14-річний Олесь зі Львова зробив те, що не вдалося підручникам з історії – розповів світові історію поета, створивши Фільм про Василя Стуса .
Згадайте себе у 14. Хтось годинами грав у FIFA чи Need for Speed, хтось малював у Paint або робив перші відео на кнопковий телефон – той самий, що ледь ловив фокус і записував 15 секунд без звуку. Ми мріяли про новий диск з іграми чи комп’ютер із нормальним інтернетом. Точно не про фільми, творчість чи штучний інтелект.
А сьогодні 14-річний львів’янин Олесь Ворона бере ті самі дитячі кубики LEGO й перетворює їх на кіно – п’ятихвилинну анімацію про Василя Стуса, людину, яку не зміг зламати радянський режим.
Понад чотири тисячі кадрів, чотири місяці фільмування, жодної студії – лише лампа, фотоапарат і звичайна кімната, під ліжком якої лежать коробки з розсортованими фігурками.
Олесь розповів, як з нічного натхнення народився фільм Human. Stus, скільки це коштувало та що писали йому іноземці після прем’єри.
Human. Stus: дитячий конструктор як інструмент пам’яті
Удень 14-річний львівʼянин Олесь Ворона – звичайний школяр, який обожнює історію, фотографію та карате. А ввечері – творець, який оживляє історію у фігурках LEGO, перетворюючи дитячий конструктор на інструмент пам’яті.
Результат – дивовижно щирий п’ятихвилинний фільм Human. Stus – про людину, яка не зламалася. У ньому понад 4000 стоп-кадрів, сотні годин фільмування, власноруч перекладені вірші та голос, який звучить англійською мовою завдяки штучному інтелекту.
Натхнення прийшло вночі: хлопець прочитав вірш улюбленого Василя Стуса “За роком рік росте твоя тюрма” – і почав уявляти, яким може бути фільм. Тоді він довго не міг заснути.
“Я працював майже щодня. Спочатку потрібно придумати сцену. Потім збудувати її з нуля, виставити світло і лише тоді починати фільмування. В ідеалі на це йде близько двох годин. Але не завжди все виходить вдало – іноді лише над освітленням я можу просидіти пів дня. І це без врахування самої побудови сцени, яка вимагає хорошої уяви, і фільмування, що триває щонайменше пів години. У найінтенсивніші дні мені вдавалося робити лише два кадри – незалежно від їхньої складності. Увесь цей процес тримається на одному – вірі, що я роблю це недарма”, – каже він.
Олесь розповідає, що на всі покупки та обладнання для створення анімаційного фільму Human. Stus витратив не більше як 10 000 грн, та головне для нього було втілити ідею.
Фільм про Василя Стуса: LEGO під ліжком і дисципліна замість натхнення
Коли Олесь говорить “студія”, уявляєш знімальний майданчик, лампи й полиці з фігурками. Насправді все набагато простіше: звичайна кімната, стіл і кілька коробок з конструктором.
“Деталі LEGO у мене розсортовані у коробочки, які заховані під ліжком або в шафі. Тому якихось “суперкрутих” шафок у мене немає. В мене звичайна кімната зі столом”, – каже Олесь.
Він каже, що натхнення часто приходить уночі, але справжнє диво починається вранці:
“Таке буває часто. Головне потім не забути ідею й вранці подивитися на неї тверезо. Бо на ейфорії можна наробити дурниць”, – сміється він.
Над фільмом Олесь працював майже щодня – зранку до ночі.
У мене сувора дисципліна. Якщо вирішив, що сьогодні знімаю стільки-то секунд фільму – я це роблю, попри дрібні перешкоди.
Про героїв, яких не можна забути
У своєму фільмі Олесь згадує не лише Стуса, а й Аллу Горську, Івана Світличного, Василя Симоненка. Для 14-річного школяра це не просто імена з підручника:
“Вони будували підґрунтя української незалежності тоді, коли це було найбільш небезпечно. Але, попри ризики, продовжували боротися. Це може стати натхненням і для українців сьогодні”.
Кожен кадр він робив так, “щоб його можна було б повісити на стіну”. Але найскладніше – не техніка, а емоція:
“Якщо я хочу перевірити, чи сценка справді радісна, я маю ту радість відчути сам. Так само і з сумом, і з болем. Тому на створення фільму пішло дуже багато моїх емоцій, які були пережиті купу-купу разів”, – каже він.
Найемоційніший момент – фінал.
“Стуса вбивають. І один із дисидентів каже: “Мене вбили. І ми будемо наступними”. Вони жили з відчуттям, що можуть загинути будь-якої миті. І я хотів передати цю емоцію”.
Олесь зізнається, що через фільм хотів, щоб іноземці також дізналися про українського поета, якого радянська система намагалася зламати, але не змогла.
“Я отримав купу коментарів від людей з-за кордону, і це найкраща реакція, про яку я міг мріяти:
- Я ніколи раніше не чув про Василя Стуса, але хочу подякувати за цей фільм. Анімація, операторська робота, освітлення та монтаж – усе було чудово, а сам меседж був надзвичайно сильним. Росія багато поколінь проявляє відверту зневагу до українського народу, і це ще більше накладає на нас відповідальність залишатися поінформованими та продовжувати говорити про це. Дякую за те, що ви змусили мене та багатьох інших замислитися завдяки цій анімації.
- Ого, Радянський Союз таке робив?
- Це так вражає, і всі ці супердинамічні креативи служать правам людини. Це надзвичайно цінно.
- Дякую, що розповіли мені про цю історію та про цього сміливого героя”.
Покоління, що говорить про історію по-новому
Коли 14-річний школяр зі Львова говорить про своє покоління, він не ідеалізує його, але й не применшує:
“Моє покоління може розповідати історію краще, ніж підручники. Але і підручники важливі – вони дають основу. Історія вимагає емоції – як і захоплива історія, яка сталася з вами минулого вечора, так і історія про українських діячів. А справжню емоцію не передасть ні ШІ, ні підручник – лише людина, натхненник, оратор”.
Мрія, яку хочеться подарувати світові
Коли спитали в хлопця, що б він зробив, якби представники LEGO написали: “Ми хочемо зробити щось разом”, Олесь усміхається:
“Напевно, щось про Україну. Не знаю, що саме – можливо, щось героїчне й таке, що надихає”.
Його мрія – проста і водночас велика:
“Щоб люди знали свою історію, пишалися нею і не повторювали помилок минулого”.
Наприкінці розмови поцікавилися: кому б він показав свій фільм, якби міг – лише одній людині.
“Окрім Стуса, я показав би його своїм батькам, щоб вони побачили результат своєї довгої праці”.
За матеріалами life.liga.net
