Україна споживає багато палива з країн, які переробляють російську нафту, – але може відмовитись від цього, вважають експерти.
На удари по нафтопроводу “Дружба” дружні до Кремля уряди Угорщини та Словаччини відповіли Україні паливним шантажем. До нього там вдаються не вперше: коли був зупинений транзит газу з РФ, Братислава й Будапешт погрожували Києву припинити експорт електроенергії. Цього разу є новий аргумент – припинити постачання дизельного пального (ДП).
Втілити цю погрозу реальніше, ніж у разі з електроенергією. Словацький нафтопереробний завод (НПЗ) Slovnaft забезпечує 10% українського споживання дизелю, сировину отримує з “Дружби”. Тому, у разі зупинки нафтопроводу, Україна може “залишитись без [цих обсягів] палива”, заявив очільник словацького Міністерства закордонних справ (МЗС) Юрай Бланар.
Україна і справді придбаває пальне, що виробляють країни, які переважно переробляють російську нафту. Та навіть розширює джерела цих постачань у 2025 році. Чому вони тривають, чи можна їх позбутися і чи може це призвести до дефіциту на АЗС.
Звідки дизпаливо – та скільки в ньому російської нафти
У 2021 році ДП з Росії й Білорусі становило 72% в українському імпорті цього нафтопродукту – майже 5 млн т з 6,85 млн т, за даними Консалтингової групи А-95. Після початку повномасштабної війни український бізнес зміг повністю замістити ці обсяги.
Наразі Україна отримує дизель виробництва понад десяти країн – від США до Швеції і Кувейту. Попри це, серед ключових виробників і постачальників дизпалива, яке потрапляє в Україну, залишаються країни, які активно закуповують і переробляють російську нафту.
Передусім це братиславський НПЗ Slovnaft, а також завод Duna в угорському місті Сазхаломбатта. Обидва належать угорській нафтогазовій компанії MOL, у якій близько 30% частки контролює держава. Для виробництва палива вони переважно споживають російську нафту з нафтопроводу “Дружба”, що надходить до них з Росії через Білорусь та Україну. У 2023 році Slovnaft отримав для перероблення 5,3 млн т сирої нафти, з якої тільки 0,8 млн т були неросійського походження.
Скільки палива Україна отримує зі Словаччини й Угорщини
Статистика за джерелами дизпалива на українському ринку відрізняється залежно від методології збирання даних. Як свідчить аналіз “А-95”, у 2024 році Україна найбільше імпортувала ДП з Румунії та Польщі (30% і 26% з 6,65 млн т). На постачання з Угорщини припало лише 7%. Подібне співвідношення зберігалося і станом на червень 2025 року: Румунія й Польща сумарно забезпечили Україну понад 230 000 т дизпалива, Угорщина – 72 000 т. При цьому розподіл за країнами-виробниками консалтингова група не наводить. Згідно з даними видання “Нафторинок”, із завезеного до України дизелю саме на вироблений у Польщі у червні-липні припадало менш як 10%. У липні ДП словацького виробництва потрапило в Україну в обсязі 80 000 т (15% з 536 000 т).
Оскільки і Slovnaft, і Duna належать MOL, то в різні періоди вони перерозподіляють між собою обсяги, що відвантажують до України відповідно до своїх “технологічних можливостей”, пояснює директор А-95 Сергій Куюн. Останнім часом постачають дизель в Україну переважно словаки, підтверджує він.
У липні найбільшу частку в українському імпорті дизпалива зайняв ресурс виробництва іншої країни, що активно закуповує російську нафту, – Індії. За даними “Нафторинку”, порівняно з червнем відвантаження індійського ДП збільшилися на 29%, до 83 млн т. Загалом за сім місяців 2025 року частка дизелю індійського походження перевищила 10%, збільшившись порівняно з тим самим періодом 2024 року вп’ятеро.
Такий стрибок пояснюється загальноєвропейським трендом на збільшення частки індійського палива останніми роками, каже Куюн. Україна не замовляє ДП безпосередньо з Індії, а перекуповує ресурс, що завозять до Європи світові трейдери. В Україну індійський ресурс потрапляє переважно через Румунію по Дунаю.
Російська нафта зараз становить майже 40% від загального обсягу закупівель нафти Індії, пише агентство Reuters. Південноазійська країна змогла заощадити $17 млрд з 2022 року, купуючи в Росії сировину, що на 7% дешевша за еталонні марки нафти. Проте експансія індійського палива в Європу пов’язана не тільки з доступом до ресурсу з РФ, а й з розвитком нафтопереробної промисловості.
“Потужність лише одного найбільшого індійського НПЗ – 50 млн т на рік. Завдяки ефекту масштабу і низької собівартості Індія може збувати паливо на далекі відстані”, – пояснює причини популярності цього палива директор “А-95”. Конкуренції з індійськими гігантами невеликі європейські заводи потужністю 6-7 млн т на рік не витримують – і закриваються, додає Куюн.
Разом з цим індійський ресурс надходить до Європи з сертифікатами походження, згідно з якими він був вироблений не з російської нафти. Те саме стосується й нафтопродукту, що потрапляє в Україну зі Словаччини та Угорщини, каже Куюн. “Хоча ми розуміємо, що це своєрідна історія”, – визнає він.
“Після перероблювання походження “розмивається”: продукт маркується як “індійський”, і формально це не російський експорт сировини”, – каже директор науково-технічного центру “Псіхея” Сергій Сапєгін.
CEO компанії АТ “Енерго Трейд” Едуард Звягін, одного з найбільших імпортерів дизпального в Україну (50-90 тис. т на місяць), у відповідь на запит запевнив, що в угодах з постачальниками вони прописують перед ними умову уточнювати країну походження нафтопродуктів.
В угодах передбачено, що Енерго Трейд погоджується приймати нафтопродукти тільки несанкційного походження. Компанія також проводить аналіз маршрутних документів на товар. Окрім того, перевіряють санкційність палива митні органи, додав Звягін.
Енерго Трейд не розкриває поточні напрямки імпорту нафтопродуктів з огляду на воєнні ризики. За даними видання “Нафторинок”, за 11 місяців 2024 року компанія ввезла в Україну понад 600 000 т ДТ, з яких 50,6% були словацького виробництва. Ще 7,3% – угорського.
Чи загрожує Україні дефіцит без словацького палива
За серпень 2025 року українські обстріли тричі спричиняли зупинку нафтопроводу “Дружба”, роботу якого, втім, щоразу вдавалося швидко поновити. В урядах Угорщини та Словаччини неодноразово заявляли, що російським постачанням для них немає альтернативи. Але чи це дійсно так?
В Європейському Союзі наразі діє ембарго на ввезення російської трубопровідної нафти. Але залежним від російської “Дружби” центральноєвропейським країнам дали перехідний період на налагодження альтернативних каналів постачань.
Окрім Угорщини та Словаччини, послаблення стосувалося й Чехії, нафтопереробними потужностями якої володіє польська державна компанія Orlen. Разом вони з 2023 року почали працювати над подвоєнням пропускної здатності Трансальпійського нафтопроводу (TAL). Завдяки ньому Прага вже у 2024 році змогла зменшити до 42% частку “Дружби” у загальному імпорті нафти, заміщаючи її, зокрема, норвезькою й азербайджанською сировиною. А у 2025 році заявила про повну відмову від російських постачань.
Виходи на інші маршрути нафти має й угорський MOL. Станом на кінець 2024 року там казали про здатність переробляти 30–40% нафти з неросійських джерел. До кінця 2025 року планувалося довести цей показник до 100% завдяки модернізації Адріатичного нафтопроводу, що йде в Угорщину з Хорватії. Проте проєкт стикається з постійними затримками – як пояснюють у MOL, через потребу у додатковому фінансуванні на $500 млн. Завершити його тепер планують лише до кінця 2026 року.
Однак наразі складно сказати, чи можуть НПЗ MOL працювати у разі різкої втрати постачань через “Дружбу”. Як вказує Куюн, перепродаж виробленого з російської нафти палива дає Словаччині й Угорщині надвисоку прибутковість. Вона утворюється не тільки коштом стандартної націнки переробників, а й завдяки знижкам на нафту з РФ. За різними оцінками, вона може становити 10–20% від вартості альтернативних ресурсів.
“Тому я б не вірив офіційним заявам MOL [щодо пропускної здатності Адріатичного нафтопроводу]”, – каже директор “А-95”.
Станом на 29 серпня в Енерго Трейд не відчували “жодних імпульсів або передумов” до зменшення обсягів іноземних постачань палива у вересні. Зазвичай компанії-імпортери контрактують об’єми постачання щомісячно, виходячи з оцінки ємкості, а також працюючих логістичних маршрутів, зазначив нам Едуард Звягін.
Так чи так, але короткострокові зупинки постачань “Дружбою” навряд чи спричинять припинення продажу словацького й угорського дизелю в Україну. Як пояснює Сергій Сапєгін, НПЗ мають комерційні запаси нафтопродуктів. Окрім того, Євросоюз забезпечений запасами нафти на 90 днів.
“Проте у разі середньострокової зупинки “Дружби” за рахунок Адріатичного нафтопроводу не вдасться швидко перекрити нестачу”, – каже Сапєгін. На його думку, у такому разі уряд Словаччини може заблокувати експорт нафтопродуктів для першочергового забезпечення потреб внутрішнього ринку.
Щодо впливу такого сценарію на український ринок оцінки опитаних експертів розділилися. Директор “Псіхеї” вважає, що втрата словацького ресурсу, який на піку сягає 15% в імпорті дизелю, може ситуативно дестабілізувати ринок і призвести до підвищення роздрібних цін на паливо.
Для Slovnaft продаж палива на українському ринку вигідніший, ніж реалізація в Європі, каже засновник групи компаній “Прайм” Дмитро Льоушкін. Він також впевнений, що припинення постачань дизелю може бути зумовлене лише політичними, а не економічними мотивами. Але український споживач від цього не постраждає.
Словацькі обсяги “із радістю перекриють” постачання з Греції чи з литовського НПЗ компанії Orlen, каже Льоушкін. За його даними, словацьким ресурсом здебільшого забезпечується Львівська та Закарпатська області.
“З морально-етичних міркувань ми не повинні купувати перероблену російську нафту – з Індії чи зі Словаччини. Можливо, і слава богу, якщо вони самі припинять її продаж”, – каже Льоушкін.
Міжнародний тиск на споживачів російської нафти посилюється. Через неї на днях США запровадили 50% тарифні мита на індійські товари. А з 1 січня 2026 року в рамках 18-го пакета санкцій ЄС третім країнам буде заборонено ввозити на територію Співтовариства нафтопродукти, вироблені з російської сировини.
Тоді постачальники дизпалива, такі як Індія, повинні будуть підтверджувати відсутність у ньому російської нафти. Проте наразі невідомо, чи вдасться проконтролювати дотримання обмеження. “Ніхто не знає, як в Європі визначатимуть, з якої нафти зроблено пальне. Жодним аналізом не можна знайти російську молекулу в дизпальному”, – каже Сергій Куюн.
За матеріалами biz.liga.net
