Рік після обіцянки «миру за 24 години»
Минув рік після тріумфальної перемоги Дональда Трампа на виборах у США. Його головна зовнішньополітична обіцянка – припинити війну в Україні «ще до інавгурації» – залишилася на рівні гучних заяв. Після року переговорів, зустрічей і дипломатичних «жестів доброї волі» бойові дії тривають, а Вашингтон і Москва повернулися до обміну санкціями й ядерними погрозами.
Ще під час кампанії Трамп повторював: він добре знає Володимира Путіна, і зможе домовитися. Але вже через кілька місяців у Білому домі він визнав, що обіцянки «за добу» були «переносними». Війна виявилася не «угодою з нерухомості», а екзистенційним конфліктом.
Теплий початок: ілюзія зближення
Перші місяці після інавгурації створювали враження нового курсу. США й Росія вперше з 2022 року відновили прямі дипломатичні контакти, почалися дискусії про відновлення консульств, економічну співпрацю, культурні обміни. Трамп і Путін регулярно телефонували, а в серпні зустрілися на базі Елемендорф-Річардсон на Алясці — символічно «на півдорозі між континентами».
Тоді Білий дім сподівався на прорив: пом’якшення санкцій в обмін на припинення вогню. Але зустріч в Анкоріджі завершилася розчаруванням. Путін, за даними Financial Times, зажадав капітуляції України, передачі Росії всіх окупованих і ще не окупованих районів Донбасу. Трамп отримав замість домовленостей «історичну лекцію» про Російську імперію.
«Домовитися не вдалося, бо все було засноване на неправильному прочитанні суті війни для Росії», — визнав один із європейських дипломатів у коментарі BBC.
Особиста дипломатія проти системної політики
Трамп зробив ставку на особисті контакти. Ключову роль у «новій дипломатії» отримав його давній друг, бізнесмен і спецпредставник на Близькому Сході Стів Віткофф. Саме він кілька разів зустрічався з Путіним і, за свідченнями європейських дипломатів, неодноразово помилково повідомляв Вашингтону, що Кремль «готовий до поступок».
Після кожної з таких поїздок США відмовлялися від жорсткіших санкцій або натякали на можливість торговельних угод. Але щоразу Москва демонструвала: її позиція незмінна.
«Трамп і Путін вірили, що особистий зв’язок дасть прорив. Виявилося, що проблема не в діалозі, а в самій природі війни», — каже один із західних дипломатів.
Територіальні «компроміси» і хибна логіка
Усередині американської адміністрації не раз обговорювали варіант, який Трамп називав «реалістичним миром»: визнання Криму російським і закріплення лінії фронту станом на 2025 рік. Але навіть такий сценарій зірвався після провалу саміту на Алясці. Путін вимагав набагато більшого — фактично перетворення України на підконтрольну Москві буферну державу. Україна ж залишилася непохитною. Зеленський заявляв: «компроміси можливі, але не за рахунок територій».
«Путіну не потрібна земля — йому потрібен суверенітет над Україною», — резюмував високопоставлений європейський дипломат.
Розрив у питанні безпеки
Якщо питання територій хоча б обговорювалося, то гарантії безпеки стали «червоним полем». Москва вимагає нейтралітету України, демілітаризації та зобов’язань Києва не вступати до жодних військових блоків. Вашингтон, навпаки, пропонує створити систему західних гарантій — можливо, з участю США, Британії та Франції.
Ендрю Пік, колишній директор із європейських питань у Раді нацбезпеки США, визнає: «Розрив у питанні безпеки набагато глибший, ніж щодо територій».
Для Кремля питання орієнтації України — це ключ до всієї війни. Для Києва — гарантія, що вона більше не повториться.
«Будапешт-2»: зірваний саміт і повернення до санкцій
Після невдалого Анкоріджа Білий дім і Кремль намагалися організувати саміт у Будапешті. Його мали готувати держсекретар США Марко Рубіо і міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров. Але після першого дзвінка стало зрозуміло: позиції Москви не змінилися. Кремль повторив ті самі вимоги — передача нових територій, скорочення армії, нейтралітет.
Через кілька днів Bloomberg і FT повідомили: саміт скасовано. А в листопаді США вперше за дев’ять місяців запровадили новий пакет санкцій — проти «Роснефті» і «Лукойлу».
«Ми віримо, що економічний тиск змусить Путіна сісти за стіл переговорів», — заявив міністр фінансів США Скотт Бессент.
Кремль відповів випробуванням ядерного «Буревестника» і заявою про підготовку до відновлення ядерних тестів — вперше з 1992 року.
Роль України і «куплений час»
На початку року Зеленський побоювався, що Трамп намагатиметься домовлятися напряму з Путіним — «без України». Але поступово Києву вдалося перезавантажити відносини з Білим домом. Допомогли і союзники — насамперед Польща, Велика Британія та європейські республіканці, які мали вплив на команду Трампа.
Зеленський і Трамп зустрічалися у Вашингтоні 17 жовтня — уперше без конфлікту. Український президент публічно подякував США, а команда Рубіо погодилася на спільну роботу над новим пакетом гарантій безпеки.
«Ми знали, що Трамп рано чи пізно переконається, що Росія не готова до миру. Ми просто намагалися виграти час — і це спрацювало», — визнав один із європейських дипломатів.
Новий цикл напруги: санкції, ядерні сигнали, стагнація переговорів
Кінець 2025 року повернув відносини США й Росії у стан «контрольованої конфронтації». Замість мирного процесу – економічний батіг і холодна дипломатія. Вашингтон уже не вірить у «мирні угоди з Путіним», але не відмовляється від контактів.
Росія, натомість, зосереджена на фронті: мобілізує ресурси, нарощує виробництво боєприпасів, посилює коаліцію з Іраном і Китаєм.
«Москва більше не генерує ініціатив у переговорах, — каже європейський дипломат. — Для Кремля війна — це основна арена, усе інше другорядне».
Дипломатія без ілюзій
Перший рік президентства Трампа засвідчив: особиста харизма і «угоди між сильними лідерами» не замінюють системної стратегії. Білий дім повертається до традиційного підходу — санкцій, союзів, економічного тиску.
Трамп прагнув «миру за 24 години», але отримав класичну дилему: або тиск до виснаження Росії, або небезпечна угода, яка підриває європейську безпеку.
На сьогодні другий варіант, схоже, відкладено.
Підсумок року:
- США відмовилися від ідеї швидкого компромісу.
- Росія зберігає максималістські вимоги.
- Україна й Європа виграли час.
- А «мир за 24 години» перетворився на затяжну гру без кінцевої дати.
За матеріалами bbc.com
