У лютому 2026-го історія з тарифами на воду в Україні перейшла в іншу площину — від централізованого регулятора до місцевої політики. Верховна Рада України проголосувала за законопроєкт №13219 у другому читанні та в цілому (247 голосів) — і разом із «енергетичним» законом у тексті пройшла правка, яка перепаковує правила встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення. Це рішення, яке тимчасово віддає органам місцевого самоврядування повноваження зі встановлення тарифів на централізоване водопостачання і водовідведення для великих водоканалів. Дія норми — до кінця воєнного стану + 1 рік.
Це не просто бюрократична перестановка повноважень. Це — зміна «точки відповідальності»: тепер ключові рішення можуть ухвалюватися ближче до споживача, але й ближче до місцевих виборчих настроїв, бюджетних дір і конфліктів інтересів.
Читайте також: “Тарифний мораторій закінчується: чому дорожче світло — питання часу”
Що саме ухвалили: коротко про нову «архітектуру тарифів»
Закон №13219 — і чому «вода» опинилася всередині
Формально №13219 — про конкурентні умови в енергетиці з альтернативних джерел. Але медіа й депутати прямо вказують: у ньому є правка (№764), яка змінює механізм тарифоутворення на воду та водовідведення.
Станом на 11 лютого 2026 року на картці законопроєкту вказано: «Закон прийнято» і «Готується на підпис».
Хто тепер встановлює тариф
Ключова ідея: повноваження передають «на місця».
- тарифоутворення покладається на органи місцевого самоврядування.
Центр ухвалення рішення зміщується вниз.
На кого поширюється: «великі» водоканали
Йдеться насамперед про водоканали-ліцензіати НКРЕКП — тобто ті, кому раніше тариф встановлював регулятор: це водоканали, що надають послуги територіям із сукупним населенням понад 100 тис. осіб, і називає масштаб: таких водоканалів 37.
Що залишається у НКРЕКП
Регулятор не зникає з гри:
- за ним лишаються ліцензійні умови та перевірка (контроль обґрунтованості) тарифів.
Перехідний механізм і таймінг
Тут важливі дві деталі з практичними наслідками:
- «Поки місцева влада не встановить свої тарифи — діють старі (затверджені раніше)».
- Після набрання чинності законом ліцензіати мають 90 днів, щоб подати розрахунки до місцевих органів влади.
Окремі медіа також пишуть, що нововведення стартують через два місяці після підписання президентом Володимир Зеленський, але точний відлік у реальності залежить від фінального тексту, підпису та набрання чинності.
Чому це взагалі сталося: «заморожений тариф» і фінансова яма водоканалів
«Тарифи як соціальна броня» — і чому вона тріщить
У публічній комунікації влади роками домінувала теза: під час війни побутові тарифи не мають добивати людей. Звідси — політичний «замок» на підвищеннях.
Це чітко видно з грудневої позиції уряду: Кабінет Міністрів України просив регулятора відтермінувати заплановані тарифні зміни для населення, а прем’єрка Юлія Свириденко прямо говорила про недопущення додаткового фінансового тиску.
Чому водоканали «кричать»
Вода — це не «просто вода». Це:
- електроенергія для насосів,
- реагенти та очистка,
- ремонти мереж і аварійні бригади,
- зарплати,
- втрати води в мережі (фактично «діряві труби» як постійний податок на систему).
Якщо тариф політично зафіксований, а собівартість росте — система або:
- накопичує борги,
- деградує в ремонтах,
- «перекладає» витрати на бізнес та непобутових споживачів, де це дозволено.
Показовий маркер: на початок 2025 року середній тариф для населення становив 41 грн/м³, а в окремих містах перевищував 60 грн/м³. Тобто навіть «до нових правил» країна вже жила в різних тарифних реальностях — просто не всюди це однаково відчувалося.
Головна політична логіка закону: «передайте рішення тим, хто ближче до проблеми»
Цю логіку відверто озвучував голова профільного парламентського комітету Андрій Герус: мовляв, хтось підніме тарифи, хтось не підніме, хтось дасть гроші з бюджету, але «заморожені» з 2021 року тарифи — неадекватні реальності витрат водоканалів.
Переклад із політичної на людську:
- Київ (або будь-яке велике місто) з сильним бюджетом може частково компенсувати водоканалу різницю.
- Менші та бідніші громади можуть опинитися перед дилемою: або піднімати тариф, або миритися з деградацією якості й боргами.
Що зміниться для людей: «рахунок за воду» як місцева політика
Чи піднімуть воду «завтра»?
Найімовірніше — ні, бо:
- до ухвалення нових місцевих тарифів діють старі ;
- водоканалам потрібен час підготувати й подати розрахунки (90 днів) ;
- далі — процедура ухвалення рішення на місцевому рівні.
Тобто зміни — не миттєві, але вони відкривають двері до нової хвилі переглядів протягом 2026 року.
Чому в різних містах може бути по-різному
Раніше «центр» забезпечував більш-менш єдиний підхід для ліцензіатів регулятора. Тепер же різниця може посилитися через:
- різні бюджети громад,
- різні політичні стратегії мерів та рад,
- різний стан мереж (втрати, аварійність),
- різну безпекову ситуацію (обстріли інфраструктури, релокація виробництв).
І так — це означає, що «тарифи» стають частиною місцевої політичної відповідальності, а не лише рішенням регулятора.
Ризики для споживача
- Непрозоре обґрунтування: «підняли, бо треба» без відкритих цифр.
- Популізм: «не піднімаємо ніколи», але потім — аварії, прориви, погіршення якості, борги.
- Різкий стрибок: якщо довго тягнути, потім доводиться надолужувати.
Що зміниться для водоканалів: шанс на виживання чи «нова рулетка»?
Для водоканалів це може бути полегшенням — але не автоматично.
Плюси
- Рішення ближче до реальної економіки підприємства, а не до «загальнонаціональної температури по палаті».
- Легше прив’язати тариф до місцевих інвестпрограм: заміна насосів, зменшення втрат, ремонти мереж.
Мінуси
- Місцева влада може «гальмувати» тариф і не дати компенсацію — і тоді підприємство зависає між собівартістю та політикою.
- Зростає ризик кулуарності: тариф як результат переговорів, а не відкритого розрахунку.
Як це може розвернутися в 2026
«Тариф тримаємо, різницю компенсуємо»
Найсоціальніший, але найскладніший: потрібно знайти гроші в бюджеті або через міжвідомчі механізми компенсації.
«Піднімаємо вибірково»
Де мережі в критичному стані, борги шалені, немає бюджету на компенсацію — там тариф можуть переглянути швидше.
«Піднімаємо ширше, але з “подушкою”»
Комбінація підвищення та адресна підтримка (субсидії, пільги, перерахунки за відсутність послуги). Це політично болючіше, але інколи найреалістичніше для виживання системи.
Питання, які стануть ключовими і які варто «прибити до стіни» на місцевому рівні
Ось що реально визначить, чи стане реформа розумною, чи перетвориться на хаос:
- Методологія розрахунку: чи будуть єдині правила та шаблони, щоб не вигадували «свою математику» в кожній області.
- Прозорість: чи публікуватимуть розрахунки, інвестпрограми, показники втрат води, витрат електроенергії.
- Роль регулятора: як саме НКРЕКП перевірятиме й контролюватиме обґрунтованість — і чи матиме інструменти зупиняти відверто абсурдні цифри.
- Компенсації: чи буде працюючий механізм «різниці тарифів», щоб водоканали не йшли в борги.
«Децентралізація тарифів» — це тест на дорослість місцевої влади
Рішення, яке ухвалила Верховна Рада України, — спроба зрушити мертвий вузол: водоканали не можуть нескінченно жити між зростанням собівартості та політичним “не чіпати тарифи”.
Але тепер головне питання звучить жорстко й просто:
Чи зможуть міста (і область) чесно пояснити людям цифри — і паралельно не вбити водоканали боргами?
За матеріалами censor.net
