Четверте літо повномасштабної війни в Україні, і ми знову, як уперше, шукаємо дієві варіанти захисту цивільного населення від ракетних атак ворога. На жаль, за ці роки інтенсивність ударів Росії на всі українські міста аніскільки не зменшилася. І навіть навпаки — власне виробництво «шахедів» тепер дозволяє РФ добивати кількістю те, що не встигають робити ракети. Також дронові удари суттєво розширюють коло постраждалих, оскільки все частіше хаотично уражають житлову забудову великих міст.
Тривалість війни, однозначна позиція Кремля щодо України вказують нам на те, що загроза від Росії залишиться на довгі роки. І в питаннях цивільного захисту населення час переходити на системні рейки, не покладаючись на можливість «перечекати». Тоді як системності в цьому напрямку немає взагалі. Про це говорить кожен українець і майже не говорить влада.
Єдиний більш-менш системний напрямок створення нових укриттів — це будівництво ПРУ (протирадіаційні укриття подвійного призначення) в прифронтових містах як підземних шкіл і в Київському регіоні як укриття для освітніх закладів, які їх не мають. Також були спроби робити модульні укриття на зупинках громадського транспорту в Харкові, але поки що цю історію не масштабували.
Тому щоразу після атак, особливо таких масштабних, як 17 червня, всі ми починаємо знову й знову шукати індивідуальні рішення захисту і питати про них у влади: коли буде достатньо укриттів?!
Про те, які укриття безпечні, а які не дуже, а також про можливі системні стратегії в цій сфері ми поговорили з інженером-конструктором Дмитром Макагоном, який має великий досвід у створенні будівель різного профілю.
Ізраїльський досвід не зовсім відповідає умовам нашої війни. Що таке мамади?
— В Україні є така усталена думка: «О, Ізраїль крутий, ми маємо брати в нього всі підходи!». Але якщо ми говоримо про ізраїльський досвід укриттів, то він був про захист населення від трохи іншої загрози. Вони знали, що будуть довго протистояти ворогу. І на той момент це були, умовно, бойовики ХАМАС — це раптові обстріли якимись кустарними ракетами, переважно на кшталт «градів», тобто не дуже потужними. Тому в них була задача — створити швидкодоступні укриття із захистом від такої зброї, уламків, і для цього будували мамади (захищені кімнати-укриття) просто в оселях.
Зараз, коли вони стикнулись з більш серйозним суперником — Іраном, у якого вже більш потужна зброя, то бачимо, що ці капсули не рятують. А Росія за потужністю озброєння перевершує Іран.
Тобто маємо говорити про те, що від прямого влучання ракетою насправді мало що врятує — ракета руйнує будинок. На об’єктах, якими я займаюся, було влучання не надто потужної ракети, трохи більшої за «град», і вона пробила дві стіни по 200 мм, тобто сумарно 400 мм бетону. І це був навіть не «Іскандер» чи «Калібр», які несуть пів тонни бойової частини, не кажучи вже про Х-22 з бойовою частиною 900 кг.
Якщо ми говоримо про те, чи краще мати таку кімнату-мамад або взагалі не мати нічого, то очевидно, що краще мати. Тому що вірогідність влучання ракети просто в будинок значно менша, ніж те, що вас накриє якимись уламками, осколками, ви потрапите в зону дії вибухової хвилі. І від цього мамад, звичайно, захистить. Як і захистить просто будь-яка додаткова стіна, правило двох стін — воно теж спрацює в цьому випадку.
Фото: EPA/UPG / Сім’я перечікує обстріл у спеціальній кімнаті-укритті у своєму будинку в Беер-Шеві, Ізраїль, 20 листопада 2012 року.
А от від прямого влучання захистять лише справді потужні споруди, справжні підземні укриття. Тому я вважаю, що правильний шлях — рухатися в бік таких колективних сховищ.
Чи рятують бронекапсули у квартирі
— Металеві бокси, «капсули життя», які з’явилися на ринку як індивідуальні рішення для осель, на мій погляд, не більше ніж маркетинг. Таке рішення нічим не краще, ніж просто ви у квартирі десь за другою стіночкою сховаєтесь. Те, що вони показують, як капсула витримує падіння плити зверху… Так, вертикальні стійки там тримають, але сам бокс з металу завтовшки 5 мм. Таку стінку можна пробити просто з пістолета. Тобто будь-який уламок, що завгодно проб’є його досить легко.
Фото: Сергій Захарін / «Капсула життя» — укриття для квартир.
Підземні паркінги в ЖК
— У Києві вже сформувалася певна інфраструктура нових ЖК, які мають власні підземні паркінги або паркінги під стилобатами, які використовують як тимчасові укриття. Це дійсно значно безпечніше, ніж бути нагорі у квартирі. Будь-яка бетонна споруда, особливо якщо вона підземна, якщо між вами та вулицею будуть міцні стіни, значно підвищує безпеку. Від прямого влучання потужної ракети бетонне перекриття паркінгу навряд чи сильно допоможе, але перебування там значно підвищує вашу безпеку.
Фото: EPA/UPG / Люди ховаються в паркінгу готелю під час обстрілу Тель-Авіва іранськими балістичними ракетами, 18 червня 2025 року.
Чи повністю безпечні ПРУ для шкіл
— Розмови про те, що підземні укриття (ПРУ, які будують на ділянці поруч зі школами) дещо вразливі, знову впираються в те, що в принципі можна знищити будь-що. Ми бачили історію в Харкові, де на початку війни знищили пункт управління ППО, розташований 5 м під землею. Там була бетонна поверхня, але два удари «Іскандерами» зробили свою справу. Так само зараз Ізраїль знищує підземні іранські заводи точковими бомбардуваннями. За бажання можна пробити майже що завгодно.
Але ми не маємо змоги будувати всі укриття на 100 метрів під землею, і треба якось більш реально дивитися на речі. Тому все ж підземні укриття, ПРУ — це значно краще, ніж мамади. «Шахед» чи уламки таким підземним спорудам точно нічого не зроблять.
Колективний захист тримається на радянському спадку
— Насправді нас багато в чому зараз рятує радянський підхід до будівництва, коли весь час готувалися до величезної війни. І зараз базою цивільного захисту населення все ще залишається радянська інфраструктура: бункери урядового кварталу, мережа станцій метрополітену, укриття в усіх громадських і культурних будівлях (лікарні, школи, театри тощо).
Якщо ми поглянемо на споруди нової промисловості, то вся вона будується з металу, профлиста. Наслідки прильотів уже були дуже помітні… І поруч об’єкти промисловості радянської епохи, де потужні бетонні конструкції на покрівлі й величезні бомбосховища.
То якраз ці засади підготовки до великої війни нас багато в чому виручають, і нам тут є від чого відштовхуватись і є що продовжувати.
Фото: EPA/UPG / Люди в наземному укритті під час обстрілів в ізраїльському місті Сдерот, 17 липня 2014 року.
Що може робити влада міста
— Місцева влада цілком може приділяти увагу цьому напрямку життя киян. У Києва є фінансовий ресурс, але наявне вкладання цього ресурсу видається максимально дивним, особливо під час війни.
Мер міг би вкладати гроші в будівництво того самого метрополітену, сховищ, укриттів. А не будівництво розважальних мостів і парків на островах. Замість геть не обов’язкових і не термінових ремонтів вулиць чи будівництва розв’язок бюджет варто направляти на колективний захист. Простий приклад, який відповідає всім очікуванням містян: розвивати мережу метрополітену зі станціями, які працюють як доступні масові укриття.
Не треба щороку віддавати 2 млрд на одну й ту саму розв’язку — скеруйте їх на метро на Виноградар. Там збудували десятки ЖК, живе купа народу, були прильоти. То збудуйте хоча б одну станцію, яка буде працювати як укриття, поки підрядник тягне туди повноцінну гілку тунелів. Люди вже зараз могли б ходити в цю споруду під час атак.
Так, можливо, для когось це прозвучить дивно — станція перед самим метро, але це спосіб. У нас війна, хоча б такий варіант — уже варіант.
Ось є стратегія будівництва метро на Троєщину, її ніхто не скасовував. Окей, не можеш зараз збудувати туди тунелі — роби станції, які поки що будуть виконувати функцію сховищ, а потім ти їх там поєднаєш тунелями в метрополітен.
І це ж та історія, що задовольняє всі запити суспільства: гроші витрачають на сховища і при цьому на великий інфраструктурний проєкт, метро. Робите, перерізаєте стрічку — усі щасливі, який мер молодець.
Фото: EPA/UPG / Люди ночують на підземній станції метро Тель-Авіва під час загрози обстрілу балістичними ракетами з Ірану, 18 червня 2025 року
За матеріалами lb.ua
