Перші дні 2026-го склалися для Кремля як поганий монтажний ролик: США захопили Ніколаса Мадуро під час спецоперації у Венесуелі, перехопили танкер Marinera під прапором Росії (колишня Bella-1) в Атлантиці – Москва назвала це “піратством” і “порушенням морського права”. Паралельно Іран охопили масові протести, і правозахисники повідомляють про понад 500 загиблих та близько 10 000 затриманих.
На цьому тлі одразу впливові західні медіа — Neue Zürcher Zeitung (NZZ) та The Wall Street Journal (WSJ) — сходяться в одному: війна проти України виснажила російську “імперську” модель до стану, коли вона гірше тримає удар і зовні, і всередині. NZZ формулює це майже афористично: “імперія Путіна сьогодні слабкіша, ніж чотири роки тому”. WSJ додає внутрішній вимір: Путін може тиснути репресіями на суспільство, але він не здатний нескінченно продовжувати війну без лояльності еліт, а та лояльність дорожчає і стає умовною.
1418 днів: коли пропагандистський міф стикається з арифметикою реальності
Обидва матеріали стартують із символічної, але дуже “колючої” дати: 11 січня війна РФ проти України зрівнялася за тривалістю з німецько-радянською війною 1941–1945 років — 1418 днів. І саме порівняння “що було досягнуто за той самий час” руйнує кремлівську картинку величі: якщо радянська армія в історичному міфі дійшла до Берліна, то путінська — у найкращому разі “ставить прапори в селах” на сході України.
Це не просто сарказм. Це — публічний вирок стратегії, яка обіцяла швидку перемогу, а отримала затяжну війну виснаження. І чим довше вона триває, тим більше стає схожою на “м’ясорубку ресурсів”, де тактика “повзучого просування” купується ціною втрат, грошей і майбутнього економіки. У WSJ прямо описується фронт як “зона ураження”, де дрони роблять техніку та живу силу надзвичайно вразливими.
Удар по “великодержавності”: чому історія з Мадуро стала кремлівським приниженням
Для Москви Венесуела — не просто ще одна “дружня країна”. Це вітрина: мовляв, Росія здатна захищати союзників у “дальніх” регіонах, кидаючи виклик США у їхньому ж дворі. Саме тому захоплення Мадуро американськими силами NZZ трактує як демонстративний ляпас Кремлю — і як доказ, що “парасолька” Москви дедалі більше схожа на декорацію.
Головна логіка тут проста:
- імперії живуть не тільки танками, а й здатністю гарантувати союзникам безпеку;
- коли ключового партнера прибирають з дошки без твоєї відповіді — це мінус престиж, мінус страх, мінус довіра.
І це не ізольований епізод. Бо відразу ж лягає друга картинка — танкер Marinera.
Marinera (колишня Bella-1): “тіньовий флот” як точка болю для Росії
7 січня США перехопили російськопрапорний танкер Marinera в Північній Атлантиці. Російська влада назвала це незаконним і “піратством”. Британське Міноборони підтвердило, що Велика Британія надала операції підтримку .
Чому ця історія така токсична для Кремля?
- Йдеться не просто про судно, а про нервову систему обходу санкцій — мережі “тіньового флоту”, страхування, прапорів, прокладок і маршрутів. Коли такі вузли починають “різати” силовими методами — це сигнал: правила гри змінюються, ризики зростають.
- Це б’є по міфу “нас бояться”. Бо навіть якщо Москва кричить про право, сам факт перехоплення показує: російський прапор на борту — уже не гарантія недоторканності.
- Це тісно пов’язано з венесуельським сюжетом: США демонструють, що готові диктувати рух нафти в Західній півкулі й одночасно бити по схемах санкційного обходу, які можуть бути пов’язані з РФ та Іраном .
А далі — третій кадр. Іран.
Іран: тест на “союзницьку спроможність” Росії, який Кремль може провалити
NZZ називає Іран одним із ключових партнерів Москви на Близькому Сході — і водночас підкреслює: якщо режим аятоли Хаменеї похитнеться або впаде, для Путіна це буде катастрофою, але Кремль навряд чи здатний реально допомогти.
Цей аргумент посилює сама реальність протестів. Reuters описує ситуацію як кризу легітимності на тлі двотижневих демонстрацій і жорсткого придушення. А британська The Times писала про “план Б”: Хаменеї нібито готує сценарій втечі до Москви, якщо силовики не втримають ситуацію або почнуть переходити на бік протестувальників.
Чому це важливо саме для Путіна — крім символізму?
- Іран — військово-технічний партнер Росії: Reuters неодноразово фіксував, що Тегеран постачав Москві дрони, а країни оформлювали довгострокові рамки співпраці.
- У разі внутрішнього колапсу або зміни режиму ці канали можуть або обірватися, або стати токсичними/непередбачуваними.
- Навіть без падіння режиму сама нестабільність означає: Ірану не до “експорту впливу”, йому до виживання.
І тут NZZ додає ще одну отруйну деталь: Росія могла б “залити проблему грошима”, підтримавши Тегеран фінансово — але в самої Росії порожніє скарбниця. Це підводить до другої частини спільного сюжету — економіки та еліт.
Гроші війни: коли бюджет починає воювати сам із собою
WSJ описує класичну дилему автократії воєнного часу: суспільство можна загнати в страх, але елітам треба платити — і грошима, і “перспективою” .
Звідси — ланцюг симптомів, які роблять 2026-й небезпечним для Кремля:
1) Падають енергетичні доходи — головне паливо бюджету
Російські нафтогазові бюджетні доходи в листопаді 2025-го могли впасти приблизно на 35% рік-до-року . Для режиму, що веде дорогу війну, це означає: або урізати, або додатково забирати всередині країни.
2) Держава перекладає війну в чеки громадян
24 вересня 2025-го Reuters повідомляв: Мінфін РФ запропонував підвищити ПДВ з 20% до 22% у 2026 році, щоб профінансувати війну; очікуваний ефект — близько 1 трлн рублів додаткових надходжень . Для населення це означає дуже просту річ: інфляційний тиск і дорожче життя, навіть якщо пропаганда називає це “стабілізацією”.
3) Еліти відрізані від “західних” активів і комфорту
У WSJ-логіці це критичний фактор: частина путінського оточення має мільярди, “застряглі” у західних юрисдикціях, і чим довше триває війна, тим менше шансів повернути “нормальність” . А “нормальність” для цих людей — не моральна категорія, а доступ до грошей, майна, дітей, медицини, пересування.
Чому саме 2026-й може бути гіршим: ефект “триєдиного тиску”
Якщо звести логіку NZZ та WSJ до спільного знаменника, то виходить формула трьох одночасних тисків, які взаємно підсилюють одне одного:
- Зовнішній тиск і втрата союзників, керованості “периферії”
Венесуела, танкери, Кариби — це про те, що світ починає діяти проти російських схем сміливіше. - Близькосхідний ризик
Іранська нестабільність — потенційний обвал одного з ключових стовпів антизахідної коаліції, а також ризик для конкретних військових ланцюжків співпраці. - Внутрішня економічна “ціна лояльності”
Падаючі доходи, податкові підвищення та висока вартість війни створюють ситуацію, коли лояльність еліт перестає бути “за замовчуванням”.
Де тут Україна: чому цей сюжет не про “автоматичний крах” РФ
Важливо не потрапити в пастку бажаного мислення. Ні NZZ, ні WSJ не обіцяють, що режим “завтра впаде”. Суть інша: простір для маневру у Путіна звужується, а значить — зростає ймовірність:
- більш нервових, ризикованих рішень назовні, щоб повернути страх;
- внутрішніх “податково-мобілізаційних” хвиль, щоб утримати війну грошима і людьми;
- або — і це ключ WSJ — спроби частини еліт штовхати Путіна до переговорів, якщо ціна війни почне загрожувати їхньому виживанню в системі.
І тут є прямий місток до України: у WSJ-оптиці здатність України ефективно бити по російській воєнній машині, особливо, якщо Захід посилить допомогу в критичних сегментах на кшталт протидії дронам і ракетам, може стати тим фактором, який робить війну для Кремля політично невигідною навіть для його “ближнього кола”.
Слабкість “імперії” у 2026-му — це не брак зла, а брак ресурсу
Путінська імперська конструкція слабшає не тому, що стала м’якшою, а тому, що стала дорожчою. Війна проти України з’їла резерви, зменшила здатність підтримувати союзників, підставила “тіньові” схеми під силові перехоплення і змусила Кремль перекладати війну в податки. А паралельно світ бачить: там, де раніше Москва демонструвала вплив, тепер вона часто демонструє безсилля — або мовчання.
2026-й може виявитися роком, коли Путіну доведеться витрачати дедалі більше ресурсів не на “перемогу”, а на просте утримання конструкції від розсипання — у Венесуелі, в Ірані, на морських маршрутах і всередині самої Росії.
За матеріалами nv.ua
