19 грудня оприлюднило фрагменти відкритого інтерв’ю з начальником ГУР МОУ Кирилом Будановим, яке відбулося 16 грудня у закритому форматі Клубу LB. У короткій версії прозвучали кілька тез, які працюють як “карта ризиків” на 2026 рік: відмови від територіальних поступок; ймовірні економічні торги США–РФ (зокрема про Арктику); масштаб ролі КНДР у російських боєприпасах; попередження про скорочення термінів готовності РФ до дій проти Європи; і, найгостріше, — твердження, що Україна сама зламала довіру до власної мобілізації через програну комунікацію.
Мобілізація як історія про довіру: “програна медійна кампанія”
Найрезонансніша репліка Буданова — не про фронт і не про дипломатію, а про тил: він називає головною внутрішньою помилкою “наглухо програну” медійну кампанію, яка “підняла градус” навколо мобілізації. В його логіці ключове навіть не те, що Росія впливає, а те, що внутрішній інформаційний хаос зробив свою справу: частина — через чиїсь амбіції, частина — через необережність. І саме це, за його словами, і “зруйнувало” мобілізацію.
Це твердження важливе тим, що переводить розмову з “нестачі людей” у площину суспільного контракту. Якщо мобілізація сприймається як несправедливість, лотерея або каральний інструмент — вона перестає бути механізмом оборони, навіть якщо формально правила виписані правильно. Також підсвічується поряд інша думка — про “вартість неефективної мобілізації”, тобто про потребу рахувати втрати не лише у людях, а й у грошах, часі, зриві ротацій і виснаженні підрозділів.
Що з цього випливає на 2026-й: мобілізація стає не тільки юридично-адміністративною, а насамперед комунікаційною політикою: прозорі правила, зрозумілі критерії, людська мова, єдиний наратив і нуль толерантності до “внутрішніх війн” на цій темі.
Залежність від США: де “боляче”, а де — майже критично
Про можливе припинення американської розвідпідтримки Буданов говорить без істерики, але з чіткою ієрархією ризиків. Він розділяє залежність на два напрями:
- супутникова зйомка (оптична і радіолокаційна), де важливо, що частина доступу йде як допомога, а частина — через контракти;
- раннє оповіщення про балістичну загрозу, яке він прямо називає критичним компонентом.
У цифрах: відключення “допомогової” оптики — мінус приблизно 15–17% (не критично), по радіолокаційній — близько 46% (важко, але терпимо). Найгірший сценарій — якщо буде політичне рішення заблокувати контракти, тоді “падаємо майже до нуля”.
Що з цього випливає на 2026-й:
- “Страшилка” про розвіддані часто подається як чорне/біле. У Буданова вона сіра: можна втратити частину — і вижити; але є “рубильник”, який реально обвалює спроможність.
- Другий акцент — балістика. Це не про “картинку зі супутника”, а про секунди й хвилини на рішення та роботу ППО.
- Отже, 2026-й автоматично робить пріоритетом диверсифікацію розвідки: європейські канали, комерційні рішення, власні програми й договори, які складніше “відрубати” одним політичним жестом.
КНДР: “зброї дуже багато” і нова нормальність війни на виснаження
Позиція Буданова, що в участі КНДР “нічого не змінилося”: відбуваються чергові поставки; він описує присутність північнокорейського контингенту (близько 8,5 тис. у РФ та близько тисячі в Курській області) не як “відкриту операцію”, а як обмежену діяльність/обмін досвідом, водночас підкреслюючи, що озброєнь — багато.
Що з цього випливає на 2026-й: теза про КНДР — це про стійкість російської артилерійської “математики”. Коли боєприпаси йдуть стабільним потоком, Росія може довше тримати війну в режимі виснаження, навіть якщо окремі технологічні вузли в неї проблемні.
Європа і “2027”: чому Буданов підсвічує Балтію
Одна з найжорсткіших тез — про плани РФ щодо Європи: Буданов каже, що “базово” готовність була на 2030 рік, але терміни “переглянуті” до 2027-го, і в контексті прямо називаються країни Балтії, причому в формулюванні про окупацію.
Далі він дає пояснення не в термінах логістики, а в термінах світогляду: імперська логіка “кудись рухатися”, “фантомні болі”, а також географічний аргумент, чому “захід” у їхньому уявленні виглядає найзручнішим напрямком. Окремо згадується Польща як ціль “для ударів”, але без захоплення.
Відповідь — у площині глибинних історично-психологічних травм. У світогляді росіян. Це такі фантомні болі, як їх називаю. З їхньої точки зору, все абсолютно правильно. Як вони бачать світ: північ — південь, захід — схід. Для того, щоб імперія — а вони себе бачать імперією — розвивалась, ти завжди маєш кудись рухатись для розширення свого впливу та території. Це, до речі, відповідь на багато питань.
На півночі — тільки Північний Льодовитий океан і далі за колом — Америка. Не варіант, бо буде боляче. На сході — Тихий океан і знову ж таки Америка. Відповідь та сама. На півдні — Китай, буде взагалі катастрофічно — сухопутний кордон, будуть такі ж умови, як от у нас у війні з Російської Федерацією, тільки для них. Лишається тільки захід, який у їхньому розумінні, вибачте за фразеологізм, «зажерся», «хворий», «кволий» і «нерішучий».
Що з цього випливає на 2026-й: навіть якщо ці оцінки — не календар із печаткою, вони працюють як політичний сигнал: Європа має менше часу на переозброєння, ППО і боєприпаси, ніж їй хочеться думати.
США–РФ і Арктика: економіка як паралельний трек
На запитання “про що домовляються американці й росіяни” Буданов відповідає конкретно: про спільне освоєння арктичного шельфу, мотивуючи це тим, що в РФ багато корисних копалин, але бракує технологій видобутку.
Що з цього випливає на 2026-й: ця теза підсвічує, що переговори (або спроби переговорів) можуть йти не тільки “про припинення вогню”, а й про великі економічні пакети, де Україна ризикує опинитися не в центрі, а в “контексті”.
Території та референдум: “не поспішайте” як політична відповідь
На питання: “мир і гроші на відновлення” в обмін на фактичну втрату територій, Буданов відповідає без деталей, але з максимальною рамкою: не поспішати й принципово бути противником “щось віддати”.
Що з цього випливає на 2026-й: його позиція — це маркер того, що всередині безпекового блоку тема територіальних компромісів залишається токсичною, а “референдум” — не універсальний ключ, який автоматично легітимізує будь-яке рішення.
Питання про президентство: відповідь, яка залишає простір
На завершення інтерв’ю Буданову ставлять питання, яке “всі чекають”: чи буде балотуватися. Він відповідає ухильно — каже, що конкретно про це не думав і не певен, що країна “стикнеться з цим прямо зараз”, бо надто багато факторів.
Що з цього випливає на 2026-й: це не “так” і не “ні”, а типова відповідь людини, яка не хоче закривати двері — і водночас не хоче робити політичну заяву в момент, коли контекст визначає війна.
Якщо дивитися на 26 рік максимально реалістично, які точки, можливо, зростання, прориву ви бачите? На що нам сподіватися?
На себе. Бо Україна — це країна можливостей. Насправді ми вміємо… Я це вже казав, не зрозумійте неправильно: ми не боги, але дива робити вміємо. І все залежить від нас. Ніяка Європа, як би хто її не любив, не зробить нам цього. Тільки ми. Ніхто за нас нічого робити не буде, особливо, коли маєш справу з Російською Федерацією, яка насправді не досить цивілізована.
5 практичних висновків
- Мобілізація тримається на довірі, і її можна зламати не тільки провалами системи, а й внутрішніми інформаційними війнами.
- Розвідзалежність від США — керована, доки не торкаються контрактів; а найкритичніше — раннє попередження про балістику.
- КНДР цементує ресурсну війну РФ, і це поганий сигнал для тих, хто ставить на “втомиться — і зупиниться”.
- Європейський горизонт ризику стискається до 2027-го — принаймні в оцінках української розвідки, озвучених Будановим.
- “Економіка” в переговорах може виявитися не фоном, а двигуном — зокрема через теми на кшталт Арктики.
Буданов зводить 2026-й до простого принципу: ключові ризики ми частково створюємо самі — насамперед через провалену комунікацію мобілізації, а не лише через зовнішній тиск. Водночас він прямо показує “вузькі місця” стійкості — критичну залежність від США в супутниковій/балістичній компоненті та довгу війну на виснаження, яку підживлюють поставки КНДР.
За матеріалами lb.ua
