Після майже трьох років повномасштабної війни Володимир Путін демонструє впевненість, що його позиції сильніші: на фронті Росія повільно просувається, а Захід сперечається про масштаби і темпи підтримки Києва. На цьому тлі ключове питання звучить практично: що, окрім красивих формулювань про «мир», здатне змінити розрахунок Кремля.
За оцінками західних аналітиків, нині у Путіна мало стимулів поступатися: він продовжує вимагати від України територіальних поступок, обмеження армії та фактичної відмови від НАТО. У Вашингтоні тим часом лунають сигнали, що за відсутності прогресу переговорів США можуть «відійти вбік» — а також переглянути обсяг допомоги, критичної для української ППО та розвідки.
Путін припинить війну не від “закликів”, а тоді, коли його розрахунок “вигідніше воювати, ніж зупинятися” зламається.
Військовий розрахунок: зупинити просування і підняти ціну
Перший і найпряміший важіль — зробити подальше ведення війни дорожчим, ніж пауза. Для цього Україні потрібні ресурси, щоб стабілізувати фронт, зберегти боєздатність та системно бити по військовій логістиці, ППО і тиловій інфраструктурі РФ. Окрема лінія — удари по нафтопереробці та паливній логістиці: вони не «ламають» війну миттєво, але збільшують витрати й ускладнюють перерозподіл ресурсів.
Санкції і гроші: працюють лише тоді, коли без лазівок
Друга точка тиску — доходи, які фінансують воєнну економіку. Тут санкції ефективні не гучністю пакетів, а виконанням: обмеження для тіньового флоту, посередників, страхування і платіжних каналів, плюс — ризик вторинних санкцій для тих, хто допомагає обходити правила. Інакше Москва переналаштовує маршрути та продає енергоносії через «перевзуті» структури.
Паралельно в Європі триває дискусія про використання заморожених російських активів у вигляді довгострокового фінансового інструменту для України. Логіка проста: якщо Київ має передбачуване фінансування бюджету, оборони й відновлення, ставка Кремля на «виснаження» працює гірше.
Європа: від спостерігача до гаранта
Третій елемент — здатність Європи закрити ризики, якщо підтримка США стане меншою. Серед обговорюваних підходів — посилення захисту неба (зокрема на заході України), довгі контракти на боєприпаси й ремонт, а також формати присутності партнерів у тилових регіонах, які звільняли б українські сили для фронту. Політично це складно: суспільства в ЄС не готові до сценаріїв, що підвищують ризик прямого зіткнення з Росією.
«Єдине, що справді зупинить агресію, — це сили і готовність їх застосувати», — зазначає один із західних аналітиків.
Внутрішній тиск у РФ: втома є, але її важко конвертувати в політику
Опитування про “втому від війни” можуть зростати, але в авторитарній системі це не автоматично переходить у зміну курсу: репресії, контроль медіа й мобілізаційні практики “амортизують” суспільне невдоволення. Водночас, якщо економічна ціна + втрати почнуть загрожувати лояльності еліт/стабільності режиму, це вже інший рівень ризику для Кремля.
Китайський «джокер»
Четвертий — Китай. Пекін залишається ключовим економічним партнером Москви та джерелом компонентів подвійного призначення. Якщо Сі Цзіньпін вирішить, що війна підриває його інтереси — через ризики санкцій, шоки на ринках або втрату іміджу «стабілізатора» — він має інструменти, щоб змінити поведінку Кремля. Питання — чи побачить Пекін достатній стимул діяти.
Дипломатичний «вихід» можливий лише разом із примусом
Деякі експерти допускають компроміс у форматі припинення вогню вздовж лінії фронту без юридичного визнання окупації, із сильними гарантіями безпеки, роллю ЄС та відкладеним членством у НАТО. Але для Путіна «вихід» має виглядати не поразкою, а такою зупинкою, яку можна продати внутрішній аудиторії. І саме тому без поєднання військового та економічного тиску дипломатія ризикує залишитися словами.
Що далі
У найближчі тижні ключовими стануть три перевірки. Перша — чи зможуть США і союзники домовитися про рамку підтримки України, яка не залежить від щомісячних політичних криз. Друга — чи здатна Європа перетворити заяви про «довгу війну» на виробництво, контракти й ППО тут і зараз. Третя — чи з’являться ознаки, що Китай починає рахувати війну як проблему, а не як вигідний фон.
Поки ж Путін робить ставку на час — і на те, що втома й розбіжності союзників стануть його найкращою зброєю.
За матеріалами bbc.com
