Російський удар 23–24 березня 2026 року був не просто черговою масованою атакою. Він став демонстрацією нового формату війни на виснаження: Москва одночасно тисне на фронт, розтягує повітряний терор у часі, б’є по цивільній та енергетичній інфраструктурі, а також намагається психологічно зламати український тил. Майже тисяча повітряних цілей за добу — це вже не лише про кількість. Це про спробу змінити саму логіку кампанії.
24 березня Росія провела найбільшу за повномасштабну війну комбіновану повітряну атаку по Україні. Особливість полягала не лише в масштабі, а й у зміні тактики: після нічного удару десятками ракет і сотнями дронів послідувала ще одна, денна хвиля з понад 550 безпілотників. На тлі цього Генштаб та українське військово-політичне керівництво фіксували різке посилення тиску й на землі: лише за 24 березня відбулося 176 бойових зіткнень, а за чотири дні до того Росія здійснила 619 штурмових дій уздовж фронту. Усе це разом дає підстави говорити не про окремий епізод, а про початок нової фази кампанії — більш тривалої, комплексної та виснажливої.
Майже тисяча цілей за добу: як Росія переводить війну в режим безперервного виснаження
Не просто рекорд, а демонстрація нового масштабу
Сама цифра вже є сигналом. За даними Повітряних сил, упродовж умовної доби з вечора 23 березня до вечора 24 березня Росія застосувала 948 ударних дронів, з яких 906 були збиті або подавлені. Окремо вночі по Україні випустили 392 дрони та 34 ракети, а вдень — ще 556 дронів. Це була найбільша повітряна атака за добу від початку великої війни.
Але ще важливіше інше: Москва відмовилася від звичної схеми, коли основна маса ударів припадає на ніч. Денна атака більш ніж 550 дронами стала різкою зміною звичної російської тактики. Тобто йдеться вже не про одноразовий нічний наліт, а про спробу тримати країну під безперервним тиском багато годин поспіль. Саме це і є головною новацією: Росія тестує формат добової облоги повітрям.
У практичному вимірі така схема дає Кремлю кілька переваг.
По-перше, вона виснажує розрахунки ППО, авіацію, мобільні вогневі групи, операторів РЕБ та всю систему реагування.
По-друге, розтягує повітряну тривогу в часі та по географії, примушуючи Україну захищати не окремі напрямки, а майже всю територію країни.
По-третє, посилює психологічний ефект: тил більше не отримує “перепочинку” після ночі, а живе в режимі постійного очікування нової хвилі.
Це вже не просто ракетно-дроновий терор, а спроба нав’язати Україні модель повсякденного системного виснаження.
Удар по тилу як окрема мета
Показово, що атаки зачепили не лише традиційно вразливі прифронтові області, а й глибокий тил. Удари були по Львову, Івано-Франківську, Вінниччині, енергетичних об’єктах на заході країни, а також повідомлялося про загиблих і поранених цивільних. У Львові російський дрон пошкодив частину комплексу Бернардинського монастиря — об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це мало не тільки військовий, а й виразний символічний сенс: Росія демонструє, що не обмежує себе фронтом і цілить у культурний, історичний і психологічний простір України.
У цьому й полягає одна з головних змін. Коли російські атаки б’ють не лише по енергетиці чи логістиці, а й по центру Львова серед білого дня, Кремль надсилає подвійний сигнал. Усередині України — що безпечних регіонів дедалі менше. Назовні — що навіть захід країни, який довго сприймався як відносно захищений тил, теж може опинитися під ударом у будь-який момент. Це спроба розмити межу між фронтом і тилом.
Повітряна кампанія синхронізується з наземним тиском
Цей рекордний наліт не можна розглядати окремо від ситуації на лінії фронту. Генерал Олександр Сирський повідомив, що російські війська провели 619 атак за чотири дні, намагаючись пробити українську оборону на кількох стратегічних ділянках. ISW вважає весняно-літній наступ Росії вже таким, що фактично розпочався. 24 березня Генштаб ЗСУ окремо повідомляв уже про 176 бойових зіткнень за день.
Це означає, що повітряна кампанія і наземні штурми працюють в одному задумі. Росія прагне одночасно виснажувати ППО в тилу, знижувати стійкість цивільної інфраструктури, розтягувати українські резерви та змушувати Київ постійно балансувати між обороною неба і стабілізацією фронту. Інакше кажучи, Москва не просто “збільшує кількість ударів” — вона намагається зв’язати тил і фронт в один кризовий простір, де дефіцит ресурсів відчуватиметься всюди одночасно.
При цьому поки що не видно ознак стратегічного прориву Росії. Навпаки, навіть західні джерела зазначають, що Москва зберігає здатність до сильного тиску, але досі не продемонструвала спроможності швидко захоплювати великі міста, переважно досягаючи поступових і дорогих тактичних просувань. Саме тому рекордний удар 24 березня слід читати не як ознаку близького обвалу фронту, а як спробу створити для України максимально важкий багатовимірний режим війни.
Чого Росія домагається новою тактикою
Найімовірніше, Кремль переслідує одразу кілька цілей.
Перша — виснажити українську ППО. Коли атака йде двома хвилями, вночі й удень, ефективність оборони зберігається ціною колосального навантаження на людей, техніку і боєкомплект. Reuters і AP одночасно вказують на зростання залежності України від додаткових засобів ППО та дефіцитних перехоплювачів Patriot, особливо на тлі того, що міжнародна увага та ресурси частково переключені на Близький Схід.
Друга — перевести цивільне життя в режим постійної турбулентності. Коли удари відбуваються не лише вночі, це б’є по роботі транспорту, промисловості, шкіл, лікарень, логістики й загальному відчуттю стабільності. Удар по Львову в денний час дуже добре ілюструє саме цю мету.
Третя — нав’язати Заходу думку, що українське небо фізично неможливо закрити без значно більшого обсягу допомоги. Тобто Росія намагається перетворити масовість на аргумент: мовляв, навіть за високого відсотка перехоплення кількість цілей така, що певна частина все одно прориватиметься. Це стратегія не обов’язково “точного прориву”, а гарантованого навантаження, коли сама маса стає зброєю.
Українська відповідь: не лише оборона, а й руйнування ударного контуру РФ
Втім, у цій історії є не лише російська ескалація, а й українська відповідь. 24 березня ГУР МО України офіційно повідомило, що вночі у Криму українські сили вистежили колону комплексів “Бастіон-М”, яка рухалася на позиції, знищили одну пускову установку та дві ракети “Циркон”, а ще одну пускову пошкодили. Українська розвідка прямо заявила, що цим було зірвано плани агресора атакувати українські міста.
Цей епізод важливий принципово. Він показує, що українська стратегія не зводиться до пасивного перехоплення ворожих цілей у небі. Київ дедалі активніше намагається бити по самій архітектурі російського удару — по пускових, нафтотерміналах, логістичних вузлах, ремонтних потужностях і тилових військових об’єктах. Це дешевше, ефективніше і стратегічно перспективніше, ніж нескінченно лише відбивати масові атаки.
Те саме стосується удару по Приморську. Після української атаки сусідній Усть-Лузі вдалося відновити відвантаження, а от Приморськ залишався закритим. Це один із найбільших російських нафтових експортних вузлів, здатний відвантажувати понад 1 млн барелів нафти на добу. Отже, паралельно з обороною свого неба Україна продовжує бити по російській здатності заробляти на війну.
Чому в цьому зведенні з’являється “російський Starlink”
Ще один показовий сюжет у зведенні ISW — запуск Росією 16 супутників Rassvet компанії Bureau 1440. Bloomberg і Anadolu писали, що це перший реальний крок до побудови російської низькоорбітальної системи зв’язку, яку самі російські чиновники позиціонують як внутрішній аналог Starlink. Компанія говорить про десятки запусків, сотні супутників і вихід на комерційну роботу в 2027 році.
Чому це важливо саме зараз? Тому що зв’язок став одним із ключових елементів сучасної війни дронів. Після того як у лютому Україна і SpaceX почали блокувати неавторизовані російські термінали Starlink через систему “white list”, російські війська втратили частину зв’язності та координації.
Тому запуск Rassvet — це не просто технологічна новина. Це свідчення того, що Москва вже думає не лише про сьогоднішній штурм чи завтрашній наліт, а про створення суверенного контуру управління війною: зв’язок, навігація, дрони, ракети, логістика, цифрова автономія від Заходу. Інша річ, що від 16 супутників до повноцінної заміни Starlink — величезна дистанція. Поки це радше заявка на майбутнє, ніж негайна зміна правил гри.
Що означає 24 березня для України і Заходу
Головний висновок із цього дня простий: Росія намагається перейти від окремих потужних ударів до моделі постійного багаторівневого тиску. Повітряна кампанія стає довшою, фронтовий натиск — інтенсивнішим, а технологічна та економічна підготовка до затяжної війни — очевиднішою. Це означає, що Україна потребує не лише героїчної стійкості, а й масштабнішої системної підтримки: від перехоплювачів і РЕБ до розвитку власних далекобійних засобів ураження та ударів по російській тиловій інфраструктурі.
24 березня 2026 року може увійти в історію не просто як день рекордного нальоту. Це може бути дата, коли стало остаточно зрозуміло: Росія хоче вести війну так, щоб Україна не мала жодної “тихої зони” — ні в тилу, ні на фронті, ні в енергетиці, ні в психологічному вимірі. І відповідь на цю стратегію теж має бути комплексною: збивати в небі, нищити на землі, бити по нафтогрошах і випереджати технологічно. Бо в новій фазі війни перемагає не лише той, хто тримає позиції, а й той, хто ламає сам механізм ворожого тиску.
Рекордний удар 24 березня показав: Кремль намагається зробити повітряний терор безперервним і синхронізувати його з наступальним тиском на фронті. Але цей день також продемонстрував інше: Україна вже не лише обороняється, а й вчиться зривати російський удар ще до старту — через удари по пускових, логістиці та нафтовій інфраструктурі. Саме від швидкості масштабування цієї відповіді й залежатиме, чи стане нова російська модель виснаження дієвою, чи обернеться новим етапом дорогого й безрезультатного для Москви тиску.
За матеріалами understandingwar.org
