У вересні 1938 року в Мюнхені відбулася зустріч лідерів Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції. Вирішували долю Чехословаччини. Делегацію цієї країни до переговорів не допустили, а підсумком зустрічі став розділ чехословацької території.
«Здається, ми дуже близькі до похмурого вибору між війною і ганьбою, — писав у 1938 році, за два роки до свого першого премʼєрства Вінстон Черчилль, тоді депутат парламенту Великої Британії — Думаю, ми виберемо ганьбу, і незабаром нам доведеться вести війну в умовах, ще менш сприятливих, ніж нинішні».
Восени 1938 року політична ситуація у центральній Європі загострилася до крайнощів. Німеччина люто використовувала пропаганду про агресивну Чехословаччину, стверджуючи, що чехи начебто будь-якої миті можуть почати війну проти німців. Міністр освіти і пропаганди нацистської Німеччини Йозеф Геббельс і його команда розганяли істерію про утиски німецькомовного населення Судетів. А німецьке суспільство прагнуло реваншизму й підтримувало пропозицію Адольфа Гітлера переглянути підсумки Версальського договору, міжнародної угоди про завершення Першої світової війни.
Судетські німці зносять чехословацьку прикордонну заставу, 1938 рік / Фото: PD
За рік до цього, у листопаді 1937 року, на тривалій нараді військового і політичного керівництва Німеччини було ухвалено рішення про приєднання німецькомовної Австрії, а також Судетів до Третього Рейху. Трохи пізніше міністр закордонних справ Великої Британії, лорд Едуард Галіфакс, зустрівся з Гітлером і погодився з його експансивними планами, заявивши, що британське суспільство є зацікавленим у «політиці умиротворення» й не бажає втручатися у зміни кордонів на континенті.
Водночас міністр закордонних справ Франції Івон Дельбос провів низку дипломатичних зустрічей у Празі із представниками держав Центрально-Східної Європи, закликавши їх не дражнити держави ультраправого курсу. Він настійно рекомендував поліпшити відносини з Німеччиною, уникати провокацій і зробити все можливе, щоб Берлін не мав підстав розв’язати війну з ЧСР.
Канцлер Німеччини Адольф Гітлер (ліворуч) і прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен (третій зліва) у Мюнхені, незадовго до підписання Мюнхенської угоди, 1938 рік / Фото: PD
У Німеччині початок наступного року почався з яскравих публічних промов про необхідність об’єднати всіх німців в одну державу. Німецьке суспільство було в екстазі, а Чехословаччина почала розробляти план на випадок війни.
Сірі чоловічки
Судетські німці марширують у Карлсбаді, квітень 1937 року / Фото: PD
У березні 1938 року німецькі війська увійшли в Австрію: відбувся її аншлюс до Німеччини. Надихнувшись «перемогою без єдиного пострілу», німецьке керівництво почало тиснути на чехословацький уряд. На той час у Судетській області проживало приблизно 3 млн німців, які у більшості очікували на фюрера і підтримували його ідею про «збір земель німецьких». Опиралось це населення на Судето-німецьку партію, яка фінансувалась коштом німецьких платників податків та проводила постійні диверсії: від сепаратистської агітації до терористичних актів.
Польські війська займають чеське місто Карвін, 1939 рік / Фото: PD
У квітні 1938 року ця партія на з’їзді у Карлових Варах висунула ультиматум до чехословацького уряду про особливий статус регіону — це означало б втрату сили виконавчої влади з Праги на Судети. У відповідь на це в травні 1938 року уряд Чехословаччини оголосив часткову мобілізацію. Вона стала можливою після підтверджених гарантій захисту з боку Франції та СРСР у разі війни з Німеччиною.
Але виникла проблема: сусідні Польща, Румунія та Угорщина відмовили у проході своєю територією військ-союзників Чехословаччини. Польща не підтримала цю країну, бо претендувала на частину Тешинської Сілезії, яку вважала незаконно анексованою ЧСР після Версальського мирного договору. Угорщина бажала повернути під свій контроль південні райони Словаччини, а також Карпатської України, які входили до складу ЧСР. Румунія ж перебувала в очікуванні, чим завершиться протистояння з Гітлером.
Враховуючи це, фюрер ще більше упевнився у можливості безкарного захоплення Чехословаччини. Влітку 1938 року верхівка Вермахту розробив план із застосуванням збройних сил, а німецькі спецслужби провели серію диверсій, підриваючи стабільність у сусідній державі. Одночасно відбулись переговори про розширення автономії судетських німців та підготовку армії до можливої війни. Більшість промислових підприємств військового комплексу знаходилася саме в Судетах, що серйозно ускладнювало ситуацію для ЧСР.
У вересні 1938 року загроза нападу Німеччини з метою «захисту» німецького населення в Судетах набула реальних рис. Союзники чехів і словаків не поспішали з допомогою: Франція уникала своїх зобов’язань, а СРСР лише декларував підтримку на словах. Німеччина на той час стягувала до кордону свої війська. У Судетах з’явилися, як сказали б зараз, «зелені чоловічки» під виглядом туристів — насправді це були ідейні бойовики нацистської партії.
Загін мінометної роти супроводжуючого озброєння піхотного полку 30 Alois Jirasek Чехословацької армії під час роботи з 9-сантиметровим мінометом vz. 17., 1930-ті роки / Фото: Vojenský historický ústav/Eduard Shtelik
На початку вересня 1938 року уряд Чехословаччини погодився з вимогами представників Судетів. Здавалося б, формальних приводів до початку війни вже не залишилося, проте маріонетка Гітлера, лідер судетонімецької партії Конрад Генлейн, припинив діалог із Прагою і вирушив до Нюрнберга на з’їзд Націонал-соціалістичної партії Німеччини. Тут він закликав ввести німецькі війська на територію Чехословаччини нібито для захисту німецького населення, розповідаючи, як сильно чехи порушують права судетських німців, та підбурював їх до повстання.
Судетська осінь
Від початку вересня 1938 року в Судетській області почалися масові виступи генлейнівців, однак Празі вдалося придушити опір й відновити силу чехословацького закону. У ці дні уряд ЧСР неодноразово просив допомогу в уряду Франції, проте тут відповіли, що не втручатимуться у зіткнення, яке може вилитись у громадянську війну.
Президент республіки і головнокомандувач чехословацьких збройних сил доктор Едвард Бенеш уважно слухає пояснення генерала дивізії Войтеха Бориса Лужі під час заключних навчань, 1936 рік / Фото: Vojenský historický ústav/Eduard Stehlík
Посередником у залагодженні конфлікту виступила Велика Британія: 15 вересня у Берхтесгадені її прем’єр-міністр Невілл Чемберлен зустрівся з Гітлером. Той запевнив, що уся справа — у праві націй на самовизначення, і Чемберлен відповів, що обговорить це питання із французами — на тому й розійшлися. Трохи пізніше до Лондона вирушила французька делегація, і під час бесіди у вузькому колі французи зуміли переконали британців щодо необхідності передачі Судетської області Німеччині.
Про такі наміри повідомили президента Чехословаччини Едварда Бенеша, але він гнівно відхилив ці вимоги, вказавши, що такий крок означає капітуляцію ЧСР. 19 вересня Бенеш запросив до переговорів СРСР. Представники Йосифа Сталіна погодились допомогти, висунувши жорстку умову: до складу уряду Чехословаччини мусять увійти представники комуністичних і лівих сил. В уряді ЧСР розуміли, що на чоботях Червоної армії в країну може прийти комунізм, а тому відхилили цю пропозицію, погодившись на умови Великої Британії та Франції.
Це викликало обурення населення: після багатотисячних мітингів у Празі та інших містах Чехословацької республіки відбулася відставка уряду. А через три дні Чемберлен знову зустрівся з Гітлером у німецькому Бад-Годесберзі, і Гітлер наполіг на нових умовах приєднання Судетів: включно з амністією, виведенням своїх же військ з території – цей план увійшов в історію як Годесберзький меморандум. Повернувшись до Лондона, прем’єр-міністр Великої Британії зустрівся з французькою делегацією, яка відмовилася йти на такі поступки.
У Чехословаччині почалася загальна мобілізація. Армія країни швидко готувалася до війни з Німеччиною, розуміючи, що цього не уникнути. А до претензій Гітлера долучилася й Польща з вимогою повернути Тешинську Сілезію під контроль Другої Речі Посполитої. На цю територію поляки закидали диверсійні групи Заолжя, влаштовуючи провокації й теракти.
Американський ресторатор Фред Горак, етнічний чех, уродженець Праги, біля вікна своєї їдальні з політичним закликом повернути усі території Чехословаччині, 1939 рік / Фото: PD
26 вересня президент США Франклін Делано Рузвельт надіслав особисті листи райхсканцлеру Гітлеру та Бенешу із закликом продовжити переговори для досягнення мирного, справедливого і конструктивного вирішення спірних питань. Він пропонував скликати міжнародну конференцію з усіма зацікавленими державами, які бажали б знизити напругу в Судетському питанні.
Мюнхенська конференція
29 вересня у мюнхенському Будинку фюрера розпочалась міжнародна конференція, присвячена майбутньому Чехословаччини. У ній узяли участь Німеччина, Італія, Велика Британія та Франція. Чехословаччини у списку запрошених не виявилося. Переговори тривали від 12:45 до пізньої ночі, хоча насправді їхній результат був вирішений раніше.
В основу угоди «великої європейської четвірки» був закладений компроміс від прем’єр-міністра Італії Беніто Муссоліні — він був практично ідентичним до годесберзького меморандуму Гітлера.
Підписання Мюнхенських угод відбулося о 2:30 30 вересня 1938 року. У них йшлося про те, що з 1 по 10 жовтня армія Гітлера має увійти «у споконвічні німецькі землі» — Судетську область. Крім того, чехословацький уряд зобов’язали задовольнити територіальні претензії сусідніх Польщі та Угорщини. Учасники конференції прописали пункт про недоторканність нових кордонів ЧСР у разі неспровокованої агресії.
Чехословаччина ознайомилася з текстом Мюнхенського договору вже після його підписання. Долю країни вирішили без її участі.
Того ж дня пізніше у мюнхенській квартирі Адольфа Гітлера відбулася його зустріч із прем’єр-міністром Великої Британії Чемберленом — на ній наполягала саме британська сторона. Тоді ж був підписаний англо-німецький пакт про ненапад, у якому йшлося, що всі спірні питання вирішуватимуться методом консультацій, щоб таким чином сприяти зміцненню миру в Європі. Чемберлен наївно вірив у силу угод із фюрером, які стримають велику війну.
Судетські німці вітають німецькі війська під час першого етапу окупації Чехословаччини Адольфом Гітлером, жовтень 1938 року / Фото: PD
«Сліпота чи цинізм політиків супроводжувалися розгубленістю громадськості, — пише журналіст Леопольд Унгер у книзі Мюнхен і Грузія ті події. — Вона не бачила катастрофи, яку несла мюнхенська капітуляція. Чемберлен отримав 40.000 листів з привітаннями, хоча він розмахував клаптиком паперу і брехав, на радість натовпу, що несе мир».
Після Мюнхена Чехословаччина посипалась
1 жовтня 1938 року війська Німеччини вже були в Чехословаччині. Судетське населення зустрічало Вермахт як визволителів. Одночасно йшли арешти чехословацьких службовців, здійснювали пограбування і вбивства місцевих жителів, які виявляли лояльність і вірність Празі.
А у Німеччині почався справжній сплеск патріотизму: Гітлера порівнювали з богом, який повернув велич країні після Версальської ганьби.
Водночас польські диверсійні групи та частини армій висунулися на територію Тешинської Сілезії, добиваючи слабкого сусіда. Чехословацькі інституції не могли функціонувати в нових реаліях. Країна втратила військову потужність та економічну незалежність.
Угорські та польські солдати обіймаються під час окупації Чехословаччини, 1939 рік / Фото: PD
2 листопада 1938 року, після Першого Віденського арбітражу під егідою Німеччини та Італії, до складу Угорщини передали південні райони Словаччини та Закарпаття. Ця комісія встановила нові кордони між Чехословаччиною та Німеччиною, а також новий чехословацько-польський кордон. 6 грудня 1938 року міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп у Парижі підписав франко-німецьку декларацію про ненапад, підтвердивши експансію чехословацької території.
Українська політична агітація в Хусті. Прем’єр-міністр автономної Карпатської України Августин Волошин дав дозвіл на створення політичної партії під назвою Українське національне об’єднання (УНО), 1939 рік / Фото: PD
Ці події спричинили урядову кризу у Празі, в результаті чого вже взимку Чехословаччина підпорядковувалась інтересам Німеччини. До влади прийшли пронімецькі сили, а третім президентом ЧСР став юрист Еміль Гаха: він не міг протистояти тиску з боку Райха. Навесні 1939 Німеччина фактично ліквідувала Чехословаччину як суверенну державу.
14 березня лідер словацьких автономістів Йозеф Тисо після зустрічі з Гітлером проголосив незалежність Словаччини й закликав Третій рейх взяти її під захист. Наступного дня німецькі війська окупували чеські землі, створивши 16 березня протекторат Богемії та Моравії. Вони розпалювали національну ворожнечу, грабували та репресували мирних жителів. У ці ж дні Угорщина захопила решту Закарпаття, знищивши в такий спосіб незалежність самопроголошеної республіки Карпатська Україна зі столицею в Хусті.
Ліквідація чехословацької держави навесні 1939 року означала вихід Німеччини за рамки Мюнхенської угоди. Так англо-французька політика «умиротворення» призвела до того, що Європа увійшла у фазу Другої світової війни.
Диктатор Німеччини Адольф Гітлер дивиться на вид історичної Праги, 1939 рік / Фото: PD
За матеріалами nv.ua
