6 січня в Парижі в Єлисейському палаці збираються представники близько 35 делегацій, з яких понад 27 — на рівні лідерів, щоб узгодити конкретні гарантії безпеки для України на випадок припинення вогню та повторного нападу Росії. У зустрічі бере участь президент Володимир Зеленський, а також представники США — спецпосланець Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер.
Ключовий зсув цього саміту — спроба перевести підтримку з “політичних декларацій” у формат зобов’язань, які можна буде “вмикати” автоматично в разі нової агресії.
Що саме хочуть погодити: “юридичні зобов’язання” і механізм реакції
На саміт винесено проєкт заяви, де прямо зафіксовано: гарантії безпеки мають включати “binding commitments” (обов’язкові/зобов’язальні/юридичні зобов’язання) для підтримки України “у разі майбутнього збройного нападу Росії, щоб відновити мир”.
У проєкті перераховано, що такі зобов’язання можуть включати:
- використання військових спроможностей,
- розвіддані та логістичну підтримку,
- дипломатичні ініціативи,
- запровадження додаткових санкцій.
Другий трек: внески в багатонаціональні сили у разі припинення вогню
Паралельно “Коаліція охочих” намагається узгодити внески країн у багатонаціональні сили (логіка — забезпечення безпеки після ceasefire), а також ширший пакет гарантій на випадок повторного нападу. Україна, за даними, хоче зафіксувати конкретику “на папері”, бо дотепер військові обіцянки були “переважно розпливчастими”.
Навіщо тут США і чому всі дивляться на Вашингтон
Європейські учасники сподіваються, що “ущільнення” гарантій коаліції допоможе закріпити й американські зобов’язання, які раніше були окреслені лише загально в двосторонніх контактах Україна–США.
Bloomberg додає чутливий для Європи елемент: у Парижі обговорюють, як інтегрувати запропоновані Вашингтоном спроможності в європейське планування, а також можливість американської присутності (“boots on the ground”) як частини гарантій, щоб будь-яка мирна домовленість “витримала” випробування часом. Також, наприкінці 2025-го, Зеленський обговорював із Трампом можливе розміщення американських військ в Україні в контексті гарантій.
Контекст: “90% миру” і проблема територій
Переговорний трек активізувався з листопада 2025 року, але ключова перепона — території — нікуди не зникла. У новорічному зверненні Зеленський говорив, що мирні напрацювання “на 90%”, однак “останні 10%” — найважчі й зав’язані, зокрема, на контролі територій; водночас він наголосив, що не підпише “слабку” угоду, яка лише продовжить війну.
На цьому фоні Київ публічно тримає “подвійну рамку”: дипломатія — але з готовністю до подальшої активної оборони, якщо тиск партнерів на Росію буде недостатнім.
Чому “binding commitments” — це не просто нова риторика
Якщо проєкт пройде без пом’якшень, це означатиме спробу побудувати не “обіцянку підтримувати”, а заздалегідь описаний пакет дій, який:
- має тригер – повторний напад РФ;
- має перелік інструментів – військові, розвідка, логістика, дипломатія, санкції;
- має перетворити реакцію союзників із “політичного рішення в моменті” на наперед погоджену процедуру.
Окремий пласт — юридична форма. Україна наполягає на робастних гарантіях, аби запобігти новому нападу. А практична межа тут очевидна: що “жорсткіша” юридична прив’язка, то сильніше все впирається у внутрішні процедури країн-учасниць (парламенти, бюджетні зобов’язання, мандати на застосування сил тощо).
6 січня 2026 в Парижі “Коаліція охочих” буде намагатися перейти від загальних політичних заяв до конкретних, письмово зафіксованих гарантій безпеки для України — зокрема, що саме союзники робитимуть у разі припинення вогню і що — у разі повторного нападу РФ. Центральна інтрига — чи вдасться погодити зобов’язання, які можна швидко активувати: військова підтримка, розвідка, логістика та санкції, і наскільки вони будуть юридично та процедурно “залізними”, а не декларативними.
Другий ключ — роль США: присутність переговорників у Парижі сигналізує спробу зшити позиції України–Європи–Вашингтона в один пакет перед можливими переговорами з Росією. Якщо вдасться “прив’язати” американський компонент до європейського плану, це підсилює стримування; якщо ні — гарантії можуть залишитися неоднорідними й політично вразливими.
Після саміту найважливіше дивитися не на риторику, а на конкретику на папері: хто, що і в які строки готовий робити, та які механізми реакції запускаються автоматично у разі порушення домовленостей Росією.
За матеріалами news.liga.net
