У матеріалі Bloomberg про Олександру Матвійчук і її берлінський тур війна виглядає не як «черговий конфлікт», а як стрес-тест для всього світового порядку. І саме це — головне, що часто губиться в потоках новин про чергові «плани миру».
Хто така Матвійчук у кадрі Bloomberg — і чому її слухають у столицях
Bloomberg описує сцену майже кінематографічно: Олександра Матвійчук виходить із літака в Берліні після поїздки країнами Далекого Сходу, з насиченим графіком — ключова промова, форум із зовнішньої політики, зустрічі з партіями і робота «амбасадорки» української справи.
Для західної аудиторії вона — зручне, але дуже незручне дзеркало. Не політик і не генерал, а юристка й голова Центру громадянських свобод, Нобелівська лауреатка миру 2022 року, чия команда роками документує тортури, викрадення, масові вбивства цивільних, депортації дітей.
Саме цим бекграундом Bloomberg пояснює, чому її голос має вагу: це не «емоційна позиція України», а оптика людини, яка бачить війну через десятки тисяч свідчень жертв, а не лише карти фронту і макроекономічні графіки.
«Визначальний момент» для світового порядку
Ключова фраза, яку виносить Bloomberg: Матвійчук бачить результат війни як визначальний момент для світового порядку.
За її логікою, на столі — не тільки доля України, а й відповідь на просте запитання: чи існує ще світ, у якому кордони не можна змінювати силою, а воєнні злочини мають наслідки — чи це була історична пауза, яка закінчилася?
Bloomberg підхоплює тезу, яку Матвійчук повторює в різних виступах: якщо агресор, який системно застосовує насильство проти цивільних, зрештою буде нагороджений територіями, постгеноцидна архітектура світу — від Статуту ООН до Женевських конвенцій — перетвориться на декоративні документи.
Це звучить як абстракція, поки не згадати, що її організація разом із партнерами задокументувала десятки тисяч епізодів воєнних злочинів — від розстрілів і катувань до депортацій дітей.
Тиск Вашингтона: чому «реалістичний мир» виглядає небезпечно
На фоні інтерв’ю в Bloomberg — дипломатичний контекст: команда Трампа просуває 28-пунктний мирний план, заснований, як писала Reuters, значною мірою на пропозиціях, переданих Вашингтону з Москви.
Раніше віцепрезидент Дж.Д. Венс уже публічно говорив, що США очікують територіальних поступок від і України, і Росії, і що час «або погодитися, або Америка вийде з процесу».
У цьому контексті Bloomberg ставить Матвійчук запитання, яке витає у повітрі: чи не дивує її, що за таких ставок саме на Київ тиснуть із вимогами «бути реалістичними»?
Відповідь дуже пряма:
- попередня версія плану з де-факто амністією для російської верхівки є неприйнятною, бо суперечить міжнародному праву і заохочує автократів у всьому світі;
- вирішується не тільки питання «як закінчити війну», а й чи залишаться права людини і заборона агресії живими нормами, чи стануть пустою формою.
Тут Bloomberg фактично дає Матвійчук платформу для критики не лише Кремля, а й «реалістів» у Вашингтоні та європейських столицях, які готові заплющити очі на правові наслідки угоди.
«Ми не об’єкт»: вимога суб’єктності для України
Один із найважливіших фрагментів, який цитують зі слів Матвійчук: «Україна має бути залучена до розробки мирного плану. Це наше майбутнє. Ми маємо право бути почутими. Ми не об’єкт. Ми — суб’єкт».
У Bloomberg-наративі це лягає в ширшу картину: мирні плани досі пишуться радше між Вашингтоном і Москвою, а Україна часто поставлена перед фактом «оновлених версій» після витоків та скандалів.
Для Матвійчук така логіка — продовження того самого мислення, яке й призвело до війни: коли долю «малих» вирішують без них, а потім дивуються, чому ці «малі» не готові жити за чужими домовленостями.
Цей акцент на суб’єктності України виглядає особливо важливим саме в матеріалі Bloomberg, орієнтованому на західну аудиторію інвесторів і політичних еліт: це нагадування, що йдеться не про «файл у переговорах США–РФ», а про життя мільйонів людей, які мають право голосу.
Світ «сильніших» проти світу права
Ще одна цитата, яку The Gaze наводить із посиланням на Bloomberg: Матвійчук каже, що російський режим і інші автократи «вірять у світ сильніших» — світ війни й масового насильства, де Україна для них не мета, а інструмент, щоб зламати цей світ ще більше.
Ця формула робить інтерв’ю не суто «про Україну». Bloomberg фактично обговорює з нею три рівні:
- Український: війна як спроба знищити державу й націю, де масові злочини проти цивільних — не збій, а метод.
- Регіональний: удар по всієї безпеці Європи, яку паралельно намагаються «перекроїти» 28-пунктні плани про відмову від НАТО, скорочення армії та передачу частини Донеччини.
- Глобальний: сигнал авторам завтрашніх війн — від Тайваню до Близького Сходу — що за достатньої жорстокості й терпіння вони теж можуть отримати «свої» території в обмін на «мир».
У цьому сенсі текст Bloomberg — не просто людська історія Нобелівської лауреатки, а політичне попередження: якщо світ прийме логіку «реалістичних поступок» без відповідальності, він сам легалізує світ, де правила пише той, у кого більше ракет.
Амністія як червона лінія
Хоча деталі скандального пункту про амністію найкраще розписав The Guardian, позиція Матвійчук у Bloomberg і тут цілком прозора: мир без справедливості перетвориться на прелюдію до нових воєн.
Коли в початковій версії 28-пунктного плану з’явилася формула про «повну амністію для всіх сторін» і відмову від претензій у майбутньому, це стало ударом по самій ідеї міжнародного кримінального правосуддя.
З погляду Матвійчук:
- амністія для відповідальних за масові злочини руйнує прецедент Нюрнберга й робить гасло «ніколи знову» порожнім;
- для України це означає не мир, а паузу перед новим витком насильства, бо ті, хто віддавав накази бомбити міста й депортувати дітей, повернуться у владні кабінети й штаби.
У результаті саме український тиск — і політичний, і громадський — змусив вилучити пункт про загальну амністію з оновленої версії західного плану, що визнають і в Києві, і в західних медіа.
Матвійчук, по суті, виступає в цьому сюжеті як «совість процесу»: вона нагадує, що жоден «реалізм» не вартий руйнування базових табу, на яких тримається міжнародний порядок.
Мільйони людей під окупацією: кого немає в паперах
Ще один мотив, який у західному дискусі часто губиться, але його відзначають і Bloomberg, і Guardian: у планах про «лінію розмежування» майже не видно людей, які живуть по той бік цієї лінії.
Матвійчук нагадує про орієнтовно шість мільйонів українців під російською окупацією, включно з півтора мільйонами дітей. Для більшості з них «російська адміністрація» означає не «новий паспорт», а фільтраційні табори, катування, сексуальне насильство, примусову «російську» школу й депортацію.
Коли в західних столицях говорять про «болючі, але необхідні територіальні компроміси», ці люди ризикують стати статистичною похибкою. Для правозахисниці, яка бачить прізвища й обличчя, а не тільки числа, це неприйнятно — і Bloomberg дає їй змогу це проговорити.
Чому Bloomberg важливо, що говорить не генерал, а правозахисниця
Є ще один рівень цього тексту, який варто окремо підсвітити.
Bloomberg — це медіа, яке читають:
- люди, що ухвалюють рішення про інвестиції, санкції, переорієнтацію поставок нафти й газу;
- політичні еліти, для яких «вартість війни» зазвичай вимірюється бюджетними рядками, а не тілами в моргах.
Показавши Матвійчук у ролі спікерки про «визначальний момент» для світового порядку, Bloomberg робить важливий зсув: моральний аргумент стає частиною «серйозної» розмови про геополітику й ринки.
Умовно кажучи, поруч із графіком російського ВВП чи цін на нафту тепер стоїть людина, яка каже:
якщо ви зараз підпишетесь під угодою, що винагороджує агресора й амністує злочинців, ви інвестуєте не в стабільність, а в наступну війну.
Що це означає для України
Для України такий матеріал — не просто «приємний портрет Нобелівської лауреатки».
- Аргументи Матвійчук легалізують українську позицію в західному мейнстримі: від відмови від «миру за будь-яку ціну» до вимоги відповідальності за воєнні злочини й реальних гарантій безпеки, а не чергових «меморандумів».
- Вони показують, що антикорупційні та правові стандарти всередині України — не «домашнє завдання для ЄС», а частина того, за що країна воює. Без реформ і верховенства права моральний аргумент, яким оперує Матвійчук, просто не триматиметься.
- І головне — це підказка, як комунікувати із суспільствами союзників: не лише мовою «геополітики проти Росії», а мовою власної безпеки й цінностей, які або працюють для всіх, або не працюють ні для кого.
Боротьба за зміст слова «мир»
Текст Bloomberg із Матвійчук у центрі — це, по суті, репортаж із фронту, який не видно на картах:
- на одному боці — логіка «втомлених демократій», готових обміняти принципи на відчуття стабільності;
- на іншому — логіка людей, які вже бачили, як виглядає «мир на умовах агресора», і знають, що він закінчується новою війною.
Матвійчук нагадує: слово «мир» саме по собі нічого не гарантує. Воно може означати перепочинок для вбивць — або рамку, в якій злочини названі злочинами, жертви отримують справедливість, а агресія стає ризикованою, а не вигідною стратегією.
Bloomberg, поставивши цю дискусію в центр сюжету, робить важливий крок: показує, що вибір між цими двома варіантами миру — це не «українська проблема», а питання майбутнього всього ліберального порядку.
За матеріалами bloomberg.com
