Чи зобов’язані блогери, психологи, тарологи та інші ФОП вести свої комерційні сторінки українською мовою? Так, якщо через соцмережі вони продають товари або послуги. Розбираємо, що саме вимагає закон, кого це стосується, де межа між особистим блогом і бізнес-сторінкою та яка відповідальність передбачена за порушення.
Нагадування Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови знову повернуло в публічний простір питання: чи зобов’язані блогери, психологи, тарологи, стилісти, фотографи та інші підприємці вести свої комерційні сторінки в соцмережах українською. Насправді йдеться не про нову норму, а про чинні правила, які давно поширюються на сферу обслуговування споживачів і цифрові майданчики, де продають товари чи послуги. Якщо сторінка в Instagram, Telegram або Facebook фактично стала вітриною бізнесу, вона підпадає під вимоги мовного законодавства так само, як сайт, інтернет-магазин чи офлайн-точка продажу.
Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» прямо встановлює, що мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова, а фізичні особи-підприємці та інші суб’єкти господарювання мають надавати інформацію про товари й послуги українською, у тому числі через інтернет-магазини та інтернет-каталоги. Окремо закон регулює інтернет-представництва, включно з вебсайтами та сторінками в соціальних мережах.
Чому ця тема знову стала гучною
За даними, оприлюдненими з посиланням на повідомлення Уповноваженого, станом на 10 березня 2026 року Секретаріат мовного омбудсмена отримав 130 звернень щодо порушень в інтернеті, а це 28% усіх скарг від початку року. Серед найтиповіших претензій — відсутність української версії сайту, ведення сторінок у соцмережах російською мовою та автоматичне завантаження неукраїнського контенту для користувачів в Україні.
Тобто мова вже не лише про офлайн-каси, меню чи вивіски. Значна частина мовних конфліктів перемістилася саме в цифровий простір: Instagram, Facebook, Telegram, TikTok, YouTube, сайти, лендинги, онлайн-каталоги та застосунки. Із правової точки зору це логічно: коли сторінка у соцмережі фактично є вітриною бізнесу, через яку залучають клієнта, презентують послугу, приймають замовлення або ведуть продаж, вона перестає бути просто “особистим блогом” і стає елементом господарської діяльності. Це випливає з поєднання статті 27 про інтернет-представництва і статті 30 про обслуговування споживачів.
Кого саме це стосується
Омбудсмен не випадково назвав блогерів, психологів, тренерів, маркетологів, стилістів, тарологів, астрологів, фотографів, дизайнерів і майстрів б’юті-сфери. Йдеться не про окремі “професії під прицілом”, а про типовий перелік тих, хто часто продає послуги саме через особисті або напівособисті сторінки в соцмережах. Офіційне роз’яснення прямо говорить: якщо такі особи зареєстровані як ФОП і через свої соціальні мережі продають товар чи послугу, робити це вони мають державною мовою.
Ключова межа тут дуже проста: не статус “блогера” сам по собі, а наявність господарської діяльності. Якщо сторінка використовується як комерційний майданчик — із прайсами, записом на консультації, продажем курсів, рекламою послуг, посиланнями на оплату, каталогом робіт чи прямим прийомом замовлень, — закон розглядає її як інтернет-представництво суб’єкта господарювання. Саме тому вимога стосується не лише класичних інтернет-магазинів, а й тих сторінок, де продаж “маскується” під контент.
Що саме вимагає закон від сторінок у соцмережах
Стаття 27 закону прямо визначає, що інтернет-представництва, зокрема вебсайти та вебсторінки в соціальних мережах суб’єктів господарювання, зареєстрованих в Україні та таких, що реалізують товари і послуги в Україні, виконуються державною мовою. Поруч можуть існувати іншомовні версії, але українська версія не може бути меншою за обсягом і змістом та має завантажуватися за замовчуванням для користувачів в Україні.
На практиці це означає кілька речей. Опис профілю, назви послуг, умови запису, тексти постів, сторіз із продажем, актуальні пропозиції, навігація, закріплені повідомлення, кнопки та інші елементи, через які клієнт отримує інформацію про товар або послугу, мають бути доступні українською. Інша мова дозволена як дублювання, але не як основна або “повніша” версія. Саме таку логіку омбудсмен і сформулював у березневому роз’ясненні щодо роботи бізнесу в інтернеті.
Що із сайтами та мобільними застосунками
Ті самі правила стосуються не лише Instagram чи Telegram, а й повноцінних сайтів та застосунків. Закон передбачає, що мобільні застосунки суб’єктів господарювання, які реалізують товари й послуги в Україні, повинні мати версію користувацького інтерфейсу державною мовою. Для вебсайтів та інших інтернет-представництв українська версія має бути повноцінною та відкриватися першою для користувача в Україні.
Це важлива деталь для малого бізнесу, який працює “через лінк у шапці профілю”. Навіть якщо основний продаж відбувається в соцмережі, але запис іде через зовнішню форму, сайт або мінілендинг, ці ресурси теж мають відповідати мовним вимогам. Інакше ситуація, коли Instagram українською, а сайт російською або англійською за замовчуванням, може розглядатися як порушення. Такий висновок прямо випливає з норми про інтернет-представництва та з офіційного роз’яснення омбудсмена.
Чи можна використовувати інші мови
Так, закон не забороняє інші мови як такі. Він вимагає, щоб українська була базовою мовою обслуговування та інформації для споживача, а іншомовні версії могли існувати лише як дублювання. Для інтернет-представництв це означає, що англомовна, польськомовна чи будь-яка інша версія може бути, але українська не може бути урізаною, “порожньою” або захованою глибше в налаштуваннях.
Є ще одна важлива норма: на прохання клієнта персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін. Тобто закон не забороняє індивідуальний діалог іншою мовою, якщо цього хоче сам клієнт. Але стартова мова сервісу, публічна інформація про послуги та основний контент комерційного представництва мають бути українською.
Яку інформацію про себе бізнес має показувати
Окремий блок у березневому роз’ясненні стосується ідентифікації продавця або виконавця послуг. Секретаріат Уповноваженого нагадує, що суб’єкти господарювання мають забезпечити належне інформування споживача про себе: вказувати назву або ПІБ ФОП, контактні дані, місцезнаходження та інші достовірні відомості. Відсутність такої інформації, за оцінкою омбудсмена, ускладнює ідентифікацію продавця та підвищує ризики для споживача.
Це означає, що сторінка “без обличчя”, де є лише нікнейм, номер картки й заклик “пишіть у дірект”, стає проблемною не лише з точки зору довіри, а й з точки зору прав споживача. У цифровій торгівлі прозорість продавця — це частина законної моделі роботи, а не добра воля автора блогу.
Чого закон не вимагає
Закон не поширюється на сферу приватного спілкування. Це прямо записано в статті 2. Тому він не регулює, якою мовою людина веде особисту переписку, розмовляє вдома або спілкується поза сферою публічного надання товарів і послуг.
Але саме тут виникає головна помилка багатьох підприємців: вони вважають, що сторінка в Instagram або Telegram — це “особистий простір”, навіть коли через неї продають консультації, курси, фотосесії чи косметологічні послуги. З юридичної точки зору вирішальним є не формат платформи, а функція сторінки. Якщо вона обслуговує споживача, презентує послугу або просуває продаж, на неї поширюються правила для інтернет-представництв і сфери обслуговування. Це є прямим висновком із статей 27 і 30 та березневого роз’яснення омбудсмена.
Яка відповідальність загрожує за порушення
Для сфери обслуговування закон передбачає поетапний механізм. Якщо суб’єкт господарювання порушує вимоги статті 30, Уповноважений або його представник складає акт, оголошує попередження і дає 30 днів на усунення порушення. Лише за повторне протягом року порушення статті 30 накладається штраф у розмірі від 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що наразі становить від 5100 до 6800 грн.
Тобто правова модель тут не виглядає як “миттєве покарання за перший пост не тією мовою”. Формально вона побудована через фіксацію порушення, попередження, строк на виправлення і лише потім — санкцію за повторність. Але це не скасовує головного: мовний омбудсмен уже прямо вказав, що комерційні сторінки в соцмережах підпадають під дію закону, а кількість скарг в онлайн-сегменті лишається значною.
Що це означає для ринку послуг у соцмережах
Для українського малого бізнесу це фактично сигнал завершення “сірої зони”, коли продаж через соцмережі сприймався як щось напівособисте, а не як повноцінна господарська діяльність. Держава дедалі чіткіше розглядає Instagram-профіль, Telegram-канал, Facebook-сторінку чи YouTube-опис як частину цифрової вітрини бізнесу, а не як приватний щоденник автора. Саме тому до такого контенту застосовуються не тільки рекламні чи споживчі вимоги, а й мовні.
Для блогерів і фахівців, які монетизують аудиторію, це означає потребу переглянути не тільки мову нових постів, а й увесь “каркас” сторінки: шапку профілю, закріплені сторіз, опис послуг, FAQ, форми запису, авто-відповіді, лендінги, телеграм-боти, меню, кнопки і шаблони повідомлень. Бо порушення зазвичай виникає не на рівні одного слова, а на рівні всієї логіки представлення послуги споживачу. Цей висновок прямо узгоджується з нормою про повноцінну україномовну версію інтернет-представництва та вимогою надавати інформацію про товари й послуги українською.
Практичний чеклист для ФОП, який продає через соцмережі
Якщо сторінка працює як канал продажу, варто перевірити кілька базових речей. Чи є українською мовою опис профілю, перелік послуг, ціни або умови запису. Чи дублюються сторіз, закріплені пости, каталоги, меню й шаблони відповідей. Чи не є іншомовна версія повнішою за українську. Чи відкривається українська версія сайту першою для користувачів в Україні. Чи зазначені назва ФОП або ім’я, контакти та інші дані, що дозволяють ідентифікувати продавця. Усе це прямо відповідає логіці закону та офіційного роз’яснення Уповноваженого.
Головний сенс березневого нагадування дуже простий: держава не вигадала окремий “закон для тарологів чи блогерів”, а ще раз пояснила, що цифрова вітрина бізнесу — це така сама сфера обслуговування споживача, як магазин, салон чи офіс. Якщо людина зареєстрована як ФОП і через соцмережі продає товари або послуги, її сторінка перестає бути суто приватною і переходить у простір публічної, регульованої комерції. А в цій сфері базовою мовою в Україні залишається українська.
Історія з мовою комерційних сторінок у соцмережах показує головну тенденцію: держава дедалі чіткіше розглядає онлайн-продаж як повноцінну частину господарської діяльності, а не як “особистий простір” автора. Для ФОП це означає просте правило: якщо через сторінку просуваються, презентуються або продаються товари й послуги, базовою мовою такого ресурсу має бути українська. Тож для малого бізнесу, експертів і блогерів сьогодні важливо не лише створювати контент, а й вибудовувати законну, прозору й зрозумілу для споживача цифрову присутність.
За матеріалами nv.ua
