Зеленський підтвердив існування трьох документів, які Україна узгоджує зі США та ЄС: про що мова

Мирний план Трампа: що стоїть за «демілітаризованою зоною», ЄС-2027 і торгом територіями — і чому вибір для України справді «агонізуючий».

Колонка Девіда Ігнатіуса у The Washington Post винесла на поверхню те, що вже кілька тижнів шепотом обговорюють у Києві, Вашингтоні й європейських столицях: новий варіант мирного пакета США для України передбачає не лише швидкий вступ до ЄС та «майже натівські» гарантії безпеки, а й демілітаризовану зону по лінії припинення вогню та обмін територіями, включно з відходом ЗСУ з частини Донеччини.

Володимир Зеленський публічно підтверджує: з партнерами справді опрацьовують три документи – 20-пунктну рамкову угоду, договір про гарантії безпеки та план відновлення України. Але що саме всередині – предмет жорсткого торгу, де «територія» названа «найпроблемнішим питанням» навіть офіційно, через AFP та європейські джерела.

Далі – розбір, що насправді пропонує Вашингтон, які червоні лінії декларує Україна, де тут корейський сценарій, а де – повторення Будапешта.

Що насправді пише The Washington Post

Колонка Ігнатіуса від 22 листопада описує внутрішню кухню переговорів навколо нового мирного плану Трампа, який виріс із первинного 28-пунктового документа.

Ключові елементи з того, що він переказує, виглядають так:

1. Флорида, Умєров і «готовність до компромісу»
   • За словами двох американських чиновників, Рустем Умєров на зустрічі у Флориді нібито дав сигнал: Київ може бути готовий до компромісу щодо обміну територіями в Донецькій області в обмін на мир.
   • Там же обговорювали й готовність України погодитися на стелю чисельності армії (600 000 військових) – положення, що викликало різку критику й зараз, за словами джерел, може бути пом’якшене або зняте.
2. Відхід ЗСУ з 25% Донеччини і демілітаризована зона
   Ігнатіус описує проект угоди, де:
   • Україна має відійти з приблизно 25% території Донецької області, яка зараз контролюється ЗСУ, – це головна вимога Москви.
   • У зоні відходу створюється демілітаризована смуга, за якою США й союзники допомагають побудувати «стіну безпеки» – щось на кшталт високотехнологічного кордону, що нагадує корейську демілітаризовану зону між КНДР і Південною Кореєю.
3. Обмеження армії, Томагавки та вибори
   • У початковому варіанті плану – обмеження чисельності армії України й компенсація у вигляді більш потужних систем озброєння (зокрема згадуються Tomahawk як елемент стримування після миру).
   • Пропонується провести загальнонаціональні вибори приблизно за 100 днів після підписання угоди – як «референдум довіри» до домовленостей.
   • Є пункт про амністію для топполітиків після війни, щоби зняти ризики кримінального переслідування за непопулярні рішення.
4. ЄС-2027 і гроші з російських активів
   Окремі джерела (включно з аналітикою щодо 28-пунктового плану) додають:
   • План передбачає швидкий вступ України до ЄС орієнтовно в 2027 році – як політичну «морквинку» в обмін на дуже болючий компроміс.
   • Для відбудови пропонується використати частину з понад 200 млрд доларів заморожених російських активів в Європі, причому стартова цифра – близько 100 млрд доларів з перспективою збільшення.

Ігнатіус прямо пише: «Зеленський тепер стоїть перед найболючішим вибором свого президентства» – або погодитися на відмову від частини території, або продовження війни без гарантій результату.

Офіційна позиція Зеленського: три документи, але «торгу територією» публічно немає

Тепер – що говорить українська сторона, уже не через інсайдерів, а публічно.

Три документи

Зеленський у розмові з журналістами (9–10 грудня) підтвердив: з США та ЄС опрацьовують три окремі документи:

1. 20-пунктна рамкова угода – ядро політичного врегулювання.
   • Президент наголошує, що це «жива структура», яка постійно змінюється під потреби України, Європи та світу.
2. Документ про гарантії безпеки
   • Він має поєднатися з “Коаліцією охочих” та передбачати юридично обов’язкові, а не будапештські обіцянки.
   • Зеленський прямо каже: найсильніші гарантії – від США, але лише якщо вони будуть ратифіковані Конгресом, а не оформлені у вигляді меморандуму.
3. Документ про відновлення України
   • Фактично – план економічного розвитку й відбудови після завершення війни або встановлення режиму припинення вогню.
   • У ньому має бути зафіксовано й механізм використання російських активів.

Червоні лінії України

Кілька важливих заяв останніх днів:

• Зеленський чітко повторює, що обмін територій на гарантії безпеки не розглядається – це лінія, яка звучала й до колонок WP, і після них.
• Україна наполягає на територіальній цілісності в міжнародно визнаних кордонах як на принципі будь-якого «справедливого миру».
• При цьому президент визнає: переговори тривають, «територія» і «гарантії безпеки» – два найскладніших блоки.

Тобто офіційно Київ говорить: «так, ми в процесі», але будь-який натяк на юридичну відмову від земель публічно заперечує.

Логіка Вашингтона / Трампа: «Росія має перевагу» як інструмент тиску

Якщо з’єднати колонку Ігнатіуса, заяви Трампа і витоки через AFP/CNN, вибудовується наступна логіка Вашингтона:

1. Наратив «Україна програє, Росія сильніша»
   • Трамп в інтерв’ю повторює, що «Росія має сильнішу переговорну позицію» і що «розмір зрештою перемагає».
   • Європейські та американські чиновники через CNN і інші медіа заперечують цю картину – наголошують, що суттєвих змін на полі бою немає, РФ не має вирішального прориву.
   • Але сам факт, що Білий дім просуває саме таку риторику, створює для України атмосферу: «беріть те, що дають, поки не стало гірше».
2. Тиск «швидше, швидше, швидше»
   • Анонімні співрозмовники AFP прямо кажуть: американці тиснуть на Україну, вимагаючи якнайшвидшого рішення, а територія – «найпроблемніший пункт».
3. Зняття НАТО з порядку денного, заміна на ЄС + гарантії
   • НАТО як офіційна ціль де-факто відходить на другий план:
     • натомість Києву пропонують швидкий вступ до ЄС,
     • плюс двосторонні гарантії з США, які «майже як 5-та стаття».
4. Продаж «болючого компромісу» як «мудрого миру»
   • Ідея полягає в тому, щоб пояснити Україні та Європі:
     • «територіальні поступки все одно неминучі»,
     • тому краще отримати за них максимум – ЄС, гроші, гарантії – зараз, а не після ще одного-двох років війни.

По суті це класичний “realpolitik“: заморожене поле бою плюс трохи урізаної території в обмін на гроші й політичні гарантії.

Демілітаризована зона: корейський сценарій для України?

Одна з найбільш чутливих частин – пропозиція створити демілітаризовану зону вздовж лінії припинення вогню, від Донеччини до Запоріжжя та Херсонщини. Це не просто «буфер» – це архітектура замороженого конфлікту.

Як працює демілітаризована зона у Кореї

Корейська демілітаризована зона – це:

• приблизно 250 км завдовжки та 4 км завширшки;
• один із наймілітаризованіших кордонів планети поза власне «демілітаризованою» смугою;
• постійний осередок напруги, провокацій, інцидентів і пропагандистських кампаній.

Для України застосування цього шаблону означало б:

• юридичне визнання лінії розмежування як де-факто нового фронтиру;
• потрібен постійний міжнародний контингент/моніторинг (ООН, ЄС, окрема місія) для контролю;
• РФ зберігає за собою гнучкість: вийти з угоди, розмістити війська одразу за демілітаризованою зоною, відновити удари в будь-який момент.

Потенційні плюси й мінуси для України

Що плюс (умовно):

• дає час відбудувати армію й економіку без постійних масованих обстрілів;
• допомагає інтегруватися в ЄС, зменшуючи ризики нової великої ескалації в короткостроковій перспективі;
• може стати платформою для довгострокового повернення територій (як Німеччина чекала на об’єднання).

Що мінус і ризик:

• висока ймовірність перетворення на де-факто новий кордон на десятиліття;
• РФ отримує паузу, щоб перезавантажити економіку й армію, а потім знову шантажувати Україну;
• будь-який інцидент у демілітаризованій зоні може бути використаний як привід для звинувачень і обмеження підтримки України.

Корейський сценарій, якщо називати речі своїми іменами, – це заморожений мир з незакритим питанням справедливості й територій.

Територіальні поступки: чому це «найпроблемніше питання» і для України, і для партнерів

Більшість ЗМІ, що цитують європейських чиновників, сходяться в одному: територія – це вузол, без розв’язання якого угоди не буде.

Для Росії

• Путін, за словами джерел, не хоче угоди без територіальних здобутків.
• Наратив Кремля три роки будується на тому, що «Донбас наш», «Херсон – російський» тощо – відкат без «паперу» з українським підписом виглядає для нього як політична поразка.

Для США / Трампа

• Трамп хоче швидкого результату, який можна продати виборцю як «вигідну угоду, що зупинила війну й заощадила американські гроші».
• Без якихось «конкретних» поступок з боку України йому важко буде показати, що він «змусив обидві сторони піти на компроміс».

Для України

Тут кілька рівнів проблем:

1. Міжнародне право
   • Формальна відмова від частини територій означає порушення принципу непорушності кордонів, за який сама Україна бореться з 2014 року.
   • Це створює небезпечний прецедент для інших конфліктів у світі: «хто сильніший, той і переписує кордони».
2. Внутрішня легітимність
   • Після Бучі, Маріуполя, Ізюма, Авдіївки суспільство навряд чи сприйме формулу «торг частиною Донбасу за документи».
   • Ветеранська спільнота, родини загиблих, десятки міст і сіл, які заплатили життями – це політичний і моральний фактор, який неможливо проігнорувати.
3. Довгострокова безпека
   • Якщо сьогодні Україна погодиться на відмову від частини Донбасу, який сигнал це подасть Кремлю?
   • Логіка «агресія працює» спонукає до повторення – не лише щодо України.

Тому й не дивно, що і Київ, і європейські партнери публічно намагаються виносити тему територій за дужки, концентруючись на гарантіях і відбудові. Але саме територія – серцевина конфлікту.

ЄС-2027 і російські активи: «великий приз» чи солодка обгортка?

В архітектурі плану є два елементи, які виглядають особливо привабливо.

Швидкий вступ до ЄС

• Джерела, що аналізують план, говорять про ціль – членство України в ЄС уже в 2027 році.
• Це означає:
  • доступ до єдиного ринку, фондів, спільної аграрної та регіональної політики;
  • участь у європейських оборонних ініціативах;
  • політичне закріплення України в «ядрі» Європи.

Але:

• Потрібна згода всіх 27 держав-членів;
• Угорщина та ще кілька столиць вже висловлювали скепсис щодо таких термінів;
• ЄС, де внутрішні кризи накопичуються, може використовувати мирний план як привід затягувати процедуру, навіть якщо формально погодиться на «дорожню карту-2027».

Російські активи: прорив чи ілюзія?

• План передбачає використання частини заморожених російських активів (понад 200 млрд доларів у Європі) для фінансування відбудови України.
• Для України це ключовий пункт: він дає шанс не підвісити відбудову виключно на платників податків США та ЄС.

Проблеми:

• Юридично це складне питання: багато країн досі бояться створити прецедент конфіскації держактивів іншої держави;
• Кремль, зрозуміло, назве це «крадіжкою» і використає як аргумент у внутрішній пропаганді;
• Є ризик, що в обмін на формальну згоду на конфіскацію частини активів від України вимагатимуть матеріальну згоду на територіальні поступки.

Які сценарії зараз стоять перед Україною

Якщо максимально спростити, перед Україною – кілька грубих варіантів.

Сценарій 1. Жорстка відмова від територіальних поступок

• Київ наполягає: жодних юридичних відмов від територій, жодних формул типу «зміни кордонів».
• Допускається:
  • режим припинення вогню,
  • демілітиразивона зона без визнання нових кордонів,
  • відтермінування питання статусу територій на майбутні переговори/трибунали.

Наслідки:

• Переговори затягуються, Трамп може «вимити руки» (як уже погрожував) і скоротити допомогу.
• Війна переходить у довгу позиційну фазу, схожу на 2023–2024 роки, з ослабленою, але не зламаною підтримкою Заходу.

Сценарій 2. Умовний корейський сценарій без юридичної відмови

• Україна погоджується на демілітиразивону зону і фактичну заморозку фронту, але не підписує жодних документів про передачу територій РФ.
• Питання статусу окупованих територій лишається «відкритим», як у випадку Кореї або Кіпру.

Наслідки:

• Можливе отримання частини бонусів (ЄС-перспектива, заморожені активи, гарантії безпеки) без офіційного відрізання територій;
• Проте РФ навряд чи погодиться на такий варіант без хоча б часткової легалізації здобичі;
• Заморожений конфлікт із ризиком регулярних криз, коли Москва шантажуватиме ескалацією.

Сценарій 3. «Поганий мир» із відкритою передачею частини територій

• Україна підписує документ, де прямо визнає: частина окупованих територій переходить під контроль РФ (хай навіть із формальними застереженнями).
• Натомість отримує:
  • ЄС-2027 (або дуже чітку дорожню карту),
  • великі обсяги фінансування на відбудову,
  • жорстко прописані гарантії безпеки від США та ключових європейських держав.

Наслідки:

• Такий сценарій може не пережити українська внутрішня політика – від рейтингу влади до ризиків радикалізації;
• Для РФ це буде перемога: вона доведе, що силою зброї змогла змінити кордони Європи;
• Для Заходу – це спокуса «закрити файл Україна» на десятиліття, навіть якщо конфлікт тлітиме всередині.

На щастя чи на жаль, жоден із цих сценаріїв не є чисто «хорошим». Але саме тому вибір і виглядає «агонізуючим», як пише Ігнатіус.

Що важливо пам’ятати, дивлячись на всі ці «зливи»

1. Колонка WP – це не угода, а політичний «пробний шар»
   • Частину деталей зливають навмисно, щоб перевірити реакцію Києва, Москви, європейців і українського суспільства.
2. Офіційно Київ не погоджувався на жодні територіальні поступки
   • Навпаки, Зеленський публічно підкреслює: ні обміну територій, ні Будапешта-2 не буде.
3. Європа не поділяє наратив Трампа про «поразку України»
   • Європейські уряди й американські чиновники через CNN, Guardian тощо кажуть: на фронті немає різкого перелому, РФ не має «очевидної переваги», попри заяви Білого дому.
4. Головний тест – текст трьох документів, а не гучні цитати
   • Ключове для України – що саме буде написано у 20-пунктній рамці, як будуть сформульовані гарантії безпеки й чи згадується будь-яка форма територіальних поступок.

Де насправді проходить червона лінія

Якщо зняти емоції, пропозиція, описана Ігнатіусом, зводиться до простої формули: «Ви отримуєте ЄС, гроші та гарантії – але за це маєте погодитися на замороження конфлікту й часткову втрату території».

Для України червона лінія очевидна:

• юридична відмова від територій – це не просто внутрішня політична самогубство для будь-якої влади,
• це удар по міжнародному праву й запрошення до нових агресій, не лише проти України.

У цьому сенсі ставка України виглядає так: спробувати вибити максимум (ЄС-перспективу, російські активи, реальні, ратифіковані гарантії) без здачі територій, навіть якщо це означатиме довші, болючіші переговори й продовження війни на певний час.

Чи вдасться – залежить не лише від дипломатії, а й від того, наскільки Захід буде готовий не піддаватися на спокусу «швидкого миру будь-якою ціною» і пам’ятати, що кожен сантиметр «обміну територіями» буде оплачений не тільки українською кров’ю, а й безпекою всієї Європи.

За матеріалами nv.ua