Хочеш після повернення з позицій відпочити, відмитися і попрати — шукай, домовляйся і плати. Це не новина, що бійці розквартировуються в орендованих оселях, та нещодавно цю проблему підсвітив громадський діяч, військовослужбовець, співзасновник Центру підтримки аеророзвідки Ігор Луценко. «Армія бомжів. Хотів би проінформувати широкі верстви українців про ще одну проблему фронту: солдатам немає де жити», — написав він. Або є, та дуже дорого і «по-знайомству». І незрозуміло, як сталося, що військове командування спустило цю ситуацію на самотік, ніби це лиш самим військовим потрібно — десь розквартируватися, щоб брати участь у бойових діях.
Ми вирішили розібратися, чому український оборонець змушений сваритися і торгуватися за право переночувати у покинутій хаті і хто мав би забезпечити йому місце для квартирування.
«Клопівники» без води і з пліснявою
Ціни на хати й квартири у прифронтових районах такі, що не зрівняються з жодним елітним регіоном України. «Просять 20, 30, 40 тисяч гривень за звичайну сільську хату, де немає води, де ніхто не жив (мабуть, гидував) роками — це, на жаль, норма», — пише Ігор Луценко.
Фото: EPA/UPG
Ще орендодавці дозволяють собі відкрито відмовляти військовим на тій підставі, що вони військові.
«Військових женуть, як прокажених, з них луплять три ціни – і військові терплять», — обурюється автор посту. Доходить до абсурду: Луценку відомий випадок, коли бійці у населеному пункті, край якого вже атакувала російська піхота, намагалися зайняти хату у іншій частині містечка. Та до них під обстрілами прибув дільничий і оголосив про заборону такого самовільного заселення. А трохи згодом росіяни окупували це селище, та й по всьому.
Сергій Козир (прізвище змінено) воює з перших днів повномасштабного, пішов добровольцем. Наразі — водій екіпажу БПЛА в Силах безпілотних систем. Досвід пошуку житла має чималий. Ось, наприклад, ще влітку у Новій Миколаївці під Слов’янськом пощастило знайти хати («ну як хати — халупи, але вода, світло є і жити можна»), оплачували тільки електрику. Їздили у відрядження на Дніпропетровщину — військових багато, з житлом біда.
«5-10 км до лінії боєзіткнення, а за хати луплять по 10-15 тисяч грн. Здавалося б, от-от будуть під кац..ми, а думають про заробітки», — каже Сергій.
Де розміститися — це завжди головний біль самих військових. Хоча іноді місцева адміністрація трохи сприяє — інформує, які є вільні варіанти. Командування ж просто дає команду перебиратися на нове місце і шукати собі житло.
«Шукайте, хто як може, кажуть. То ми обдзвонюємо усіх, кого знаємо, іноді щастить знайти через своїх», — пояснює військовослужбовець. Як от зараз: одні хлопці виїхали, а Сергій з побратимами відразу заселилися. Хата — без господарів, сусіди лиш кіз покинутих доглядають, є поганенька криничка з непридатною до пиття водою, але – з газом і електрикою. Отакі хороми.
Побратими орендували сусідню хату за 12 тисяч — стан не кращий. Дивилися ще одну, за 15 — казали, з усіма зручностями, а виявився «такий клопівник, ви такого точно не бачили за 15 тис». І то був ще один з кращих варіантів, пояснює Олександр. Подібних історій пошуків житла він має чимало. “Це вам для розуміння, як нас скубуть”, — каже.
Якось у Костянтинівці приїхали за оголошенням, а там не хата, а справжній сарай, вікна рубероїдом закриті, стара-стара, хтозна, коли востаннє там хтось жив. “Питаю у власниці — скільки? Каже: 12 тисяч. Я розвернувся мовчки і поїхав, — розповідає Сироткін. — Це не тільки про гроші, це образа гідності — пропонувати таке військовим”.
Такі ціни луплять, вважаючи, що військовослужбовці отримують великі зарплати, міркує Олександр. Хоч їх насправді ледве вистачає на спорядження і щоб хоч трохи родині допомогти.
Як відбувається пошук житла: за допомогою циркуля і голів сільрад
Командир бере карту, ставить на ній точку і циркулем відміряє: маєте розташуватися у радіусі 50 км від неї, розповідає наше джерело в ЗСУ. Люди їдуть селищами і домовляються, хто як. Іноді звертаються до місцевих старост чи голів сільрад, щоб посприяли, надали інформацію про наявність житлового фонду. Тоді голови буквально ходять вулицями від хати до хати і опитують, хто може підселити до себе військових, намагаються проблему владнати. Якщо вдається напитати — далі про постій домовляються індивідуально власники житла і орендарі. І тут все визначає винятково людський фактор — починаючи з того, наскільки добросовісно спробує «посприяти» місцева влада.
Фото: EPA/UPG
Буває, виділяють таке житло, що військові його ще й самі ремонтують — латають вибиті вікна, дах перекладають чи й воду підтягують. А потім підрозділ переводять — і вся історія повторюється.
Повідомлення про пошук житла для родичів-військових можна зустріти і в своїй стрічці в соцмережах і в групах на кшталт «Дружини військових ЗСУ UA». До цього підключають знайомих знайомих і OLX. Бо треба розосереджуватися, жити групами не більше відділення — це вимога нинішніх умов війни, а не примха, пояснював у своєму дописі Луценко.
«Стара система передбачала, що військові житимуть централізовано — приміром, в будівлях дитсадків чи шкіл, чи інших державних закладів. Але з розвитком далекобійних засобів ураження ця відстала практика коштувала українському народові тисячі втрачених воїнських життів, а бюджету — мільярдів компенсації сім’ям загиблих», — розповідав він.
Так було 10-11 років тому за часів АТО/ООС: особовий склад просто розміщали десь у громадських закладах. «Офіцерів у відрядженнях теж забезпечували житлом централізовано, і тільки якщо воно не влаштовувало, люди знімали квартири. Якось викручувались, але тоді не було такого ажіотажу, попиту і все було простіше», — пояснює джерело LB.ua в командуванні ЗСУ.
Фото: Маркіян Лисейко / Приватні будинки, де базувалися українські військові. Іловайськ, 28 серпня 2014 року
Зараз намагаються людей максимально розосередити, та як? До повномасштабного вторгнення військових часто пускали в будинки задарма — просто, щоб хтось при хаті був, її не грабували і не розтягували майно. Або за символічну плату, компенсацію комуналки.
«А зараз це сприймається винятково як спосіб заробітку, місцеві розуміють кон’юнктуру ринку і користуються цим. Бо попит шалений», — каже наш співрозмовник. Обставини змінюються швидше, ніж законодавство і статути, говорить він, і поки що «командування дивиться на це так: якось влаштовуєтеся — то й добре».
Тому пристосовуватися доводиться самотужки: військові частини, командири розселенню особового складу практично не сприяють.
Прийняти новий закон чи підбадьорити старий
У розмові «не для запису» ще один представник військового керівництва підтверджує, що такий стан справ з розквартируванням обумовлений, насамперед, питаннями безпеки.
“Вам, цивільним, хочеться, щоб усе було, як в мирному житті — централізовано, з договорами і компенсаціями. А якщо прилетить? Це — війна. І командири дають собі раду з цим питанням”, — каже наш співрозмовник.
Водночас, за його словами, в кожній бригаді передбачені підрозділи ЦВС — цивільно-військового співробітництва. От вони, мовляв, і повинні налагоджувати контакти з місцевими і допомагати особовому складу з квартирами.
Фото: EPA/UPG
Але в одній з бригад, до якої LB.ua звернувся за коментарем, дуже здивувалися: «Вперше чую. ЦВС займається геть іншими питаннями. Де є можливість, там і живем».
У іншій – 93 ОМБр – пояснили, що до відділення ЦВС стосовно житла звертаються, якщо виникає проблемне питання — самозаселення, псування майна тощо. «Тоді офіцери ЦВС вирішують конфлікти, «згладжують кути», домовляються з органами місцевого самоврядування про пошук інших приміщень і переселення особового складу тощо, — розповіли у відділенні комунікацій бригади. — Втім, основна задача відділення ЦВС все ж — загиблі, зниклі безвісти, полонені, поранені, робота з сім’ями загиблих, зниклих. Тому ресурсів займатися пошуком житла для всіх військовослужбовців бригади (а це — тисячі людей), у відділення немає».
LB.ua звернувся до МОУ з проханням пояснити, чи існує механізм оренди житла для військових, чи передбачені держбюджетом кошти на фінансування цих потреб чи компенсацію таких витрат.
У міністерстві розповіли, що коли немає можливості надати військовослужбовцям службове житло, їм здійснюється відшкодування витрат на найм (піднайм) жилих приміщень. Грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній), конкретний розмір компенсації за піднайом щороку визначається з огляду на наявний фінансовий ресурс, передбачений в кошторисі Міноборони для цієї виплати на відповідний бюджетний період.
Для Київської області це, наприклад, трохи менше 4000 грн на місяць, а десь у райцентрах інших регіонів – менше 3000 грн, говорить наше джерело у командуванні ЗСУ. Також в МОУ послались на Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 р. Згідно з документом, для військовослужбовців військових частин, які розташовані безпосередньо в районах ведення бойових дій, орендується житло, незалежно від перебування таких військовослужбовців на обліку. Договір оренди укладається між власником житла та командиром військової частини, яка розташована в районі ведення бойових дій за погодженням з КЕУ (квартирно-експлуатаційне управління), КЕВ (КЕЧ) – квартирно-експлуатаційні відділи (частини), району, в зоні відповідальності яких ведуться бойові дії.
Зрозуміло, що жодних договорів оренди (особливо закинутих домівок, господарі яких часто вже давно виїхали і доручили ключі сусідам чи кумам) ніхто у вирі бойових дій не укладає, тим більше — за участі командира військової частини та квартирно-експлуатаційних відділів. Очевидно, більшість бійців про них в житті не чули.
«Військо зараз на 90% відсотків складається з мобілізованих, а ці інструкції і піднайм стосуються служби за контрактом, — пояснює наше джерело в командуванні ЗСУ. — Виплати на проживання мобілізованих не передбачені і хтозна, як це питання розв’язувати централізовано. Мабуть, на рівні ВР».
Ігор Луценко бачить все простіше. Насправді законодавча база для забезпечення існує, просто її ніхто не хоче використовувати, пише він і посилається на закон «Про правовий режим воєнного стану». Він передбачає, зокрема, квартирну повинність громадян України, яких, виходить, можна зобов’язати розміщувати у себе військовослужбовців і поліцейських. «Цей закон, якщо його застосовувати, вирішить проблему квартирування раз і назавжди. Просто начальники усіх рівнів не хочуть на себе жодну відповідальність, щоб його використати, придумують байки про недостатні механізми для реалізації його положень», — вважає військовослужбовець.
За матеріалами lb.ua
