Поки уряд повторює, що кожна гривня в бюджеті-2026 залежить від перемовин із МВФ і партнерами, Верховна Рада тихо закладає в цей самий бюджет бонус для себе: компенсації депутатських витрат зростають утричі. Формально — на «приймальні та юристів». Фактично — ще один рахунок, який суспільству пропонують оплатити з розділу «терпіння виборців».
У схваленому держбюджеті-2026 депутати провели майже непомітну для широкої публіки, але дуже відчутну для себе правку: компенсації витрат, повʼязаних із виконанням депутатських повноважень, збільшуються з однієї до трьох місячних зарплат народного обранця й не оподатковуються.
З урахуванням чинних окладів це означає приблизно потроєння таких виплат — орієнтовно до 200 000 грн на місяць на одного нардепа замість колишньої суми, еквівалентної одній зарплаті.
В поясненнях до бюджету ця норма захована у висновках бюджетного комітету до проєкту фінансового документа, який Рада підтримала 3 грудня 257 голосами «за». Неофіційно, як пише УНІАН, самі депутати підтверджують: підвищення набирає чинності з 1 січня 2026 року, і йдеться саме про «кошти на депутатську діяльність» — утримання приймалень, оплату помічників, юристів, поїздки в регіони й «роботу з виборцями».
Яку саме норму протягнули через бюджет-2026
Ключове формулювання міститься у висновках Комітету з питань бюджету до законопроєкту про держбюджет-2026: «Народному депутату України відшкодовуються витрати, пов’язані з виконанням депутатських повноважень, у розмірі трьох місячних заробітних плат народного депутата України, які не підлягають оподаткуванню».
Раніше компенсація дорівнювала одній місячній зарплаті. Тож рішення фактично потроює обсяг цих виплат без жодного додаткового податкового навантаження для самих парламентарів.
Одночасно законопроєктом на 2026 рік частково поновлюється дія положень закону «Про статус народного депутата України» саме в частині відшкодування витрат, які були обмежені чи заморожені в попередні роки через воєнний стан та секвестр бюджету (скорочення витрат державного бюджет).
Інакше кажучи, депутати не тільки додають собі ще дві «умовні зарплати» зверху, а й знімають низку тимчасових обмежень, запроваджених як антикризовий захід на початку повномасштабної війни.
Скільки це в грошах і хто платить
За оцінками українських медіа, з урахуванням середньої зарплати народного депутата на рівні близько 70–80 тис. грн на місяць нова норма дає сукупну виплату близько 200 тис. грн щомісяця на кожного обранця в графі «компенсація витрат на депутатську діяльність».
Якщо помножити це на 450 депутатських мандатів (незалежно від реальної кількості чинних депутатів), річний обсяг лише цих компенсацій може вимірюватися мільярдами гривень — кошти, які надходять із держбюджету. А отже — з податків платників та зовнішнього фінансування, що йде на закриття дефіциту.
Важливий нюанс: йдеться не про базову зарплату чи офіційні «бойові надбавки», а про додаткову статтю видатків — гроші на приймальні, консультантів, «роботу з виборцями» тощо, які при цьому прямо звільняються від оподаткування.
Для значної частини суспільства, яка живе на набагато скромніші суми й водночас чує від уряду про необхідність «затягувати паски», такий фінансовий апетит парламенту виглядає, мʼяко кажучи, дисонансно з воєнною реальністю.
Як це «зашили» в бюджет воюючої країни
Рішення про трикратне збільшення компенсацій ухвалювалося не окремим законом «про зарплати», а всередині головного фіндокумента — бюджету на 2026 рік, який Верховна Рада підтримала в другому читанні та в цілому 3 грудня.
Це той самий бюджет, де уряд офіційно фіксує рекордні оборонні видатки, дефіцит на рівні понад 18% ВВП та залежність від зовнішнього фінансування в сотні мільярдів гривень.
Міністр фінансів Сергій Марченко з трибуни парламенту наголошував, що кінцеві параметри видатків України у 2026 році прямо залежать від результатів перемовин із партнерами — від МВФ до ЄС та G7 — щодо обсягів допомоги й кредитів. Голова бюджетного комітету Роксолана Підласа чесно попередила: бюджет-2026 майже напевно доведеться переглядати вже наступного року, бо ситуація з війною, економікою й підтримкою змінюється занадто швидко.
На цьому фоні поява в документі бонусу для народних обранців виглядає як мінімум дуже сміливою ставкою на терпіння власного електорату.
Офіційне пояснення: «це не про розкіш, а про роботу»
Прихильники підвищення — зокрема окремі депутати монобільшості — публічно пояснюють, що йдеться не про «золоті парашути», а про елементарне забезпечення роботи парламенту.
У коментарях медіа нардепка Марʼяна Безугла назвала критику «популізмом», наполягаючи, що кошти призначені для якісної законотворчості, оплати юристів, експертів, аналітиків, утримання мережі приймалень та виїздів у прифронтові регіони, де виборці теж мають право бачити й чути своїх представників.
Аргумент знайомий: якщо не платити депутатам і їхнім командам достатньо, то або якість законів провалиться, або частину витрат «тихо перекладуть» у тінь — через непрозоре фінансування з боку бізнесу, лобістів чи місцевих еліт.
Справедливості заради, проблема реального фінансування політики й справді існує. Але суспільство закономірно ставить зустрічне запитання: чому її розв’язання почали саме з трикратного збільшення компенсацій для вже й так не найбіднішої групи населення?
Громадська реакція: від «зради» до вимог скасувати норму
Новина про збільшення виплат нардепам миттєво розлетілася соцмережами. Заголовки на кшталт «депутати втричі збільшили собі виплати» зʼявилися як в українських онлайн-виданнях, так і на сторінках місцевих рад, що передруковували матеріали на базі новинних агентств.
У TikTok і Facebook швидко набрали популярність ролики та пости із саркастичними коментарями про «200 тисяч на любов до виборців», «роботу з електоратом преміум-класу» й «патриотизм у трьох зарплатах».
Частина громадських організацій і незалежних експертів уже заявила, що така норма в бюджеті під час повномасштабної війни підриває довіру до парламенту і працює на руку російській пропаганді, яка традиційно грає на темі корупції й «жиру еліт» у воюючій Україні.
Особливо чутливо це виглядає на тлі гучних антикорупційних розслідувань останніх місяців — від операції НАБУ «Мідас» до відставок міністрів і керівників силових органів, через які міжнародні партнери й так уважно придивляються до кожної статті українського бюджету.
Як це виглядає на фоні вимог до «затягування пасків»
Контраст посилюється тим, що паралельно з ухваленням бюджету-2026 уряд і парламент публічно говорять про складні рішення для суспільства: від можливої оптимізації соціальних програм до посилення податкової дисципліни та жорсткіших правил мобілізації й бронювання.
МВФ та інші донори прямо вказують: Україна мусить демонструвати максимально відповідальну та прозору бюджетну політику, аби виправдати надані кредити й гранти. І саме тут у кадр заходить абзац про додаткові сотні мільйонів на депутатські витрати.
Для багатьох українців, які вже третій рік живуть у режимі скорочених доходів, волонтерських зборів і «підвісних» виплат від держави, новина про трикратне збільшення компенсацій нардепам звучить як дуже поганий жарт. Особливо — коли паралельно тривають дискусії про справедливість грошового забезпечення військових, які отримують менше, ніж сумарний пакет компенсацій та окладів одного депутата, який теоретично має представляти саме їхні інтереси.
«Нардепам по 200 тисяч, військовим — нуль». Як відреагували суспільство, армія і сама Рада
Першими на новину про трикратне збільшення компенсацій нардепам відреагували соцмережі. Скріншоти з формулюванням «три місячні зарплати, які не підлягають оподаткуванню» швидко розлетілися Facebook і X, а заголовки на кшталт «нардепам по 200 тисяч, військовим — нуль» стали вірусними в локальних медіа й телеграм-каналах.
У коментарях домінує проста емоція — обурення: користувачі ставлять поруч цифру 200 000 грн на місяць для депутата і мінімальне грошове забезпечення військових на рівні 20 000 грн, яке не переглядали з лютого 2023 року. На цьому контрасті народжується базовий мем цієї історії: «200 тисяч на любов до виборців — і 0 гривень індексації для тих, хто тримає фронт».
Серед військових і ветеранів реакція ще жорсткіша. Аналітики нагадують: збереження видатків на грошове забезпечення на рівні 2025 року вважають «грубою помилкою» не лише з точки зору справедливості, а й з точки зору мобілізації — особливо на тилові посади, де й без того важко конкурувати з цивільним ринком праці. На тлі інфляції й виснаження родин військових заморожування «бази» виглядає як сигнал: держава не поспішає платити більше тим, хто третій рік воює.
У самій Раді розкол проходить по політичних швах. Опозиційні депутати публічно акцентують: бюджет-2026 ухвалено без підвищення зарплат військовим, зате з трьохкратними компенсаціями нардепам і додатковими мільярдами на комунікації та інші «гнучкі» статті. Частина парламентарів після голосування кричала в залі «Ганьба!», а окремі фракції заявили, що голосували проти саме через відсутність індексації грошового забезпечення армії.
Представники монобільшості намагаються збалансувати оптику. Головна лінія захисту — «ресурсу немає зараз, але ми повернемося до цього питання». Голова бюджетного комітету Роксолана Підласа говорить, що у 2026 році Рада «на 99%» розгляне підвищення мінімального забезпечення військових до 35–40 тис. грн, коли стане зрозумілим обсяг зовнішньої допомоги й можливості бюджету. Віцеспікер у коментарях додає: щоб профінансувати таке рішення, потрібні десятки мільярдів доларів або додаткові джерела доходів — і натякає, що податки й так уже «закручені» до межі.
Та поза деталями бюджетної математики в інформаційному полі закріплюється проста картинка: депутати вже отримали гарантований бонус, військові — лише обіцянку «розглянути» підвищення потім. На думку частини експертів, саме це й створює найбільший ризик — не стільки у гривнях, скільки в довірі. Коли фронт і тил живуть у режимі економії, будь-яке рішення на користь політичної еліти автоматично виглядає не як інструмент «боротьби з тіньовим впливом», а як чергова самопремія, за яку розплачуватимуться ті, хто воює й платить податки.
Юридичні й політичні наслідки: чи можуть це скасувати
Формально норма про збільшення компенсацій є частиною закону про держбюджет-2026. Отже, її зміна або скасування можливі лише через нові правки до бюджету чи окремий закон, який коригуватиме положення про статус нардепа й порядок відшкодування витрат.
Очевидно, що без політичної волі самих парламентських фракцій, у першу чергу монобільшості, шансів на таке скасування небагато — особливо якщо суспільний тиск не переросте в системну кампанію з вимогою перегляду цієї норми.
При цьому історія вже знає приклади, коли через суспільний резонанс і позицію міжнародних партнерів ВР була змушена швидко «відмотувати» деякі не надто популярні рішення — від спроб послабити антикорупційні інституції до маніпуляцій із електронним декларуванням. Питання лише в тому, чи стануть трикратні компенсації нардепам тим самим «червоним прапорцем», на який відреагують не лише емоційні користувачі соцмереж, а й інституційні гравці — від громадських організацій до партнерів України.
Міжнародний фон: коли кожна «зайва» гривня — аргумент у чужих парламентах
Україна заходить у 2026 рік з рекордним запитом на зовнішнє фінансування й одночасно з потребою переконувати скептичних політиків у США та ЄС, що надані кошти не розчиняються в корупційних схемах і завищених апетитах еліт.
Аналітичні центри вже попереджають: будь-які гучні історії про «самопреміювання» українських посадовців моментально стануть аргументами для опонентів продовження допомоги в іноземних парламентах.
На цьому тлі трикратне збільшення виплат нардепам, хай би як його намагалися прикрасити словами про «боротьбу з тіньовим впливом», виглядає щонайменше недалекоглядно. Коли мова зайде про наступний транш кредитів чи військової підтримки, комусь обов’язково захочеться дістати з папки новину про «200 тисяч для депутатів» і поставити логічне запитання: «А точно це зараз пріоритет?»
Український висновок: чия це насправді «компенсація»
Формально рішення про збільшення виплат подано як технічну правку в межах бюджету: компенсувати парламентарям витрати на роботу так, щоб вони менше залежали від неформального фінансування й могли якісно виконувати повноваження.
Неформально ж суспільство бачить у цьому черговий сигнал про те, що навіть у третій рік великої війни у частини політичного класу руки тягнуться до тих самих важелів — «додати собі ще трохи», бажано тихо й у загальному пакеті рішень.
Питання не лише в самій цифрі, а в моменті. Коли країна тримається на донатах, міжнародних кредитах і виснаженому тилі, кожна «компенсація» для еліт неминуче сприймається як ще один рахунок, виставлений суспільству.
І чим довше депутати ігноруватимуть цю оптику, тим дорожче потім обійдеться відновлення довіри — і всередині країни, і на тих міжнародних майданчиках, де вирішується, чи буде Україні чим закривати дірки бюджету наступного року.
