Логіка прогнозу The Economist проста: Путін не зміг зламати Україну на полі бою — і саме тому війна, найімовірніше, перейде у 2026 рік. Кремль компенсує брак оперативних проривів ударами по містах, сподіваючись на виснаження України та втому Заходу, але це відкладає розв’язку й підвищує ризик небезпечних сценаріїв — від внутрішнього терору в РФ до нової ескалації.
Вузол проблеми Путіна: немає військового “плану перемоги”
У прогнозі Едварда Карра (заступника редактора журналу The Economist) коренева причина затяжності війни — не “брак волі” сторін, а брак дієвого способу для РФ досягти заявлених цілей. Літній наступ 2025-го подається як третя й найбільш амбітна спроба — без результату стратегічного масштабу: тактика “малих груп” дає локальні просування, але не створює умов для розвитку успіху (угруповання, логістика, закріплення), тож будь-яка спроба “зібратися в кулак” стає вразливою для ураження.
Ціна війни: втрати ростуть швидше за здобутки
The Economist підкреслює дисбаланс між людською ціною та темпом окупації. У наведених оцінках втрат — широкі вилки (що само по собі показує туман війни), але висновок однозначний: навіть за збереження поточної інтенсивності Росії знадобляться роки, щоб “докотитися” до формально проголошених адміністративних меж чотирьох областей. Це перетворює війну на арифметику виснаження — і загострює політичну відповідальність за “безцільні” жертви.
Чому Кремль б’є по містах і енергетиці
Якщо немає швидкого способу переламати фронт, з’являється спокуса “зламати тил”. У прогнозі удари по цивільній інфраструктурі описані як спроба зробити частину країни непридатною для життя і вдарити по моралі. Але додається важливий контраргумент: терор мирного населення рідко автоматично “валить” державу — частіше він цементує розуміння ціни поразки.
Зворотний тиск: удари України вглиб РФ як фактор суспільної інерції
Окремий акцент — психологія російської підтримки війни: навіть якщо опитування показують високі цифри “за”, значна частина цього — пасивна згода, небажання вникати й уникнення дискомфорту. Логіка автора: удари по нафтовій інфраструктурі, аеропортах і відчутні економічні симптоми здатні переводити війну з телевізора в побут — і змушувати ставити питання “навіщо це все”.
США і Трамп: від важеля примусу до менш імовірного “кидка”
У прогнозі визнається: Вашингтон теоретично міг би нав’язати Києву невигідний мир через згортання критично важливої підтримки. Але далі йде теза, що така лінія стала менш імовірною, бо фінансовий тягар дедалі більше бере на себе Європа — знімаючи частину внутрішньополітичних претензій у США. Паралельно згадується санкційний тиск на російську нафту: 22 жовтня 2025 року Мінфін США оголосив санкції проти Роснефти і Лукойл.
Європа: ризик “втоми” є, але аргумент безпеки сильніший
Автор прогнозу допускає найнебезпечніший для України вузол — розрив фінансування й політичні зсуви в Європі (популісти, прагматизація, торги). Водночас проводиться лінія: “не кинути Україну” — це не альтруїзм, а архітектура європейської безпеки. Якщо Київ упаде, Росія отримає колосальний військово-промисловий і мобілізаційний ресурс у центрі Європи — і це зробить наступні війни більш імовірними.
Чому війна, ймовірно, перейде у 2026-й
Звідси головний висновок прогнозу: Путін може тягнути час не тому, що має працюючий план, а тому що сподівається на “подію-рятівника”:
- генерали знайдуть нову тактику;
- Україна впирається в людський ресурс;
- політична турбулентність у Києві;
- Трамп або Європа втратять терпіння.
Це логіка багатьох затяжних воєн: лідери тримаються за шанс, що “щось станеться”, навіть коли раціональних підстав мало.
“Розплата Росії”: що саме може вибухнути для Кремля
Фінал прогнозу — про відкладені наслідки: мілітаризація економіки, демографічні втрати, стратегічне підштовхування НАТО до розширення, глибша залежність від Китаю. І ключове: коли всередині РФ дозріє питання “і заради чого?”, режим може піти двома траєкторіями, обидві небезпечні:
- терор усередині країни, щоб придушити розчарування;
- ескалація назовні, щоб перебити відчуття поразки.
Цей текст The Economist — не про “перемогу завтра”, а про пастку для Кремля: війна триває, бо Путін не бачить, як її завершити прийнятно для себе, і тому переносить розв’язку в майбутнє. Але кожен місяць такої інерції збільшує ризик того, що розплата для Росії прийде у більш жорсткій формі — або всередині країни, або через новий виток ескалації.
За матеріалами nv.ua
