Понад 100 років тому хімік і альпініст Джордж Інгл Фінч, готуючись до експедиції на Еверест, пошив собі пальто з тканини для повітряних куль на пуховій підкладці – пухова куртка. В експедиції над ним потішалися, проте Фінч встановив світовий рекорд зі сходження і був єдиним, хто не зазнав обмороження на вершині.
Це сталося 1922 року, а за рік до цього Британська розвідувальна експедиція обстежила східні та північні околиці піка Еверест у пошуках оптимального маршруту. Оскільки Непал був закритий для туристів із західних країн, експедиція планувала зійти на гору з північного боку, з Тибету. Зробити це вирішили у травні — найтеплішої пори року на Евересті.
Керували цим проєктом британський Альпійський клуб і Королівське географічне товариство, які спільно заснували Комітет Джомолунгми. Уперше альпіністи вирішили взяти зі собою кисневі балони, за розробку яких відповідав Джордж Фінч — учений, який народився в Австралії й здобув освіту хіміка й фізика у Швейцарії. Його внесли у списки членів експедиції, і він вирішив, що теж штурмуватиме вершину разом з іншими альпіністами.
Читайте також: Україна в моді –
піжама Марго Роббі, сукня Сабріни Карпентер та ще сім бестселерів від українських дизайнерів
Учасники британської експедиції на Джомолунгму 1922 року в початковому таборі, 1922 рік / Фото: DR
Пухова куртка – традиції проти здорового глузду
Варто зауважити, що на початку XX століття британський альпінізм нагадував радше клуб джентльменів-самогубців, аніж спортсменів. Члени престижного Альпійського клубу, що формували кістяк експедицій на Еверест, зазвичай підкорювати гори у тому ж одязі, у якому йшли на полювання у власному маєтку: у вовняній білизні, твідових піджаках Norfolk, шовкових шарфах і фетрових капелюхах. Здавалося, що мода і стиль важили для них більше, ніж виживання.
Коли у цей «клуб снобізму й обморожень» увірвався зі своїми ідеями австралієць Джордж Фінч, його висміяли. Ну про які кисневі балони та спецодяг він говорить? Це ж якесь неспортивне шахрайство, що принижує велич гори — справжні герої холоду не бояться. Але Фінч щось запекло говорив про термодинаміку й переконував, що Еверест — це не пологі європейські схили, бо тут людське тіло, без перебільшення, потрапить у зону смерті й потребуватиме ідеальної теплоізоляції та пального — тобто, кисню.
Розвідувальна експедиція 1921 року, яку провели без кисневих балонів, підтвердила — так, вони справді потрібні. Але питанням спецодягу знехтували — джентльмени вирішили, що зайві вовняні светри і додаткова пара рукавиць цілком урятують їх від холоду.
Проте Фінч вирішив підготуватися ретельніше.
Він пошив собі вкорочене пальто з прогумованої шовкової тканини, яку зазвичай використовували для оболонок аеростатів — матеріалу, абсолютно непроникного для вітру. А всередину наповнив гагачий пух, найкращий ізолятор, створений природою. Учений продумав, як зробити так, щоб пух не збивався донизу під дією гравітації, — куртку прошили дрібними квадратами на кшталт ковдри.
Коли Фінч постав перед колегами у своєму яскраво-зеленому пальті, яке назвав Eiderdown Coat, ті його висміяли.
«У таборі стояв істеричний регіт, ми всі потішалися через його безглуздий вигляд, — згадував пізніше секретар експедиції Артур Хінкс. — Я тоді сказав, що костюм містера Фінча нагадує не одяг, а радше чудернацький апарат, від одного погляду на який можна померти від сміху».
Для еліти альпінізму це «надуте» пухове пальто було символом слабкості, відмовою від героїчного страждання, без якого вони не уявляли сходження на гору. Однак, кинувши виклик сіро-бурому британському твіду, австралієць виніс вирок вовні: вона важка, продувається вітром, а намокнувши, перетворюється на крижаний саван.
Сміх ущух, щойно альпіністи почали сходження на гору, і що вище вони підіймалися, то сильніше прихильники традиційної моди синіли від холоду. Натомість Фінч почувався непогано, і разом із Джеффрі Брюсом він піднявся на рекордні для того часу 8.300 метрів і з сарказмом занотував у своєму щоденнику: «Усі тепер заздрять моєму гагачому пальту, і більше з нього ніхто не сміється».
Джеффрі Брюс і Джордж Фінч, останній у своєму яскраво-зеленому пуховому пальті, під час експедиції на Еверест, березень 1922 року / Фото: Royal Geographical Society
Загалом експедиція була невдалою — на вершину Евересту альпіністи піднятися не змогли, а снігова лавина забрала життя семи шерпів — місцевих гірських провідників, які несли речі британців. Ці люди стали першими в офіційному списку тих, хто загинув при сходженні на Еверест.
Здавалося б, винахід Фінча мали б узяти на озброєння всі альпіністи того часу, проте британський консерватизм виявися сильнішим за здоровий глузд і про пуховик забули на десятиліття — світ був іще не готовий проміняти стиль на тепло.
Крига, револьвер і дядько Лессер
Минуло 13 років, і американець Едді Бауер, власник магазину спорттоварів у Сіетлі, прийшов до тієї ж ідеї, нічого не знаючи ні про Фінча, ні про альпінізм загалом. У січні 1935 року Бауер рибалив із другом на річці Скокоміш. Чоловіки тягли додому багату здобич — 45-кілограмового лосося — і на крутому схилі Бауер так спітнів, що зняв важкий верхній одяг і залишився в самому светрі.
Це мало не коштувало йому життя. Коли вдарив мороз, мокра білизна і вовняний светр миттєво перетворилися на крижаний панцир. Він миттєво натягнув верхній одяг, проте переохолодження вже зробило свою справу. Друг пішов уперед, а Бауер залишився перепочити й сказав, що наздожене його.
«У якусь мить я притулився до дерева і єдине, чого хотів, то це заснути назавжди, — згадував він. — Мені заледве вистачило сили дістати револьвер і зробити три сигнальні постріли в повітря, це мене врятувало».
Оговтавшись, Бауер зрозумів: вовна — річ підступна, для зимової риболовлі потрібен інший одяг. Він пригадав, як його дядько Лессер — емігрант із Російської імперії — розповідав про російсько-японську війну в Маньчжурії й згадував, що царські офіцери рятувалися від лютих сибірських морозів, набиваючи пальта гусячим пір’ям. А солдати, які не могли собі цього дозволити, помирали або отримували обмороження.
Бауер збагнув, що пух створює повітряний прошарок, що тримає тепло краще за будь-яку вовну. Почавши експерименти, він зіткнувся з проблемою — пух збивався у низ куртки, а плечі й груди мерзли. Тоді він дійшов до тієї ж ідеї, що й Фінч: зробив ромбоподібну стібку, і ці маленькі замкнуті камери надійно фіксували утеплювач на місці.
Патент Едді Бауера на дизайн пухового пальта №89.138, 20 лютого 1940 року / Фото: US Patent Office
Перший прототип випробував друг Бауера — легендарний рятувальник Оме Дайбер. Повернувшись із гір, він захоплено назвав куртку Blizzard Proof. У 1936 році куртка надійшла у продаж під назвою Skyliner, а 1940 року Бауер отримав патент, офіційно ставши батьком сучасного пуховика. На відміну від елітарного експерименту Фінча, продукт Бауера став масовим, назавжди змінивши індустрію спортивної моди.
Операція Куряче пір’я
Друга світова війна, а особливо несподіване вторгнення японців на Алеутські острови поставили армію США перед фактом: її солдати не готові до Арктики. Війна перемістилася туди, де стандартна вовняна уніформа перетворювалася на похоронний саван.
Військово-повітряні сили США звернулися до Бауера, поставивши йому технічне завдання: льотний костюм має тримати пілота в теплі при 56 °C морозу впродовж трьох годин. Крім того, такий костюм мусить працювати як рятувальний жилет — тримати людину з 11 кілограмами спорядження на поверхні крижаної води цілу добу.
Едді Бауер вдягнутий в куртку Bauer Parka (B-9 Parka) у кабіні P-38, щоб не замерзнути під час польотів на великій висоті, 1940-ві роки / Фото: Eddie Bauer
І Бауер спромігся створити цей шедевр, сконструювавши для пілотів свою знамениту парку B-9 та штани A-8. Але виникла проблема: війна перерізала шляхи постачання гусячого пуху з Європи та Азії, а мізерні залишки у США уряд вирішив використовувати для спальних мішків.
Що робити?
Винахідник звернув увагу, що на американських фермах є багато курей. Їхній пух не такий пружний, як гусячий, і тримає тепло набагато гірше, але чи не можна щось із цим зробити? Бауер подумав, і вже за кілька тижнів розробив технологію сортування, миття та механічного скручування грубого курячого пір’я. Після такої обробки воно ставало пружним і не поступалося гусячому.
Геніальну за своєю простотою інновацію назвали Feather Foam. Це став справжній тріумф ерзац-технології: фабрики переробляли вагони пір’я щодня, випустивши понад 50 тис комплектів. Парка B-9 стала золотим стандартом полярної авіації, урятувавши тисячі життів.
Та Бауер був не лише патріотом, а й бізнесменом. Він наполіг на безпрецедентній умові контракту: право пришивати свій цивільний лейбл поруч із державним штампом Property Air Forces U.S. Army. І це вистрілило як треба.
Рекламний постер пуховиків Eddie Bauer, 1962 рік / Фото: DR
Пілоти, що вижили у крижаному пеклі війни завдяки його курткам, поверталися додому найвдячнішими клієнтами у світі. А їхні листи з подякою сприяли замовленням, перетворивши скромний магазин спортивного одягу у Сіетлі на національну імперію аутдору.
Пуховий шик
А що ж на те висока мода? Ще 1937 року кутюр’є Чарльз Джеймс, який міг знати про експеримент Фінча, продемонстрував на показі Pneumatic Jacket вечірній жакет із білого атласу, набитий елітним гагачим пухом. Це був не стільки одяг, скільки артоб’єкт, яким зацікавився сам Сальвадор Далі — геніальний іспанський художник, скульптор і гравер.
«Містер Джеймс показав нам справжнє диво — першу м’яку скульптуру в історії моди», — відгукнувся він про новинку, і важко було зрозуміти, чи це комплімент, чи насмішка.
Джеймс використав складний крій, щоб надати пуховику елегантний силует, Далі зробив йому рекламу. Але тогочасні модниці не сприйняли цей виріб — вони любили шик і надавали перевагу натуральному хутру. Знадобилося кілька десятиліть, щоб пуховик знайшов своїх клієнтів.
У 1969 році американська дизайнерка Норма Камалі, подорожуючи в горах, так змерзла під час ночівлі у наметі, що вирішила створити для жінок пальто-спальник — так з’явився легендарний Sleeping Bag Coat. На цьому Камалі не зупинилася, і у 1970-ті роки модниці, які любили активний спосіб життя, із задоволенням розкупили революційні для свого часу речі: об’ємне пальто-пуховик, спортивні колекції для міста та зручний одяг для подорожей. Американка вдало поєднала гламур і спорт-шик, і це сподобалось жінкам.
Італійські жінки міської субкультури Paninaro в пуховиках Moncler, 1980-ті роки / Фото: DR
У 1980-х роках італійська субкультура Paninaro в Мілані зробила яскраві пуховики Moncler культовим елементом міського стилю. Так теплий і практичний пуховик остаточно вийшов із категорії спортивного одягу, ставши для одних fashion-фетишем, а для інших — комфортним порятунком від суворої зими.
За матеріалами life.nv.ua
