Російська окупація українських територій давно вийшла за межі суто військового контролю. Йдеться вже не лише про присутність армії, репресивного апарату та насадження російських адміністрацій. На захоплених землях частини Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Херсонщини, Москва намагається побудувати нову економічну реальність — відрізану від України, частково ізольовану від Заходу, але водночас інтегровану в російські, китайські та в окремих сегментах іранські ланцюги постачання, фінансів, технологій і логістики. Саме таку картину описує аналітичний звіт Eastern Human Rights Group та Institute for Strategic Research and Security, підготовлений на основі матеріалів, зібраних у 2025 році.
Згідно з цим дослідженням, Китай став головним зовнішнім економічним бенефіціаром нової окупаційної моделі, а Іран — важливим партнером у тіньовій логістиці та схемах обходу ізоляції. Північна Корея, своєю чергою, виконує переважно символічну та ідеологічну функцію, допомагаючи Росії створювати картинку “неізольованих” окупованих територій.
Окупація як модель економічного перепрограмування
Одне з найважливіших спостережень звіту полягає в тому, що Росія вже не просто утримує окуповані райони як військовий плацдарм. Вона намагається перепрошити їхню економічну природу. До повномасштабного вторгнення ці території були частиною українського господарського, індустріального, інфраструктурного та правового простору. Після захоплення Москва прагне інтегрувати їх в іншу систему — російсько-азійську, де Україна має бути заміщена як ринок, як держава, як джерело стандартів і правил.
Звіт прямо вказує, що йдеться не просто про торгівлю чи разові поставки. Це спроба сформувати нову економічну та технологічну архітектуру окупованих територій. У цій архітектурі Китай забезпечує обладнання, транспортні коридори, фінансові інструменти і технологічну базу, а Іран допомагає вибудовувати логістику для товарів, які більше не можуть нормально рухатися через міжнародні ринки.
У цьому сенсі окупація стає не тільки політико-військовим, а й довгостроковим економічним проєктом, розрахованим на закріплення захоплених земель у новій системі залежностей.
Чому саме Китай став ключовим гравцем
Автори звіту називають Китай головним зовнішнім партнером окупаційної економіки не випадково.
По-перше, після розриву Росії із Заходом саме Пекін став її головним економічним тилом.
По-друге, окуповані українські території дають доступ до ресурсів, сировини, зерна, металу, промислових майданчиків і ринку без західної конкуренції.
По-третє, Китай може діяти у сірій зоні: не визнавати анексію офіційно, але заходити туди фактично через проксі-фірми, регіональні структури, форуми, напівофіційні бізнес-контакти та технологічні поставки.
Звіт характеризує цю модель як “де-факто інтеграцію без де-юре визнання”. Це дуже важливе формулювання. Воно означає, що Пекін зберігає формальну дипломатичну обережність, але не заважає китайським компаніям, обладнанню та фінансовим інструментам дедалі глибше заходити в окуповані регіони. У результаті виникає подвійна реальність: офіційно — нейтралітет і повага до територіальної цілісності, неофіційно — розширення впливу там, де зникли західні конкуренти.
Для Китаю це ще й вигідний політичний експеримент. У звіті прямо зазначено, що війна в Україні для Пекіна є лабораторією:
- як працюють санкції,
- як реагує Захід на порушення територіальної цілісності,
- наскільки довго Росія може триматися в режимі ізоляції,
- і які обхідні моделі виявляються найефективнішими.
Ці висновки для Китаю мають значення далеко за межами українського кейсу.
Китайська присутність: не декларації, а інфраструктура
Найнебезпечніше в описаній моделі — її матеріальність. Це не лише політична риторика, а створення реальної інфраструктурної залежності.
Телекомунікації та цифровий контроль
У звіті зазначено, що мобільний зв’язок та інтернет на окупованому півдні значною мірою базуються на обладнанні Huawei. Оператор Miranda Media використовує близько 6 тисяч базових станцій, що прямо вказує на системну технологічну присутність Китаю в телеком-ядрі окупованих територій. Автори наголошують, що це створює не просто економічну залежність, а закриту зону цифрового контролю, інтегровану з китайськими технологічними рішеннями.
Це має стратегічні наслідки. Той, хто контролює зв’язок, контролює не лише ринок, а й інформаційне середовище, спостереження, доступ до цифрових послуг, банківських операцій і каналів державного контролю.
Промисловість, шахти та кар’єри
Окремий блок звіту присвячено китайській присутності в промисловості. Там названо низку компаній, що постачають або погоджували постачання обладнання для кар’єрів, шахт, переробки сировини та виробничих ліній. Серед них — SANY Heavy Industry, Amma Construction Machinery, Zhongxin Heavy Industrial Machinery, Liming Heavy Industry, TYHI, Shandong Mining Machinery, а також структури, пов’язані з Genertec.
Ідеться про заміну європейського обладнання китайським. У звіті прямо сказано, що шахти й кар’єри Донбасу виживають завдяки китайським конвеєрам, дробильним системам, тунельним машинам та іншій техніці. Тобто Китай не просто торгує з окупованими регіонами — він допомагає підтримувати їхню виробничу життєздатність.
Сільське господарство й експортно-сировинний інтерес
У сільському господарстві Китай також виступає не лише як постачальник техніки, а й як ринок збуту. У звіті згадуються приклади співпраці з агрофірмами на окупованих територіях, постачання саджанців, а також участь товарів із захоплених районів у виставках у Китаї під брендом “Made in Russia”. Це означає, що окупована українська продукція не просто вивозиться — її ще й намагаються легалізувати в російському політичному оформленні.
Юанізація: як фінанси стають інструментом окупації
Один із центральних висновків звіту — на окупованих територіях відбувається “юанізація”. Після відключення Росії та пов’язаних із нею систем від частини глобальної фінансової інфраструктури окуповані регіони були фактично підпорядковані російському Промсвязьбанку (ПСБ), а через нього — китайським фінансовим інструментам. Юань став другою базовою валютою після рубля.
У звіті наведено кілька показових цифр:
- близько 80% російських платежів у великих китайських банках відхиляються;
- на окупованих територіях діє 79 точок продажу готівкового юаня;
- саме це підштовхує бізнес до переходу на криптоплатежі, USDT, Alipay, WeChat та неформальні схеми розрахунків;
- комісія за обхід санкцій, так звана “ціна санкцій”, становить 8–15% вартості товару.
Усе це означає, що нормальна банківська система там не відновлюється. Натомість формується суміш російського санкційного банкінгу, китайських платіжних інструментів і криптовалютної тіні.
Тіньова фінансова екосистема: WeChat, USDT і “червоні конверти”
Найцікавіший елемент звіту — опис того, як саме працюють обхідні платіжні механізми. Через високий рівень відмов у китайських банках окупований бізнес змушений шукати неофіційні рішення. У хід ідуть USDT, P2P-сервіси, Telegram-канали, неофіційні обмінники, схеми через Alipay і WeChat Pay.
Звіт описує так звану “friend transaction” — “дружню транзакцію”. Її суть у тому, що гроші передаються через довірену особу в Китаї, яка знімає юані готівкою або перекидає їх постачальнику через механіку цифрових “червоних конвертів” у WeChat. Така схема дозволяє обійти стандартний комплаєнс банків та вивести розрахунки в напівтіньовий режим.
Також у звіті згадуються Telegram-канали, які фактично перетворилися на віртуальні валютні обмінники для окупованих територій: вони допомагають купувати юані, поповнювати китайські гаманці, оплачувати товари з платформ Taobao та 1688, а також конвертувати криптовалюту в RMB. Це вже не просто сіра економіка — це паралельна платіжна система окупації.
Логістика обходу санкцій: нові коридори для старої окупації
Щоб така економіка функціонувала, потрібні не лише банки й месенджери, а й транспорт. Саме тому звіт так детально описує нові логістичні маршрути між Китаєм, Росією та окупованими українськими територіями. Серед них — Міжнародний транспортний коридор «Європа — Західний Китай», маршрут Маньчжурія — Забайкальськ , а також сухопутні й залізничні коридори через Росію, Казахстан і треті країни.
Окремо автори пояснюють механізм “офшорна перепаковка” — коли походження товару маскують через переоформлення документів у третіх юрисдикціях, зокрема в Казахстані, Вірменії, ОАЕ, Туреччині чи Киргизстані. У такій схемі компанії-оболонки та посередники потрібні не для розвитку торгівлі, а для приховування реального маршруту й кінцевого одержувача.
Фактично це означає, що окуповані території інтегруються не в “альтернативну міжнародну економіку”, як це намагається показати Москва, а в архітектуру санкційного обману, де логістика існує не для конкуренції, а для маскування.
Іран: економіка ізоляції як експортний сервіс
На тлі Китаю роль Ірану виглядає менш масштабною, але від цього не менш важливою.
Звіт прямо вказує: якщо Китай дає технологічну основу, то Іран допомагає ламати дипломатичну та експортну ізоляцію окупованих територій. Тегеран не просто купує окремі товари, а вбудовує окуповані райони в ті тіньові логістичні мережі, які сам створював десятиліттями під санкційним тиском.
У матеріалі наголошується, що Іран зацікавлений у переміщенні захопленого українського зерна, вугілля та іншої продукції через свої напівзакриті канали. Окремо згадується кейс із казеїном — молочним білком, який планували експортувати з окупованих територій на іранський ринок. Це демонструє: йдеться не лише про великі стратегічні вантажі, а й про пошук нових ніш для продукції, що втратила доступ до західних ринків.
У звіті також згадується RI-Group, чий представник заявляв про наміри інвестувати в “нові регіони” Росії. Це важливий сигнал. Іран тут виступає не модернізатором і не технологічним локомотивом, а партнером із досвідом виживання в умовах ізоляції. Він експортує не стільки капітал, скільки навички обходу санкцій, логістику високого ризику та готовність працювати в політичній токсичності.
Північна Корея: не економічний мотор, а пропагандистський символ
Північна Корея в цій конструкції виконує іншу роль. З економічного погляду її присутність значно скромніша, однак політично вона важлива для Кремля. Саме КНДР стала однією з небагатьох країн, які визнали російські псевдореферендуми. Далі — молодіжні обміни, поїздки делегацій, акції з північнокорейськими прапорами, публічні жести “солідарності”. Усе це створює картинку альтернативного міжнародного визнання.
Звіт прямо говорить, що КНДР забезпечує ідеологічну парасольку. Її функція — не підтримувати господарство, а допомагати Росії казати, що окуповані території нібито не самотні, що навколо них є певне “антизахідне коло підтримки”. Це важливо насамперед для внутрішньої пропаганди.
Чому це небезпечно для майбутньої деокупації
Одна з найсильніших тез звіту полягає в тому, що майбутня деокупація буде значно складнішою, якщо така система вкоріниться. Україна після повернення контролю отримає не просто зруйновану інфраструктуру і не лише російський адміністративний спадок. Вона може отримати китайське телеком-ядро, китайські стандарти в низці секторів, мережу тіньових фінансових механізмів і логістичні зв’язки, заточені під санкційне виживання.
Тобто деокупація перетворюється не лише на питання армії, права та відновлення влади. Вона стає ще й питанням технологічної реінтеграції. Саме тому автори звіту рекомендують уже зараз думати про заміну критичної інфраструктури та залучення західних і азійських партнерів — зокрема Південної Кореї, Японії та Тайваню — до майбутнього демонтажу цієї залежності.
Що має робити Україна і Захід
Звіт пропонує кілька стратегічних напрямів відповіді.
Вторинні санкції та координація з партнерами
Автори наголошують, що санкцій проти самої Росії вже недостатньо. Потрібен тиск на посередників, регіональні китайські банки, логістичні вузли, криптошлюзи, фірми-прокладки в третіх країнах. Саме ці структури дозволяють окупаційній економіці дихати. Звіт прямо рекомендує Україні ініціювати спільну роботу з США, ЄС, Британією, Канадою та Японією щодо виявлення й обмеження таких схем.
Дипломатичний тиск на Пекін
Ще одна рекомендація — системно доносити Китаю, що його фактична економічна присутність на окупованих українських територіях суперечить його ж заявам про повагу до територіальної цілісності. Для Пекіна це особливо чутливо у зв’язку з Тайванем, тому Україна може апелювати саме до репутаційної й принципової суперечності.
Моніторинг третьокраїнної активності
Автори також закликають створити спеціалізований механізм моніторингу економічної діяльності третіх країн на окупованих територіях. Інакше значна частина процесів залишатиметься в сірій зоні — між офіційною дипломатією, бізнес-форумами, технологічними поставками і неформальною логістикою.
Найголовніше: це не розвиток, а функціональна експлуатація
Росія, Китай та Іран не будують на окупованих територіях сучасну економіку розвитку.
Вони створюють економіку функціональної експлуатації.
Її завдання не зробити регіон багатим, конкурентним чи безпечним.
Її завдання — підтримувати мінімальну життєздатність окупаційного режиму: щоб працювали шахти, ішли постачання, проходили платежі, функціонували телекомунікації й можна було демонструвати картинку “стабільності”.
Саме тому ця модель є такою небезпечною. Вона не про розвиток, а про закріплення відчуження. Вона не інтегрує регіон у світ, а навпаки — робить його частиною тіньової периферії авторитарного блоку. Вона не лікує наслідки війни, а цементує їх.
Головний висновок простий і стратегічно дуже важливий: Китай та Іран допомагають Росії не “відновлювати” окуповані території, а робити окупацію стійкішою, дешевшою для Кремля і значно складнішою для майбутнього повернення цих регіонів до України.
Китай дає технології, промислове обладнання, фінансові інструменти та юань як нову валюту залежності.
Іран дає логістику ізоляції, досвід обходу санкцій і канали для переміщення товарів із сірої зони. Разом вони формують нову модель окупаційної економіки — непрозору, мілітаризовану, тіньову й зовнішньо залежну.
Саме тому питання окупованих територій сьогодні — це вже не лише питання війни з Росією. Це також питання того, чи зможе Україна разом із партнерами вчасно зупинити вкорінення китайсько-іранської інфраструктурної присутності на українській землі, поки вона не стала ще глибшою і дорожчою для демонтажу.
За матеріалами kyivindependent.com
