Після заяви очільниці МВФ Крісталіни Георгієвої в Давосі — що Україні, аби стати “економічним левом Європи”, доведеться поступово відмовлятися від субсидіювання електроенергії та опалення — тема тарифів знову стала політичною. Але ключове питання не в гаслах “за/проти підвищення”, а в тому, які саме механізми МВФ називає субсидіями, чому їх вважає ризиком для фінансів, і по кому зміни вдарять першими, якщо дизайн реформи буде невдалим.
“Субсидії” — це не одне й те саме: де плутанина і чому вона вигідна маніпуляторам
У публічній дискусії слово “субсидії” часто означає все одразу: і житлові субсидії, і пільги, і механізми ПСО, і заморожені тарифи. Саме на цій плутанині будуються найгучніші заголовки.
Адресні житлові субсидії (соціальний інструмент)
Це допомога тим, хто не тягне рахунки відповідно до доходів. В ідеальній моделі, яку зазвичай просувають донори, адресна субсидія — це “амортизатор”: тарифи можуть рухатися до економічно обґрунтованих рівнів, але вразливі отримують компенсацію.
ПСО і “перехресне субсидіювання” – ринковий перекіс
ПСО (public service obligations) — це коли держава або регулятор змушують окремих гравців продавати ресурс населенню за цінами нижчими за економічно обґрунтовані, а різниця “розмазується” по системі: через держкомпанії, тарифи інших сегментів, борги, відкладені ремонти тощо. Саме цю частину МВФ найчастіше і називає проблемною в контексті фінансової стійкості сектору.
Мораторії та заморозка тарифів – політичний запобіжник із фінансовими наслідками)
Заморожування тарифів, особливо на тепло та воду, під час війни — зрозумілий політичний крок. Але якщо він затягується без компенсаторів, наслідок типовий: касові розриви, борги, деградація інфраструктури, а потім — “шокові” рішення.
Чому це важливо: коли Георгієва говорить про відмову від субсидіювання, мова, як правило, про згортання широких цінових перекосів: ПСО та “price caps” («прайс-кепи” – встановлені НКРЕКП граничні обмеження ціни на ринках електроенергії («на добу наперед», внутрішньодобовому та балансуючому), що діють в Україні), а не про “заборону допомагати бідним”. Але саме адресність — найскладніша частина, бо потребує якісних даних і адміністрування.
Чому МВФ тисне: не “ідеологія ринку”, а бухгалтерія війни
У документах МВФ щодо України повторюється одна й та сама конструкція:
- побутові тарифи не покривають витрати,
- різниця перетворюється на квазіфіскальні зобов’язання (приховані “борги держави”),
- це підточує енергокомпанії та комунальний сектор,
- а в поствоєнний період робить сектор неінвестиційним.
“Половина ринку”: ключова цифра, яка пояснює позицію МВФ
В опублікованих матеріалах програми МВФ зазначалося, що ціни та тарифи для домогосподарств на газ і електроенергію приблизно вдвічі нижчі за орієнтир “ринку та відшкодування витрат”.
У звіті за оглядом програми (Eighth Review) формулювання ще конкретніше: побутова електроенергія оцінюється як близько половини ціни для малих бізнес-споживачів у Києві, а побутовий газ — близько 50% рівня повного покриття витрат за ринковими цінами.
Борги як “снігова куля”
Коли ціни занижені, але фізичні витрати реальні (ремонти, зарплати, паливо, закупівлі, балансування), система рятується боргами. У таких конструкціях МВФ зазвичай дивиться не лише на “тариф”, а на ланцюг неплатежів між гравцями, який зрештою або лягає на бюджет, або “з’їдає” здатність відновлювати мережі.
“Європі можна”: так, ЄС субсидіював енергію — але Україна в іншій точці бюджету та інституцій
Аргумент “у Франції/Польщі субсидії є — чому нам не можна” звучить логічно, і його озвучують українські коментатори.
Але в європейському випадку є три відмінності.
Масштаб справді був гігантський — як антикризова терапія
Єврокомісія у своєму звіті про енергосубсидії фіксує: загальні енергетичні субсидії в ЄС зросли з €213 млрд (2021) до €397 млрд (2022), а потім знизилися до €354 млрд (2023). Значна частина — кризові заходи, і домогосподарства були головними прямими бенефіціарами.
ЄС робив це з “фіскальним ременем безпеки”
Багато країн ЄС мали доступ до ринків запозичень і ширшу податкову базу, щоб фінансувати підтримку прямими бюджетними інструментами. Україна під час війни живе в логіці дефіциту, донорської підтримки і жорстких умов.
ЄС одночасно декларує згортання викопних субсидій
Єврокомісія прямо прив’язує звіт до міжнародних зобов’язань поступово відмовитися від субсидій на викопне паливо до 2030 року. Тобто “Європі можна” — це не “можна завжди”, а “можна тимчасово, дорого і з паралельним курсом на згортання”.
Хто постраждає першим, якщо “підняти тарифи” без правильного дизайну
Підвищення тарифів саме по собі не “б’є по всіх однаково”. Найпершими в зоні ризику зазвичай опиняються групи, у яких:
- висока частка комуналки в доході;
- немає можливості швидко зменшити споживання;
- слабкий доступ до адресної підтримки, через критерії, документи або неформальні доходи.
Група №1: домогосподарства на централізованому теплі, особливо старий фонд
У цих домогосподарств “маневру” найменше: тепло — великий чек, енергоефективність низька, а індивідуально “відрегулювати” систему важко.
Група №2: “працюючі бідні” та ті, хто трохи вище порогу субсидії
Це класична пастка реформ: люди формально “не проходять”, але фактично не витримують навіть помірного підвищення.
Група №3: пенсіонери, люди з інвалідністю, великі сім’ї, ВПО та орендарі
Ризик тут не лише в тарифі, а в тому, чи буде адресний захист швидким, автоматизованим і достатнім. Саме тому в програмних документах поруч із “відшкодування витрат” зазвичай стоїть вимога “цілеспрямованої підтримки вразливих домогосподарств”.
Найгірший сценарій: “підвищили — і все”
Найгірший варіант — це коли реформа зводиться до одного рядка: “підняти тарифи”.
Що тоді відбувається на практиці:
- стрибок неплатежів,
- політичний відкат (нові заморозки),
- борги нікуди не діваються,
- сектор не отримує інвестицій, бо інвестор бачить нестабільність правил.
У результаті держава отримує і соціальну напругу, і фінансову діру — одночасно.
Робочий сценарій, як його бачать донори: дорожня карта після воєнного стану
У документах програми МВФ логіка інша: поступовість + адресність + план після завершення воєнного стану.
Ключовий елемент — дорожня карта лібералізації газового та електроенергетичного ринків протягом 6 місяців після завершення воєнного стану, з обмеженим у часі планом впровадження в поствоєнний період. Там же фігурує формула: поступове підвищення тарифів до “відшкодування витрат” за умови адекватної й таргетованої підтримки вразливих.
Це принципово: донорська модель не заперечує соціальну функцію держави — вона наполягає, що допомога має бути цільовою, а не “дешевою ціною для всіх”.
Чому ця дискусія політична: “субсидії” як маркер нового соціального контракту
Експерт Юрій Корольчук: заява Георгієвої — не лише технічна рекомендація, а політичний меседж про те, як виглядатиме післявоєнна бюджетна архітектура і кому доведеться “прикривати” непопулярні рішення. При цьому він наголошує на європейських прикладах підтримки та сумнівається в існуванні “чистої ринкової ціни”. Важливо сприймати це як позицію коментатора, а не як норму МВФ.
Сама ж позиція МВФ у 2026 році накладається на ширший порядок денний: нова програма фінансування, бюджетні рішення, податкова база. МВФ рухається до винесення нової програми на раду директорів, а Георгієва паралельно підкреслює значення структурних реформ і “складних” фіскальних тем.
Коротко про головне
Чи означає позиція МВФ, що субсидії для бідних скасують?
Ні. У програмній логіці — навпаки: широкий ціновий перекіс мають замінити адресним захистом.
Чому тоді люди бояться?
Бо адресність потребує даних, адміністрування і довіри. А також тому, що невдалий дизайн реформи справді може “викинути” частину домогосподарств за межу платоспроможності.
Чи правда, що Європа субсидіювала?
Так. Єврокомісія фіксує сотні мільярдів євро у 2022–2023 роках як кризові заходи.
Чому Україна не може так само?
Бо інша фіскальна позиція (війна, дефіцит), інші можливості фінансування, і більша частка підтримки у вигляді “прихованих” перекосів та боргів, які МВФ вважає небезпечними для стійкості сектору.
Дискусія “Європі можна, Україні — ні” виглядає справедливою лише на рівні емоції. На рівні механіки, МВФ говорить не про “скасувати допомогу людям”, а про перезбірку моделі: зменшити перехресне субсидіювання та механізми ПСО, які продукують борги й квазіфіскальні ризики, і замінити їх на прозорий тарифний дизайн плюс адресний захист.
Але “вдарить найперше” не по абстрактному “середньому українцю”, а по конкретних групах — передусім домогосподарства з високою часткою комунальних витрат і низьким запасом міцності — якщо держава піде шляхом “підняли тарифи й забули”. Саме тому ключова битва 2026 року — не про цифру в платіжці, а про дизайн компенсаторів, критерії вразливості та порядок розплутування боргів.
За матеріалами unn.ua
