Диктатор Росії Володимир Путін часто стравлює підконтрольні еліти РФ, які постійно борються за владу та вплив у його найближчому оточенні. Більш за все це стосується протистояння двох «башен Кремля» — силовиків із ФСБ та військових з Міністерства оборони Росії.
Міжнародний оглядач NV Анатолій Максимов розбирався, наскільки ці еліти здатні щось змінити, зокрема змусити Путіна закінчити кровопролитну війну, або вони є і будуть лише мовчазними виконавцями його волі.
Невдоволення еліт і обережність Путіна
Незважаючи на показну монолітність і лояльність диктатору Путіну, російські еліти відчувають, що війна б’є і по них — їхнім статкам, стилю життя на широку ногу. Все частіше можна почути тихе невдоволення тим, як власне протікає велика війна проти України. Матеріали в російських ЗМІ натякають, що закінчення бойових дій наближені до Путіна клани чекали ще у 2024 році, та цього не сталося.
Головна емоція від цього, як розповідало на початку року джерело в уряді РФ — розчарування та втома. Очікували також послаблення санкційного режиму в обмін на мир. Великий бізнес відкрито висловлює незгоду з досі дуже високою ставкою Центробанку РФ, яка має «тримати рубль сильним» навіть на фоні падіння ціни на нафту.
Але дії РФ вочевидь віддаляють, а не наближують перспективи перемир’я. «Президенту подобається воювати, відчувається азарт. Нащо зупинятися, якщо можна дотиснути?» — описало Медузі настрій в Кремлі джерело, наближене до адміністрації президента РФ. Втім, силовий блок, додає співрозмовник, незадоволений тим, як Росія воює. Мовляв, Путін боїться повністю перевести країну на військові рейки та оголосити нову мобілізацію, плануючи справитися половиною сил і зберегти залишки економіки.
На думку силової «башти Кремля», війну проти України треба посилити, а не «шукати виходу через перемовини». Мовляв, стратегія Путіна «терпіти великі втрати, поки російські війська просуваються територією України» має вже менше прихильників серед командирів ЗС РФ — особовий склад гине, техніка знищується, а вагомих досягнень — немає.
Наразі незрозуміло, пише ISW, чи вийде у незадоволеної еліти з числа військових та силовиків переконати Путіна вжити більш рішучих заходів на полі бою. Подальший некомплект може змусити його пожертвувати економікою, але оголосити призов. Втім, президенту закидають не лише повільне просування, але й нездатність «реалізувати територіальні вимоги», тобто встановлення повноцінного контролю над Донецькою, Луганською, Херсонською та Запорізькою областями, включно з територіями, які Росія наразі не окупує.
Це допомогло би, на думку адміністрації президента Путіна, «створити образ перемоги» для післявоєнної Росії. Щоб виправдати війну перед російським суспільством, кажуть вони, потрібно досягти «значної перемоги», тобто капітуляції України з чи без тиску Заходу. І перемовини можуть йти лише про це. І тут ключовою стає роль нового президента США.
Непередбачуваний фактор Трампа
З поверненням до влади у США Дональда Трампа, який відразу почав відновлювати теплі стосунки з Росією, дехто міг подумати, що війна закінчиться новим «великим договором». Але настрої російських еліт інші, пише видання Fairydaily. Там вважають, що після різкої зміни тону почнеться новий раунд протистояння між Москвою та Вашингтоном.
У той час, як російській пропаганді заборонили зображати США, як ворога номер один для Росії (саме тому з ефірів пропагандистів зникли такі слова, як «англосакси»), чиновники все ще дуже обережно дивляться у майбутнє. Якщо Росія розчарує Трампа і не потішить його его чимось вагомим за короткий час, відносини знову буде зіпсовано. Трамп вже робить певні недружні кроки: продовжив на рік санкції та заборону російським суднам заходити до портів США. І це може бути лише початком.
Зі свого боку, Володимир Путін дає зрозуміти — швидкого миру не буде, мирний процес буде довгим і далеко не факт, що успішним. Внутрішньополітичне життя в Росії завмерло в очікуванні результатів перемовин, навіть сам президент РФ став набагато рідше з’являтися на публіці у прямому ефірі. Путін кілька разів змінював власний графік, щоб поговорити з Трампом телефоном. Навіть вперше з 2022 року відклав передбачене Конституцією звернення до Федеральних зборів.
Диктатор Росії Путін зустрічається зі Стівеном Віткоффом, спеціальним посланником президента Дональда Трампа. Але навіть у Кремлі не знають, чим саме закінчаться перемовини / Фото: Sputnik/Gavriil Grigorov/Pool via REUTERS
Це все демонструє, що Кремль повністю зосереджений на спробі витиснути максимум з появи Трампа на геополітичній сцені, але не може, як і будь-хто зараз, спрогнозувати подальший розвиток подій.
Тим часом, внутрішньовидова боротьба всередині російських еліт лише набирає обертів. Змирившись з тим, що втекти практично неможливо, а свобода і життя вимірюються лояльністю до Путіна, еліти зрозуміли, що мають і далі підтримувати його криваву і вбивчу війну.
Останній шматок пирога та павуки у банці
Але не за безцінь, а за шматок нового пирога — передачу прав на націоналізовані західні компанії, які покинули Росію після лютого 2022 року. Вони стали об’єктом боротьби серед кланів, наближених до Володимира Путіна і призом за абсолютну лояльність, пише аналітичний центр CEPA.
А втім, навіть це іноді не рятувало російські компанії, якими володіють самі росіяни. Яскравий приклад — націоналізація Дальполиметалла — найбільшого у РФ виробника свинцю. Все можливо, якщо державі це треба, а елітам пропонується проковтнути і підтримати, якщо вони не хочуть повторити таку саму долю.
Таким чином, цитує CEPA джерела, наближені до Кремля, у власність держави вже було повернуто підприємств на загальну суму $14 млрд доларів. Фактично, приватизація з 1990 по 2010 роки була скасована. Якщо ж російський бізнесмен посміє отримати дозвіл на проживання у якійсь іншій країні, то автоматично стає «іноземним інвестором» і через деякий час може попрощатися зі своїм бізнесом вдома.
Путін замінив еліти навколо себе на тих, які явно бажають продовжувати війну, хай навіть їм не подобається, як саме вона триває. Але й початок перемовин не на умовах Росії для них не є прийнятним, бо створює ризик — хай і не дуже великий наразі – краху режиму, який вдома може видатися слабким перед Заходом та Києвом.
І це не лише армія, підкреслює CEPA — колишній міністр культури РФ Сергій Мєдінскій, який очолив Раду письменників РФ, швидко перетворив її на ще один інструмент пропаганди і побудови владної вертикалі і закликав «повернутися до позитивних елементів СРСР».
Еліти, наближені до Путіна та Кремля, вже готуються битися за останні шматки пирога, який з падінням цін на нафту та, відповідно, надприбутків, стає все меншим і меншим. Не кажучи вже про якісь віддалені регіони, яким віддають хіба що кілька хлібних крихт.
«Башти Кремля»: усі рівно плазують перед Путіним
Часом це — невідповідність рівня життя «столиць» та далеких республік і незадоволення ходом СВО — виливається назовні публічними конфліктами, як-то звільнення міністра оборони Росії Сергія Шойгу та голови Ради Безпеки Миколу Патрушева. У колонці для видання NV, політичний аналітик Ігар Тишкевич пояснив такі кроки Путіна. На його думку, це була улюблена гра «кремлівського карлика» — зіткнення між собою «башен», щоб потім по-новому збалансувати їх.
На думку Тишкевича, Шойгу банально не справився з величезними фінансовими можливостями Міноборони Росії, не кажучи вже про зовнішню політику і вплив на регіони щодо мобілізації на війну проти України. Саме для «контролю та розподілу» потоків у крісло військового міністра Путін і посадив Андрія Бєлоусова. Але оскільки він не солдат, то не зможе швидко зібрати собі лояльних послідовників, які б загрожували Кремлю та путінській владі. Шойгу ж сховали на чолі Радбезу РФ, але цей апарат вже давно є радше посміховиськом — достатньо згадати, що першим помічником «оленєвода» тепер буде Дмитро Медведєв.
Після провалу на чолі Міністерства оборони Росії, Шойгу понизили до голови Радбезу, але насправді він їздить з візитами у дружні до Кремля країни, не маючи реального впливу / Фото: KCNA via REUTERS
Вже колишнього очільника Радбезу Миколу Патрушева зробили помічником президента РФ по суднобудуванню. Тоді здавалося, що це «почесна пенсія» без змоги монополізувати свій вплив і регулярно бачитися з диктатором. У цьому, пише Тишкевич, і є головна ідея Путіна — не давати нікому занадто посилитись, щоб становити загрозу.
Але головний нагляд за усіма павуками в банці буде навіть не з Кремля, а з перезавантаженої Рахункової Палати РФ, яка і «топитиме» чиновника, який спробував був занадто посилитись, щоб той навіть думати не міг про переворот. Достатньо забрати у нього відповідні грошові потоки. Спецслужби ж подбають про нелояльних. Якщо в когось виникне бажання позмагатися з всесильною службою безпеки, то можна швидко сісти за грати чи зникнути з публічного життя. А далі лише від самого чиновника залежить його власна доля.
Приклад згаданого вище Патрушева тут доволі яскравий: після пониження він не похнюпився, а створив новий департамент, запросив лояльних людей і повернув собі контроль над деякими грошовими потоками (хоча будівництво суден у РФ, скажімо так, знаходиться у доволі занедбаному стані).
Але не тільки це: Патрушев також створив Морську Раду — формально, майданчик для голів профільних компаній у галузі. Неформально — точку збору та вирішення конфліктів серед російської еліти, пише аналітичний центр Карнегі. Втім, кожен подібний «клуб» оцінюється виключно за престижем його членів.
І над цим Патрушев теж попрацював, запросивши Михайла Ковальчука — директора Інституту Курчатова, що відповідає за ядерні дослідження. Він входить до внутрішнього кола Володимира Путіна і може слугувати «зв’язковим». А щоб не вилетіти геть з орбіти «царя», Патрушев запустив ще й раду з арктичної безпеки, бо Арктика для Путіна грає дуже важливу роль у світовій геополітиці. Але, звісно, не всі мають настільки великий вплив та політичний і фінансовий капітал, щоб перезапустити кар’єру. Декому потрібна допомога з іншої сторони — олігархічної.
Олігархи та чиновники: нерозривний зв’язок еліт
За матеріалами видання The Insider, подібний зв’язок дуже присутній в російському уряді, починаючи з прем’єра Мішустіна. Голова уряду часто подорожує разом з російським бізнесменом вірменського походження Левоном Амділяном, який колись збагатився на реформах Мішустіна.
У компанії профільних бізнесменів (і на борту їхніх повітряних суден) можна часто помітити і віце-прем’єра РФ Олександра Новака, який курує, серед іншого, паливно-енергетичний сектор країни. Входячи до ради директорів «Газпрому» (ні, жодного конфлікту інтересів, що ви), Новак користувався комфортними бортами компанії для перельотів до Туреччини, Туркменістану та Азербайджану.
Під час таких вояжів, свідчить інше розслідування The Insider, олігархи продовжують заробляти гроші на торгівлі з ЄС, перебуваючи при цьому під санкціями Євросоюзу. Все, що для цього треба — щоб підсанкційні особи володіли менш ніж 50% акцій у своїх компаніях. І все — можна вільно торгувати. Це відкрило шлях одіозним олігархам — Алішеру Усманову, Григорію Тимченко, Олегу Дерипасці та багатьом іншим.
А дехто, як-от власник Русала — великого виробника алюмінію — Віктор Вексельберг й досі здебільшого уникає санкцій з боку ЄС (хоча й знаходиться під обмеженнями у США та Японії). І це при тому, що під час війни він неодноразово зустрічався з Путіним особисто, а його компанії причетні до ведення бойових дій проти України.
Дерипаска теж збагатився на торгівлі з Європою і свободою, яку надавав йому дипломатичний паспорт, отриманий завдяки близькій дружбі з очільником МЗС РФ Сергієм Лавровим. На західні гроші, стверджує The Insider, Дерипаска утримує власну приватну армію, що воює в Україні – батальон Сокол.
І навіть якщо олігарх таки потрапив у санкційні списки, це ще не кінець для його бізнесу за кордоном, бо компаній це може й не стосуватися. Саме так і сталося з одним із найбільш наближених до Путіна олігархом — Алішером Усмановим. Його холдінг USM, до якого входить один з найбільших виробників залізної руди Металлоінвест, досі спокійно торгує з Європою через фірми у рідному для Усманова Узбекистані та ОАЕ.
Поки Сербія протестує, росіяни масово отримують там громадянство, а з ним — і безвізовий в’їзд до ЄС, що з російським паспортом наразі неможливо / Фото: REUTERS/Zorana Jevtic
До речі, ще один напрямок, як можна отримати паспорт з безвізовим в’їздом до ЄС — дружня до Москви Сербія і цим вже користуються російські топ-чиновники та їхні друзі – усього 204 людини, зокрема і пов’язані з Кремлем, військово-промисловим комплексом, державними корпораціями, спецслужбами.
Список доволі великий: тут і КРЕТ, який виробляє для пристрої РЕБ для окупантів і входить до складу Ростеха Чемезова і працівники заводу Елекон, де роблять компоненти для міжконтинентальних балістичних ракет, виробники вертольотів та іншого для армії РФ. Є серед «нових сербів» і Іван Сібирьов, засновник будівельного бізнесу Р-Строй, який працює на окупованих українських землях, переважно у Маріуполі.
Ще ближчим до Путіна є, власне, його «гаманець» Геннадій Тимченко. На кінець 2024 року він володів 23,49% акцій у газовій компанії Новатек та 17% у Сибурі. А оскільки його партнер (і фактичний мажоритарний власник) Леонід Міхельсон не перебуває під санкціями ЄС, то ці два енергетичні гіганти продовжують працювати на експорт, а прибуток отримує Тимченко. «Свобода» Михельсона від санкцій виглядає дивною, оскільки він теж спонсорує добровольців на війну з Україною.
Отже, зв’язки між урядом, бізнесом та Кремлем за час великої війни не лише не послабилися, а продовжують розвиватися у кількох напрямках — оборонному, санкційному та особистому. Лазівки у законах ЄС та недостатня санкційна дисципліна дозволяють олігархам та урядовцям здійснювати спільні поїздки. Але ніхто не дасть гарантій, що по поверненню вони поїдуть до своїх палаців, а не до в’язниці. Бо всьому успіху кожен з них завдячує лише і виключно волі диктатора.
Втім, абсолютно ніхто наразі не має відповіді на те, що буде далі. Навіть у Кремлі наразі немає розуміння, як жити «після СВО».
За матеріалами nv.ua
