“America First”: як нова стратегія нацбезпеки США виставляє нас розмінною монетою

Нова стратегія нацбезпеки США офіційно фіксує головну мету у Європі як швидке припинення бойових дій в Україні й “стратегічну стабільність” з Росією. Не перемога України, не поразка агресора – а зручний для Вашингтона “стабільний” баланс із Кремлем.

На рівні риторики це та сама формула “America First”. На рівні практики – це означає, що Україна в тексті Трампової стратегії виглядає радше змінною в чужому рівнянні, ніж суб’єктом з правом на власний результат війни.

Що саме ухвалили

Йдеться про нову National Security Strategy (NSS-2025) — рамковий документ Білого дому, який описує бачення загроз, пріоритети та цілі США на кілька років. Формально це:

  • “дорожня карта”, за якою потім вибудовують оборонну політику, бюджети, допомогу союзникам тощо;
  • текст із передмовою Трампа в стилі “America First”, де він позиціонує себе як “President of Peace” і перелічує нібито посередництво США у восьми конфліктах (Камбоджа–Таїланд, Косово–Сербія, Пакистан–Індія, Ізраїль–Іран, Вірменія–Азербайджан тощо). Це самоопис адміністрації, а не консенсусна оцінка міжнародної спільноти.
  • Документ різко критикує ЄС, говорить про загрозу “цивілізаційного зникнення Європи”, вихваляє “патріотичні партії” та декларує завдання США – “культивувати опір нинішній траєкторії Європи”.
  • Для України ключове: США оголошують своїм “ядровим інтересом” якнайшвидше припинити бойові дії, щоб стабілізувати економіки Європи та відновити стратегічну стабільність із Росією.

Це – радикальний зсув у порівнянні з стратегією Байдена 2022 року, де Росія описувалась як держава, що веде “жорстоку й неспровоковану війну” проти України, а підтримка нашого суверенітету – ключовий елемент бачення “вільного й відкритого порядку”.

Україна в документі: “швидке припинення бойових дій” і “життєздатна держава”

Ключовий абзац про війну Росії проти України сформульований так, що для США головний інтерес – не результат, а швидкість завершення:

“Ядровий інтерес Сполучених Штатів – домовитися про швидке припинення бойових дій в Україні, щоб стабілізувати європейські економіки, запобігти ненавмисній ескалації чи розширенню війни та відновити стратегічну стабільність із Росією, а також забезпечити післявоєнне відновлення України, яке дозволить їй вижити як життєздатній державі.”

Важливі акценти:

  • Немає слів “перемога України” або “поразка Росії”
    Замість цього – “припинення бойових дій”, “стабільність”, “життєздатна держава”. Тобто США цікавить, щоб Україна існувала, але не обов’язково в межах міжнародно визнаних кордонів.
  • Росію не називають агресором
    У розділі про Європу йдеться про “війну в Україні”, про те, що європейці сприймають Росію як загрозу, але документ зосереджується на “стратегічній стабільності” з РФ і керуванні відносинами Європи з Росією, а не на покаранні агресора.
  • Критика Європи за “нереалістичні очікування” щодо війни
    Стратегія прямо каже, що:
    • європейські чиновники мають “нереалістичні очікування” від війни;
    • сидять в “нестабільних урядах меншості”;
    • “порушують основні принципи демократії”, придушуючи опозицію;
    • більшість європейців нібито хоче миру, але це не відображається в політиці через “підрив демократичних процесів”.

Це фактично ідеологічна рамка: якщо уряд ЄС підтримує Україну в спробі повернути території, він “нереалістичний” і “антидемократичний”; демократичною вважається лінія на швидкий мир – майже незалежно від ціни для Києва.

Як Вашингтон бачить Європу та НАТО

У документі Європа описана як континент, що:

  • втратив частку у світовому ВВП з 25% у 1990-му до ~14% зараз,
  • за нинішніх трендів “через 20 років буде невпізнанною”,
  • може не мати достатньо сильних економік та армій, щоб лишатися надійними союзниками.

Ключові меседжі:

  1. Жорстка критика європейських урядів та ЄС
    • Говориться про “нереалістичні очікування щодо війни”, які ґрунтуються на “нестабільних урядах меншості”,які “порушують основні принципи демократії, щоб придушити опозицію”,і нібито не відображають бажання “європейської більшості, яка хоче миру”.
    Це підводить до наративу: еліти за війну, народ за мир; Америка прийде й “допоможе” нав’язати мир.
  2. НАТО не має бути “вічно розширюваним альянсом” це пряма цитата із стратегії й очевидний реверанс у бік вимог Кремля та його червоних ліній щодо розширення Альянсу.
    Стратегія прямо говорить, що США прагнуть, аби НАТО перестали сприймати як блок, який постійно розширюється, а Європа має взяти на себе відповідальність за власну оборону, без домінування однієї країни. Це — сигнал проти майбутніх хвиль розширення, включно з перспективою України в НАТО, принаймні за цієї адміністрації.
  3. Ідеологічний шар: “цивілізаційне зникнення Європи”
    У витоках і медійному прочитанні стратегії підкреслено риторику про “civilisational erasure” Європи через міграцію, демографію та “ліберальні еліти”, а також симпатію до правих, євроскептичних сил, що борються проти цього тренду. Тобто NSS не лише безпековий документ, а й маніфест про підтримку націоналістичних рухів у ЄС.

Тобто, на стратегічному рівні Вашингтон фактично легітимізує спільну політичну лінію з євроскептичними та крайніми правими силами в Європі – саме тими, які системно виступають за “мир за всяку ціну” з Росією й проти подальшої військової підтримки України.

Перерозподіл фокусу: Західна півкуля, не глобальний “поліцейський”

Якщо звести стратегічну логіку в одну формулу, вона виглядає так: Америка – не “глобальний поліцейський”, а гравець, який захищає власні інтереси й мінімізує ризики великих війн.

У документі:

  • Росія вже не описується як головний “ревізіоністський ворог”, як це було в часи Байдена. Натомість наголос зміщений на те, що:
    • Європа має сама відповідати за свою оборону;
    • США допоможуть відновити “стратегічну стабільність” із Москвою після припинення бойових дій в Україні.

Фокус сил США:

Західна півкуля

  • Відроджений сучасний варіант доктрини Монро: США мають зосередитись на Західній півкулі, зупиняти масову міграцію, боротись із картелями, жорсткіше діяти в Карибському регіоні та щодо Венесуели.

Близький Схід

  • Регіон більше не вважається головним пріоритетом:
    • США говорять про послаблення енергетичної залежності від регіону
    • Вказують на ослаблення Ірану і припинення війни в Газі з поверненням заручників як вже досягнуті результати,
    • Роблять висновок: історична причина зосереджуватися на Близькому Сході “зникає”.

Індо-Тихоокеан

  • Ціль — запобігти війні з Китаєм, посилити військову присутність у Західній частині Тихого океану, але сам Китай описаний радше як економічний конкурент, ніж екзистенційна безпекова загроза, як це було в стратегії Байдена.

Африка

  • Дискурс: менше “допомоги”, більше інвестицій та доступу до ресурсів, партнерства зі “спроможними” державами.

Усе це разом означає: Україна – не центр світової боротьби демократії з автократією, а одна з криз, яку треба “швидко локалізувати”, щоб США могли зайнятися “своїм двором” та стримуванням Китаю з позиції сили.

Чим це відрізняється від епохи Байдена

У 2022 році:

  • Стратегія Байдена прямо називала війну РФ проти України “жорстокою й неспровокованою”, підкреслювала необхідність захисту принципів територіальної цілісності й недоторканності кордонів, а також зміцнення НАТО й підтримки України як частини ширшої боротьби демократій проти автократій.

У 2025 році:

  • Росія описується як фактор, із яким треба відновити “стратегічну стабільність”.
  • Основна проблема – не агресія Кремля, а “нереалістичні” європейські уряди, які нібито не хочуть чути свої народи й не готові сказати “досить” війні.
  • Україна – “життєздатна держава після конфлікту”, але без чіткого визначення, де проходять її кордони й як гарантується безпека.

Тобто відбувся зсув від “Україна як форпост, який треба підтримати до перемоги” до “Україна як змінна в задачі про стабільність євразійського континенту”.

Ризики для України: мир без справедливості, стабільність без гарантій

З точки зору України, у такому формулюванні інтересів США закладено кілька ризиків.

Тиск на “швидку угоду” замість стратегії перемоги

Як тільки Вашингтон кладе в основу стратегії “швидке припинення бойових дій”, виникає спокуса:

  • продавити перемир’я на лінії фронту, яка є вигідною Росії на момент домовленостей;
  • мінімізувати обсяг подальшої військової допомоги, пояснюючи це “завершенням активної фази війни”;
  • запропонувати Україні економічний пакет відновлення в обмін на згоду з невигідними політичними умовами (де-факто замороження частини окупації, відкладене питання Криму тощо).

Формулювання про “виживання як життєздатної держави” дуже комфортно лягає під логіку:
“Ви зберегли державність – значить, Америка свої зобов’язання виконала”.

Відсутність чітких “червоних ліній” для Росії

Коли ключова мета – стабільність, а не справедливість, виникає небезпечний сценарій:

  • Кремль зберігає значну частину окупованих територій;
  • санкції частково пом’якшуються в обмін на форму “миру”;
  • Росія відновлює армію й економіку, паралельно підриваючи європейську єдність руками прокремлівських партій – якраз тих, на чию “патріотичність” орієнтується нова стратегія США.

І все це – при збереженні для Вашингтона можливості сказати власному виборцю: “Ми завершили війну, Європа сама відповідає за свою безпеку, Америка не платить за чужі конфлікти”.

Нова лінія розлому між США та Європою – за рахунок України

Оскільки стратегія:

  • звинувачує європейські уряди в “нереалістичності” та “антидемократичності”;
  • підтримує “патріотичні партії”, часто проросійські та антиукраїнські;

Українське питання перетворюється на інструмент внутрішнього конфлікту в Європі, де США стають не арбітром, а фактичним союзником сил, що прагнуть згорнути підтримку Києва.

Що це означає для Європи та НАТО

У стратегії зафіксовано кілька важливих сигналів для Європи:

  • Більше жодного “NATO open door” у старому сенсі
    США хочуть “покласти край сприйняттю НАТО як постійно розширюваного альянсу” – це удар по ідеї відкритих дверей для України, Грузії та інших потенційних кандидатів.
  • Фактична вимога стратегічної автономії Європи
    Вашингтон хоче, щоб Європа:
    • сама фінансувала свою оборону,
    • не домінувалась жодною “ворожою силою”,
    • але при цьому була більш відкритою для американських товарів і бізнесу.
  • Реорієнтація США на Західну півкулю та Азію
    Паралельно з цим у документі прописано посилення військової присутності у Західній півкулі (боротьба з наркокартелями, Венесуела) та фокус на стримуванні Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Європа виглядає як хронічно проблемний, але вже не “головний” театр.

Інакше кажучи, Європі прямо говорять: або ви самі вирішуєте, як закінчити війну в Україні, або ваші внутрішні кризи будуть використані проти вас – з опорою на ті сили, які обіцяють “мир з Росією й кінець санкцій”.

Україна в світі “America First”

Нова Стратегія нацбезпеки США – це не лише документ про пріоритети Америки. Це чіткий сигнал Україні та Європі, що:

  • США більше не сприймають війну як боротьбу добра зі злом у звичній нам пост-2014 риториці. Вони вважають її як ризик великої війни й фактор економічної нестабільності.
  • Україна для Вашингтона – ключ до стабілізації Європи, а не до покарання Росії. Якщо цю стабільність можна купити “швидким припиненням бойових дій”, питання справедливості та деокупації легко зсунуть на другий план.
  • Європа – не партнер, а проблемна змінна: США вже закладають у стратегію роботу з тими силами в Європі, які просувають наративи “втоми від України” і “компромісу з Кремлем”.

У такій реальності Україна перестає бути “проєктом Заходу” й остаточно стає проєктом самої України та тих союзників у Європі, які готові боротися за іншу логіку безпеки – не “стабільність із агресором”, а стримування й поразку агресора.

Тому головний висновок із цієї стратегії для нас простий і жорсткий: “America First” означає, що ніхто, крім нас самих, не поставить “Ukraine First” у своїх документах.

За матеріалами news.liga.net

Вверх