Україна воює без чітко сформульованої політичної мети, тоді як Росія – навпаки, давно воює за конкретний політичний результат, і вже перейшла від блискавичної війни до війни на виснаження, кінцева ставка в якій – розпад або України, або Росії.
Колонка Залужного для LIGA.net – це не «ностальгія за головкомом» і не прихована передвиборча програма. Це холодний діагноз: Україна воює без чітко сформульованої політичної мети, тоді як Росія давно воює за свою – розпад української суб’єктності.
Нижче – структурований аналіз і те, що Залужний фактично «підморгує» політикам та суспільству між рядків.
Хто і з якої позиції говорить
Важливий контекст: сьогодні Валерій Залужний – посол України у Великій Британії, офіційно призначений на цю посаду у травні 2024 року, після звільнення з посади головнокомандувача ЗСУ у лютому 2024-го.
Тобто це текст не чинного воєначальника, а дипломата з унікальним досвідом управління війною. Він уже може дозволити собі говорити те, що в 2023-му було політично токсично:
- про провали підготовки до великої війни;
- про відсутність політичної мети;
- про те, що стратегія Росії – не “мінус кілька областей”, а мінус Україна як держава;
- про ризик громадянської війни як “ідеального фіналу” російської стратегії виснаження.
Колонка написана як пояснювальна лекція для політиків, еліт і суспільства: що таке політична мета, як вона пов’язана зі стратегією, і чому без неї ми граємо в чужу гру за чужими правилами.
Політична мета: відсутній пункт №1 у нашій стратегії
Ключове запитання, до якого Залужний веде весь текст: чи знає держава, заради чого вона веде цю війну – не в лозунгах, а в категоріях чіткої політичної мети?
Що таке політична мета війни у його інтерпретації
Спираючись на Клаузевіца, Залужний нагадує просту, але у нас традиційно проігноровану річ:
- Війна – це продовження політики іншими засобами.
- Вона немає раціональної бази, поки не визначено політичну мету, яку потрібно досягти.
- Мета – не «перемога взагалі», а конкретна конфігурація миру, яку держава вважає прийнятною і заради якої готова витрачати людей, ресурси, політичний капітал.
Звідси логічний ланцюжок:
- Політика формулює мету війни.
- Мета задає рамку для військової стратегії і економіки.
- Суспільству пояснюють “контракт”: заради чого мобілізація, втрати, податки, реформи.
Залужний описує, як наказав підняти всі директивні документи, що надходили до Генштабу, аби знайти там сформульовану політичну мету війни. І не знайшов. Це, фактично, вирок: армія воювала без чітко окресленого політичного горизонту, на який мала працювати.
Він пробує сформулювати таку мету сам – у внутрішній статті кінця 2023 року, яку так і не опублікували через «високий градус політичної напруги». Частину ідей використали при плануванні 2024 року, але цей план, за його словами, так і залишився на папері, а далі «інша команда» почала реалізовувати інший замисел.
Читати між рядків:
Генштаб намагається вибудувати стратегію, виходячи з реальності фронту, а політичне керівництво не формулює до кінця, куди саме ми йдемо – і заради чого суспільство має терпіти війну на виснаження.
Україна, Росія і трійця Клаузевіца: де рветься ланцюг
Клаузевіц говорив про “тріаду війни”:
- населення,
- збройні сили,
- державне управління.
Найчутливіша ланка – населення, тобто підтримка суспільства і готовність до мобілізації.
Залужний прямо пов’язує збої мобілізації з тим, що:
- суспільству не пояснили політичний сенс війни;
- громадянам не дали можливості чітко відрізнити “своє / правильне” від “чужого / неприйнятного” у політичних рішеннях;
- замість чесної розмови про тривалу війну на виснаження розкручували очікування швидкої перемоги.
Без ясної політичної мети всю війну обслуговують оксюморони типу:
- “довга війна, але без болючих реформ”;
- “тотальна загроза, але часткова мобілізація”;
- “історична битва, але з політичними рейтингами як головним KPI”.
Що робила Росія: чітка мета і системна підготовка
У Залужного дуже важливий момент: Росії нецікаві окремі області самі по собі. Її політична мета – ліквідувати Україну як незалежну суб’єктну державу, яка може стати “воротами в Європу”.
Це пояснює:
- чому РФ готова приймати колосальні втрати;
- чому мир “просто без стрілянини” її не влаштовує – він не досягає політичної мети;
- чому так важко знайти конфігурацію “зупинки війни”, яка була б прийнятна і Києву, і Москві.
Системна підготовка РФ
Залужний нагадує: з 2019 року РФ переводила економіку та армію на військові рейки:
- стабільно зростали оборонні витрати;
- модернізувалася авіація, ППО, флот;
- нарощувалися війська біля кордону;
- створювалися угруповання для вторгнення.
Україна в цей час:
- недофінансовувала армію,
- вкладала у зарплати, а не у зброю і боєкомплект,
- запускала трансформації, але без масштабної мобілізації ресурсів.
На початок 2022 року:
- чисельність російських військ перевищувала українські у кілька разів;
- перевага РФ в танках, ББМ, артилерії, вертольотах, флоті була кратною;
- запас ракет і боєприпасів – у зовсім іншій ваговій категорії.
І от тут Залужний ставить дуже незручне запитання: якій політичній меті відповідав стан ЗСУ та оборонної промисловості України на кінець 2021 року?
Натяк прозорий: ми жили, ніби війни не буде, або що її можна буде “якось відговорити”, тоді як Росія методично готувалася.
Дві стратегії війни: розгром і виснаження
Теоретична рамка, яку Залужний дістає зі Свєчина (класик російської воєнної теорії), проста, але жорстка: “У людства є всього два основних типи стратегії: розгром і виснаження. Іншого не придумали”.
Стратегія розгрому
- Мета – швидка перемога шляхом концентрованого удару.
- Ключ – масований, але обмежений у часі ресурс, на який робиться ставка.
- Стратегічні резерви не критичні: в ідеалі все вирішується серією блискавичних операцій.
Так РФ планувала війну 2022 року: захоплення столиці, швидка зміна влади, політичний колапс, фактична капітуляція.
Стратегія виснаження
Коли блискавичний план провалюється, вмикається другий сценарій:
- Довга війна, де ключове – не “взяти місто Х”, а розгорнути економічну й політичну перевагу так, щоб противник не витримав.
- Військові операції – це, по суті, інструменти для нарощування тиску: втрати, руйнування економіки, удари по енергетиці, деморалізація, розкол еліт.
- Ставка робиться на витривалість економіки і стійкість політичної системи.
З осені 2022 року, коли з’явилися “шахеди” і системні удари по енергетиці, а паралельно почались інформаційні кампанії проти військового керівництва, РФ остаточно перебудувала війну в режим виснаження.
Як ми зайшли у війну на виснаження без підготовки
Після провалу російського блицкригу Україна отримала унікальний шанс:
- держава вистояла;
- ЗСУ зірвали стратегію розгрому;
- виник шанс нав’язати свої умови майбутнього миру.
Але, за версією Залужного, ми не використали цей шанс як політичну систему.
Очікування «кави в Криму» проти реальності виснаження
У 2023 році:
- суспільству продавали історію про швидкий перелом на нашу користь;
- планували великий наступ, який мав стати ключем до перелому;
- водночас економіка не була переорієнтована на довгу війну,
- мобілізаційний ресурс вичерпувався, а політичний клас боявся назвати речі своїми іменами.
Росія паралельно:
- будувала потужну оборону,
- переводила економіку на повну воєнну модель,
- качала пропаганду і змінювала закони,
- формувала стратегічні резерви для довгої війни, затягуючи нас у гру, до якої ми знову були не готові.
Де тут політична відповідальність
Ключовий меседж: стратегія виснаження – це не тільки військові дії, це про економіку і політику.
- Якщо держава не формує економіку воєнного часу,
- якщо немає чесного контракту з суспільством щодо мобілізації,
- якщо політичні еліти бояться назвати мету і ціну війни,
— тоді ми граємо в стратегію виснаження на умовах противника. І це вже не про героїзм – це про системні помилки.
Рішучий удар у війні на виснаження: не танки, а громадянська війна
Мабуть, найпохмуріший фрагмент колонки – це відповідь на запитання, що є “вирішальним ударом” у стратегії виснаження.
Військові класики, на яких посилається Залужний, пишуть:
- слабку державу можна зламати суто військовим розгромом;
- сильну – частіше ламають через політичний і соціальний розпад.
У перекладі на наш контекст:
- Російська ставка – не тільки на фронт, а на розкол України зсередини.
- Ідеальний для Кремля сценарій “фінального удару” – громадянська війна в Україні після виснаження, деморалізації, економічної руїни чи нав’язаного “несправедливого миру”.
Залужний попереджає, що громадянська війна можлива як наслідок:
- і довгої, погано керованої війни без мети,
- і “справедливого миру” без реальних гарантій безпеки, який залишить країну вразливою і озлобленою зсередини.
Це прямий сигнал: хто грає на розпалення внутрішньої ненависті “в тилу” під час війни – той грає в стратегію противника.
Як, на думку Залужного, мала б виглядати політична рамка війни
Цікава частина колонки – спроба розкласти війну на періоди з відповідними політичними цілями.
2015–лютий 2022: вікно упущених можливостей
Політична мета, якою вона мала б бути:
- запобігти великій війні,
- готуючи армію, економіку, суспільство,
- паралельно обмежуючи можливості РФ на міжнародному рівні.
Фактично ж країна не перейшла в режим серйозної підготовки, воєнний стан завчасно не вводився, і армія зустріла 24 лютого з дефіцитом усього.
24.02.2022 – кінець 2023: фаза зламана навпіл
Фактична політична мета, як формулює Залужний:
- забезпечити стійкий мир і не допустити розповзання війни територією України,
- а якщо це неможливо – чесно готуватися до війни на виснаження.
У реальності ми:
- зірвали стратегію розгрому РФ
- але до режиму виснаження системно не перейшли – ні економічно, ні політично.
2024–2025: оборона і збереження держави
Далі Залужний окреслює послідовні етапи:
- 2024 рік – стратегічна оборона + формування альянсів для гри у виснаження на наших умовах.
- до серпня 2025 року – не дати РФ перетворити військові здобутки на політичні умови миру.
- з серпня 2025 року – етап збереження держави: утримати військовий, політичний, економічний фронти, будувати коаліції, які позбавляють Росію можливості продовжувати війну.
Це, по суті, чернетка політичної рамки, якої ми досі формально не маємо.
Перемога, поразка і «все інше – просто продовження війни»
Один із найсильніших по силі впливу фрагментів: Перемога для України – це розпад Російської імперії. Поразка – повна окупація України через її розпад. Все решта – просто продовження війни.
Це дуже жорстка, але логічна рамка:
- “перемога” у стилі “нас пустили в ЄС, але РФ зберегла потенціал для нової війни” – це не перемога, а перерва між раундами;
- “мир” без гарантій безпеки – це тайм-аут, після якого війна повернеться в іншій формі.
Водночас Залужний не ідеалізує тотальний розпад РФ як єдиний сценарій. Він визнає:
- історично більшість воєн закінчується довгими перемир’ями, а не абсолютною капітуляцією однієї зі сторін;
- довгострокове припинення вогню теж може бути шансом, якщо використати його для:
- глибинних реформ,
- відновлення економіки,
- побудови сильної, технологічно захищеної держави,
- інституційної чистки і справедливого суду.
Іншими словами: якщо ми отримуємо не ідеальний фінал, а “мир із очікуванням нової війни”, питання в тому, чи використаємо ми паузу для реальної модернізації, а не чергового бетонування олігархічної моделі.
Гарантії безпеки: чому «мир без НАТО» – це не кінець історії
Залужний чесно говорить: без гарантій безпеки жоден мир не буде надійним.
Класичні варіанти:
- НАТО і дія статті 5;
- ядерна зброя на території України;
- великий іноземний військовий контингент, здатний стримати РФ.
Сьогодні жоден із цих варіантів не виглядає реалістичним у короткій перспективі, а отже:
- війна у тій чи іншій формі триватиме,
- і поле бою буде не тільки на фронті, а й в економіці, політиці, інформації.
Далі він проводить парадоксальну, але логічну думку: з часом, коли війна подешевшає завдяки технологіям, Росії також можуть знадобитися гарантії безпеки, і тоді основу стримування можуть утворювати вже капітали та взаємозалежність економік, які не дозволять жодній стороні довести ситуацію до колапсу.
Політична мета для України за Залужним
Фінальна формула, яку він пропонує як ядро політичної мети: позбавити Росію можливості здійснювати акти агресії проти України в осяжній перспективі.
Це важливий зсув:
- не “перемога будь-якою ціною”,
- не “вступ до ЄС/НАТО як самоціль”,
- не “повернення кордонів 1991-го” як єдиний маркер.
Це рамка, у яку вже можна (і треба) вмонтовувати:
- кордони й територіальні параметри;
- архітектуру союзів і договорів;
- модель економіки воєнного та повоєнного часу;
- політичний режим і інститути;
- мобілізаційний контракт із суспільством.
Така мета вмикає зовсім іншу логіку:
- усі рішення – від податків до судової реформи – оцінюються через призму: чи збільшує це нашу здатність жити поруч з Росією, яка не може нас знову атакувати?
- мобілізація і реформи пояснюються не “бо треба”, а “бо інакше ми неминуче повернемося до цієї ж війни, тільки в гірших умовах”.
Що означає ця колонка тут і зараз
Якщо звести текст Залужного до кількох тез для “домашнього завдання” політичного класу і суспільства, це буде щось таке:
- Україна досі формально не сформулювала політичну мету цієї війни.
Усе інше – про тактику, бюджети, ротації, але не про кінцевий горизонт. - Росія воює за наш розпад і зникнення – це ціль, а не риторика. Вона вже перейшла в режим війни на виснаження й методично його реалізує.
- Війна на виснаження – це не тільки про фронт.
Головні поля бою – економіка, політика, внутрішня єдність. І там ми поки що не маємо системної стратегії. - Громадянська війна – не страшилка, а логічний “фінальний удар” у сценарії Кремля.
І ми самі можемо підштовхуватися до нього через токсичну внутрішню політику. - Перемога – це не картинка, а стан: розпад Російської імперії або хоча б довгострокове блокування її здатності до агресії проти України.
- Без реальних гарантій безпеки жоден “мир” не є фінішем.
Це або пауза для модернізації, або перерва перед наступним, ще важчим раундом.
І фінальна цитата, якою Залужний закінчує колонку через Олену Телігу: держави стоять не на династіях, а на внутрішній єдності й силі народу.
У перекладі на сьогодні: можна мати найкращий текст політичної мети і найгеніальнішу стратегію, але якщо суспільство розірване, деморалізоване й не вірить нікому – це і є найкоротший шлях до поразки.
Тож, навіть найкраща політична мета і стратегія нічого не варті без єдиного, суб’єктного суспільства, яке готове тримати удар довше, ніж розраховує ворог.
За матеріалами liga.net
