Що особливо бережуть від дронів росіяни і як туди дотягнутись — інтервʼю замкомандира 14-го полку СБС.
Роман Парханов, заступник командира 14-ого окремого полку безпілотних авіаційних комплексів (БпАК), розповів NV, як дрони можуть бити на відстані понад 1 тис. км, де у росіян найбільше ППО і коли запалає Москва.
«Лише за неповні два місяці уражено 85 важливих об’єктів на території ворога. Із них 33 — воєнні цілі: бази, склади, арсенали, аеродроми, авіація на стоянках. Ще 52 — це об’єкти воєнно-промислового комплексу: підприємства, що виготовляють зброю, боєприпаси, бойові частини, двигуни, ракетне паливо, дрони», — відзвітував нещодавно головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, говорячи про далекобійні удари (діпстрайки) підрозділів Сил безпілотних систем (СБС).
Внаслідок подібних діпстрайків Кремль не лише втрачає логістику та забезпечення своєї армії, але й стикається з паливною кризою, — адже українські безпілотники почали системно влучати по нафтопереробних заводах (НПЗ) у глибині території РФ. Іноді йдеться про об’єкти, розташовані за 1,5 тис. км від державного кордону.
Як подібне стало можливим? Як українські військові готуються до далекобійних ударів? І коли до ударних дронів СБС додадуться ще й ракети? Про це NV поговорив із Романом Пархановим, заступником командира 14-ого окремого полку БпАК, — цей підрозділ саме й спеціалізується на діпстрайках.
— Деякі експерти заявляють, що нібито діпстрайки вже не такі ефективні, як були раніше, адже Росія вдається до контрзаходів. Наскільки ефективними далекобійні удари вважаєте ви? Чи виправдовують вони засоби? Чи потрібні певні зміни у підходах до діпстрайків?
— Ми бачимо результати, ми робимо кроки для того, аби поліпшувати нашу роботу. Я б не казав, що діпстрайки неефективні. Ми розвиваємося, кожні 3 місяці з’являється щось нове і ситуація змінюється на 180 градусів. Діпстрайк — це біг наввипередки. Ми повинні бути на крок попереду. Наш ворог намагається нам завадити, а ми намагаємося придумати щось нове для того, аби зробити їм боляче і зберегти життя наших військовослужбовців.
— Які контрзаходи роблять росіяни, аби протидіяти діпстрайкам?
— Є стандартні: РЕБ — радіоелектронна боротьба, аби не дати можливості нашим засобам ураження дійти до цілі, та спуфінг — підміна координат для того, аби збити наші засоби ураження з курсу та не дати їм досягти цілі.
У Росії, як і у нас, зараз вибудовується схема, яку в Європі називають «стіною дронів». Це не зовсім стіна дронів, скоріше стіна засобів, які дозволяють іншим засобам ураження не долетіти до цілі.
Найбільше Росія захищає два регіони — Москву та Крим. Москву захищали найбільше ще з часів Радянського Союзу, так це і залишилось. А Крим — це про їхні «скрепи» якісь. Але це не означає, що ми не можемо подолати перешкоди, і ви бачите, що найбільше уражень робиться саме по Криму.
Росія — дуже велика країна, там дуже великі території. І якщо ми зможемо подолати перешкоди першої лінії, яка займає 40−50 км, то далі можна летіти куди завгодно.
Наступні перешкоди починаються вже на місцях самих об’єктів, які ми вражаємо. Але це все реально, ми працюємо і кожного дня намагаємося долати всі перешкоди.
— Нещодавно військовий аналітик Майкл Кларк заявив, що Україна може підготувати несподівану атаку — можливо по Криму — ще до настання холодів. Чи дійсно можна очікувати на удари по окупованому півострову?
— Це завдання стоїть з першого дня широкомасштабної війни, з 24 лютого 2022-го. Ми розуміємо, що основна ціль — Кримський міст. Для того, щоб дістатися до нього, мають бути засоби ураження. Це не тільки про наші дрони, Люті [дрон-камікадзе великої дальності Лютий], надводні і підводні апарати. В першу чергу треба знищити радіолокаційні станції і російські засоби ураження, які працюють по наших літачках. Ми з цим працюємо. Рано чи пізно будуть удари і по Кримському мосту, і по інших об’єктах у Криму.
Вони дійсно зробили з Криму «непотопляємий авіаносець». Крим найбільш захищена територія і найбільш воєнізована.
— Чи можемо очікувати на удари по Кримському мосту вже цього року?
— Ми можемо очікувати на удари по мосту кожного дня: цього року, наступного року — це буде обов’язково. Я вас запевняю, ви побачите.
— Як відбувається процес підготовки до далекобійних операцій та скільки він триває? Скільки людей можуть брати участь в операціях?
— Наш підрозділ бере участь на фінальних етапах операцій. Ми багато працюємо з закордонними партнерами, нашими розвідувальними органами, які дають цілевказівки, за якими надалі працюємо. Це дуже велика робота.
Загалом є оперативні завдання, які треба виконувати буквально за три години, а є далекобійні, які можуть готуватися не один місяць. Наприклад, операція Павутина [з ураження п’яти аеродромів в Росії] готувалася 1,5 року.
Треба розуміти, куди ми б’ємо та чим. Дуже багато залежить від якісного планування, багато нюансів з висотою, швидкістю, щоб наш дрон пролетів 1,5−2 тис. км та уразив цілі. Це планування може проходити тижнями. Потрібно утворити «коридор» [розчистити шлях для засобів ураження], а можливо не один, для того, аби наші засоби ураження заходили на цілі з максимальною ефективністю, щоб їхня максимальна кількість дійшла до цілі, та щоб перегрузити ППО ворога.
— Як визначаються цілі для далекобійних уражень?
— Ціль не просто так звідкись береться, що хтось сидить і каже: а давайте завтра по Самарі вдаримо, а післязавтра — по Башкирії. Цілі визначаються вищим керівництвом. Є стратегічні завдання, розробляється план ураження військових, нафтових або інших об’єктів.
Вже протягом 3−4 місяців ми працюємо по паливному комплексу РФ. В результаті ворог має менше грошей, на які він будує свій військовий комплекс, і менше палива для своїх збройних сил.
Роман Парханов, заступник командира 14 ОП БпАК / Фото: DR
— Як удари по нафтопереробних заводах впливають на російську економіку? Видання Bloomberg повідомляло, що через це вже почали зростати світові ціни на нафту. Чи буде цей ефект тривалим?
— Військові працюють на знищення ворога. А у ворога є не лише військовослужбовці, а й військово-промисловий комплекс та логістика. У нас зараз завдання у максимально короткий термін по максимуму знищити цей паливний комплекс. Це потрібно для зупинки російського експорту, який вже майже припинився. Це про гроші, які Росія могла б використати для розвитку свого військово-промислового комплексу.
Якщо у них не буде можливості виробляти засоби ураження, починаючи від автоматичної зброї і закінчуючи ракетною технікою, то у них не буде можливості просуватися на нашу територію.
Росіяни зараз намагаються знайти паливо за кордоном — у Китаї, Сингапурі, Білорусі. А це теж гроші, які вони будуть витрачати не на своє населення та свій розвиток, а на купівлю того, що раніше вироблялось на території Росії. Це дуже важливе стратегічне завдання і ми активно працюємо для його виконання. Якщо це буде менш ефективно, будемо працювати над іншими задачами. Я запевняю, що завдань дуже багато — аби вистачило сил робити.
— Чи намагаються росіяни більше прикривати свої НПЗ?
— Звичайно, вони стали більше захищати НПЗ. Вони ж зазнають суттєвих уражень. Але це не означає, що ми менше працюємо. Ми працюємо кожного дня — і не по одній цілі, а по кількох. Кожного дня і ми, і ви бачите результат нашої роботи.
— Який далекобійний удар по території Росії ви вважаєте найбільш ефективним та чому?
— Найбільш ефективні ті удари, які приносять користь — коли ворог втрачає найбільше. Є оперативні удари, які ми наносимо по складах та базах зберігання. Коли вибухають місця складування ворожої техніки або припасів, то тиск на нашу лінію оборони зменшується. Ми це бачили цього року, навесні, коли російські наступи зривалися.
Коли ми працюємо на стратегічному рівні, і бази зберігання палають аж до Башкирії, Салавата [одне з міст російської Башкирії] та Алабуги [економічна зона у сусідньому для Башкірії Татарстану, — місце, де розміщена велике виробництво «шахедів»], це також створює менший тиск на нашу лінію оборони, та приносить менше грошей нашому ворогу.
Наразі ми працюємо по Самарській та Волгоградській області, а також по Ростовській області та Краснодарському краю. Це зупинило або майже зупинило наступ ворога на Запорізькому напрямку, зменшило наступ на Донецькому напрямку — тому що у них не вистачає ресурсів.
Людина може витерпіти нестачу чогось якийсь час, але якщо у неї немає засобів ураження, немає набоїв, вона не може голими руками бігти на автомат.
Коли дві армії приблизно однакового рівня, то перемагає та, у кого на один набій більше. Дуже хочеться, щоб на один набій більше було у нас, і не тому, що ми багато виробляємо, а тому, що у нашого ворога менше.
— Чи можете ви все ж виділити одну операцію, яка мала найбільший вплив на Росію?
— На росіян впливає наша комплексна робота. Я не можу виділити якусь одну операцію. Вони можуть бути більш вдалими чи менш вдалими, але це комплексна робота кожного дня, яка дає результат. Кожна наша місія — робота на загальний результат.
Є дуже резонансна робота, коли ми, наприклад, відпрацювали по Кірішам у Ленінградській області [удар по Кірішському НПЗ в 810 км від українського кордону у вересні]. Наш ворог такого не очікував. Це була резонансна подія, яка принесла результат не лише в грошах чи якійсь шкоді, а в першу чергу інформаційно — тому що ми довели, що можемо працювати на такій відстані.
Інформаційні приводи також дає робота по Башкирії – по найбільших військових та стратегічних підприємствах. Коли людина за 1,5 тис. км [від кордону з Україною] не відчуває безпеки, то у когось в голові може виникнути думка, що треба завершувати це, тому що перемога все одно буде наша, а не російська. Ми захищаємо свою державу, свою землю, своїх рідних і близьких, для нас це дуже велика справа.
— Останнім часом багато говорять про те, що Україна от-от поставить на потік виготовлення та використання власних ракет, проте, поки що схоже на те, що далекобійні атаки на російські об’єкти здійснюють здебільшого дрони. То чи б’є Україна ракетами по Росії та чи буде бити надалі? Або ж дрони виявились ефективнішими та дешевшими?
— Я висловлю свою особисту думку. Ракетна техніка — наше майбутнє. Україна — велика ракетна держава. У нас є потужні заводи, які виробляли ракети, якими користувався весь Радянський Союз як засобом стримування. Зараз ми відновлюємо те, що колись було зруйноване.
Що таке дрони? Дрони — швидка відповідь на ситуацію в моменті. Чи будуть дрони працювати далі? Звісно. Чи є розвиток у дронах? Звісно. Чому? Тому що це засіб ураження, який працює та перегружає ППО ворога.
А що таке ракети? Це дуже могутня і потужна зброя, яку треба використовувати разом із дронами. І у нас вони будуть, про це каже вище керівництво нашої держави. Я маю надію, що ми побачимо потужні удари по тих об’єктах, по яких не можуть дістати дрони. В першу чергу — в Московській області. Там обов’язково повинна бути присутня ракетна техніка, і я думаю, що ми до цього йдемо.
— Більшість майбутніх ударів будуть за допомогою ракет?
— Це комплексна робота. Я думаю, що 70% уражень будуть робити ракети. Зараз такої можливості немає. Це майбутнє, яке повинно настати.
Дрони обов’язково будуть працювати. Це буде допоміжний засіб ураження у разі потужних ударів про військових цілях. Ми ж бачимо, як працюють, наприклад, ізраїльтяни та американці: коли треба нанести максимальної шкоди, використовується ракетна техніка.
Та дрони будуть і далі розвиватися, і найближчим часом вони будуть основним засобом ураження.
— Яке зараз співвідношення ракет до дронів у далекобійних ударах?
— Я не можу називати цифри. Дрони — основний засіб ураження. Але ракетна техніка повинна застосовуватися частіше і частіше.
— Чи здатні сьогодні Сили безпілотних систем завдати потужного удару по об’єктах у Москві, віддзеркаливши те, що роблять росіяни щодо Києва?
— Ми чекаємо, коли дрони будуть працювати по Московському регіону та Москві разом із ракетною технікою. Я вважаю, що це буде найближчим часом. Ми не стоїмо на місці та намагаємося працювати по цьому регіону.
Московський регіон дуже захищений, він зараз найбільш захищений регіон на всій землі. Але це не означає, що ми не можемо по ньому бити. Наше завдання — знайти слабкі місця. Це тільки питання часу, коли ми будемо комплексно наносити по ньому удари і дронами, і ракетною технікою.
— Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний днями писав, що Росія дуже активно копіює українські військові новації. Що у сфері безпілотних систем — у техніці чи в тактиці – вони найбільш вдало скопіювали, та чи є щось, що варто скопіювати у росіян Україні?
— Коли кажуть про те, що російська армія — друга армія у світі, я з цим не згоден, бо я бачу, що відбувається. Я вважаю, що українська армія і, на жаль, російська — дві найбільш потужні армії у світі. Чому? Тому що це не тільки про кількість людей, а й про постійний розвиток. Це дві воюючі армії.
Звичайно, вони копіюють нас. У нас немає стільки людей, аби протистояти їхнім «м’ясним» штурмам, тому ми повинні розвиватися технічно. Це перевага, яку ми повинні використовувати. Ми маємо рухатися вперед і робити більше, аби вони не встигали копіювати.
Вони у нас копіюють технології запуску дронів. Спершу вони застосовували шахеди для лінійних уражень: шахед підіймався, летів, потрапляв чи не потрапляв у ціль. Я безпосередньо організовував мобільно-вогневі групи (МВГ) для знищення шахедів, дуже вдало виходило.
Тепер вони навчаються у нас, як запускати дрони. Зараз вони розробляють програму зальоту шахедів та інших дронів та засобів ураження з різних сторін та висот. Вони використовують різні технології. І цьому вони навчаються у нас.
Якщо ми кажемо про далекобійні ураження, то вони дуже вдало перейняли наш досвід роботи з FPV-дронами. У нас була велика перевага в цьому плані, а тепер її немає.
При цьому вони перші застосували дрони на оптоволокні – ми навчалися цьому у них. Зараз у них цієї переваги нема.
Чому ще ми можемо повчитися у росіян? Нам потрібно розвивати свої ракети. Це майбутнє, треба дивитися, як вони це роблять, і наздоганяти їх. Навіть не ракетні розробки, а те, як вони їх використовують. Рано чи пізно, а я думаю, що рано, у нас будуть такі ж ракети, як і у них. Але застосування — комплексне рішення. Вони застосовують різні ракети на різних висотах.
Ще одна дуже важлива історія — ППО. Її треба використовувати, щоб працювати проти цих ракет. Також треба дивитися, як росіяни використовують свої системи ППО — брати їхній досвід та застосовувати.
— Які перспективи у зенітних дронів та коли їх почнуть масово використовувати?
— Це нова розробка, яку ми будемо розвивати. Чи будуть росіяни їх копіювати? Звісно. Поки що це наша перевага, але, я думаю, так буде недовго. Як показує досвід, ситуація починає змінюватися через три місяці, а через шість — змінюється на 180 градусів. Тому найближчі шість місяців в цьому буде розвиток. Коли перевага зведеться нанівець, будуть якісь нові розробки, які будуть використовуватися для того, аби знизити можливості нашого ворога.
— Який розвиток може бути після дронів-перехоплювачів?
— Ведуться розробки. На якомусь етапі панацеєю були РЕБи. Потім воно стало не так актуально, хоча РЕБи — дуже важлива історія. Чому б через півроку нове дихання не отримати тим же РЕБ, які будуть працювати не на 200−300 метрів, а, наприклад, на 10 км? Може таке бути? Може. Я думаю, що по РЕБам може бути дуже потужний розвиток.
Може бути розвиток безпілотних апаратів не лише в небі, але й на морі. Я думаю, що це зараз дуже недооцінена історія. Ті сотні мільярдів грошей, які вкладаються у потужні флоти та авіаносці можуть бути знищені або пошкоджені достатньо дешевими — на сотні тисяч доларів — підводними засобами ураженням, які зведуть нанівець усю морську міць могутніх держав. І йдеться не тільки про Росію.
Може бути й розвиток космічних військ. Розвиток усієї військової техніки буде потужним стільки, скільки буде тривати ця війна. А коли не буде війни, ці досягнення військової техніки будуть використовувати у мирному житті.
— Якого озброєння Україна наразі потребує найбільше? Чого не вистачає?
— Збройним силам України першочергово не вистачає особового складу. Якщо у нас не буде проводитися робота з психологічної підтримки наших військових, якщо не буде роботи в цивільному житті, то нам буде дуже тяжко.
Ті люди, які 3,5 роки тому прийшли на війну, дуже виснажені. Це не означає, що їхня мотивація зникла. Дуже багатьох з тих людей немає. Це не означає, що вони загинули — це означає, що вони вже не можуть воювати з різних причин. Держава повинна звернути увагу на тих людей, які працюють і будуть працювати до останнього моменту.
Чого не вистачає Силам безпілотних систем? Держава дуже багато працює для того, аби у нас всього вистачало. Але якщо ми будемо мати більше засобів ураження, ми будемо більше їх використовувати.
Не менше 70% літачків, з якими ми працюємо, — розробка наших вітчизняних компаній. Вони дуже швидко рухаються у цьому напрямку.
Я дуже дякую нашим партнерам за ту військову техніку, яку вони нам надають, але вона вже й технічно, і по кількості відстає від того, що робимо ми самі. Ми повинні розвивати свій військово-промисловий комплекс, щоб ні від кого не залежати. Це дуже важливо.
Звісно, від партнерів потрібно більше далекобійних засобів ураження. Війну потрібно переносити на територію Росії. Ми б’ємося за кожну посадку, за кожен квадратний кілометр, ми будемо це робити. Але ваш ворог повинен відчувати біль на своїй території. Для того, аби перенести війну на територію ворога, нам потрібні ці далекопійні засоби ураження — будь-які. Це можуть бути дрони, це можуть бути ракети — все, що завгодно.
— Україна може частково відкрити експорт озброєння. Йдеться саме про далекобійні дрони. Як ви ставитесь до ідеї щодо експорту зброї під час війни?
— Я позитивно ставлюся до експорту зброї під час війни. Але не потрібно постачати ті дрони, якими ми користуємося зараз. У нас їх не вистачає, ми можемо запускати і більше дронів, ніж зараз. Чому ми повинні віддавати їх на експорт, якщо ми потребуємо їх самі?
Є ж ті засоби ураження, які ми можемо експортувати. Ми можемо продавати, наприклад, наші Стугни [протитанковий ракетний комплекс] – засоби тактичного ураження військової техніки ворога. Це наша класна розробка, чому ми не повинні її продавати, якщо у нас цього достатньо. У нас багато гарної техніки, яку ми виробляємо, і у нас її вистачає. Те, чого вдосталь, треба передавати за кордон.
При цьому передавати потрібно не лише зброю, а й технології. Їхня додаткова вартість набагато вища. Якщо ми передаємо за кордон Стугни, то треба навчати людей, розповідати, як це працює. Треба продавати технології. Технології коштують набагато більше, ніж залізо, яке ми будемо передавати, яке буде зберігатися у них на складах.
У нас достатньо FPV-дронів. Ми їх виготовляємо не в одному місці, а, умовно кажучи, в кожному гаражі. Причому це якісний засіб ураження, який коштує зараз $300. Чому б не передавати всі ці FPV-дрони за кордон? Чому б не навчати наших партнерів використанню цих технологій? Чому б не зробити сумісні виробничі потужності за кордоном? Для того, щоб ці заводи виготовляли засоби ураження і дня нас, і для себе. Це дасть гроші, які нам будуть дуже потрібні.
— Останнім часом Росія дедалі частіше запускає дрони по територіях країн НАТО, її літаки пролітають над територією європейських держав. Як ви вважаєте, чого країна-агресор намагається цим досягти?
— На мою думку, це провокація у чистому вигляді. Росія навряд чи може воювати з Європою, хоча і Європа не готова до війни: європейці дивляться на цю війну зі сторони та мають надію, що їх вона не торкнеться. Якщо вони не будуть готуватися до цієї війни, то матимуть проблеми.
Ми ж бачимо, залетіло 20 дронів [у Польщу], була паніка. І скільки збили? Чотири. Та навіть якби й 20. Коли дрон, який коштує $70 тис. збивається ракетою, яка коштує $2 млн… Скільки Європи вистачить для того, щоб витрачати такі кошти?
Яка ціль Росії? Це гопник з-за рогу, який прийшов і каже: диви, який у мене великий кулак.
Треба готуватися для того, аби у росіян навіть не було думки робити те, що вони роблять.
Що з цим робити? Брати досвід України. У Європи немає іншого виходу з урахуванням того, як поводиться зараз наш добрий партнер з США.
— Ви говорили про нестачу бійців у Силах оборони. Чи вистачає кадрів у СБС — пілотів, техніків? І чи допомагає Силам у цьому питанні рекрутинг?
— У нас дуже потужний рекрут — я кажу саме про 14 полк. У нас підрозділ зараз майже укомплектований. Наш підрозділ будується навколо людей: у них має бути все для того, аби вони виконували свою роботу. Все робиться для найкращих людей, які приходять до нашого підрозділу. У нас є не лише бойові посади — починаючи від роти охорони, закінчуючи кухарями, які у нас теж дуже потужні. Запрошую всіх на наші сторінки у соцмережах дивитися вакантні посади та приходити до нас.
У нас люди постійно навчаються, і за кордоном у тому числі, — в Іспанії, Британії, Польщі. Це стосується як специфічних ВОС (військово-облікова спеціальність), так і сержантів та солдатів, яких навчають військової справи. У нас дуже мотивовані та патріотичні люди.
Наш підрозділ буде масштабуватися. Ще до кінця року ви почуєте і нову назву, і деякі нові напрямки роботи нашого підрозділу. Ми будемо виконувати не тільки ту роботу, яку робимо зараз, а й багато чого іншого.
— Чи дійсно зазвичай кращими пілотами стають молоді люди, які багато часу проводили за комп’ютерними іграми? Та чи є приклади літніх людей, що стали вправними пілотами дронів?
— Молоді люди швидше входять у цю історію, вони швидше вчаться та адаптуються. Навчатися в молодому віці легше, ніж у більш поважному. Але у нас є й приклади літніх людей, які стали вправними пілотами. У них є досвід, вони працюють поряд із молодими людьми та не мають ніяких проблем.
— Що ви особисто вважатимете перемогою у війні?
— Розвал Росії. Фрагментація на окремі держави. Я впевнений, що поки Росія не розпадеться на частини, перед нами буде постійна загроза. Нам треба, щоб Росія розділилася на десятку частин. Тоді ми будемо у відносній безпеці.
Ця війна надовго, і навіть якщо вона припиниться умовно на пів року, то вона продовжиться далі, поки цей босяк буде поряд з нами. Він намагається позбавити нас майбутнього. Завдання Росії – не окупувати Донецьку чи Луганську області. Завдання Росії – знищити нашу державу. Якщо Росії не буде у тому вигляді, в якому вона є зараз, у нас буде більше шансів на мирний розвиток.
— Ви вважаєте розвал Росії реальним сценарієм?
— Абсолютно.
— У якому майбутньому?
— Мені б хотілося, щоб це було за мого життя. Я думаю, що це буде у найближчі 30 років. Ви точно це побачите, треба набратися терпіння.
Від армії дуже багато чого залежить. Ті, хто може воювати, мають воювати. Це аксіома, це постулат. Ті, хто не може воювати з різних причин, повинні працювати на перемогу. Це дуже важливо.
За матеріалами nv.ua
