Що буде, якщо Путін помре?
Запитали тих, хто давно досліджує Росію, як можуть розвиватись події. Думки Пекара, Пономарьова, Огризка, Новікова та ще шести експертів.
“Щоб він сконав”, – озвучив президент України Володимир Зеленський спільне з українцями різдвяне бажання у своєму зверненні. Іноді різдвяні бажання справджуються. Якщо це станеться – як можуть розвиватись події далі? Чи догризуться еліти до розвалу РФ? І що буде з війною?
Щоб зрозуміти це, поговорили із десятьма аналітиками з України, Європи та Росії.
Спойлер: сценарії різні, їх об’єднує одне лише питання війни – вона зміниться, але не завершиться.
Перші години й дні після смерті Путіна: «конституція» vs «реальна влада»
Формально в РФ у разі дострокового припинення повноважень президента його обов’язки тимчасово виконує голова уряду (прем’єр), а вибори мають відбутися не пізніше трьох місяців.
Практично перший тиждень — це тест на те, хто контролює силовий контур і «право оголосити наступника»: ФСБ/силовики, урядові технократи, «двір» і держкорпорації, частини армії/Росгвардії, медіа-адміністративна вертикаль.
Що з великою ймовірністю НЕ зміниться швидко
Випливає спільний знаменник: війна й імперська оптика не зникають лише тому, що зник Путін — може змінитися тактика/темп/внутрішні обмеження режиму, але «автопілот системи» ще певний час працюватиме.
Найреалістичніші траєкторії: на основі тез співрозмовників
«Керований транзит» (Путін 2.0 / колективне правління)
Суть: еліти домовляються, щоб не допустити хаосу, бо всі залежать від стабільності системи (влада/гроші/безпека). Це найближче до того, що описують Джайлз і Скоркін: тимчасова «транзитна» фігура (типу Мішустіна) + кулуарне «політбюро» з силовиків, держкорпорацій і адміністрації.
Це співзвучно й аналітиці Chatham House: на старті постпутінський період може нагадувати колективне керівництво, але без інституцій на кшталт радянського Політбюро — рішення підуть «неформальними каналами» мережевої держави.
Для війни: найімовірніше — спроби деескалації/заморозки заради санкцій і активів, але без «капітуляції» й без зміни ставлення до України (це прямо проговорюють Пономарьов і Скоркін).
«Силовий переділ» (внутрішня боротьба кланів і спецслужб)
Суть: Путін не залишив легітимного «наступника-царя», тож починається конкуренція «веж» — ФСБ/Росгвардія/частини армії/держкорпорації. Це найяскравіше відображається у Новікова («Змій Горинич»), Хари (ставка на ФСБ/«Озеро») і Фесенка (ризик затяжної боротьби й «ломки»).
Для війни: можливе «вікно можливостей» для України через параліч центру (теза Хари), але паралельно — ризик непередбачуваної ескалації, якщо хтось із силовиків намагатиметься добирати легітимність «жорсткістю» (теза Фесенка).
«Дезінтеграція/розпад» (регіональні відцентрові процеси)
Суть: слабкий центр + гроші/насильство вже не працюють як раніше → частина регіонів пробує «жити без Москви». Це полюс Огризка/Новікова/Муждабаєва (від Кавказу до інших республік та «суб’єктності» регіонів).
Протилежна позиція — Джайлз і частково Фройденштайн: масштабна фрагментація не гарантована, бо багато «чинників 1991-го» відсутні, а залежність регіонів від центру велика.
Для війни: найхаотичніший сценарій: фронт може «просісти» через кризу управління, але натомість зростають ризики некерованих рішень, приватизованого насильства і довгого періоду нестабільності.
Хто може виринути як «обличчя» після Путіна
- Мішустін як конституційний «в.о.» і компроміс для бізнесу/уряду (Пономарьов, Скоркін, Фесенко).
- Силовий консенсус/кандидат від ФСБ (Хара; Огризко допускає спробу ФСБ «посадити свого»).
- «Казино кандидатів»: від «принців» (родинні/кланові наступники) до медійно-політичних фігур, яких може висунути внутрішнє «політбюро» (Скоркін).
Якщо звести всі думки: найкорисніший висновок для України
- Не буде автоматичного миру тільки через смерть Путіна.
- Найважливіший період — перший тиждень: чи виникне керований транзит, чи піде силовий переділ.
- Для України критично мати план на всі три гілки:
- «Заморозка/торги» – не підмінити припинення вогню «фальшивою нормалізацією»;
- «Внутрішня турбулентність РФ» – вікна на фронті + ризики ескалації;
- «Розповзання держави» – максимум безпекових ризиків.
Далі – пряма мова співрозмовників.
Валерій Пекар: Буде Путін 2.0
Викладач Києво-Могилянської Бізнес-Школи Валерій Пекар:
“Коли Путін здохне, натомість постане Путін 2.0.
Політика Росії сформована об’єктивними чинниками: якщо імперія зараз не загарбає Україну, вона розвалиться або буде проковтнута Китаєм.
Тому політика нового диктатора буде такою самою, як і попереднього.
Але новому знадобиться певний час для консолідації влади, протягом цього часу ймовірність колапсу є більшою”.
Огризко: Немає Путіна – немає Росії
Міністр закордонних справ України (2007-2009), керівник Центру дослідження Росії Володимир Огризко:
“Глава російської Держдуми В’ячеслав Володін казав: “Є Путін, є Росія. Немає Путіна, немає Росії”. Може хтось вважає це жартом, але без Путіна немає його режиму. Відтак – почнеться об’єктивний процес дезінтеграції Росії.
Україні слід буде домогтися, щоб без Путіна не стало Росії, як постійної загрози для України. Дезінтеграція Росії може бути за регіональним принципом – суб’єкти РФ без контролю зрозуміють, що можна спокійно жити без Москви.
Не можна виключати, що ФСБ спробує посадити на престол когось свого.
Але якщо подивитися, як захищався режим Путіна під час бунту Пригожина, то вся силова структура буде так само сипатися і думатиме не про те, щоб когось захищати, а щоб врятуватися самим.
Різні вежі Кремля почнуть воювати за владу. Режим Путіна може на якийсь період лишитись перехідним, з елементами старого і нового.
Мабуть, США і Китай будуть прагнути збереження Росії в її кордонах, але так само деякі лідери на Заході хотіли зберегти СРСР, що його ніяк не врятувало. Хотіти можна, боятися – теж, але об’єктивні чинники спрацюють безвідносно до цього. Тому зараз Заходу слід завчасно готуватися, щоб потім не наробити помилок.
У цьому полягає українське завдання – пояснювати західним партнерам, що для них самих буде значно вигідніше мати спокійну постросійську територію, вільну від ядерної зброї та імперської ностальгії, задля власної безпеки, ніж нову постпутінську, ядерну, агресивну і дику Росію”.
Новіков: Почнеться боротьба всередині Змія Горинича
Російський та український юрист і адвокат Ілля Новіков:
“Наразі російський режим тримається на двох факторах: величезних грошових вливаннях та брутальному насильстві. Проте існують системні точки напруженості:
- Північний Кавказ, де ситуація може “спалахнути” у разі браку грошей або ресурсу насильства;
- Далекий Схід, який економічно більше тяжіє до Китаю та Японії, ніж до Москви. В довгостроковій перспективі, років через 20, цей регіон може фактично перестати бути російським;
- Калінінградська область, зв’язок якої з центром є вкрай нестабільним, бо залежить від транзиту через країни Балтії.
Смерть Путіна сама собою не вирішить усіх проблем – у Росії є близько 20 мільйонів людей, які активно підтримують війну: військові, їхні родини, ті, хто на ній заробляє. Зростає покоління дітей загиблих окупантів, які виховуватимуться на ідеї помсти, що створює підґрунтя для нового конфлікту через 10–20 років.
“Хороші росіяни” з демократичної еміграції, які бояться робити заяви про повернення Криму, щоб не втратити голоси майбутнього електорату, неефективні.
Краще робити ставку на “поганих росіян” – регіональні еліти та навіть кримінальні структури, які мають шкурні інтереси та конфлікти з Москвою. Підтримка регіонального сепаратизму призведе до розпаду Росії на десятки малих держав – це єдиний реальний шанс уникнути нової великої війни.
У разі смерті диктатора в Росії почнеться жорстока боротьба за владу. Путін навмисно не залишив легітимного наступника, вбачаючи в ньому загрозу.
Формально владу може отримати прем’єр-міністр Мішустін. Він є лише технічним бюрократом, який може спробувати піти на поступки Заходу та Україні задля збереження власної позиції. Сама структура ФСБ не є монолітною силою, а нагадує Змія Горинича, де кожна голова дбає лише про власне збагачення, що послаблює загальну державну стратегію”.
Пономарьов: Бізнес – за Мішустіна, Сєчин і Патрушев – фронда
Російський опозиціонер, голова “З’їзду народних депутатів” Ілля Пономарьов:
“Є така фраза, що в Росії за один рік може змінитися все, а за 100 років – нічого.
Якщо Путін помре, зміниться все, але в довгостроковій перспективі все повернеться туди, де почалося. Зрештою і Путін мав незвичайний прихід до влади, і всі його дії не були подібними до того, що ми спостерігали раніше в Росії. Але результат – саме те, що в Росії було завжди.
Після смерті Путіна головою держави стане прем’єр-міністр Михайло Мішустін. Так каже Конституція.
Момент турбулентності буде протягом перших годин – чисто теоретично, щоб Мішустін не став президентом, силовики мають його фізично прибрати до моменту проголошення його наступництва і зробити в.о. прем’єра потрібну їм людину.
Далі протягом трьох місяців мають відбутись вибори. Ключова боротьба триватиме у перший тиждень. Тоді стане зрозуміло, чи це буде прем’єр-міністр, чи буде складатись якась нова коаліція. Після того як еліти домовляться про те, хто це буде – почнуться змагання за те, щоб присягнути на вірність і домовитись з новим президентом.
Якщо еліти домовляться, що це буде Мішустін – сформуються дві великі групи опору. Перша – пов’язана з Сєчиним, друга – з угрупованням, сформованим навколо Патрушева.
Домовитись цим групам опору буде важко. Але без домовленості вони не переможуть і просто перетворяться на фронду. Мішустіна підтримають всі великі фінансові групи, весь бізнес та чимало урядовців. Для них він – повернення до нормальності. Ризиків великих потрясінь, з пов’язаних з Мішустіним, набагато менше, ніж з умовним Патрушевим-молодшим.
Очікувати бунту регіональних еліт я б не став. У переважній більшості регіонів зараз – чисто технічні керівники, які не мають політичного досвіду і політичних амбіцій. Є лише кілька регіонів, які теоретично можуть щось почати – Чечня, Якутія і Татарстан. Там ще можуть виникати бажання щось переділити.
Але якщо при владі опиниться Мішустін, то з ним можна буде домовлятися дуже спокійно і прагматично, без бунтів. Бо він менеджер, технократ, а йтиметься про домовленості про гроші, а не про політику.
Я на 100% впевнений, що Мішустін не хоче продовжувати війну. Це не означає, що він піде на капітуляцію і поверне Крим. Угода, запропонована Трампом, – для нього ідеальне рішення, щоб просто завершити все. Хоча ставлення Росії до України не зміниться, вони декларуватимуть продовження курсу Путіна. Просто закінчиться активна фаза війни”.
Хара: Найбільше шансів у ФСБ
Дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:
“Коли фюрер “русского мира” сконає, розпочнеться боротьба за владу серед найближчого оточення.
Найбільші шанси у фракції ФСБ, силовиків. Вони контролюють командні позиції, гроші, медіа, тримають збройні сили. Вони шукатимуть баланс між кількома людьми або поставити свого кандидата.
Військові підпорядковані особисто Путіну – не будуть передавати ядерну валізку спікеру Держдуми чи комусь іншому. Контролювати ядерну кнопку в перші дні буде той, хто першим до неї дотягнеться. Найбільші шанси – в оточення з корпоративу “Озеро”.
Постаті на роль царя у них немає. Або в оточенні буде хтось більш проворний, готовий втопити конкурентів у крові, або почнеться кривава боротьба. Вона може призвести до відцентрових тенденцій у регіонах. Поганий стан економіки, поглиблює конфлікти там, і при ослабленні центру, деякі регіони можуть спробувати здобути незалежність.
Конфлікт може початися одразу після смерті диктатора, а через певний час перерости у велике збройне протистояння.
По-перше, це російська традиція – безпощадний і беззмістовний бунт. По-друге, Путін за 25 років знищив політичне поле. Там неможливо в цивілізований спосіб розв’язати проблеми. Відтак єдина можливість врегулювати питання влади – зброя та насилля. У Росії не буде чесних виборів, жодних шансів на перемогу у них антипутінська опозиція не має.
Росія може посипатися, це лише питання часу. США та Китай спробують допомогти їй. Свого часу Джордж Буш-старший виступав в українському парламенті та закликав депутатів не йти шляхом незалежності, бо хотів врятувати Союз від колапсу. Але усе пішло не так. Нинішня адміністрація в США має сантименти до диктаторів. Трампу подобаються тирани, які завойовують інші країни. Тому він може прийти на допомогу наступнику Путіна, щоб втримати Росію і відтягнути її від Китаю.
Китайці будуть намагатися завадити розвалу Росії, бо вона важлива для протистояння з Заходом. Але разом з економічними проблемами наближається колапс російської недоімперії.
Смерть Путіна здатна швидко змінити перебіг війни на користь України. Може відкритись вікно можливостей для успіху на полі бою, коли центральна влада буде паралізована внутрішньою боротьбою. Їм буде не фронтів.
Америка може тиснути, щоб була пауза і торги, щоб Україна не відвоювала якомога більше та не принизила Москву. Навіть під час бунту Євгена Пригожина, США просили Київ утриматись від активних дій. Цього разу буде неправильно і контрпродуктивно дослухатись до цих порад”.
Фесенко: Путін не має свого Берії. Буде похмілля
Політолог, директор Центру політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко:
“Коли Путін помре, ситуація у Росії зміниться, але не відразу. У перші тижні почнеться перехідний перехід від путінського режиму майже самодержавної влади.
Формально обов’язки президента виконуватиме, чинний на той момент прем’єр-міністр. Якщо залишиться Мішустін – буде він. У нього не буде такого впливу, як у Путіна. Тому, можливо, це буде режим колективного управління.
Хто увійде до цього колективу – питання. Інституційного підґрунтя для колективної влади зараз немає. Найімовірніше, керуватимуть люди, які мають вплив на силові структури – від ФСБ до армії, – а також мають медійний ресурс і своїх у владі – Ковальчуки, Ротенберги, Сєчин. Мішустін стане координатором цього перехідного періоду як офіційний наступник. Він же буде кандидатом №1 та легітимним центром влади.
Також питання, хто з силовиків буде найбільш впливовим.
Зараз варто очікувати не смерті Путіна, а заміни керівника ФСБ. Люди в силових структурах РФ – і Бортніков, і Патрушев, і Герасимов – можуть піти в інший світ швидше за Путіна. Хоча дійсно впливових силовиків серед них немає – Путін не має свого Берії.
Тому процес боротьби за владу може затягнутися від декількох місяців до кількох років. Він може прийняти більш конфліктні форми. Особливо якщо в цю боротьбу втрутяться силовики.
Роль ФСБ у цій боротьбі перших тижнів значною мірою залежатиме від того, хто буде його очолювати. ФСБ при Путіні стала одним з головних елементів російського Deepstate, який буде активно працювати. Якщо ФСБ, як колективна інституція, підтримає Мішустіна, то він матиме відчутну перевагу.
Зміна керівництва може прискорити мирні переговори. Новий керівник може уособлювати більш конструктивні підходи до завершення війни. Якщо це буде колективне управління – вони можуть взяти на себе колективну відповідальність за більш-менш компромісну угоду.
Умови завершення війни мало відрізнятимуться від того, що пропонує Путін. Вони висуватимуть вимоги та тиснутимуть на Україну. Ніякого повернення до кордонів 1991 року чи виведення військ з окупованих територій не буде. Будуть жорсткі переговори, просто вірогідність завершення війни стане більшою.
Варіант ескалації, можливий, якщо спадкоємцем Путіна стане представник силових структур. Людина з військових або з ФСБ, заточена на війну та протистояння із Заходом. Такий президент може отримати додаткову легітимність від ескалації, і війна з Україною триватиме.
Бунтів у регіонах не буде. Вірогідність розпаду Росії значно менша, ніж це було в середині 90-х років. Зараз абсолютна більшість регіональних еліт, зокрема у проблемних республіках, це – варяги.
Не думаю, що внаслідок смерті Путіна відбудеться відразу вакуум влади в Росії. Ступінь контрольованості влади та керованості державними інституціями в Росії на порядок вищий, ніж в Україні. Жодних процесів якоїсь суверенізації там немає. Рівень централізації посилився.
Загалом після Путіна буде дуже жорстка ломка. Для Росії, нібито органічний стан, коли у неї є популярний цар-диктатор. Але після того як він зникне, “відходняк” буде важкий. Як похмілля – Росію буде хитати, робитимуться хаотичні кроки. Нормалізація країни навряд чи відбудеться. На жаль, Путін – хвороба дуже глибока і дуже масштабна. Самотужки відійти від неї Росія не зможе”.
Скоркін: Буде казино з блекджеком та принцами
Політичний оглядач, автор Берлінського центру Карнегі Костянтин Скоркін:
“На мій погляд, будь-який лідер який змінить Путіна піде на деескалацію заради збереження засад режиму та статків його бенефіціарів. Найближчі історичні асоціації – Хрущов після Сталіна – збереження радянського тоталітарного строю через часткову внутрішню лібералізацію та діалог з Заходом.
Брати до уваги “суспільну думку” у такий системі не варто. Більшість суспільства мовчки проковтне мир, так само як свого часу – війну. Для активних мілітаристів є ФСБ, та їх вже й так потроху зачищають.
Багато що буде залежати від персони спадкоємця – за Конституцією виконуючим обов’язки є прем’єр-міністр, наразі це Мішустін. Він – нейтральний технократ, може бути транзитною фігурою пока елітні клани будуть з’ясовувати відносини.
Також є декоративна, але у разі кризи, вона може стати важливою – посада заступника голови Совбєза РФ, яку обіймає Дмитро Мєдвєдев, формально це посада віце-президента.
Я б не скидував Мєдвєдева з рахунку, якою б крижовою та комічною його постать не виглядала. Хрущова у сталінському оточенні теж вважали блазнем.
Власне, у випадку раптової смерті Путіна питання спадкоємця буде вирішувати умовне “Політбюро” – представники найвищої бюрократії (Вайно, Кірієнко, Громова), сіловіків (Патрушев, Бортніков, Золотов) госолігархи (Сечін, Міллер, Чємєзов), придворний великий бізнес (Ю.Ковальчук, брати Ротенберги, Тимченко).
У кожного у цьому “казино” буде своя ставка і свій фаворит. Це може бути хто завгодно.
Є так звані “принци” – сини членів Політбюро (найрозкручений – Дмитро Патрушев). Є улюбленець ліберальної частини бюрократії – мер Москви Собянін чи новоспечений “західник” Кирило Дмітрієв. Є Козак, якому створюють образ “дисидента у Кремлі”.
Силовики будуть використовувати силовий ресурс, як аргумент, контроль над ситуацією, можливість не допустити проблем на Північному Кавказі. Той же Кірієнко буде спиратись на розгалужену мережу своїх ставлеників серед чиновництва. Громова – на контроль над ЗМІ і таке інше.
Якщо брати питання війни та миру – режим залишиться ворожим до України та Заходу. Але від тактики наступу він повернеться скоріш до політики Путіна нульових – більше підкупу, економічного проникнення, диверсії та саботажу, аніж прямих військових дій. Для нової влади буде головним зняття санкцій та повернення доступу до закордонних активів, отже вона буде згодна на припинення бойових дій та піти на певні поступки.
Якби не було Путіна, нинішній мирний план Трампа задовольнив би його спадкоємця. Інша справа, що довіри до таких “фарбованих лисів”, як у нульових, вже на Заході не буде, і як раніше не вийде, але хто у Москві робить висновки з власного досвіду.
Це сценарій стабільного транзиту влади – я оцінюю становище режиму як відносно стабільне, хоча й у стані перманентній турбулентності.
Але Росія – надцентралізована держава, тому любий кризовий сценарій у столиці може спровокувати відцентрові процеси та хаос управління. Стосовно національних автономій, знаю, що в Україні є певний сентимент до визвольних рухів, але вони наразі є не більш ніж купа активістів без масової підтримки, національні анклави, якими твердо правлять етно-номенклатурні клани, зараз є однією з опор режиму.
Але тут криється й крихкість системи: від того як ці клани, особливо наймогутніший клан Кадирова у Чечні, поведуть себе під час кризи, буде залежати територіальна цілісність РФ. До речі дезінтеграція може піти не тільки по національним кордонам, є наприклад Далекий Схід, інтегрований до тихоокеанської економічної системи, який сприймає залежність від Москви як феодальну данину.
У відкриті війни між різними групами силовиків не дуже вірю – скоріш зміна влади буде супроводжуватись чергою “самогубств” та “ДТП” серед генералів, а можливо й “українських терактів”, за підсумками яких буде ясно, яка “партія” перемогла.
Більш реальним наслідком хаосу у верхах є можливість масових сутичок у крупних містах на національному ґрунті між місцевими та численними мігрантами з Центральної Азії. Це напруження зараз послаблюється лише через війну, але воно може стати поштовхом до громадянського протистояння”.
Муждабаєв: Силовики будуть паралізовані
Медіаменеджер, заступник директора кримськотатарського телеканалу ATR Айдер Муждабаєв:
“Сучасна Росія зруйнується так само як Радянський Союз в 1991 році — у певний момент люди просто не вийдуть на роботу, а силовики розійдуться по домівках.
ФСБ не буде боротися за контроль, а очікуватиме на “нових хазяїв”. Вони будуть готові підпорядкуватися навіть українській владі, якщо вона стане новою силою.
Коли Путін помре, між ФСБ, Росгвардією та армією не буде збройного протистояння. Ці структури є частиною “звичайної мафії”, яка звикла підпорядковуватися силі, і без жорсткого керівництва вони будуть просто паралізовані, як це було під час бунту Пригожина.
Руйнація відбуватиметься через відокремлення національних регіонів. Першими з-під контролю можуть вийти Кавказ та Башкортостан, а згодом — Бурятія, Якутія та Татарстан.
Кремль зберігатиме контроль над ядерною кнопкою до моменту свого повного знесення. Масових народних протестів не очікується, проте можливі локальні бунти еліт, які відбуватимуться швидше за будь-які народні заворушення.
Громадянська війна можлива лише в межах національних регіонів, оскільки загальноросійського спротиву чи захисту старого режиму не буде — ніхто не захищав СРСР у 1991-му, і так само ніхто не захищатиме нинішню систему.
Цю ситуацію можна порівняти з величезним механізмом, який тримається на одній іржавій деталі: як тільки вона ламається, всі інші шестерні не починають боротися одна з одною, вони просто зупиняються і чекають, поки хтось новий прийде і знову запустить машину або розбере її на металобрухт”.
Фройденштайн: Буде 1917 рік навпаки
Експерт із питань безпеки, співзасновник брюссельського аналітичного центру Brussels Freedom Hub Роланд Фройденштайн:
“Смерть Путіна не є неминучою найближчим часом, але коли вона станеться, це відкриє цілий спектр можливостей. Режим може стати ще гіршим, ще агресивнішим зовні та ще репресивнішим всередині. Це також може означати негайні спроби реформувати як зовнішню, так і внутрішню політику Росії. Я насправді вірю, що той, хто прийде після Путіна:
- не матиме тієї легітимності “діючого правителя”, яку Путін накопичував 25 років;
- матиме сильні стимули зробити дещо по-іншому, оскільки на той час Росія перебуватиме у значно гіршому стані, ніж зараз, особливо економічно та з точки зору соціальної згуртованості.
Третя можливість — це наступність, що, варто визнати, є найбільш імовірним результатом, принаймні на певний час. Тому моє припущення полягає в тому, що ми побачимо варіант №3 раніше, ніж варіант №2.
Свого роду 1917 рік навпаки. Тоді перед тоталітарною революцією відбулася буржуазна. Тепер усе може бути навпаки.
Ризик того, що напруженість в “апараті” вибухне, безумовно, існує. Крім різних політичних гравців, бачу зрощення організованої злочинності з владою як ще одне джерело можливого насильства. Але не виключаю впорядкованого переходу влади до нового правителя або колективного керівництва.
Я не бачу перспектив відокремлення Сибіру чи Далекого Сходу. Вони можуть стати рушіями змін, так. Але єдині утворення, які цілком можуть проголосити незалежність, знаходяться на Кавказі. Більшість регіонів Росії сьогодні мають етнічну російську більшість — наприклад, у Бурятії вона становить 70%.
Припускаю, що той, хто прийде після Путіна, поводитиметься з “червоною кнопкою” відповідально.
Нове керівництво скористається нагодою, щоб припинити війну, виявляючи більшу готовність до компромісу, ніж Путін. Але, можливо, я занадто оптимістичний…
З одного боку, вони можуть боятися звинувачень у зраді “родіни”. З іншого – знатимуть, наскільки непопулярною буде війна. Моє внутрішнє відчуття підказує, що смерть Путіна стане чудовою можливістю для багатьох “вийти з тіні” і заявити: “Я ж ЗАВЖДИ знав, що війна була помилкою!”
Джайлз: Всі триматимуть стабільність системи
Кір Джайлз, асоційований співробітник програми Росії та Євразії (Chatham House), який з 2013 року досліджує російську стратегію, військову доктрину та політику безпеки, маючи досвід роботи у BBC Monitoring та Академії оборони Великої Британії:
“Припускаю, Путін вживе заходів щоб забезпечити якомога впорядкованіший перехід влади. Він захоче гарантувати захист своїй родині та багатствам, накопиченим за десятиліття при владі.
Не лише Путін зацікавлений у стабільності. Усі ключові гравці російської системи залежать від її стабільної роботи задля збереження їхньої влади, статків та уникнення в’язниці. Їм потрібно не допустити виходу ситуації з-під контролю під час будь-яких потрясінь чи боротьби за владу.
Мало підстав вірити в ідею “фрагментації” Росії під час будь-якого періоду нестабільності. Спокусливо думати про нього, як про дзеркальне відображення кінця СРСР у 1991 році. Але багато чинників, які розвалили Радянський Союз, відсутні всередині РФ. Деякі – навіть діятимуть у зворотному напрямку.
Націоналістичних рухів не існує. Багато суб’єктів РФ, які могли б мати незалежну ідентичність, повністю залежать від центру через субсидії, які підтримують роботу їхньої економіки та збагачують їхніх лідерів.
Не варто очікувати серйозних змін у Росії лише тому, що Путіна більше немає на троні.
Єдине питання для війни проти України та Європи полягає в тому, чи зможе будь-яка нова керівна постать прийняти більш поінформований погляд на шкоду, яку війна завдає самій Росії. І чи зможе вона побачити перевагу в іншому балансі між мрією Росії про відвоювання своєї імперії та довгостроковою системною шкодою, яку це завдає майбутньому країни.
За матеріалами liga.net
