Росія здійснила одну з наймасштабніших комбінованих атак останнього періоду, поєднавши ракети різних типів і сотні дронів, тоді як Україна паралельно посилила удари по Криму, російській логістиці, ППО та нафтовій інфраструктурі. Події 13–14 березня показали, що війна дедалі більше переходить у фазу боротьби за тил, ресурси і здатність зірвати наступ противника ще до його початку.

Ніч із 13 на 14 березня стала однією з найпоказовіших за останній час у російсько-українській війні. Росія застосувала великий комбінований пакет ракет і безпілотників проти українського тилу, а Україна у відповідь продовжила системні удари по Криму, військових об’єктах і паливно-логістичній інфраструктурі РФ. Усе це свідчить, що бойові дії входять у нову фазу — фазу глибокого взаємного виснаження, де вирішальними стають уже не лише кілометри фронту, а й стійкість тилу, ППО, логістики та ударних спроможностей.

Дані наведені у звіті ISW показують одразу кілька важливих тенденцій.

По-перше, Росія намагається підвищити руйнівну силу своїх ударів за рахунок накопичення ракет і формування складних комбінованих пакетів.

По-друге, Україна дедалі системніше працює по вразливих вузлах російської військової системи — від ППО і радарів до логістичних маршрутів, складів і пускових установок.

По-третє, саме це зіткнення двох ударних стратегій може суттєво вплинути на перебіг очікуваної весняно-літньої кампанії 2026 року.

Ніч великого удару: як Росія атакувала Україну

Росія застосувала проти України великий комбінований ударний пакет. Його склад свідчить про спробу не просто нанести шкоду окремим об’єктам, а перевантажити українську систему протиповітряної оборони одночасно з кількох напрямків, на різних швидкостях, висотах і траєкторіях.

У межах цієї атаки російські сили, запустили дві гіперзвукові крилаті ракети «Циркон» з окупованого Криму, 13 балістичних ракет «Іскандер-М/С-400» з Брянської області, 25 крилатих ракет «Калібр» з Чорного та Каспійського морів, 24 крилаті ракети Х-101 з Вологодської області, а також чотири ракети Х-59/69 з Курської області та невказаних районів окупованої частини Донеччини.

Окремо ударний ешелон доповнили 430 безпілотників різних типів, серед яких, за оцінкою Повітряних сил, близько 250 були саме «Шахедами». Інші апарати належали до типів «Гербера», «Італмас» та інших модифікацій, які Росія регулярно застосовує для розвідки, перевантаження ППО, імітації ударних хвиль та прямого ураження цілей. Географія пусків також свідчить про добре підготовлену атаку: дрони запускалися з Брянська, Курська, Орла, Міллерового в Ростовській області, Шаталового в Смоленській області, Приморсько-Ахтарська у Краснодарському краї, а також з окупованого Криму.

Цей перелік важливий сам по собі. Він демонструє, що Росія не просто підтримує здатність завдавати масованих ударів, а й прагне робити їх дедалі складнішими для перехоплення. Поєднання балістики, морських крилатих ракет, авіаційних Х-101, гіперзвукових «Цирконів» і великої кількості дронів — це спроба створити багаторівневу атаку, де кожен тип боєприпасу виконує свою роль. Одні цілі мають проривати ППО, інші — відволікати її, ще інші — добивати інфраструктурні об’єкти або бити по цивільному тилу.

Українська ППО: високий відсоток перехоплень, але не повна нейтралізація загрози

Українська система ППО та сили протидії безпілотникам змогли знищити більшість цілей. Повітряні сили повідомили про знищення 402 безпілотників, однієї ракети «Циркон», семи балістичних ракет «Іскандер-М/С-400», 25 «Калібрів», 24 Х-101 та однієї Х-59/69.

З одного боку, це свідчить про надзвичайно високу ефективність української протиповітряної оборони в умовах дуже складної комбінованої атаки. З іншого боку, навіть за такого результату частина засобів ураження все одно досягла цілей. Шість ракет і 28 ударних безпілотників вразили 11 локацій, ще у семи місцях було зафіксовано падіння уламків.

Саме це і є ключем до розуміння логіки російських пакетних ударів. Для Кремля достатньо того, щоб певна частина засобів прорвалася, завдала шкоди цивільним об’єктам, залишила людей без електрики, тепла чи води, спричинила жертви та створила атмосферу хронічної вразливості тилу. Тобто навіть високий відсоток перехоплення не означає повного нівелювання наслідків. Росія робить ставку саме на накопичувальний ефект — і матеріальний, і психологічний.

Цілі удару: Київ, енергетика, житлові райони, соціальна інфраструктура

Президент Володимир Зеленський повідомив, що удари торкнулися Києва, а також Київської, Сумської, Харківської, Дніпропетровської та Миколаївської областей. За його словами, російські сили цілилися передусім по енергетичній інфраструктурі в Київській області, але удари припали також на житлову і освітню інфраструктуру.

Це принципово важливо. Росія продовжує діяти за звичною логікою подвійного тиску: з одного боку, бити по енергетичних та інфраструктурних вузлах, щоб ускладнити життя країни в тилу та створювати перебої в роботі критичних систем; з іншого — завдавати шкоди житловим районам, школам, складам, транспорту й іншим об’єктам, що забезпечують життєдіяльність населення. Така модель не має суто військового змісту. Вона спрямована на виснаження суспільства, нав’язування постійного відчуття небезпеки й зростання ціни оборони для української держави.

Виникли перебої з електропостачанням у Києві, а також у Київській, Кіровоградській, Чернігівській, Харківській, Запорізькій та Дніпропетровській областях. Це означає, що навіть за умови великої кількості збитих цілей противник здатен досягати локального дестабілізаційного ефекту на широкій території.

Особливо показовою виглядає ситуація в Харківській області, де удари знищили цивільну, транспортну та сільськогосподарську інфраструктуру. Це також відповідає загальній логіці російської кампанії: руйнувати не лише військові чи енергетичні об’єкти, а й господарські основи регіонів, що мають значення для забезпечення життя у прифронтових зонах.

Наслідки для цивільних: Київщина як приклад ціни таких ударів

Голова Київської ОВА Микола Калашник повідомив, що внаслідок ударів загинули щонайменше п’ятеро людей, ще щонайменше 22 дістали поранення. Також були пошкоджені житлові об’єкти, складські приміщення та транспорт, а тисячі людей залишилися без світла й тепла.

Ці цифри дають уявлення про безпосередню гуманітарну ціну подібних атак. Вони важливі не лише як статистика. За кожним числом стоїть подвійний наслідок: негайна людська трагедія і довготривалий тиск на систему цивільного захисту, комунальні служби, місцеву владу, медицину і логістику. Масований удар — це не тільки момент атаки, а й великий ресурсний тягар після нього: розбір завалів, відновлення мереж, ремонт пошкодженого житла, допомога постраждалим, компенсація втрат, стабілізація життєзабезпечення.

У стратегічному сенсі це означає, що Росія намагається змусити Україну витрачати дедалі більше ресурсів на захист і відновлення тилу, паралельно тримаючи високу інтенсивність боїв на фронті.

Читайте також: “Росія вночі вдарила по Україні 68 ракетами та 430 дронами”

Кремль накопичує ракети для масштабних пакетів

Оцінка ISW: російські війська, ймовірно, утримуються від частого застосування ракет у менших обсягах, щоб накопичувати їх і збільшувати руйнівну силу майбутніх ударних пакетів. Цей висновок добре пояснює логіку описаної атаки.

Йдеться не лише про кількість пусків, а про свідоме конструювання великих хвиль. Кремль, схоже, намагається ритмізувати кампанію таким чином, аби удари були не постійними, але максимально насиченими в конкретні моменти. Така модель дозволяє досягати кількох цілей одночасно: підтримувати загрозу виснаження ППО, створювати ефект несподіванки, демонструвати внутрішній російській аудиторії здатність воювати “великим пакетом” та чинити тиск на Україну в критично важливі періоди.

У ширшому контексті це означає, що російська ракетно-дронова кампанія не є хаотичною. Вона стає дедалі більше схожою на системну частину оперативного планування, прив’язаного до політичних і військових цілей Кремля на найближчі місяці.

Удари України у відповідь: тиск на російську нафтову, портову і військову інфраструктуру

Паралельно з відбиттям російського удару Україна продовжила власну кампанію глибоких і середніх ударів по території Росії та на окупованих нею землях. Це принципово важливий елемент загальної картини, бо він демонструє: українська стратегія більше не зводиться до пасивної оборони від повітряного терору. Вона передбачає системне погіршення спроможностей противника вести війну.

За даними Генерального штабу, у ніч із 13 на 14 березня було завдано ударів по Афіпському нафтопереробному заводу та порту Кавказ у Краснодарському краї. Повідомлялося про пожежу на НПЗ і пошкодження портової інфраструктури. Це дуже показові цілі. Нафтопереробка і порти — це елементи не тільки цивільної економіки, а й військової логістики, палива, транспортування та забезпечення операцій.

Якщо українські удари по НПЗ і портових вузлах стають регулярними, вони змінюють розрахунки Росії одразу на кількох рівнях. По-перше, підвищують внутрішню вартість війни. По-друге, змушують розпорошувати ППО по більшій кількості об’єктів. По-третє, ускладнюють безперервне функціонування логістики. По-четверте, мають політичний ефект: показують, що тил Росії не є недоторканним.

Також згадується повідомлення ГУР про удари по порому «Слов’янин» та судну «Авангард», які, ймовірно, використовувалися для перевезення російського військового та логістичного забезпечення через Керченську протоку. Йдеться про ще один важливий штрих: Україна прагне бити не лише по стаціонарних об’єктах, а й по рухомих елементах російської транспортної мережі.

Читайте також: “Полювання на «Іскандери», радари й паливо: серія українських ударів 11–14 березня”

Крим як ключова зона української середньодальної кампанії

Однією з найважливіших частин української кампанії є удари по окупованому Криму. Саме тут Україна, намагається поєднувати ураження пускових засобів, складів, радарів і систем ППО в єдину логіку розхитування російського ударного контуру.

Генштаб і ССО України повідомили про удар по пусковій установці балістичних ракет «Іскандер-М», яка готувалася до запуску з окупованого Вишневого у Криму, а також по складу пускових установок «Іскандер» поблизу окупованого Курортного.

Якщо такі удари дійсно були результативними, це має надзвичайно важливе значення. Враження пускової установки до пуску — це одна з найцінніших форм контрударної боротьби. Вона не лише позбавляє противника можливості завдати удару, а й демонструє наявність у України розвідданих, засобів спостереження, часу реакції і вогневих спроможностей для полювання на особливо важливі цілі.

Додатково Генштаб повідомив про удар по радіолокаційній станції «Небо-У» поблизу Гвардійського в Криму. Такий удар також має стратегічний сенс. Радар — це очі системи ППО і раннього попередження. Його знищення або пошкодження послаблює здатність Росії бачити повітряну обстановку, прикривати важливі об’єкти та своєчасно реагувати на нові українські удари.

Полювання на російську ППО і логістику

Ще одна серія атак, яка заслуговує на окрему увагу: системне ураження засобів протиповітряної оборони, складів, командних пунктів та логістики. Саме вона найкраще пояснює, чому українську кампанію вже варто розглядати не як окремі успішні епізоди, а як цілеспрямовану операційну модель.

Зокрема, згадується удар по п’яти системах ППО «Панцир-С1» на Бєлгородському напрямку. Якщо така кількість систем справді була уражена або виведена з ладу, це означає одразу кілька речей. По-перше, Україна послаблює ближній ешелон російської протиповітряної оборони, який прикриває війська та тилові вузли. По-друге, відкриває вікна можливостей для наступних ударів. По-третє, змушує Росію перекидати додаткові ресурси ППО на загрозливі напрями, оголюючи інші ділянки.

Окрім цього, Генеральний штаб України повідомив про удари по складу зенітно-ракетних комплексів С-300 поблизу окупованого Садового, по командному пункту російських військ безпілотних систем біля Вуглегірська, по командно-спостережних пунктах, ремонтному центру, складу забезпечення, скупченню сил та логістичних об’єктах у Запорізькій області. Також, український підрозділ безпілотних систем уразив два російські потяги в районі окупованого Токмака, які здійснювали логістичні перевезення.

Усе це в сукупності формує дуже важливий висновок: Україна б’є не по випадкових цілях, а по тих елементах, які забезпечують російську здатність наступати, утримувати війська на передньому краї, прикривати їх з повітря і швидко поповнювати втрати.

Українська кампанія середньої дальності як спроба зірвати російський наступ

Окремим стрижнем є теза про посилення української ударної кампанії середньої дальності напередодні ймовірного російського весняно-літнього наступу 2026 року. Саме ця теза фактично об’єднує всі описані епізоди в єдину стратегічну рамку.

Середньодальні удари — це не лише про “дістати далі”. Це про оперативну глибину. Йдеться про простір, де розташовані склади, резерви, вузли управління, тилові бази, пускові позиції, транспортні маршрути і засоби прикриття. Ураження таких цілей безпосередньо впливає на темп майбутніх операцій. Російське угруповання, яке готується до великої наступальної кампанії, потребує стабільної логістики, чітких командних контурів, захищених тилових районів, надійного прикриття ППО і передбачуваного підвезення боєприпасів, пального та поповнення.

Коли Україна вражає пускові установки «Іскандерів», радари, «Панцирі», склади С-300, командні пункти безпілотних систем, ремонтні центри, потяги й портову інфраструктуру, вона робить не просто серію тактичних уколів. Вона намагається ще до початку великої російської хвилі погіршити умови, в яких ця хвиля має розгортатися.

Це особливо важливо на тлі того, що удари, здебільшого концентруються на сході та півдні України — саме там, де Росія останніми тижнями надає пріоритет наступальним діям.

Фронт: де Росія тисне, а де Україна стабілізує ситуацію

Сумський напрямок: спроби створити буферну зону без підтвердженого прориву

На Сумському напрямку, російські війська 14 березня продовжували наступальні дії, але не змогли просунутися вперед. Це вписується у ширшу російську мету — створити вздовж міжнародного кордону буферну зону, яка б ускладнювала українську прикордонну активність і водночас знижувала загрозу для прикордонних районів РФ.

Згадуються атаки поблизу Сопича, а також заяви української сторони про спроби росіян захопити Попівку, Покровку та Рясне. У бойовому порядку фігурують підрозділи 106-ї дивізії ВДВ та 83-ї окремої бригади ВДВ.

Це свідчить про те, що Росія не відмовляється від ідеї розширення активності на північному прикордонні, однак поки що не демонструє тут швидкого оперативного результату.

Північ Харківщини: тиск без прориву, але з накопиченням сил

На півночі Харківської області російські війська, атакували в районах Вовчанська, Ізбицького, Вовчанських Хуторів, Прилипки та в напрямку Верхньої Писарівки. Підтвердженого просування не зафіксовано.

Втім, важливою є згадка про повідомлення оперативно-тактичного угруповання ЗСУ щодо того, що російські сили накопичують ресурси для підготовки до відновлення наступальних дій на напрямку Великого Бурлука. Це означає, що навіть за відсутності негайного прориву цей сектор залишається потенційно небезпечним.

Інакше кажучи, північ Харківщини поки не є місцем великого зламу фронту, але може розглядатися як ділянка, де Росія прагне або відтягувати українські сили, або створювати умови для майбутнього розширення тиску.

Куп’янський і Боровський напрямки: російська активність на тлі логістичних проблем

На Куп’янському напрямку російські війська продовжували атаки, однак без підтвердженого просування. Згадуються непідтверджені заяви російських мілблогерів про рух поблизу Кучерівки, Петропавлівки та Подолу, але водночас наводяться і скарги з російського боку на нестабільність власних позицій у районі Куп’янська.

Особливо промовистою є теза про вкрай вузький логістичний коридор — нібито лише близько 500 метрів — через який російські сили мають проблеми із забезпеченням підрозділів і змушені покладатися на безпілотники для підвозу.

Цей фрагмент дуже важливий. Він показує, що навіть там, де Росія зберігає наступальний тиск, її власне просування може гальмуватися через проблеми з логістикою, вразливість шляхів підвезення і високу ефективність українського вогневого ураження.

На Боровському напрямку ситуація подібна: атаки тривали, але підтвердженого просування немає. Це радше ознака постійного виснажувального тиску, ніж підготовки до швидкого прориву.

Слов’янсько-Лиманський напрямок: один із найважливіших сигналів для України

Один із найпозитивніших для української сторони висновків — це теза про те, що українські війська утримували позиції або нещодавно просунулися поблизу Слов’янська.

На цьому напрямку російські сили, атакували поблизу самого Лимана, Дробишева, Соснового, Ставків, Святогірська, Рай-Олександрівки, Різниківки, Закітного, Кривої Луки, Никифорівки та в напрямку Ямполя. Тобто активність висока. Але водночас немає ознак вирішального прориву.

Навпаки, наведено дуже показову заяву українського речника про те, що російські війська на цій ділянці майже вичерпали наявні сили переднього краю і змушені залучати до штурмів навіть особовий склад логістичних підрозділів. Це свідчить про серйозну ціну російських атак і вказує на ознаки оперативного виснаження.

Додатково партизанська група «Атеш», повідомила, що росіяни відводять техніку глибше в тил на слов’янському та сіверському напрямках через зростання втрат. Якщо ця інформація відповідає дійсності, вона прямо корелює з тезою про ефективність українських середньодальних ударів по тилових районах.

Костянтинівка — Дружківка: інфільтрації, маневр і боротьба за тактичну ініціативу

На тактичному напрямку Костянтинівка — Дружківка російські війська, як вказано у звіті ISW, продовжували наступальні дії, але не досягли підтвердженого прогресу. Особливо важливо, що частина зафіксованих епізодів розглядається як спроби інфільтрації, які на момент оцінки не змінили ані контролю над місцевістю, ані конфігурації переднього краю.

Це важлива різниця. Російські малі проникнення, навіть якщо вони тактично небезпечні, не автоматично означають зміну оперативної ситуації. Українська сторона, зі свого боку, також застосовує інфільтраційну тактику в ближньому тилу противника. Один з українських командирів прямо зазначає, що такі дії дозволяють захоплювати тактичну ініціативу та можуть зривати підготовку російських наступів.

На цьому тлі стає зрозуміло, що боротьба на цьому відтинку йде не лише за конкретні села або посадки, а й за темп, тактичну свободу маневру і право нав’язувати противнику свою модель бою.

Покровський напрямок: високий тиск без підтвердженого прориву

Покровський напрямок залишається одним із найнапруженіших. Російські сили атакували поблизу самого Покровська, у районах Гришиного, Сергіївки, Родинського, Білицького, Мирнограда, Затишка, Червоного Лиману, Сухецького, Удачного, Котлиного й Новопідгороднього.

Але попри інтенсивність боїв, підтвердженого просування не зафіксовано. Це означає, що фронт тут залишається надзвичайно важким, проте не демонструє російського оперативного прориву.

На цьому напрямку особливо цікаво виглядає згадка про активне використання Україною безпілотних наземних транспортних засобів для логістики і евакуації поранених. Це маркер глибокої технологізації фронту. Бій за Покровський напрямок іде не тільки артилерією, піхотою та FPV-дронами, а й у сфері логістичних інновацій.

Окремо підкреслено, що українські сили завдали удару по російській артилерійській системі поблизу окупованого Зеленого. Це ще раз підтверджує: навіть у найгарячіших секторах Україна намагається не лише оборонятися, а й активно зменшувати вогневі можливості противника.

Південь: Гуляйполе, Оріхів, Херсон

На півдні, російські війська продовжували атаки на гуляйпільському напрямку, в районах Оріхова, Білогір’я, Малої Токмачки, Приморського, Щербаків і Степногірська, однак не досягли підтвердженого просування.

Показовою є згадка про те, що навіть окремі російські мілблогери скаржаться на неправдиві повідомлення щодо реального контролю над позиціями на заході Запорізької області. Це вказує на нервозність інформаційного середовища з російського боку і намагання “малювати” успіхи навіть там, де вони не закріплені реальною зміною обстановки.

Окремо фіксується удар КАБами по Запоріжжю, внаслідок якого загинуло 2 людини, а 22 — дістали поранення. Це вкотре показує, що південний напрямок залишається не лише фронтовою, а й глибоко тиловою зоною небезпеки для цивільного населення.

На Херсонському напрямку російська активність була обмеженою. Тут триває радше позиційне виснаження, боротьба дронів, контрбатарейна активність і тиск на ближній тил, а не підготовка до великого наземного прориву.

Що кажуть російські мілблогери: тривога через українські дрони

Окремий шар — свідчення російських мілблогерів про збільшення дальності, точності та технологічності українських дронових операцій. Один із них стверджує, що українські сили здатні завдавати ударів на відстані до 100 кілометрів у тил противника, а інший говорить про перевагу України у низьковисотних операціях, використанні оптоволоконних дронів, материнських платформ, змінних частот і навіть ройових рішень з елементами штучного інтелекту.

Навіть якщо частина таких тверджень має емоційно-перебільшений характер, сам факт подібних скарг важливий. Він означає, що українські безпілотні можливості вже сприймаються російським середовищем не як окремий фактор, а як системна проблема. А якщо противник прямо говорить про технології, які не може скопіювати, це свідчить про появу розриву в конкретних бойових компетенціях.

Війна двох моделей виснаження

Усе наведене дозволяє побачити головну стратегічну рамку подій. Росія намагається виснажити Україну через великі пакетні ракетно-дронові удари, тиск на енергетику, цивільну інфраструктуру і постійну загрозу тилу. Україна, своєю чергою, вибудовує відповідь через ураження критичних елементів російської військової машини — ППО, радарів, пускових, складів, командних пунктів, логістики, портів, НПЗ і транспортних артерій.

Фактично йдеться про зіткнення двох моделей виснаження. Російська модель — терор тилу й спроба зламати стійкість країни, що обороняється. Українська — підрив здатності агресора генерувати нові хвилі ударів і підтримувати наступальні операції на фронті.

І в цьому сенсі ніч із 13 на 14 березня важлива не лише як дата великої атаки. Вона є точкою, в якій дуже чітко видно: війна входить у фазу, де тилові спроможності, протиповітряна оборона, середньодальні удари, дронові технології, логістика і темп поповнення ресурсів стають такими ж визначальними, як і суто лінія зіткнення.

Події 13–14 березня показали одразу кілька критично важливих речей.

Росія зберігає здатність накопичувати значні обсяги ракет і дронів для складних пакетних атак, спрямованих на виснаження української ППО, ураження енергетики та цивільної інфраструктури, а також завдання максимального психологічного й матеріального тиску на тил.

Водночас Україна демонструє, що не обмежується відбиттям таких ударів, а намагається системно руйнувати саму архітектуру російської воєнної машини — від ППО і радарів до портів, НПЗ, складів і транспортних маршрутів.

Найважливіше полягає в тому, що ці українські удари вже не виглядають як сукупність окремих успіхів. Вони дедалі більше нагадують продуману кампанію з ослаблення російських наступальних можливостей напередодні весняно-літньої фази війни 2026 року. Саме тому аналіз цієї доби важливий не лише як фіксація чергового масованого удару по Україні, а як свідчення поступового переходу війни до нової логіки — логіки боротьби за глибину, стійкість, ресурси й здатність нав’язати противнику свої умови ще до початку великої наземної хвилі.

За матеріалами understandingwar.org