Наприкінці 2025-го очільник ГУР Кирило Буданов знову став головним ньюсмейкером країни. Його велике інтерв’ю 24 Каналу – це не просто ще одна розмова «про фронт». Це стислий конспект того, як українська розвідка бачить найближчі роки: від фортеці Покровськ до можливої війни Росії з Європою, від корупційної «Мідас»-бурі в енергетиці до неможливості виборів, від Трампа до Путіна, який «хоче жити 150 років».
Буданов говорить спокійно, без пафосу, але в цій стриманості – дуже жорсткі висновки. Для України, Європи й Заходу загалом.
Про що говорив:
- глобальний контур – Венесуела, Іран, ядерний шантаж і роль США;
- Покровськ і ризиковані операції ГУР;
- корупційний скандал «Мідас» та «плівки Міндіча» в енергетиці;
- вибори як «Гра престолів» під час навали «білих ходаків»;
- переозброєння Росії до 2030 року і ризик великої війни з Європою;
- Путін, двійники і культ безсмертя;
- особиста історія Буданова – замахи, чутки про відставку, рейд у Крим;
- умови перелому у війні й те саме «маємо сподіватися лише на себе».
1. Буданов як барометр війни
Буданов уже кілька років – не просто топ-спецслужбіст, а публічний барометр війни. Він не політик, не дипломат, але саме до його інтерв’ю прикута така сама увага, як до пресконференцій президента.
Причин три:
- Особиста легітимність. Він не «кабінетний» начальник. Буданов пройшов спецназ, має досвід реальних диверсій і рейдів, включно з операціями на території Криму.
- Репутація «того, хто не сюсюкається». Його фрази про «найкривавішу фазу війни», «кров і тільки кров» як ціну прориву оборони РФ – це антитеза будь-якому «солодкому оптимізму».
- Окрема роль ГУР як гравця в цій війні – від символічних атак по Кримському мосту до серійних ударів по НПЗ, аеродромах і логістиці в глибині РФ.
Тому кожне велике інтерв’ю Буданова – це не просто «апдейт по фронту». Це чернетка майбутніх рішень: від того, як будують оборону Покровська, до того, як Європа має готуватися до власної війни з Росією.
2. Війна давно не локальна: Венесуела, Іран, Трамп
Перші блоки інтерв’ю – не про Україну, а про Венесуелу та Іран. Це не випадковість.
Буданов фактично нагадує: Світ живе не «українською війною», а глобальною кризою, де український фронт – лише один із напрямків.
Венесуела: тіньова шахівниця Вашингтона
Буданов описує загострення навколо Венесуели як реальну кризу, де американський флот демонстративно підтягується на дистанцію, з якої можна діяти по території країни. Це не просто «флаг-демонстрація», а сигнал, що США готові застосовувати силу й поза Європою.
Для України це означає просту, але неприємну річ: увага Вашингтона – ресурс, який доводиться ділити.
Що більше пожеж – Венесуела, Тайвань, Близький Схід – то сильніша спокуса в американської політики «завершити українське питання» якомога дешевше.
Іран і «еталонні операції»
Короткий блок про американську операцію в Ірані – насправді комплімент. Буданов розбирає її як «еталон спецкомбінації»: чітке планування, технологічна перевага, мінімальний час контакту.
Натяк прозорий: так само мають плануватися й українські операції – від рейдів у Крим до ударів по стратегічних об’єктах РФ.
Ядерний шантаж: шум, який не можна ігнорувати
Буданов ставиться до ядерної риторики Кремля як до інструменту шантажу, а не реального плану застосування зброї. Якби Москва справді готувалась до удару, це супроводжувалося б іншими ознаками: евакуацією еліт, ротацією сил, зміною конфігурації на багатьох напрямках.
Однак ігнорувати цей шум теж не можна: ядерна погроза – частина пакета, через який Росія торгується із Заходом за «умови виходу з війни».
Трамп як «кінцевий арбітр»
Коли Буданова запитують про заяви Трампа, він не грає в «ми не реагуємо на політику». Навпаки:
чітко визнає, що без активної участі президента США шансів на припинення бойових дій небагато.
Справжній «мирний стіл» – не у Швейцарії й не в Стамбулі, як би не хотіли посередники. Він – у Вашингтоні. І саме тому Буданов постійно повертається до глобального контексту: щоб чесно сказати, скільки у нас люфту до моменту, коли хтось вирішить «закрити український фронт».
3. Покровськ як тест на виживання: коли розвідка йде в десант
Окремий пласт розмови – фортеця Покровськ. Для західного читача це просто назва чергового міста на карті Донбасу. Для Буданова – символ того, як далеко Україна готова зайти, щоб не дати Росії великої перемоги.
За його словами, коли Герасимов уже доповідав Путіну про «взяття міста», а російська пропаганда ліпила новий «тріумф», українське командування пішло на ризикований крок – десант ГУР гелікоптерами у фактично оточене місто, щоб:
- створити коридор для інших підрозділів;
- виграти час для перегрупування;
- зламати російський наратив про «повний контроль».
Це нестандартна, надризикована тактика, у стилі Буданова: коли звичайні інструменти не працюють, він запускає операції, які в нормальний час могли б здатися божевільними.
Підсумок тут важливий не лише військово, а й політично: Росія хотіла показати, що може «перемелювати» міста Донбасу одне за одним. Україна натомість показала, що готова платити дуже високу ціну, аби ці перемоги не стали необоротними.
4. «Мідас» і «плівки Міндіча»: корупція проти війни
Найбільш вибуховий внутрішній блок інтерв’ю – реакція Буданова на корупційний скандал в енергетиці: операція «Мідас», «плівки Міндіча», підозри НАБУ і САП щодо великих відкатів у «Енергоатомі» й суміжних структурах.
Що кажуть справи
За версією слідства:
- протягом кількох років діяли «бек-офіси», де неформально вирішувалися питання контрактів, відкатів і впливу на менеджмент держпідприємств;
- мова – про 10–15% від суми контрактів, системну схему, де сходились інтереси політиків, бізнесменів і топменеджерів;
- в інфополі головними фігурами стали Тимур Міндіч, ексвіцепрем’єр Олексій Чернишов та інші, але самі детективи НАБУ наголошують: Міндіч – «топменеджер, а не головний бенефіціар» схеми.
The Economist констатує, що вкрадені гроші могли врешті опинитися в Москві – через ланцюг посередників, офшорів і західних юрисдикцій, які Росія досі використовує як тіньові канали для впливу й фінансування.
І тут важливо, що говорить Буданов.
Позиція Буданова
Його відповідь – дуже «розвідницька»:
- корупція – болюча тема й природно, що суспільство реагує емоційно;
- антикорупційні органи «зробили свою роботу» – тепер слово за судом;
- головний ризик – не зламати систему оборони, дозволивши скандалу перерости в загальну внутрішню війну всіх проти всіх.
Буданов обережний, але фактично проводить червону лінію: боротися з корупцією – обов’язково,
зруйнувати при цьому інституційну стійкість – смертельно.
Що це означає
- Для оборони. Якщо скандал розростеться до тотальної недовіри до влади, це вдарить по тилу не менше, ніж російські ракети по ТЕЦ.
- Для партнерів. Публічні справи «Мідаса» та «плівок Міндіча» – тест, чи може Україна сама себе чистити, не чекаючи зовнішньої опіки.
- Для внутрішньої політики. Скандал уже став інструментом боротьби різних груп впливу. Тут ключова думка Буданова: не перетворити справжню антикорупційну операцію на «політичну різню», де вистрілять не в корупцію, а в антикорупційні інституції.
5. Вибори як «Гра престолів» і чому вони неможливі
На тлі «Мідаса» та «плівок» частина українського політикуму знову заговорила про дострокові вибори – парламентські, президентські, будь-які.
Буданов відповідає метафорою, в яку влучив уже меметично: «Гра престолів» і білі ходаки.
У серіалі нормально, що королівства змагаються за владу. Але коли настає момент, коли «мертві йдуть», – питання престолу стає другорядним.
Буданов переносить це прямо на Україну:
- Росія – наші «білі ходаки»: екзистенційна загроза, яка не залишає простору для комфортної політичної конкуренції;
- поки триває повномасштабна війна, вибори – це не «про демократію», а про відволікання ресурсу й уваги;
- після перемоги – так, повернення до нормального політичного циклу неминуче й потрібне.
Це не означає, що інститути демократії «заморожують» назавжди. Навпаки: Буданов якраз говорить мовою тимчасової мобілізаційної аномалії.
Але сигнал внутрішнім елітам простий: зараз не час грати в «перезавантаження еліт», коли фронт тримається на межі можливостей.
6. Росія готується до війни з НАТО. Європа – до оборони. Обидва дедлайни – 2030 рік
Одна з найгучніших тез інтерв’ю: Європа має час до приблизно 2030 року, щоб підготуватися до нової війни з Росією.
Це не інтуїція, а пряма прив’язка до російських документів.
Російський план: переозброїтися до 2030-го
Ще в серпні Буданов публічно пояснював:
- Росія ухвалила наймасштабнішу програму переозброєння з 1980-х, на суму близько $1,1 трлн (у перерахунку з рублів);
- ключова мета, прописана в базовому документі: підготуватися до війни з НАТО до 2030 року;
- основна частина коштів має бути витрачена саме до цієї дати, далі фінансування піде на спад.
У новому інтерв’ю Буданов додає важливу деталь: терміни «стискаються» – Кремль намагається прискорити підготовку, щоб використати «вікно можливостей», поки в нього є маса людей із бойовим досвідом, набутим в Україні.
Європейський дедлайн: оборонний купол до 2030-го
На іншому боці карти – ЄС, який у жовтні представив «дорожню карту оборонної готовності до 2030 року». Документ включає:
- масштабні інвестиції в антидронові системи,
- зміцнення східного кордону,
- ідею «європейського оборонного купола» та використання майбутнього «репараційного кредиту» з заморожених російських активів для системної підтримки України.
Тобто, поки Росія планує бути готовою до війни з НАТО до 2030-го, Європа паралельно намагається до 2030-го ж побудувати власний оборонний щит.
Буданов у цьому контексті звучить як людина, яка говорить ЄС: «Ви маєте час. Але не дуже багато.
І Україна – не буфер, а перший елемент вашої майбутньої оборони.»
7. Путін, двійники і «150 років»: чому персоналізація небезпечна
Блок про двійників Путіна й фантазії щодо «життя до 150 років» легко було б списати на жовту частину інтерв’ю. Але Буданов тут важливий не «пікантними подробицями», а відмовою грати в культ особистості ворога.
Так, він не заперечує:
- можливість використання двійників для публічних подій;
- спроби Путіна вкладати гроші у «біо- та антиейджинг», медицину, безпеку.
Але ключова думка інша: проблема не в одному Путіні, а в режимі, який потребує «царя», війни й зовнішнього ворога для виживання.
Персоналізація зла – зручна для заголовків. Стратегічно ж небезпечна, бо породжує ілюзію, що «з Путіним усе закінчиться». Буданов послідовно руйнує цю ілюзію.
8. Особистий фронт Буданова: замахи, відставка, рейд у Крим
У кожному великому інтерв’ю Буданову ставлять два особистих запитання: чи правда, що його збираються звільнити – і як він живе з постійним ризиком замахів.
«Вже навіть не смішно»
Чутки про відставку він коментує коротко: «вже навіть не смішно» – просто працюю далі, поки це потрібне державі.
Це важливий політичний сигнал:
- ГУР не перебуває в стані внутрішнього розвалу;
- спроби медійно «розхитати» його позиції – частина інформаційної війни, а не реальный кадровий процес.
Життя під прицілом
Замахи, за його словами, – це не «тиск», а спроби вирішити питання кардинально. Він живе з цим багато років і, схоже, не драматизує: ризик – частина професії, від якої він не збирається відмовлятися.
Це формує той самий образ, який важливий для суспільства: очільник розвідки не ховається за спинами, а розділяє ризики з підлеглими.
Рейд у Крим
Коли Буданов згадує власну участь у рейді в Крим, це не геройство «заднім числом». Це пояснення, чому він дозволяє собі ухвалювати найризикованіші операційні рішення: він розуміє їх не з мапи, а з особистого досвіду.
9. Два поля бою: фізичне й інформаційно-політичне
Один із найцікавіших моментів інтерв’ю – теза про два поля бою України.
- Фізичне поле – фронт. Тут усе зрозуміло: Покровськ, Куп’янськ, НПЗ у Рязані, далекобійні удари по логістиці, БпЛА, ППО.
- Політичне й інформаційне поле. Тут немає окопів, але є:
- російські спроби впливати на український політикум;
- атаки на антикорупційні органи та медіа;
- спроби розколоти українське суспільство через скандали й «зливи»;
- паралельні операції Росії в ЄС і США – від дезінформації до підтримки крайніх політичних сил.
Буданов м’яко, але прозоро пов’язує:
- корупційні скандали;
- спроби прискорити або нав’язати Україні вибори;
- активізацію російських операцій у Європі
в один контекст: Кремль готується до нової фази війни, де фронт пролягає через інституції й довіру, а не лише через лінію зіткнення.
10. «Маємо сподіватися лише на себе»: що це означає на практиці
Фінальна фраза Буданова – «маємо сподіватися лише на себе» – звучить банально, якщо читати її як мотиваційний плакат.
Але якщо розібрати на рівні політики, то упаковано там набагато більше:
Для держави
- Оборонна промисловість. Зменшити залежність від «повільних» західних ланцюгів поставок. Ставка на власні дрони, ракети, ППО, РЕБ – те, що Україна вже почала робити, але ще не масштабувала до повноцінного «воєнного кластера».
- Енергетика. Відновлення й модернізація ТЕС, АЕС, мереж – не тільки як «латання», а як перебудова системи під довготривалу високоризикову реальність.
- Безпекові інституції. Захист антикорупційних органів від політичного реваншу під прикриттям «втоми від скандалів».
Для бізнесу
- розуміння, що «мир через 3–6 місяців» – не сценарій, на який можна ставити все;
- інвестиції в локалізацію виробництва, енергоефективність, кібербезпеку;
- дві паралельні стратегії – виживання під час війни й підготовка до «економіки після війни», яка буде дуже військово-орієнтованою (Європа вже рухається туди своїми оборонними програмами).
Для суспільства
- не ідеалізувати союзників, але й не деморалізуватися при кожному коливанні Трампа, Макрона чи когось ще;
- розрізняти реальну боротьбу з корупцією й політичний тролінг, який під виглядом «очищення» може вдарити по власних операційних мозках війни;
- навчитися жити з думкою, що навіть після умовного перемир’я війна за Україну (і за Європу) не закінчиться, просто переміститься в інші виміри.
Що далі
Інтерв’ю Буданова для 24 Каналу – це не про дату «перелому» чи сенсаційні деталі спецоперацій. Це, швидше, чорнова стратегія:
- Росія не зупиниться на Україні й готується до війни з НАТО до 2030 року.
- Європа нарешті починає готуватися, але ще далеко не там, де мала б бути.
- Україна, замість чесного фокусу на фронті, ризикує загрузнути в «грі престолів», підсиленій корупційними скандалами й зовнішніми впливами.
- Вибори, «Мідас», Покровськ, Трамп, Путін – це не окремі сюжети, а одна велика історія про те, чи зможе Україна пройти через найкривавішу фазу війни й вийти з неї суб’єктною державою, а не «територією домовленостей».
Буданов не дає простих відповідей і не продає швидкого миру. Його головний меседж – жорсткий, але чесний: ніхто не зробить за нас брудну роботу – ні на фронті, ні в енергетиці, ні в політиці, ні в боротьбі з корупцією. Або ми стаємо дорослою суб’єктною країною – або залишаємося полем бою чужих сценаріїв.
За матеріалами 24tv.ua
