Понад десять днів без повноцінних керівників двох ключових міністерств – юстиції та енергетики – Україна входить у зиму в режимі кадрової турбулентності. Попередні очільники – Герман Галущенко та Світлана Гринчук – пішли після гучного корупційного скандалу в енергетиці, який уже отримав назву Міндічгейт. Але звільнення “старих” не автоматично означає появу “нових”: у владі сформувався шортліст без очевидних фаворитів.
Паралельно президент Володимир Зеленський має закрити ще одну кадрову діру – знайти заміну Андрію Єрмаку на чолі Офісу президента. На цьому тлі боротьба за Мін’юст і Міненерго перетворюється не просто на кадрову ротацію, а на тест: чи готова влада реально ламати корупційні практики, а не лише міняти таблички на дверях.
Мін’юст без міністра: ставка на Маслова та політична вага посади
Формальний статус: зараз Міністерство юстиції працює з виконувачкою обов’язків – заступницею міністра Людмилою Сугак. Це тимчасове рішення, яке влаштовує хіба що бюрократію, але не партнерів України по ЄС, для яких Мін’юст – один із ключових органів у кластері “верховенство права”.
Денис Маслов: фаворит без оголошеного фіналу
За даними низки медіа, головним кандидатом на посаду міністра юстиції став нардеп Денис Маслов, голова парламентського комітету з правової політики та один із найвпливовіших юристів у монобільшості.
У ЗМІ вже лунають формулювання в стилі “кандидатуру обрали в команді президента”, однак офіційно рішення ще не оформлене – ані у вигляді подання, ані голосування в Раді. Сам Маслов говорить максимально обережно: акцентує, що Мін’юст відповідає за виконання значної частини Дорожньої карти євроінтеграції, і що для успіху потрібна підтримка парламенту – але не підтверджує, що вже погодився очолити міністерство.
Плюси Маслова:
- системно занурений у правову реформу, судову архітектуру та євроінтеграційне законодавство;
- має прямий вплив на депутатський корпус – як голова профільного комітету;
- зрозумілий для європейських партнерів як людина, яка “вигрібала” складні законопроєкти, погоджені з ЄС.
Мінуси:
- переходу з Ради в уряд опирається частина політичного класу – комітет із правової політики фактично доведеться перезбирати;
- Маслов – політичний важковаговик, з яким Офісу президента доведеться рахуватися, а не просто давати вказівки;
- будь-яке призначення на Мін’юст в умовах воєнного часу автоматично робить людину мішенню критики щодо земельних спорів, конфіскацій російських активів та реформ судової системи.
Інші сценарії: Галайчук, Качка та “варіант continuity”
У шортлісті також звучали прізвища:
- Вадим Галайчук, ще один впливовий нардеп від “Слуги народу”,
- Тарас Качка, віцепрем’єр із євро- та євроатлантичної інтеграції – як ідея сумістити політичну вагу у переговорах із ЄС і формальне керівництво Мін’юстом.
Однак жоден із варіантів поки не дійшов до стадії реального подання в парламент. На практиці це означає: Банкова вагається, чи варто замикати Мін’юст на одному з уже розкручених європейських “облич”, чи краще зберегти нинішній розклад сил, коли переговори з ЄС веде Качка, а операційкою в Мін’юсті займається команда Сугак.
Міненерго після Міндічгейту: токсичне крісло в розпал зими
Ситуація з Міністерством енергетики складніша. Після плівок НАБУ та публічного вибуху Міндічгейту, який зачепив топменеджмент енергетичної галузі, портфель міністра перетворився на політичну та репутаційну міну.
Попри звільнення Світлани Гринчук, в уряді досі немає узгодженого наступника, хоча в.о. міністра призначено, а на Банковій і в уряді вже обговорювали кількох кандидатів.
Сергій Корецький: сильний кандидат, якого не відпускають із Нафтогазу
Голова правління НАК “Нафтогаз України” Сергій Корецький – один із головних претендентів на міністерське крісло за версією частини депутатів та джерел в енергетичній галузі. Про нього як про сильний варіант публічно говорить, зокрема, голова енергетичного комітету Ради Андрій Герус.
Аргументи “за”:
- управлінський досвід у великому енергетичному бізнесі;
- репутація людини, здатної тримати складні операційні процеси в кризових умовах;
- зрозумілість для міжнародних фінансових партнерів, які працюють із Нафтогазом.
Головна перепона: в Офісі президента й уряді не хочуть розхитувати сам Нафтогаз – компанію, яка лишається ключовим гравцем в опалювальний сезон. Корецький очолює НАК лише кілька місяців, і різка ротація може створити ризики в постачанні газу та реалізації інвестиційних планів.
По суті, Корецькому пропонують обрати між “гарячим” кріслом міністра й місією стабілізувати Нафтогаз у найбільш напружений період.
Андрій Герус: підтримка фракції без довіри президента
Другий сценарій – поставити на чолі Міненерго людину, яка й так де-факто формує правила гри в парламенті – голову енергетичного комітету Андрія Геруса. На зустрічі з президентом його кандидатуру із залу публічно запропонував нардеп Андрій Жупанин, фракція зустріла це аплодисментами.
Однак ключовий фактор тут – довіра Зеленського. За свідченнями депутатів, відносини між президентом і Герусом давно вже не є партнерськими: від періоду співпраці на старті каденції вони еволюціонували до холодної дистанції. Без особистої довіри призначити Геруса міністром – означає добровільно створити в уряді самостійний центр впливу з власною політичною вагою.
Максим Козицький: тінь бізнесу родини
Ще одне прізвище, яке лунає в кулуарах, – голова Львівської ОВА Максим Козицький. Він має управлінський досвід, політичну впізнаваність та імідж ефективного регіонального менеджера воєнного часу. Але є одна велика “зірочка”: його батько – один із ключових гравців у секторі відновлюваної енергетики.
Навіть за відсутності реальних схем конфлікт інтересів тут кричущий. Призначення Козицького автоматично породило б хвилю звинувачень у лобізмі, “сімейних” рішеннях на користь ВДЕ-бізнесу та маніпуляціях регуляторними механізмами. Для міністерства, яке саме намагається відмитися від Міндічгейту, це навряд чи прийнятний старт.
Олексій Брехт: технократ, який “не дратує президента”
На цьому тлі все серйозніше звучить технократичний варіант – Олексій Брехт, в.о. голови правління “Укренерго”. Він понад 20 років працює в компанії, відповідав за експлуатацію, розвиток і відновлення мережі, а нещодавно тимчасово очолив оператора системи передачі за рішенням наглядової ради.
За свідченнями джерел в галузі, Брехт не був пов’язаний із групами впливу колишнього міністра Галущенка, бізнесмена Міндіча чи extop-менеджера Миронюка – і саме це зробило його “незручним” кандидатом на постійного голову Укренерго під час конкурсу. Водночас для Банкової це плюс: технічний фахівець, який добре знає стан енергосистеми, не токсичний у публічній площині й здатний провести країну через зиму без політичних шоу.
Чому люди не поспішають у міністри: не тільки зарплата, а й “правила гри”
Одна з найяскравіших цитат анонімних співрозмовників, яку передають медіа: “Кому з нормальних людей це взагалі потрібно?” – про перспективу очолити Міненерго в нинішніх умовах.
Йдеться не лише про високі ризики атаки з боку Росії на енергосистему, персональну відповідальність за зиму чи тотальний контроль з боку НАБУ/НАЗК/РНБО. Проблема глибша.
Невизначеність повноважень
Міністр енергетики опиняється в складному трикутнику:
- із одного боку – Офіс президента й неформальні “куратори” галузі;
- з іншого – наглядові ради ключових держкомпаній (Нафтогаз, Укренерго, Енергоатом), які формально незалежні;
- з третього – парламентський комітет та регулятори (НКРЕКП).
Без чіткого перерозподілу повноважень міністр ризикує стати “обличчям” чужих рішень, яке відповідає за провали, але не контролює ключові фінансові потоки.
Ризик “Гринчук-2”
Міндічгейт показав, як швидко технократичний міністр може стати підозрюваним у масштабній корупційній історії: ще влітку Світлану Гринчук представляли як одну з “нових облич” енергетики, а вже восени її прізвище опинилося в центрі скандалу з плівками НАБУ.
Для будь-якого професійного менеджера це сигнал: без зміни правил гри (прозорих закупівель, мінімізації політичного впливу на регулятора, реального внутрішнього комплаєнсу) портфель міністра – це не кар’єрний бонус, а ризик стати “розхідним матеріалом”.
Відсутність публічної антикорупційної рамки
Формально міністрів звільнили саме через корупційний скандал. Але досі не прозвучала чітка декларація від президента, уряду чи парламенту: що саме вважалося корупцією, як це буде змінено і які системні рішення ухвалюються. Натомість основний акцент – на заміні конкретних людей: наглядових рад, керівників окремих компаній, тимчасових виконувачів обов’язків.
Для потенційних кандидатів це означає: змінюють не систему, а лише її “верхній шар” – а відповідати за наслідки доведеться вже новим людям.
Системний сигнал: як Міндічгейт оголив модель управління державою
Кадровий вакуум у Мін’юсті та Міненерго – не просто технічна проблема, а симптом моделі влади, де ключові рішення концентруються в одній точці – на Банковій.
Централізація та короткий горизонт
Більшість рішень щодо призначень приймаються у вузькому колі, де перетинаються інтереси:
- політичної лояльності до президента;
- економічних груп впливу в енергетиці та фінансах;
- зовнішніх зобов’язань перед МВФ, ЄС та G7.
У такій конфігурації новий міністр ризикує жити в режимі “від кризи до кризи”, без довгострокового мандата на реформу ринку, судової системи або корпоративного управління. А без горизонту хоча б у кілька років важко залучати сильних управлінців із приватного сектору.
Інституційний дефіцит
Мін’юст і Міненерго – це міністерства, де критично важлива інституційна пам’ять: від стратегії інтеграції до ENTSO-E (Європейська мережа операторів систем передачі електроенергії, асоціація, що об’єднує операторів систем передачі електроенергії з 39 країн Європи) та реформ ринків газу/електроенергії до великого пакета євроінтеграційних законів у сфері правосуддя, конфіскації російських активів, реформи прокуратури та пенітенціарної системи.
Коли ключові рішення прив’язані до персоналій, а не до чітко прописаних політик, кожна відставка чи скандал створюють ефект reset – і весь процес потрібно запускати заново.
Наслідки для євроінтеграції та енергетичної безпеки
Мін’юст: фронт за верховенство права
Міністерство юстиції відповідає за значну частину зобов’язань України перед ЄС у сфері:
- судової реформи та дисциплінарних процедур щодо суддів;
- конфіскації російських активів та управління ними;
- адаптації українського законодавства до acquis communautaire (правова система Європейського Союзу, яка охоплює всю сукупність норм, рішень та зобов’язань, що утворилися в процесі європейської інтеграції) в частині прав людини, захисту персональних даних, корпоративного права.
Відсутність повноцінного міністра з політичною вагою й мандатом уповільнює ухвалення непопулярних, але необхідних рішень: від реформування виконавчої служби й системи пробації до змін у кримінальній процедурі та судових інстанціях.
Міненерго: зима, атаки РФ і мільярди на відновлення
Міністерство енергетики – один із ключових “воєнних” органів:
- відповідає за проходження опалювального сезону в умовах ракетно-дронового терору РФ;
- координує відновлення підстанцій, генерації та мереж разом з Укренерго, Енергоатомом, приватними генераторами;
- є основним контактним вікном для донорів, які фінансують відновлення енергосистеми.
Коли на чолі міністерства – в.о., партнери отримують слабший сигнал щодо довгострокових політик: тарифів, субсидій, ринкових правил, декарбонізації й “зеленої” трансформації. У ситуації, коли Україна претендує на великі пакети підтримки від ЄС і G7 саме на відновлення енергетики, відсутність сильного політичного лідера в галузі – розкіш, яку країна навряд чи може собі дозволити.
Що може зрушити паузу: три базові сценарії
Як може розвиватися ситуація далі?
Сценарій 1. “Політичний важковаговик” у Мін’юсті
Призначення Дениса Маслова міністром юстиції виглядає найбільш логічним завершенням нинішньої паузи:
- Банкова отримує людину, здатну провести складні законопроєкти через Раду;
- ЄС – зрозумілого й досвідченого переговорника по реформі правосуддя;
- сам Маслов – можливість перетворити свій комітетський вплив на урядовий мандат.
Ціна питання – переформатування парламентського комітету й необхідність для ОП працювати не просто з міністром-“виконавцем”, а з політичним партнером.
Сценарій 2. “Технократичний компроміс” у Міненерго
В енергетиці найбільш безконфліктним виглядає варіант технократичного міністра – умовного Олексія Брехта:
- максимум галузевої експертизи;
- мінімум токсичних зв’язків з існуючими групами впливу;
- прийнятність для президента, який не хоче посилювати політичні “центри тяжіння” у Кабміні.
Але для цього Офісу президента доведеться все ж публічно артикулювати нові правила гри в енергетиці – інакше навіть технократ ризикує швидко стати частиною старої схеми.
Сценарій 3. “Режим в.о. надовго”
Найгірший, але цілком реалістичний сценарій – затягування кадрових рішень:
- Мін’юстом і далі фактично керують заступники, складні рішення відкладаються;
- Міненерго живе в режимі в.о., а стратегічні кроки підмінюються тактичними латками.
Формально це дозволяє уникати політичних конфліктів і непопулярних призначень. Неформально – консервація системи, яка вже вибухнула Міндічгейтом, без спроб її глибокої перезавантаження.
Кадрова криза як тест на готовність міняти правила, а не лише прізвища
Міндічгейт змусив владу йти на неприємні рішення – відставки міністрів і пошук замін у надчутливих сферах. Але затяжна пауза з новими призначеннями показує: справжній дефіцит – не в людях, а в довірі й правилах.
Поки Банкова не сформулює публічну рамку – що саме вважатиметься корупцією, які “червоні лінії” для міністрів, які гарантії захисту отримає той, хто справді спробує ламати схеми – шортліст залишатиметься без фаворитів. А сильні професіонали й далі ставитимуть запитання, сформульоване одним із співрозмовників LIGA.net: “Кому з нормальних людей це взагалі потрібно?”
За матеріалами liga.net
