24 січня 2026 року Україна, США та Росія завершили важливий етап складного процесу – переговори в Абу-Дабі. Вперше за тривалий час відбувся дводенний тристоронній раунд консультацій. Президент Володимир Зеленський назвав розмови “конструктивними” й повідомив про домовленість взяти паузу для доповідей у столицях та узгодження подальших кроків із лідерами, із можливим продовженням уже наступного тижня.
Нижче — розбір: хто і з яким мандатом сидів за столом, які питання звучали “в лоб”, що на практиці може означати “американський моніторинг”, чому територіальна тема залишається вузлом, і які сценарії відкриває або закриває нинішній раунд.
Читайте також: «План процвітання» на $800 млрд: як США та ЄС хочуть профінансувати відбудову України — і чому ключ до всього це припинення війни
Чому Абу-Дабі — і що означає “дводенний тристоронній формат”
Ключова новизна — не “прорив”, а сам формат: Україна, США і Росія провели дві доби консультацій у тристоронньому режимі. Це важливо з двох причин:
- Рівень залучення США: наявність американської делегації, яку медіа і агенції пов’язують із поточним “американським брокерингом” переговорного треку, змінює механіку — від двосторонніх контактів до спроби керованого процесу.
- Військово-безпековий профіль: склад учасників показує, що переговори ставилися не як “політичний саміт”, а як технічна розмова про параметри завершення війни та гарантії контролю.
Читайте також: Від ППО до мирного треку: Зеленський фіксує результати Давоса-2026
Хто був у залі: склади делегацій і сигнал про характер переговорів
Зеленський прямо підкреслив, що в переговорах брали участь люди, відповідальні за оборону, розвідку, оперативне планування та міжнародно-правовий трек.
Україна
За словами президента, від України були:
- Рустем Умєров (секретар РНБО),
- Кирило Буданов (ГУР),
- Андрій Гнатов (командувач/військовий командний рівень),
- Давид Арахамія (парламентський/політичний компонент),
- Сергій Кислиця (постпред при ООН — міжнародно-правовий вимір),
- Вадим Скібіцький (ГУР).
США
У повідомленнях медіа фігурують: Стів Віткофф, Джаред Кушнер, Ден Дрісколл, Алекс Гринкевич, Джош Грюнбаум.
Росія
Українська сторона публічно описує російську делегацію як представників воєнної розвідки та армії; міжнародні медіа називають серед учасників керівництво військової розвідки РФ.
Висновок із складу простий: це не зустріч “для камер”. Це — спроба зібрати за столом людей, які можуть говорити не про лозунги, а про контури угоди, механізми верифікації та безпекові умови.
Про що говорили: три блоки порядку денного Зеленського
У публічному підсумку Зеленський описав переговори як “широкі” за тематикою, але виділив три стрижні.
“Параметри закінчення війни”
Це формулювання спеціально “технічне”: воно дозволяє обговорювати не тільки “хочемо миру”, а конкретику — які саме умови можуть вважатися завершенням бойових дій, на якому етапі, з якими обмеженнями та гарантіями.
“Американський моніторинг і контроль”
Президент окремо наголосив на питанні контролю процесу завершення війни і дотримання реальної безпеки за участі США. Це ключ до розуміння нинішнього треку: у центрі — не лише “домовитися”, а й зробити порушення видимими та караними.
“Формати закріплення домовленостей” і “необхідні безпекові умови”
Інакше кажучи: що саме буде документом або пакетом документів, хто підписує, що запускає імплементацію, які умови є “вхідними”: наприклад, повітряна безпека, контроль лінії зіткнення, міжнародні гарантії.
“Американський моніторинг і контроль”: що це може бути на практиці
Публічно сторони поки не деталізують інструменти. Але сама постановка питання натякає на кілька можливих шарів (від мінімального до максимального):
- Моніторинг режиму тиші або зниження інтенсивності
- фіксація порушень (супутникові дані, розвіддані, технічні канали),
- спільні та узгоджені процедури повідомлення про інциденти.
- Верифікація виконання окремих пунктів
- наприклад, відведення певних систем, створення зон обмежень, контроль переміщень.
- Механізм “наслідків”
- без цього моніторинг перетворюється на статистику. Саме тому паралельно звучить тема “безпечних умов” і формату закріплення.
Чому США тут центральні? Тому що тристоронній формат де-факто передбачає роль Вашингтона як гаранта процедурності: не “віримо – не віримо”, а “є протокол — є дані — є реакція”.
Територіальний вузол: головний тест реалістичності переговорів
У бекграунді до завершення раунду Зеленський раніше вказував, що ключовою темою є територіальне питання, зокрема ситуація навколо Донбасу; російська сторона, за повідомленнями, наполягає на вимозі виведення українських військ із регіону як умові.
Цей вузол робить переговори “важкими” з причин, які не знімаються навіть доброю тональністю:
- Російська позиція описується як жорстка і територіально максималістська.
- Українська позиція полягає в неприйнятності примусу до односторонніх територіальних поступок, що підривають безпеку держави.
У такій конструкції “домовленість” часто виглядає не як один великий компроміс, а як покроковий процес: контроль безпеки, механізми верифікації, рамка гарантій — і лише потім найгостріше.
Що саме “домовилися”: пауза, доповіді, перелік питань, можливі наступні зустрічі
Зі слів Зеленського, за підсумками двох днів сторони погодилися:
- доповісти в столицях про результати обговорень,
- узгодити подальші кроки з лідерами держав,
- військові визначили перелік питань для потенційної наступної зустрічі,
- за умови готовності рухатися далі,Зеленський підкреслив, що Україна готова — наступні зустрічі можуть відбутися вже наступного тижня, а президент очікує особистої доповіді делегації після повернення.
Це важливо правильно прочитати. Публічний результат раунду — не “угода”, а процедурна розвилка:
- процес не зірвався,
- теми “розкладені на столи”,
- наступний крок залежить від того, що делегації привезуть керівництву — і які політичні рішення будуть можливі.
Контекст сили: війна триває паралельно з дипломатією
Один із найжорсткіших маркерів реальності — те, що бойові дії та удари по Україні тривають у ті самі дні, коли йдуть переговори. Під час відновлення переговорів відбулася чергова російська масштабна повітряна атака із суттєвими наслідками для цивільної інфраструктури та енергопостачання.
Цей паралельний трек має два наслідки для переговорів:
- Перевірка намірів: якщо насильство використовується як важіль тиску, це підвищує вимоги до контролю й гарантій.
- Невідкладність ППО та безпеки тилу: переговори не замінюють потреби “тримати небо”, що прямо звучало й у попередніх міжнародних контактах Зеленського щодо посилення ППО.
Ризики та можливості для України
Можливості
- Залучення США як процесного гаранта: якщо “моніторинг і контроль” наповнять інструментами, це може зменшити простір для маніпуляцій і “сірих зон”.
- Технічна деталізація: чим більше переговори про процедури, тим менше шансів, що все зведуть до ультиматумів без механіки виконання.
Ризики
- Тиск швидкого результату: за відсутності збіжності в територіальному питанні зростає спокуса “обійти” вузол швидкими формулами, які потім погано виконуються або створюють нові загрози.
- Розрив між дипломатією і полем бою: удари по інфраструктурі під час переговорів підривають довіру до будь-якого “режиму тиші” без жорсткої верифікації.
Публічні сигнали Зеленського наразі вказують, що Україна прагне тримати процес у першому коридорі — “готові рухатися далі” — але за умов, де безпека і контроль не є декоративними.
Переговори в Абу-Дабі дали не “фінальну угоду”, а структуру наступного кроку: сторони взяли паузу для доповідей керівництву й сформували перелік питань для потенційного продовження вже наступного тижня.
Ключове, що варто винести з заяв Зеленського, — акцент на американському моніторингу та контролі. У війні, де порушення домовленостей можуть коштувати містам електрики, тепла й життів, саме механіка верифікації та наслідків відрізняє реалістичний переговорний трек від “процесу заради процесу”. На цьому тлі тема Донбасу залишається найтвердішим каменем спотикання — і головним маркером того, чи здатні сторони перетворити “конструктивну тональність” на стійкі рішення.
За матеріалами rbc.ua
