Організація Об’єднаних Націй разом з організаторами Milano Cortina 2026 закликали до “олімпійського перемир’я” — тимчасової паузи в усіх збройних конфліктах у світі на час Ігор. Це звернення підкріплене рішенням Генеральна асамблея ООН і вкладається в давню традицію “екеxейрії” (грец. ἐκεχειρία — «утримання рук», священне перемир’я) – перемир’я задля безпечного шляху атлетів і глядачів.
Ключова деталь цього року — тривалість 52 дні: вона покриває Олімпіаду (6–22 лютого) і Паралімпійські Зимові Ігри Milano Cortina 2026 (6–15 березня) плюс по тижню “буфера” до і після кожного.
52 дні: як рахується “олімпійська пауза”
Якщо розкласти формулу “тиждень до + період змагань + тиждень після”, виходить суцільне вікно:
- старт: 30 січня 2026 (за 7 днів до відкриття 6 лютого)
- фініш: 22 березня 2026 (через 7 днів після завершення Паралімпіади 15 березня)
Разом — 52 дні.
Що дає резолюція ООН — і чого вона НЕ дає
Резолюція про олімпійське перемир’я — це радше політичний і моральний “якір”, ніж механізм примусу:
- Не є наказом і не має “санкційної кнопки”: держави можуть її ігнорувати без автоматичних наслідків.
- Але створює публічний стандарт (“так правильно”), який зручно використовувати для дипломатичного тиску, гуманітарних ініціатив і переговорних “вікон”.
- У символічному вимірі це ще й спроба показати, що “спорт це простір спільності” навіть у час, коли конфліктів багато й довіра до багатосторонніх інститутів падає.
Тут важливо: перемир’я задумане як шанс на мінімум (зменшення ескалації, гуманітарні кроки, контакти), а не як гарантія “світ натиснув паузу”.
Чому воно інколи “спрацьовує” — і чому зазвичай ні
Історично олімпійське перемир’я часто працює точково, коли збігаються інтереси сторін і є посередники:
- Класичний сучасний приклад — зима 1994: під час Ігор у Норвегії згадується тимчасове “вікно”, що дозволило доставляти допомогу в обложене Сараєво.
- Інший приклад із радше символічної площини — Сідней-2000, коли Північ і Південь Кореї разом пройшли на церемонії відкриття.
Але є й “анти-приклади”, які постійно повертаються в дискусію: війни можуть тривати (або навіть стартувати) попри заклики до перемир’я — саме тому цей інструмент часто називають моральним, а не практичним.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році сумнозвісно розпочалося під час періоду перемир’я.
“Нейтральні” росіяни на Олімпіаді: де слабке місце всієї конструкції
Паралельно із закликом до глобальної паузи вибухає інша тема: хто і як визнається “нейтральним”.
Що каже рамка Міжнародного олімпійського комітету
За підходом, який МОК описував як “такий самий, як для Парижа-2024”, спортсмени з російськими та білоруськими паспортами можуть допускатися лише індивідуально та без прапора, гімну та національної айдентики — за умови перевірок і неучасті тих, хто пов’язаний із військовими структурами або демонструє підтримку війни.
Окремий шар проблеми: не всі федерації відкривають двері навіть у “нейтральному” форматі. Наприклад, у лижних дисциплінах були рішення, які фактично закривали шлях до кваліфікацій, а без кваліфікацій — і до Олімпіади.
Що маємо “на виході” перед стартом
За повідомленнями медіа на базі рішень, на Ігри підтверджено 13 спортсменів із російськими паспортами в статусі нейтральних, і окремо фігурує невелика група з білоруськими.
Чотири кейси, які підривають “нейтралітет”
Суть не в тому, що спортсмени “мають думку”. Суть у іншому: нейтральний статус — це про відсутність зв’язку з державною машиною війни та її публічним просуванням, а це перевіряється не тільки паспортом, а й контекстом.
Ось як виглядають 4 “поля ризику” на конкретних прикладах:
- Аделія Петросян: формально уникає політичних заяв, але згадуються участь у подіях зі збором коштів “на військових” і спортивне середовище, пов’язане з нагородами державного рівня.
Фігуристці Аделії Петросян 18 років. Вона народилася в Москві, має вірменське коріння по батьковій лінії, з 2019 року професійно займається фігурним катанням. У грудні 2025 року Петросян утретє стала чемпіонкою Росії. В інтерв’ю та публічних коментарях Аделія майже не зачіпає політичні або військові теми і не дає оцінок ситуації в Росії чи Україні.
Проте Україна поставила під сумнів її нейтральність. Національний олімпійський комітет України та Міністерство спорту зверталися до МОК і Міжнародного союзу ковзанярів (ISU) з вимогою переглянути її статус. Наприклад, у серпні 2025 року спортсменка провела майстер-клас у «Лужниках» в рамках фестивалю «Територія майбутнього. Москва-2030», організованого урядом Москви. На цьому заході щороку збирають гроші на допомогу російським військовим.
Аделія — вихованка московського клубу «Кришталевий», її тренує Етері Тутберідзе, одна з найбільш титулованих тренерок Росії. Тутберідзе неодноразово отримувала державні нагороди від Кремля, а у 2023 році їй вручили Орден Олександра Невського — одну з найвищих нагород Росії. На церемонію вручення вона не прийшла. У російських медіа це розцінили як спробу уникнути публічного фото з Володимиром Путіним, яке могло б стати підставою для санкцій США, де проживає її донька. (Тутберідзе написала, що хворіла, а нагороду забрала пізніше.) Міністерство спорту України внесло її до списку осіб, що підтримують війну.
Сам клуб «Кришталевий», вихованкою якого є Петросян, входить до складу державної бюджетної установи Центр спорту та освіти «Самбо-70». Президент центру Ренат Лайшев багато разів дякував Володимиру Путіну, називаючи його «найрозумнішим і великим політиком сучасності» і «батьком рідним для Росії».
- Петро Гуменник: “нейтралітет” конфліктує з біографічним фактом проходження служби у спортивній структурі, пов’язаній із армією.
Фігуристу Петру Гуменнику 23 роки, він родом із Санкт-Петербурга. Окрім катання на льоду, Петро навчається в університеті на факультеті програмної інженерії та комп’ютерної техніки.
У 2021—2022 роках він служив у спортивній роті Центрального спортивного клубу армії (ЦСКА). У клубі спортсмени-новобранці спочатку проходять короткий військовий курс і живуть у казармах. Потім їх переводять у Центри підготовки збірних. Їм не обов’язково постійно жити в частині. Проте вони мають тренуватися і представляти Міністерство оборони на змаганнях.
В одному з інтерв’ю Гуменник розповідав, що під час служби проходив маршову підготовку і навчився розбирати автомат за 11 секунд. Крім того, ЦСКА був співзасновником парамілітарної організації «Юнармія» — її члени воюють проти України.
Гуменник представляє клуб фігурного катання Тамари Москвіної. Москвіну включили до списку довірених осіб Володимира Путіна на президентських виборах 2024 року. Як довірена особа, вона агітувала голосувати за Путіна.
Одним із наставників Гуменника був Ілля Авербух. У 2025 році він відвідав тимчасово окупований Маріуполь, де виступав на заході «Знання. Держава» для працівників молодіжних організацій та студентів. Сам Авербух відомий тим, що у своїх льодових шоу робить номери, присвячені російському вторгненню в Україну, і підтримує так звану СВО. У травні 2024 року, напередодні Дня перемоги — свята, яке російська влада використовує в пропагандистських цілях, — Гуменник вийшов на лід у військовій формі з патріотичним номером «От героев былых времен». З того, що видно у соцмережах, востаннє Гуменник працював з Авербухом у травні 2025 року.
- Савелій Коростельов: у публічній площині тригером стають цифрові “сліди” (реакції на символіку війни) та зв’язки зі спортивними військовими структурами у сімейній історії.
Пермському лижнику Савелію Коростельову 22 роки. Як і Гуменник, він має слід у ЦСКА. У медіа неодноразово з’являлися згадки, що Савелій проходив службу у спортивному клубі, який тісно пов’язаний із російською армією.
Більшість джерел посилаються на статтю на сайті ЦСКА за лютий 2023 року «Армійські лижники виграли вісім нагород на чемпіонаті Росії серед юнаків», де його називають «рядовим» ЦСКА. Водночас зараз Коростельова немає в онлайн-реєстрі спортсменів ЦСКА — імовірно, він більше не належить до армійського клубу.
Сам Савелій коментує так: «Ви можете шукати мою думку скрізь в інтернеті [про Україну], але нічого не знайдете. Я спортсмен і вважаю, що спорт без політики — це добре. Я не належу до жодної військової групи».
Мати Савелія — лижниця Наталія Коростельова — здобула бронзову медаль на зимових Олімпійських іграх 2010 року у Ванкувері. Його дядько, Микола Морілов, також виступав у лижних перегонах і виборов бронзу на тих самих іграх. Обоє були членами ЦСКА і здобули чимало нагород на міжнародних військових змаганнях. Наталія, яка має військове звання старшого лейтенанта, навіть отримала державну нагороду за «службу батьківщині».
- Ксенія Коржова: кейс про вподобайки до контенту людей і організацій, пов’язаних із мілітаризацією молоді, згадується, зокрема, Юнармія.
Ковзанярці Ксенії Коржовій 21 рік, вона родом із Мурманської області. Її нібито «нейтральності» суперечить активність у соцмережах. Зараз акаунти Ксенії закриті, але в мережі залишилися цифрові сліди. Ксенія ставила вподобайки під кількома дописами Микити Нагорного — російського гімнаста, довіреної особи Володимира Путіна та голови воєнізованої організації «Юнармія», яка перебуває під санкціями ЄС і США. Один із таких постів — відео, де Нагорний іде у парадній колоні на День перемоги 9 травня 2024 року. Крім цього, Ксенія неодноразово ставила вподобайки дописам з Володимиром Путіним, російськими військовими та контенту, пов’язаному з «Юнармією».
Чому це важливо саме для правил МОК: коли критерій — “не підтримує війну і не пов’язаний із військовими структурами”, тоді будь-який публічний “міст” у той бік робить нейтральність не статусом, а інтерпретацією. А інтерпретації завжди політичні.
Головний парадокс 2026 року
В одному інформаційному полі одночасно існують дві історії:
- ООН просить “дати простір миру” на 52 дні — як мінімум, символічно і дипломатично.
- Олімпійські інституції намагаються довести, що спорт “поза політикою”, допускаючи частину атлетів як “нейтральних” — але реальність війни робить будь-який допуск політичним фактом, який хтось сприйме як нормалізацію.
Тому дискусія про “нейтральність” насправді не про прапор і гімн. Вона про легітимність: чи є у світу впевненість, що “нейтральний” — це не “зручний”.
Олімпійське перемир’я — це не стоп-кран для воєн, а глобальний тест на те, чи здатен світ хоча б на короткий час погодитися з мінімальним принципом: “спорт — простір безпечного змагання, а не продовження війни іншими засобами”. На практиці воно працює лише там, де сторони й так готові до деескалації або гуманітарних кроків.
А історія з “нейтральними” атлетами показує інше: навіть ідеально виписаний статус ламається об реальність, якщо немає довіри до перевірок — і якщо “нейтральність” виглядає як формальність, а не як доведений факт.
За матеріалами babel.ua
