Україна передала адміністрації Дональда Трампа свій покроковий варіант відповіді на американський мирний план. Паралельно США пропонують Європі фактично «економічну Ялту» – повернення російських енергоносіїв, доступ до заморожених активів РФ і великий бізнес навколо Запорізької АЕС. Кремль тим часом демонстративно не готується ні до справжнього миру, ні до реальних гарантій безпеки для України. Що насправді стоїть за цими документами – і що робить Україна?
Від 28 до 20 пунктів: як народився план Трампа
Першу версію «мирного плану Трампа» світ побачив у кінці листопада: 28-пунктний документ, підготовлений командою американського президента й узгоджений із росіянами в Маямі. Financial Times та інші медіа писали, що проєкт передбачав, зокрема:
- одностороннє виведення українських військ зі східної частини Донецької області;
- обмеження чисельності ЗСУ у мирний час;
- створення демілітаризованої зони, яку у деяких версіях планували юридично визнавати російською територією.
Американські аналітики й частина європейських дипломатів одразу назвали документ надто проросійським і розмитим, а в Києві – неприйнятним.
Публікації Axios і FT описували, як план формувався в закритих зустрічах за участі спеціального посланця Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, які їздили «маятником» між Маямі, Києвом і Москвою.
Під тиском української та європейської критики документ почали переписувати. Президент Володимир Зеленський уже на початку грудня публічно сказав, що план скорочено з 28 до 20 пунктів, а «відверто не проукраїнські положення» вилучені – але компроміс щодо територій так і не знайдено.
Саме цей «20-пунктний варіант» і став основою пакета, на який зараз відповідає Україна.
Покрокова відповідь України: що саме зробив Київ
10 грудня Україна зробила те, чого від неї домагалась адміністрація Трампа: офіційно надіслала детальну, покрокову відповідь на останній проєкт мирного плану США.
За даними Axios та інших медіа:
- відповідь передав Рустем Умєров, секретар РНБО і головний переговорник України;
- адресатом став Джаред Кушнер, зять президента США й головний політичний архітектор плану;
- документ містить поетапну реакцію на кожен пункт американських пропозицій – фактично, українські «редлайни» до тексту;
- перед цим Україна кілька днів консультувалася з європейськими партнерами – насамперед Великою Британією, Францією, Німеччиною.
На 11 грудня запланована віртуальна зустріч високопоставлених військових США й України, щоб пройтися по «військовій частині» плану – від демілітаризованої зони до параметрів української армії.
Паралельно Зеленський оголосив, що Україна і США погодили «фундаментальний документ» із 20 пунктів, який визначатиме базові параметри завершення війни, та ще два документи – про гарантії безпеки та економічне відновлення.
Інакше кажучи, Україна зараз грає не в «так/ні», а в редагування архітектури всього пакета.
Нова архітектура плану: 20 пунктів, три додатки й «Рада миру»
За витоками українських медіа й аналітиків, перероблений план Трампа — це вже не один документ, а пакет із чотирьох:
- Багатостороння угода на 20 пунктів між Україною, Росією, США та ЄС.
- Рамкові «запевнення» щодо безпеки для України (3 пункти).
- Документ щодо НАТО (4 пункти) – фактично, окреме поле торгу між Вашингтоном і Москвою.
- Двостороння угода США–РФ (12 пунктів) – про ширший формат безпеки та контролю над озброєннями.
Українські джерела підкреслюють: у порівнянні з початковою версією, з плану зникли:
- пункт про амністію для злочинів обох сторін під час війни,
- прямі формулювання про заборону вступу України до НАТО або необхідність змінювати її Конституцію в цьому питанні.
Але натомість з’явилася складніша конструкція:
- 20-пунктна угода має бути юридично зобов’язувальною;
- натомість документи про НАТО й безпеку – це радше політичні «запевнення», а не гарантії, і вони не підлягають ратифікації в парламентах.
Згідно з витоками, контроль за виконанням всієї угоди має здійснювати спеціальний орган – «Рада миру», очолювана самим Дональдом Трампом. Деталі – хто її очолюватиме «після Трампа», які саме санкції за порушення й ким вони вводитимуться – поки не прописані в публічному просторі.
Території, демілітаризована зона і «замороження» фронту
Найбільш вибухонебезпечний блок – територіальні положення.
Визнання контролю РФ і заборона силових сценаріїв
За описом українських медіа, 20-пунктна угода у теперішньому вигляді:
- фіксує контроль РФ над Кримом, Луганською та Донецькою областями;
- встановлює, що змінювати статус цих територій у майбутньому можна лише дипломатичним шляхом, а не шляхом сили;
- вимагає від обох сторін зобов’язатися не порушувати силою територіальні домовленості – і підписати це на рівні президентів.
Юридично це не буде прямою «відмовою від територій», але де-факто закриє можливість їхнього силового звільнення.
Демілітаризована зона в Донецькій області
Окремий пункт – «нейтральна демілітаризована буферна зона» в Донецькій області:
- її розмір уточнили – близько 30% території області;
- українські й російські війська мають відійти за спеціально визначений адміністративний кордон і не заходити в зону;
- у попередній версії плану цю зону хотіли юридично визнати російською територією – тепер це формулювання начебто вилучили, але головна проблема лишається: хто й як гарантує відсутність там ФСБ та інших силових структур РФ.
Фактично йдеться про корейську модель, тільки без чітко прописаної системи міжнародного контролю й гарантій.
«Замороження» Запорізького й Херсонського фронтів
Щодо Запорізької та Херсонської областей план пропонує:
- «заморозити» лінію фронту по фактичній лінії зіткнення,
- вивести російські війська з інших територій, які вони займають поза межами п’яти «ключових областей».
Це означає закріплення нинішнього військового статус-кво: Україна втрачає доступ до Азовського узбережжя, а Росія отримує час і простір для перегрупування та подальшого тиску.
Армія, вибори, НАТО
Декілька показових деталей:
- у мирний час Збройним силам України дозволять до 800 000 військових (замість 600 000 у старій версії);
- Україна має провести вибори «якнайшвидше» після підписання угоди (замість жорстких 100 днів у 28-пунктному плані);
- формальної заборони на вступ до НАТО вже немає, але США в окремому документі обіцяють Росії, що НАТО не розширюватиметься і не прийматиме Україну, а також заперечуватимуть проти розміщення будь-яких «військ НАТО» на її території.
Тобто Україну ніби й не змушують вийняти слово «НАТО» з Конституції, але намагаються перетворити її на постійно «заблокованого кандидата».
Запорізька АЕС та $200 млрд: економічна «Ялта» для США, РФ та Європи
Окремий – і не менш важливий – вимір плану Трампа стосується грошей та енергетики.
Що пропонують США
За даними Wall Street Journal, Reuters та інших медіа, адміністрація Трампа пропонує:
- використати близько $200 млрд заморожених російських активів, насамперед у Європі;
- дозволити американським фінансовим компаніям і корпораціям інвестувати ці гроші у великі проєкти в Україні, включно з:
- будівництвом дата-центру, який працюватиме на потужностях Запорізької АЕС, що нині окупована РФ;
- паралельно – масштабно інвестувати в російські стратегічні сектори:
- видобуток рідкісноземельних металів,
- арктичні нафтові та газові проєкти,
- відновлення поставок російської енергії до Європи та інших регіонів.
Ідеологія проста: «бізнес в обмін на мир». Спільний економічний інтерес, на думку розробників плану, має стримувати Росію від нової агресії, а Захід – від повернення до жорстких санкцій.
Чому це назвали «економічною Ялтою»
Частина європейських чиновників порівняла ці пропозиції з Ялтинською конференцією 1945 року, коли переможці Другої світової фактично ділили сфери впливу в Європі. Один із співрозмовників WSJ прямо сказав: «Це як Ялта».
Логіка критиків:
- США отримують контроль над замороженими активами, доступ до російських ресурсів і великий обсяг контрактів в Україні;
- Росія – перепочинок і поступове повернення в світову економіку;
- Європа – ризик знову підсісти на російську енергію, яку вона два роки намагалася відрізати;
- Україна – ризик залишитися «майданчиком» для чужих угод, а не повноцінним суб’єктом.
У Брюсселі й ключових столицях наполягають, що заморожені активи треба використовувати в першу чергу для фінансування оборони України та підтримки її бюджету, а не для «перезапуску» російської економіки.
Запорізька АЕС як ядро нової енергетичної конструкції
У цьому пазлі особливе місце займає Запорізька АЕС:
- у політичному плані США пропонують перезапустити станцію під власним керівництвом, а не під егідою МАГАТЕ;
- в економічному – зробити її «серцем» дата-центрів та інших енергоємних інфраструктурних проєктів, які обслуговуватимуть глобальні IT та фінансові компанії.
Відповідно, питання контролю над ЗАЕС стає не тільки про безпеку й екологію, а й про глобальну енергетичну і цифрову архітектуру – і саме тут Україна намагається додати до плану власні ідеї.
«Пояс фортець» Донбасу: чому 25% області – це не просто цифра
Financial Times та інші медіа описують ще одну лінію напруги – Донбас і так званий «пояс фортець»: Покровськ, Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов’янськ. Це не просто точки на мапі, а опорні міста, контроль над якими відкриває шлях або вглиб України, або до більш стійкої оборони.
За витоками, Сполучені Штати в останні тижні активно тиснули на Україну, щоб вона погодилась:
- віддати Росії решту 25% Донецької області, які нині контролюють Сили оборони;
- натомість отримати демілітаризовану зону з високотехнологічним моніторингом, яку один із американських чиновників описував як «найсильнішу лінію оборони у світі».
Спецпосланець Стів Віткофф, який кілька разів зустрічався з Путіним, за словами українських джерел, був буквально «одержимий» ідеєю такого обміну територій – мовляв, це єдиний спосіб швидко зупинити війну й зменшити руйнування.
Українські військові аналітики попереджають:
- втрата «поясу фортець» зробить значно вразливішими сусідні області й створить для РФ сприятливий плацдарм для майбутнього наступу;
- будь-яка угода, яка «закриває» ці міста без бою, породить внутрішній розкол в Україні й сприйматиметься як вимушена капітуляція.
Сам Зеленський називає подібні пропозиції «отруйною пігулкою»: якщо Україна віддасть території в обмін на обіцянки, вона лише заохотить Росію повторити агресію.
Кремль імітує «мир», але готується до наступного раунду війни
На цьому тлі поведінка Москви лише підтверджує висновки, які Захід робив ще до появи плану Трампа.
Інститут вивчення війни (ISW) і західні дипломати давно відзначають: немає жодних ознак готовності Путіна до конструктивних переговорів. Навпаки – росіяни посилюють удари по українських містах і енергетичній інфраструктурі.
Останні заяви російських чиновників укладаються в один пазл:
- відмова від будь-яких реальних гарантій безпеки для України – Лавров і депутати Держдуми погрожують Європі відповіддю на розгортання військ чи вилучення активів;
- делегітимізація української влади: МЗС РФ, підконтрольні Москві політики й Медведчук просувають тезу, що будь-яка влада в Києві, не узгоджена з Кремлем, нелегітимна;
- відхилення «енергетичного перемир’я»: Москва відмовляється припиняти удари по українській енергосистемі навіть в обмін на припинення українських атак по російських НПЗ – навпаки, частина «воєнкорів» закликає «знести» українську енергетику повністю.
ISW підсумовує: Кремль системно шукає приводи, щоб зірвати будь-які переговори, які ведуть до чогось меншого, ніж капітуляція України.
Іншими словами, навіть дуже комфортний для РФ мирний план не гарантує, що Росія не порушить його, щойно отримає вигоду.
Європа між страхом зради й страхом маргіналізації
Ще один рівень цієї історії – конфлікт між США й ЄС щодо того, яким має бути повоєнний порядок.
З одного боку, європейці:
- майже повністю відмовилися від російського газу за два роки після повномасштабного вторгнення;
- будували свою стратегію на максимальному ослабленні військових можливостей Кремля через санкції й ізоляцію;
- прагнуть використати заморожені російські активи в першу чергу для підтримки України, а не для «рестарту» бізнесу з РФ.
З іншого боку, Вашингтон у виконанні Трампа пропонує:
- нову велику угоду про енергетику й ресурси, де ключові вигодонабувачі – американські корпорації й російські сировинні гіганти;
- роль ЄС – швидше інструмент (джерело активів і ринок збуту), ніж партнер, який формує правила гри.
Не дивно, що канцлер ФРН Фрідріх Мерц та інші лідери намагаються вписати Європу в центр процесу:
- Берлін запрошує США на «вкрай важливу» зустріч щодо мирного плану в середині грудня, де мають зібратися ключові європейські лідери й Зеленський;
- участь Вашингтона залежатиме від того, наскільки далеко просунуться – Німеччина, Франція, Британія- Україна і США у погодженні базових документів протягом найближчих вихідних;
- Мерц наполягає, що «жодного миру не можна досягти без участі Європи», і підкреслює: тільки президент і суспільство України можуть визначити, на які компроміси вони готові.
Європа одночасно боїться:
- бути обійденою великою угодою США–РФ за спиною;
- і виглядати гальмом у процесі, який нібито «припиняє війну», але може закласти основу для ще більш небезпечного реваншу Кремля.
Що це все означає для України: сценарії й червоні лінії
Якщо відкинути дипломатичний шум, на столі – кілька базових варіантів.
«Поганий мир» як прискорена капітуляція
Сценарій, при якому Україну змушують:
- де-факто закріпити втрату Криму й значної частини Донбасу;
- погодитися на демілітаризовану зону без реального контролю й виведення російських військ;
- прийняти «анти-НАТО» рамку в двосторонніх документах США–РФ;
- провести швидкі вибори під тиском зовні і під загрозою російського втручання;
- дозволити перезапуск бізнесу з Росією за американськими правилами.
Ризики:
- внутрішній розкол в Україні;
- деморалізація армії, яка три роки стримувала ворога, а в підсумку бачить «обмін територій»;
- заморожений конфлікт із високою ймовірністю нового наступу РФ, коли вона наростить сили.
«Відкладений мир»: переговори як спосіб виграти час
Більш реалістичний і вже фактично реалізований Україною сценарій – це:
- вступити в переговори, але наполягати на:
- юридично зобов’язувальних гарантіях безпеки,
- відсутності прямого визнання територіальних втрат,
- неприйнятності будь-яких «отруйних пігулок» щодо Донбасу й «поясу фортець»;
- максимально залучити Європу як контрбаланс до найризикованіших економічних і політичних задумів Вашингтона;
- використати час переговорів для:
- зміцнення ППО і далекобійних спроможностей,
- адаптації економіки до тривалого протистояння,
- поглиблення інтеграції з ЄС (включно з реальними кроками до членства до 2027 року, якщо це не порожня обіцянка).
У цьому сценарії покрокова відповідь України Трампу – не крок до капітуляції, а спосіб переписати рамку гри й розтягнути час, не відмовляючись від власних цілей.
«План Б» Заходу – і українська ставка на армію
НАТОвські джерела вже прямо говорили про «план Б» на випадок провалу нинішніх мирних зусиль: Захід виходить із того, що Путін не готовий до конструктиву, а отже доведеться готуватися до затяжної війни.
У цьому випадку Україна, попри всі великі плани й пакети, знову опиняється там, де й на початку:
- єдині справжні гарантії – це власна армія й власний ВПК;
- цивільна інфраструктура, включно з енергетикою, має будуватися так, ніби удари триватимуть ще не один сезон;
- інтеграція з ЄС і окремими членами НАТО (по озброєнню, ППО, розвідці) важить не менше, ніж формальні документи.
Поточний мирний план – це не один папірець із 20 пунктах, а поле зіткнення трьох великих векторів:
- США Трампа, які хочуть одночасно «закрити» війну, повернутися до бізнесу з Росією й закріпити власну домінацію в Європі;
- Європи, яка боїться і російського реваншу, і бути обійденою в новій угоді;
- України, яка між ударними дронами, вибухами в енергосистемі й дискусіями про вибори намагається не допустити, щоб її майбутнє оформили без неї.
Покрокова відповідь України на план Трампа – це не фінал і не згода. Це скоріше спроба виграти час та переписати сценарій, у якому слово «мир» не означає кінець незалежної України.
За матеріалами nv.ua
