Після берлінських переговорів між українською командою та представниками адміністрації Дональда Трампа у Європі вперше за місяці заговорили про «кращу взаємодію» з Вашингтоном. Публічно — через спільну заяву лідерів десяти європейських країн і керівників інституцій ЄС. Непублічно — через два проєкти документів, про які пише The New York Times: один задає політичні принципи гарантій безпеки, інший описує майже «інструкцію з експлуатації» — що саме робити США, Європі та Україні, якщо Росія спробує повторити напад.
Це не історія про «післявоєнну відбудову» в широкому сенсі. Це спроба відповісти на головне питання будь-якої потенційної мирної угоди: як зробити так, щоб пауза не стала просто перегрупуванням Росії перед новою фазою війни.
Берлін як точка збирання: що сталося на переговорах
14–15 грудня Берлін приймав дві лінії зустрічей: політичну — за участі Володимира Зеленського, та робочу — між командами України і США. Офіс президента прямо повідомляв про переговори з американськими емісарами Стівеном Віткоффом і Джаредом Кушнером та паралельні контакти на рівні команд.
На тлі цих зустрічей Reuters описував ключовий обмін: Україна сигналізує готовність говорити про дуже чутливі речі (включно з формулою щодо НАТО), натомість США «підвішують» пакет гарантій безпеки, який у публічних витоках порівнюють із логікою статті 5 НАТО.
У спільній «заяві лідерів» (15 грудня) рамка майбутньої конструкції названа прямо: кордони не можна змінювати силою; рішення щодо територій — за народом України, але після того, як гарантії безпеки “ефективно запроваджені”.
Два документи: «принципи» і «оперативна військова угода»
NYT описує два тексти:
1) Документ про загальні принципи гарантій
Йдеться про політичний «каркас» безпекових зобов’язань, який співрозмовники NYT порівнюють із механізмом колективної допомоги на кшталт статті 5 НАТО.
Ключ тут — не формула «ми підтримуємо Україну», а тригер: що саме вважається нападом/порушенням і що мають робити союзники у відповідь.
2) «Оперативна військова угода»
Це другий рівень — документ, який американські посадовці називають «дуже конкретним». Він описує взаємодію американських, європейських і українських сил у різних сценаріях можливої нової агресії РФ.
Деталі:
- План “мирної чисельності” ЗСУ — близько 800 000 військових як ядро стримування.
- «Дуже детальні» потреби у техніці та підготовці, які потребуватимуть постійної масштабної міжнародної підтримки.
- Європейські підрозділи в Україні для безпеки повітряного та морського простору; дислокація — на заході України, далеко від лінії фронту, як додатковий запобіжник.
- Роль США у виявленні “операцій під фальшивим прапором” і провокацій, які Москва може використати як привід для зриву угоди й відновлення бойових дій.
Саме тут відчувається різниця між «гарантіями на папері» і «гарантіями як протоколом дій»: не лише обіцянка, а маршрутизація рішень, каналів розвідки, логістики, повітряної/морської безпеки та реакцій на інциденти.
Що вже є в офіційній заяві Європи
«Заява лідерів» ЄС і десяти держав (15 грудня) публічно фіксує елементи, які виглядають як частини тієї самої конструкції:
- підтримка ЗСУ на рівні 800 000 і загалом — підтримка оборонного сектору;
- “multinational force Ukraine” — багатонаціональна сила всередині України (коаліція охочих), яка допомагатиме відновлювати спроможності та сприятиме безпеці повітряного/водного простору, за підтримки США;
- механізм моніторингу і верифікації припинення вогню під керівництвом США, включно з атрибуцією порушень і формою відповіді;
- зобов’язання, які мають бути “юридично зобов’язувальні” — тобто через процедури держав, а не просто заяви.
Це важливий нюанс: коли Зеленський говорить про голосування в Конгресі США за «дзеркало статті 5», він по суті намагається перевести гарантії з режиму «політичної волі сьогодні» в режим правової інерції завтра.
«П’ять документів» Зеленського: згадані плани – лише частина ширшого пакета
Зеленський після Берліна заявив, що Україна очікує п’ять документів, частина з яких — про гарантії безпеки, «юридично зобов’язувальні», з проходженням через Конгрес США, і з формулою «дзеркала статті 5».
Якщо скласти це зі згадами вище планами і з публічною заявою європейських лідерів, найбільш логічна картинка така: 2 безпекові документи + окремі треки про припинення вогню/моніторинг, фінанси/відбудову/активи РФ та правові процедури/мандати. Частина цього вже проглядається в офіційній заяві — через акценти на «національні процедури», механізм моніторингу та згадки про заморожені російські активи й компенсацію збитків.
Де «вузол»: територія, демілітаризована зона і політичні умови
Навіть у витоках, які максимально підсвічують гарантії, центральна проблема не зникає — територія.
Reuters прямо писав: США «підвішують» гарантії, але «болючі» територіальні питання лишаються без згоди.
Паралельно низка публікацій (із посиланням на AFP та джерела) стверджували, що американські переговорники тиснули на Київ щодо поступок по частині Донбасу, контрольованій Україною; українська сторона публічно з цим не погоджується.
Окрема «міна» — ідея демілітаризованої зони (зокрема на Донеччині), про яку писали з посиланням на Bild: за цим сюжетом саме вона стала одним із пунктів, де домовитися не вдалося.
Що кажуть у Європі: гарантії можуть включати силову відповідь
Найсильніший сигнал останніх днів — не від дипломатів, а з Берліна. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у коментарі Reuters допустив, що під гарантіями безпеки Заходу може бути й сценарій, коли західні війська відбиватимуть російські сили у разі порушення ceasefire, включно з охороною демілітаризованої зони і реакцією на порушення.
Це — практичне наповнення формули «подібній 5-тій статті НАТО»: не лише консультації, а потенційна готовність діяти.
«…може включати військові дії, щоб відбити російські сили після припинення вогню» — так Reuters переказує позицію Мерца.
Позиція Росії: «не бачили документів» і «жодних військ Заходу»
Російська лінія у відповідь — передбачувана: Кремль заявляє, що не бачив пропозицій, і наполягає на своїх вимогах щодо території та неприйнятності іноземних військ в Україні.
Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков у коментарях російським медіа заявляв, що Росія не погодиться на розміщення західних військ в Україні «в жодній формі».
Тобто те, що Європа прописує як елемент стримування (контингент усередині України, хай і далеко від фронту), Москва намагається вбити ще до народження.
Гроші як третій фронт: «800 тисяч» не існують без довгого фінансування
Концепція «мирної армії 800 000» автоматично означає багаторічні витрати: техніка, боєприпаси, навчання, ремонтні цикли, ППО, морська компонента. Європейські лідери прямо пишуть про постійність цієї підтримки.
Але паралельно в Європі лишається політична дискусія про те, як саме платити: окремо — тема заморожених активів РФ, щодо яких Мерц (у тому ж пакеті заяв) говорив як про складне рішення з шансом домовитися «приблизно 50/50».
Навіть якщо мирний текст з’явиться, битва за його «виконуваність» тільки почнеться — у парламентських процедурах, бюджетах, мандатах на розміщення сил і в деталях того самого «оперативного» документа.
За матеріалами forbes.ua
