Переговори у Кремлі завершилися без прориву. Путін, Віткофф і Кушнер розійшлися з тією ж головною проблемою, з якою зайшли: території України й «червоні лінії» Кремля.
Що сталося у Москві
У Кремлі відбулася майже п’ятигодинна зустріч спецпосланця президента США Стіва Віткоффа, старшого радника Білого дому Джареда Кушнера та Володимира Путіна. З російського боку в переговорах брали участь Кирило Дмитрієв та радник Путіна Юрій Ушаков.
Дмитрієв назвав розмову «продуктивною», але деталей не розкрив — класичний кремлівський евфемізм, коли домовленостей немає, але зберігати «фасад процесу» треба.
Уже після зустрічі Ушаков прямо сказав: узгодженого компромісного плану завершення війни немає, а головний камінь спотикання — контроль над територіями України. Аналогічний меседж передали і міжнародні медіа.
Формула Кремля проста: переговори «корисні», але мир — лише на його умовах.
Чого хотів Вашингтон
Цей візит — не поодинока акція, а ланка довшого ланцюга:
- Спочатку — переговори США й України в Женеві (23–24 листопада), де сторони узгодили «оновлений і вдосконалений рамковий документ щодо миру».
- Потім – раунд у Флориді (Маямі / Південна Флоріда), де делегація США (Віткофф, Кушнер, держсекретар Марко Рубіо) зустрічалась із українською командою на чолі з Рустемом Умєровим. Там доопрацьовували план уже з урахуванням українських пропозицій.
- За даними Washington Post, оновлений план скоротили з 28 до приблизно 20 пунктів; територіальний блок — найчутливіший, і його частину взагалі планували винести на окремий рівень переговорів.
Перед московською зустріччю Білий дім через речницю Каролайн Левітт заявляв, що США «дуже оптимістично» оцінюють шанси на угоду. Тепер цей оптимізм виглядає щонайменше передчасним.
Позиція Кремля: три незмінні вимоги
Із публічних сигналів Ушакова, витоків CNN, NBC та інших джерел вимальовується жорсткий пакет вимог Росії:
- Території Донбасу. Передача Росії частини Донецької області, яку вона анексувала на папері, але не контролює фактично.
- Відмова від НАТО. Офіційна відмова України від вступу до Альянсу як одна з «червоних ліній» Кремля.
- Легітимізація окупацій. Визнання США та ЄС нинішніх окупованих територій як російських — або принаймні юридичне «замороження» питання без вимоги деокупації у короткій перспективі.
Джерела NBC раніше описували три пункти, щодо яких Росія «не готова до компромісів» – це повністю збігається з тим, що зараз артикулюють Ушаков і російські спікери.
На додачу Путін у публічних виступах продовжує погрожувати Європі, говорити про готовність до «швидкої війни» з Заходом і навіть натякати на перекриття Україні виходу до моря — сигнали, які більше схожі на тиск, ніж на бажання шукати компроміс.
Українська позиція: «максималістські вимоги» неприйнятні
Українська сторона, за даними Forbes та інших медіа, й далі відкидає ці «червоні лінії». Київ вважає вимоги Кремля максималістськими й несумісними з базовими принципами української безпеки й справедливості.
Кілька ключових моментів:
- Територіальні поступки. Держсекретар США Марко Рубіо оцінив «ядро» суперечки як приблизно 20% території Донецької області, що лишається під контролем України. Він фактично визнав: США намагаються «зрозуміти, з чим українці могли б погодитися», але рішення — за Києвом.
- Прозорість і суб’єктність. Зеленський неодноразово підкреслював, що жодних домовленостей «за спиною» України бути не може й він очікує детального звіту Віткоффа й Кушнера після їхніх контактів із Путіним.
- Безпекові гарантії. Навіть у найоптимістичніших формулюваннях Київ наполягає: угода має передбачати реальні гарантії — від рівня Статті 5 до довгострокових оборонних пактів, а не «паперові обіцянки».
На цьому тлі показовим виглядає повідомлення, що Віткофф і Кушнер скасували зустріч із Зеленським після московського раунду — за даними кореспондента Kyiv Post у Вашингтоні. Це лише посилює підозри в Києві та Європі, що частину дискусій ведуть у форматі «Вашингтон–Москва», а вже потім намагаються вписати туди Україну.
Чому формула «компромісу немає» — це теж результат
Попри зовнішнє враження «провалу», нинішній раунд важливий тим, що вперше чітко окреслив межі:
- Кремль зафіксувався у своїх максималістських вимогах. Публічні заяви Ушакова й Путіна залишають небагато простору для маневру: Росія хоче і територій, і обмежень на українську армію, і фактичного визнання анексій.
- США отримали підтвердження, що «косметичним» редагуванням плану Москву не зрушити. Саме тому після раунду в Кремлі звучать більш обережні формулювання від Вашингтона щодо перспектив угоди.
- Європа й Україна бачать, що «думка Кремля» мало змінилася з 2014–2022 років. Путін досі намагається перетворити агресію на інструмент переписування кордонів, а не на предмет реальних компромісів.
Тобто формулювання Ушакова «компромісу немає» — це водночас і проблема, і ясність: якщо сторона навіть теоретично не готова відмовитися від вимоги відібрати в України території, які вона не контролює, то «мирний план» у нинішньому вигляді приречений.
Що далі: кілька базових сценаріїв
Сценарій 1. Повільне «допилювання» плану без великого прориву
Сторони можуть ще кілька раундів намагатися:
- розмити формулювання щодо територій;
- відкласти найболючіші пункти «на потім»;
- вбудувати додаткові безпекові механізми для України.
Але все це впирається в те саме питання: чи готовий Кремль бодай теоретично відмовитись від частини своїх вимог. Поки що сигналів про це немає.
Сценарій 2. «Кероване затягування» — війна + переговори без реального зрушення
Більш реалістичним виглядає варіант, коли:
- бойові дії тривають;
- Москва використовує переговори для легітимізації свого статусу «сторони, з якою всі мусять рахуватись»;
- Вашингтон демонструє виборцю, що робить «усе можливе» заради миру;
- Київ намагається не допустити будь-яких рішень без своєї згоди й паралельно вибиває більше озброєнь та фінансування.
Це означає тривалий перехідний період, у якому не буде ні масштабного прориву, ні повного краху переговорної архітектури.
Сценарій 3. Провал плану й перехід до «плану В» Заходу
Якщо стане очевидно, що Кремль не змінює позицію, у Вашингтоні та ЄС зростатиме спокуса:
- розморозити конфіскацію російських активів на користь України (про це вже відкрито говорять окремі аналітики: мовляв, провал перемовин спростить легітимацію такого рішення).
- перевести підтримку України в режим довгострокового переозброєння й інтеграції в західні оборонні структури без формального членства в НАТО;
- представити виборцям провал «мирного плану» як провину Кремля, а не власної дипломатії.
Для Києва такий сценарій несе подвійний ефект: з одного боку — менше ризику небажаних компромісів; з іншого — довша війна з усіма її витратами.
Пауза, а не кінець історії
Московський раунд Віткоффа, Кушнера й Путіна не став проривом — але й не закрив двері остаточно. Зараз ми бачимо радше діагностику реального стану позицій, ніж спробу їх зблизити:
- Кремль зафіксувався на вимогах, які для України неприйнятні і юридично, і політично.
- США отримали чіткий сигнал, що простих рішень немає, а «реалістичний мирний план» неможливо зібрати без реальних поступок Москви.
- Київ доводить свою суб’єктність, не погоджуючись на торг за власні території й наполягаючи на прозорості всіх переговорних треків.
Фраза «компромісу немає» сьогодні означає не провал мирних зусиль як таких, а те, що будь-який мирний план, який ігнорує реальну позицію України й віддає Кремлю те, чого він навіть не завоював, — приречений.
Далі все залежатиме від того, хто першим змінить рамку: Москва, погодившись відійти від максималізму, чи Захід, який остаточно переключиться з пошуку «красивої угоди» на курс довгого тиску й підтримки України.
За матеріалами forbes.ua
