Повертаючись до України після зустрічі з Дональдом Трампом у Мар-а-Лаго, Володимир Зеленський знову обрав свій «повітряний» формат — серію голосових коментарів для українських та міжнародних медіа. Тональність — помітно оптимістична: президент говорить про 90% готовності «мирного плану», 100% пропрацьовані гарантії безпеки (але зі спірним строком дії), і про те, що найважчі вузли знову звелися до двох тем — території та Запорізька АЕС. Паралельно Росія публічно піднімає ставки: Кремль прямо прив’язує припинення вогню до виведення українських військ із Донбасу й натякає на загрозу «ще більших територіальних втрат», якщо угоди не буде.
Нижче — цілісна «картина дня»: все, що Зеленський проговорив у своїх заявах.
«Гарантії безпеки» — готові, але головне питання: на скільки років
Ключовий меседж Зеленського після Мар-а-Лаго: по гарантіях безпеки прогрес максимальний, однак вирішальним стає термін, на який США готові «прошити» зобов’язання.
- Базова рамка, яку описує Зеленський у коментарях: 15 років із можливістю продовження, а Україна пропонує підняти планку до 30–40–50 років, щоб це стало «історичним рішенням» (логіка — війна тягнеться майже 15 років, отже коротка «парасоля» не знімає ризик повторної агресії).
- У публічному полі це звучить як погодженість принципу гарантій, але не остаточно «зашита» формула. Зеленський каже, що домовленості щодо гарантій досягнуті, тоді як Трамп формулює обережніше — «приблизно 95%» і з очікуванням, що Європа “візьме на себе велику частину” цього механізму за підтримки США.
Окремо Зеленський постійно підкреслює, що сам факт перемир’я не означає завершення війни. Для нього маркер завершення — це момент, коли гарантії стають реальними та виконуваними, і тільки тоді можна говорити про перехід до іншого правового режиму в країні. Гарантії мають бути підтримані Конгресом США та парламентом України, а домовленості з європейцями — на рівні їхніх парламентів.
Іноземні війська в Україні — «підсилювач» гарантій, але без деталей про «патрулювання»
Зеленський прямо прив’язує «відчуття безпеки» (для суспільства й інвесторів) до присутності міжнародного контингенту. У його логіці це не декоративний символ, а страхувальний запобіжник, який має зробити гарантії переконливими для Кремля та зрозумілими для бізнесу.
Водночас саме тут починається зона невизначеності:
- президент не береться описувати, хто і як мав би моніторити потенційні режими (умовно «демілітаризовані» смуги чи інші формати контролю),
- і на цьому тлі важливе дзеркало з іншого боку: Росія публічно заявляла, що будь-яке розміщення іноземних військ для неї неприйнятне.
Референдум — як «легітиматор» територіальних рішень. Але без 60 днів тиші він майже неможливий
Один із центральних блоків Зеленського — референдум як «сильна форма» суспільної легітимації, особливо якщо справа торкнеться територій.
Але до референдуму він прив’язує жорстку технічну умову: потрібно мінімум 60 днів припинення вогню, щоб забезпечити безпеку, логістику і довіру до результату. Саме цю тезу фіксують і міжнародні повідомлення: Зеленський говорить, що винесення 20-пунктного плану на референдум можливе за умови щонайменше 60-денного припинення вогню. Стверджує, що РФ, на його думку, робитиме все, щоб зірвати можливість референдуму.
Далі — його ключова оцінка мотивації РФ: Москва, на його думку, не зацікавлена давати тишу на стільки днів, бо «тиша» знімає головний інструмент тиску (ракети/дрони/артилерія) і дозволяє Україні пройти процедуру суспільного підтвердження мирного плану.
Донбас і «територіальний вузол»: між “заморозити по лінії фронту” і вимогою РФ «вийти повністю»
У цьому місці пазл майже не змінюється вже кілька раундів: Зеленський називає території одним із двох невирішених питань — і саме тут Росія демонстративно грає на максималізм.
- Кремль у відповідь озвучує умову припинення вогню: Україна має вивести війська з тієї частини Донбасу, яку ще контролює.
- російська сторона паралельно натякає, що якщо угоди не буде, Україна може «втратити ще більше території».
Паралельно на столі з’являється економічна надбудова: Зеленський говорить, що поки не йдеться про демілітаризовану зону, але «всі почали проговорювати» вільну економічну зону — деталей немає.
І тут важливе уточнення: США, шукаючи компроміс, обговорювали вільну економічну зону як частину пакета у разі виходу України з території — але як це мало б працювати на практиці, зараз неясно.
Запорізька АЕС: «спільне управління» як тест на довіру і на здатність домовлятися
Друга «дірка» у 90% готовому плані — Запорізька АЕС. Зеленський прямо говорить: поки незрозуміло, як станція функціонуватиме в рамках угоди.
Звідси — цілий «пучок» пов’язаних тем, які вилізли назовні:
- в попередній рамці обговорень у США звучала ідея спільного управління станцією (варіант із розподілом ролей та «управлінською» участю США).
- Трамп після зустрічі також публічно натякав, що з питанням АЕС є прогрес, і заявляв, що станція може запуститися «майже одразу», а відсутність ударів по об’єкту називав важливим кроком.
- Окремий технічний штрих: на тлі переговорів повідомлялося про локальне припинення вогню, яке пов’язували з ремонтом ліній електропередач під егідою МАГАТЕ.
У підсумку ЗАЕС стає не просто «енергетичним пунктом», а перевіркою, чи здатні сторони погодити механізм управління критичною інфраструктурою так, щоб він не виглядав «легалізацією окупації» — і водночас був працездатним.
Що саме в “20 пунктах”: чому Зеленський тримається за цей документ
Щоб розуміти, чому Зеленський говорить «пункт за пунктом» і чому дві теми блокують 10% — важливо, що саме зашито в цій рамці. Там — не лише «припинення вогню», а цілий конструктор:
- підтвердження суверенітету України;
- неагресія + механізм моніторингу лінії контакту (включно з дистанційним/космічним наглядом);
- «робустні» гарантії безпеки, які мають дзеркалити логіку статті 5;
- збереження чисельності ЗСУ на рівні ~800 тис.;
- чітка дата членства в ЄС і тимчасові торговельні преференції;
- пакети відбудови з ціллю мобілізувати до $800 млрд;
- прискорення угоди про вільну торгівлю зі США;
- гуманітарний блок (обміни «всіх на всіх», повернення цивільних і дітей);
- вимога виборів після підписання угоди;
- механізм контролю виконання через «Рада Миру», який у плані описують як такий, що має бути очолюваний Трампом, із санкціями за порушення;
- і фінальний тригер: після згоди всіх сторін — повне припинення вогню.
Саме тому Зеленський і «чіпляється» за референдум: документ дуже широкий і політично токсичний у частині територій, а отже потребує максимальної легітимності.
Процедура і таймінг: «кілька тижнів», Париж на початку січня і нові дзвінки
Після Мар-а-Лаго вимальовується дві паралельні доріжки:
- європейська: Еммануель Макрон заявляв, що країни «коаліції охочих» зберуться в Парижі на початку січня, щоб фіналізувати «конкретні внески» у безпекові гарантії.
- американо-російська: Трамп підтвердив, що говорив із Путіним понад дві години й планує подальші контакти; Кремль теж говорить про ще одну розмову “дуже скоро”.
При цьому, Пєсков одночасно заявляє, що дзвінок Путіна із Зеленським не обговорюється.
Російська відповідь: “виведіть війська” та інформаційний тиск на тему територій
У російській публічній позиції зараз видно два шари:
- умова припинення вогню – прив’язана до виходу ЗСУ з контрольованої частини Донбасу;
- риторика “або угода, або втратите ще”, як натяк Кремля на подальше просування, якщо Київ не погодиться.
Це дуже чітко контрастує з українською логікою «спочатку гарантії й тиша, потім легітимація суспільством».
Готовність до форматів переговорів із РФ
Каже, що Україна відкрита до різних форматів, включно з тристороннім (Україна–США–РФ) на рівні лідерів. Але ключова умова — щоб у РФ слова й дії збігалися. З його слів, Трамп мав тривалу розмову з Путіним і вони обговорювали 20 пунктів “пункт за пунктом”. Для України, каже, важливо, щоб предметом був саме цей документ, і знову повторює тезу про відповідність слів і дій РФ (бо обстріли тривають). Декларує готовність до зустрічі з Путіним, але повторює “фільтр”: потрібна реальна відповідність заяв РФ діям.
Найближчий крок: зустріч радників України, США та європейських партнерів найближчими днями в Україні. Далі: підготовка документів → саміти/зустрічі лідерів європейської “коаліції” → наступна зустріч із Трампом → після цього можливі переговори з РФ щодо конкретних домовленостей.
З його слів, українсько-американська робоча група вже працює й дала результати-підготувала документи. Де були потрібні європейці — діяла тристороння група, тут згадується Берлін.
Якщо рух буде швидким до узгодження 20-пунктного плану, технічна група, за його словами, має бути чотиристоронньою: Україна–Європа–США–РФ, бо документ мають підписати всі чотири сторони.
Воєнний стан: що має статися, щоб його скасували
Завершення воєнного стану пов’язує з отриманням дієвих гарантій безпеки. Додає, що на момент впливатиме й оцінка військового командування – готовність інфраструктури, умов безпеки тощо.
Репарації / компенсація / заморожені активи
Наполягає, що Україна зацікавлена в грошах від РФ на відновлення: він називає це репараціями, американці — “компенсацією”. Каже, що питання “репараційних кредитів” узгоджують із європейськими партнерами, бо в Європі зосереджена більшість заморожених активів.
Озвучує рамку: перші $100 млрд — протягом найближчих двох років рівними траншами; якщо війни не буде — на відновлення, якщо доведеться оборонятися — на забезпечення захисту.
Зеленський повертається з Мар-а-Лаго з відчуттям, що архітектура “великої угоди” майже зібрана, але її фініш тримають дві точки максимальної токсичності — території і режим роботи/управління ЗАЕС. Все інше він подає як «технічно готове»: гарантії безпеки узгоджені по суті, лишився найполітичніший параметр — строк (15 років проти бажаних 30–50), і механізм “вшивання” через парламенти/ратифікації.
Друга лінія — легітимність: референдум для Зеленського — не прикраса, а спосіб зняти внутрішній вибух від будь-якого компромісу по територіях. Але референдум упирається в реальність війни: потрібні 60 днів повної тиші, а РФ, за його ж словами, саме цього й не дасть, бо тоді втрачає важіль тиску.
Третя лінія — зіткнення логік: Україна каже «спочатку гарантії й безпека, потім завершення війни», Росія публічно каже «спочатку вивід військ/умови, потім припинення вогню». Саме це протиріччя і визначить найближчі тижні: або з’явиться формула, яка примусить Кремль прийняти тишу без української капітуляції, або переговори зависнуть на “останніх 10%”, де ціна кожного слова — життя, територія, енергетика і суверенітет.
За матеріалами forbes.ua
