгівлі, посередників, обладнання та технологічного обміну.
«Кідма тек» — значно більше, ніж виробник одного автомата
Ще одна причина не сприймати історію VSK-100 як курйоз із подарунком Лукашенку — масштаб самого виробника.
За інформацією BelPol, «Кідма тек» має кілька виробничих і випробувальних майданчиків. Підприємство працює не лише зі стрілецькою зброєю, а й із боєприпасами, оптичними системами та іншою продукцією військового призначення. Організація також заявляє про ремонт і обслуговування авіаційного ракетного озброєння та роботи з іншими системами.
Білоруська державна сторона характеризує «Кідма тек» як науково-виробниче підприємство Державного військово-промислового комітету, яке працює зі стрілецькою зброєю, оптикою, засобами захисту та роботизованими системами.
Особливо показовою є міжнародна частина діяльності підприємства.
Міністерство фінансів США у 2024 році описувало цілу мережу посередників навколо «Кідма тек». За даними американської влади, іракська Black Shield Company for General Trading щонайменше з середини 2010-х років купувала та продавала озброєння, зокрема продукцію білоруського підприємства, а пов’язані з нею структури працювали на ринках Близького Сходу та Африки.
Це важливо для розуміння можливого майбутнього VSK-100.
Для білоруської армії чи на експорт?
Публічна презентація автомата створює враження, що головне завдання проєкту — переозброєння білоруських військових.
Однак економічна логіка може бути ширшою.
18 серпня Пантус прямо заявив, що білоруська сторона вже має експортні контракти та працює над виробництвом зброї в інтересах іноземних партнерів.
BelPol також вважає експорт одним із головних мотивів проєкту. За оцінкою організації, VSK-100 може бути орієнтований насамперед на держави, які мають обмежений доступ до західного ринку озброєнь.
Для такого продукту є своя ринкова ніша.
Калібр 7,62×39 мм надзвичайно поширений у країнах, які десятиліттями використовували радянське або пострадянське озброєння. Для потенційного покупця це означає відсутність необхідності повністю змінювати боєприпаси, логістику та систему підготовки персоналу.
Білорусь у такій моделі пропонує не принципово нову зброю, а оновлену версію добре знайомої платформи, виробництво якої намагається контролювати самостійно.
Саме тому країни Африки, Близького Сходу та окремі азійські ринки можуть бути для Мінська не менш важливими, ніж власна армія.
Але чи готовий автомат до справді масового виробництва?
Тут виникає ще одна суперечність.
Білоруські державні медіа вже говорять про локалізоване виробництво VSK-100B. Однак у тому самому повідомленні від 18 серпня Пантус зазначив, що автомат проходить попередні випробування, після яких мають відбутися державні випробування.
Тобто виробнича лінія може існувати, окремі партії можуть уже виготовлятися, але це ще не тотожне масштабному серійному випуску остаточно затвердженої моделі.
Раніше державний секретар Ради безпеки Білорусі Олександр Вольфович говорив саме про запуск серійного виробництва до кінця 2026 року.
Це важливе уточнення до гучної презентації Лукашенку.
«Виробляємо», «локалізували», «проходимо випробування» і «запустили масову серію» — чотири різні стадії.
Поки що білоруська влада активно демонструє політичний результат, тоді як остаточні масштаби виробництва, собівартість і кількість потенційних замовлень залишаються публічно незрозумілими.
Чому експерти критикують VSK-100
Є питання і до самої конструкції.
Один із очевидних показників — маса. Офіційна характеристика базового VSK-100 становить 4,3 кг без магазина.
Співрозмовник Білоруської служби Радіо Свобода — колишній військовий однієї з держав ЄС та інструктор зі стрільби — звернув увагу саме на значну вагу зброї, а також поставив під сумнів низку конструктивних рішень щодо встановлення додаткового обладнання.
Його оцінка зводиться до того, що VSK-100 більше нагадує адаптацію старої платформи під сучасні аксесуари, ніж нову систему, від початку спроєктовану під нинішні вимоги.
Ця критика не означає автоматично, що зброя непридатна до використання. Остаточні висновки потребували б повних результатів випробувань, ресурсу стволів, показників надійності та досвіду експлуатації великих серій — даних, які публічно доступні лише фрагментарно.
Однак вона ще раз показує: головна цінність VSK-100 для Мінська може бути не у видатних характеристиках самого автомата, а у здатності заявити про наявність власного повного виробничого циклу.
Навіщо Лукашенку «свій» автомат
Для білоруської влади цей проєкт вирішує одразу кілька завдань.
Перше — пропагандистське. На тлі санкцій Мінську важливо демонструвати, що зовнішній тиск не зупинив військове виробництво.
Друге — промислове. Освоєння серійного виробництва стрілецької зброї створює компетенції, які можна використовувати для інших виробів.
Третє — військове. Навіть якщо VSK-100 не стане основним автоматом білоруської армії, власний виробничий цикл зменшує залежність від зовнішніх постачальників.
Четверте — експортне. Білоруський ВПК традиційно зацікавлений у зовнішніх замовленнях, а модернізована платформа Калашникова може бути простішою для продажу країнам, де вже експлуатують радянську зброю.
І п’яте — політичне. Кожен успішно локалізований військовий продукт стає аргументом на користь тези про здатність Білорусі існувати в умовах технологічного відриву від Заходу.
Чого насправді навчає історія з Іраном
І саме тут VSK-100 стає цікавішим за сам автомат.
Санкції створили для білоруського оборонного підприємства реальну проблему з отриманням високоточного обладнання. Але результатом, схоже, стала не відмова від проєкту, а пошук іншого технологічного партнера.
Якщо дані BelPol про іранське обладнання підтверджуються, перед нами типовий механізм адаптації підсанкційної промисловості: західного постачальника замінює партнер, який сам давно перебуває під обмеженнями і вже навчився будувати альтернативні ланцюги постачання.
Саме тому значення Ірану для Білорусі виходить далеко за межі одного верстата чи одного автомата.
Тегеран може бути джерелом виробничих технологій, досвіду імпортозаміщення, посередницьких схем і промислових рішень для роботи в умовах санкцій. Росія виконує схожу роль, але сама після 2022 року має величезний внутрішній попит на військову продукцію й технологічне обладнання.
Фактично формується середовище, у якому Росія, Білорусь та Іран можуть компенсувати одна одній окремі технологічні дефіцити.
І це вже набагато важливіше за питання, наскільки вдалим виявиться конкретно VSK-100.
«100% білоруський» — правда лише з важливим уточненням
Твердження білоруської влади про повністю локалізований автомат не обов’язково означає, що на ньому буквально залишилися деталі іранського чи російського виробництва.
Якщо Мінськ справді освоїв виготовлення всіх комплектуючих усередині країни, формально він може говорити про локалізацію.
Але історія створення виробництва показує інше: ця автономність могла бути досягнута за допомогою зовнішніх технологій та обладнання.
Спочатку — російських компонентів.
Потім — спроб отримати спеціалізоване західне обладнання.
А після посилення санкцій — за даними BelPol, через кооперацію з Іраном.
Тому подарований Лукашенку VSK-100B варто розглядати не стільки як доказ народження принципово нового білоруського автомата, скільки як символ перебудови білоруської оборонної промисловості.
Санкції ускладнили їй доступ до західних технологій, але одночасно підштовхнули Мінськ до глибшої співпраці з державами, які самі перебувають у конфронтації із Заходом.
І якщо серійне виробництво VSK-100B справді запрацює у заявлених масштабах, найважливішим результатом для Білорусі може виявитися навіть не сам автомат.
Головним результатом стане те, що Мінськ продемонструє здатність закривати технологічні прогалини через нову мережу партнерів — від Росії до Ірану — і перетворювати санкційну ізоляцію на стимул до створення альтернативного військово-промислового контуру.
