Весна 2026 року дедалі виразніше окреслює нову фазу великої війни. Росія намагається нав’язати Україні логіку масштабного весняно-літнього наступу, сконцентрувавши тиск на Донеччині, Харківщині та південному фронті. Але паралельно Москва стикається з тим, що Київ не лише стримує штурми, а й завдає ударів по найбільш болючих для російської системи вузлах — нафтовій логістиці, тиловій інфраструктурі, експортних маршрутах і резервам. Саме тому нова оцінка Інституту вивчення війни показує значно більше, ніж чергову зміну лінії фронту: вона фіксує боротьбу за темп війни, за ресурси та за здатність витримати довгу кампанію.
Оцінка ISW за 26 березня зводиться до кількох ключових тез.
По-перше, Росія, ймовірно, вже увійшла у фазу весняно-літньої наступальної кампанії.
По-друге, попри зростання інтенсивності боїв, російські війська навряд чи здатні швидко захопити так званий український “фортечний пояс” у Донецькій області.
По-третє, українські контратаки на півдні та далекобійні удари по російській нафтовій інфраструктурі вже створюють для Кремля оперативні та економічні обмеження.
І нарешті, війна дедалі сильніше виходить за межі суто українського театру: питання Ірану, санкцій, морської безпеки і тіньового флоту Росії тепер прямо впливають на можливості Москви вести бойові дії проти України.
Росія пішла в новий наступальний цикл, але не з позиції беззаперечної сили
Останні дні березня підтверджують, що російська армія намагається підняти темп бойових дій на кількох ділянках фронту одночасно. Різке зростання інтенсивності наземних атак і масованих повітряних ударів виглядає як початок очікуваного весняного наступу. І в Києві, і серед західних аналітиків нову хвилю російського тиску вже сприймають як старт чергової великої наступальної фази.
Але принципово важливо, що це не наступ з позиції стратегічної свободи. Росія не входить у весну 2026 року як сторона, яка накопичила достатньо ресурсів для блискавичного прориву. Навпаки: її дії мають ознаки спроби одночасно тиснути на кількох напрямках, щоб розтягнути українську оборону, але без гарантії, що ці атаки переростуть у справді великий оперативний успіх. Це, власне, і є головне повідомлення ISW: інтенсивність не дорівнює прориву. Росія може збільшити кількість штурмів, застосування бронетехніки, мотоциклетних груп, дронів і артилерії, але це ще не означає здатності швидко зламати українську оборону.
Чому “фортечний пояс” залишається для Кремля надзвичайно складною ціллю
У центрі російських зусиль дедалі чіткіше опиняється український “фортечний пояс” — вузол великих укріплених міст Донеччини, який упродовж війни став не просто оборонною лінією, а каркасом української стійкості на сході. Саме тому ISW окремо наголошує: навіть якщо російські війська роблять ставку на цей район як на головну мету 2026 року, швидке захоплення такого поясу виглядає малоймовірним.
Ця оцінка виглядає переконливою з кількох причин.
По-перше, Росія вже не раз намагалася вирішити проблему великих українських міських укріплень за рахунок маси, але такі бої перетворювалися на довгі, виснажливі кампанії з великими втратами.
По-друге, навіть менші міста російська армія не брала швидко, а тому ставка на масштабний успіх у значно складнішій агломераційній обороні виглядає радше політично бажаною, ніж воєнно гарантованою.
По-третє, самі російські посадовці вже посилають більш стримані сигнали: ISW звернуло увагу, що у Москві не поспішають говорити про “тріумфальний наступ”, визнаючи складність міських боїв.
Фактично Росія знову намагається конвертувати чисельну перевагу й постійний тиск у повільне, коштовне просування. Але саме така логіка означає, що Москва потребує не просто солдатів і техніки, а часу, логістики, резервів і стабільних доходів від експорту енергоресурсів. А ось тут Україна намагається бити максимально прицільно.
Південь стає не другорядним, а одним із головних театрів зриву російських планів
Одна з найважливіших тез ISW полягає в тому, що українські дії на півдні вже мають не тактичний, а оперативний і навіть стратегічний ефект. Повідомлення про звільнення Березового та ширші успіхи України на південних напрямках важливі не лише самі по собі, а через те, що вони змушують російське командування перекидати сили, маневрувати резервами і захищати ті ділянки, які воно не планувало робити головними саме зараз. Україна заявила про повернення Березового, тоді як Росія водночас заявляла про власні локальні успіхи на інших ділянках фронту.
Саме тут з’являється головна інтрига весни 2026 року. Якщо Москва справді хотіла зосередити головний удар на Донеччині, то українські контратаки на півдні створюють для неї класичну дилему: або тримати резерви для підтримки наступу на “фортечний пояс”, або кидати боєздатні підрозділи на стримування українських просувань у Запорізькій та суміжних з нею зонах. ISW прямо пов’язує українські успіхи на півдні з тим, що російське командування вже було змушене маневрувати елітнішими підрозділами. Це означає, що Україна намагається не просто оборонятися, а руйнувати саму архітектуру російського наступу.
Це дуже важлива зміна. У попередні періоди війни часто здавалося, що Україна лише реагує на російські дії. Тепер дедалі більше видно іншу логіку: Київ намагається створити для Росії одночасно кілька криз — на передовій, у тилу, в логістиці та в економіці.
Удари по нафті перетворюються на один із головних фронтів війни
Якщо фронтова частина оцінки ISW показує, де Росія хоче виграти, то нафтовий блок показує, де вона може програти найболючіше. Reuters підрахував, що станом на 25 березня щонайменше 40% російських нафтових експортних потужностей — приблизно 2 мільйони барелів на добу — було зупинено через поєднання українських ударів, проблем із трубопроводом “Дружба” та затримань танкерів. Це один із найсерйозніших ударів по російській нафтовій логістиці за весь час повномасштабної війни.
Ще важливіше те, що удари йдуть не тільки по переробці, а по можливості експортувати нафту і нафтопродукти назовні. “Транснефть” уже намагається перенаправляти нафту з атакованих портів, а пошкодження в Усть-Лузі може змусити деякі російські НПЗ скорочувати переробку. Це означає, що проблема вже не локальна і не символічна: вона б’є по самій системі, яка з’єднує видобуток, транспортування, відвантаження і валютні надходження до бюджету РФ.
Зеленський у коментарі Reuters фактично підтвердив, що Україна сприймає ці атаки як власні “санкції” проти Росії після тимчасового послаблення американських обмежень на російську нафту на тлі війни з Іраном. Це дуже показовий сигнал: Київ розуміє, що на дипломатичному рівні санкційний тиск може коливатися, а тому намагається компенсувати це військовим тиском на енергетичний сектор РФ.
Читайте також: “Пекло для російського експорту нафти: як удари України по Балтії переростають у системну кампанію виснаження РФ”
Британія б’є по “тіньовому флоту”, і це посилює ефект українських ударів
Ще один принципово важливий сюжет — рішення Великої Британії дозволити військовим і правоохоронцям перехоплювати підсанкційні судна у британських водах. Уряд Британії офіційно оголосив про це 25 березня, підкресливши, що йдеться про посилення тиску на “тіньовий флот”, який допомагає Росії обходити санкції та заробляти на нафті.
Це має значення не лише саме по собі. У поєднанні з українськими ударами по Приморську, Усть-Лузі, Новоросійську та іншим вузлам російської нафтової логістики британське рішення створює для Москви багаторівневу проблему.
Один рівень — фізичний: пошкоджені порти і перебої з відвантаженням.
Другий — правовий і страхово-морський: ризик затримань, перевірок, санкційних переслідувань.
Третій — політичний: Захід демонструє, що питання морської ізоляції Росії не зникає, навіть якщо окремі санкційні режими послаблюються.
І саме тому блок про санкційні судна в доповіді ISW не є другорядним. Він прямо стосується того, чи буде Росія мати гроші, аби підтримувати довгу виснажливу кампанію на фронті.
Росія, Іран і Близький Схід: війна проти України дедалі більше вписується у ширшу конфронтацію
Ще одна сильна частина оцінки ISW — наголос на тому, що співпраця Росії з Іраном вже давно вийшла за рамки суто двостороннього військового обміну. Європейські дипломати на зустрічі G7 планували тиснути на США через російську допомогу Ірану, а Кая Каллас публічно заявила, що Москва допомагає Тегерану розвідданими та дронами для ударів по американцях і сусідніх країнах. Це означає, що вісь Москва—Тегеран дедалі відкритіше сприймається Заходом як елемент єдиного безпекового виклику.
Росія намагалася шантажувати США, пропонуючи припинити передачу розвідданих Ірану в обмін на припинення американської розвідувальної підтримки України. Незалежно від того, як саме розвиватиметься цей сюжет далі, сам факт його появи на такому рівні демонструє, що Кремль мислить війною значно ширше за український фронт і намагається торгувати безпекою між різними театрами конфлікту.
Для України це створює і ризики, і можливості.
Ризик — у тому, що глобальна увага Заходу може частково відволікатися на Близький Схід.
Але є й можливість: Київ дедалі сильніше позиціонує себе як країна, що має реальний бойовий досвід у боротьбі з іранськими дронами та їхніми аналогами, а отже може перетворити власну військову компетенцію на елемент нових союзів і нової підтримки. Про це також прямо говорить Зеленський.
Нова повітряна загроза: Росія переходить до ударів по воді, дамбах і логістиці
Окремої уваги заслуговує частина доповіді про зміну акцентів у російській далекобійній кампанії. Зеленський 25 березня заявив, що Росія готує операцію проти систем водопостачання у найближчі місяці. А вже 26 березня, в інтерв’ю Reuters, він сказав, що Росія продовжує другий етап своєї зимової кампанії ударів по критичній інфраструктурі, де серед цілей назвав водопостачання, водосховища, дамби і логістику.
Це надзвичайно тривожний сигнал, бо йдеться вже не просто про традиційний для росіян терор проти енергетики. Москва, схоже, намагається вдарити по ще ширшій системі життєзабезпечення України — по воді, транспортних вузлах і об’єктах, від яких залежить стабільність міст, тилу, промисловості та військової логістики. Такий підхід означає, що Росія намагається послабити Україну не лише на передовій, а й через повсякденну вразливість громад, регіонів і критичної інфраструктури.
Саме тому боротьба за ППО, захист критичної інфраструктури і масштабування українських дронів-перехоплювачів тепер стає не другорядним, а центральним питанням наступних місяців. У цьому ж інтерв’ю Зеленський наголосив, що за наявності фінансування Україна здатна нарощувати виробництво перехоплювачів у великому масштабі.
Читайте також: “Від енергетики до води: як російський повітряний терор змінює стратегію”
Що все це означає для найближчих місяців
У сукупності оцінка ISW малює доволі чітку картину. Росія входить у весну 2026 року з наміром нав’язати Україні виснажливу битву за Донеччину, намагаючись зламати оборону через постійний тиск і багатовекторність. Але Україна відповідає не лише обороною, а й спробою зірвати сам механізм цього наступу: вибивати нафтові доходи, ускладнювати морську логістику, змушувати росіян перекидати резерви на південь, послаблювати їхню здатність концентрувати сили і водночас готуватися до нового етапу ударів по критичній інфраструктурі.
Із цього випливає головне: весна і літо 2026 року, ймовірно, не дадуть швидкої воєнної розв’язки жодній зі сторін. Але вони можуть визначити інше — хто зуміє краще керувати темпом війни, ресурсами і внутрішньою стійкістю. Якщо Україна утримає “фортечний пояс”, продовжить бити по нафтовій інфраструктурі і не дозволить Росії розгорнути ефективну кампанію проти води та логістики, то російський наступ ризикує перетворитися на ще одну дорогу, криваву й політично недовиконану операцію.
Нова оцінка ISW важлива не тому, що фіксує чергові зміни на фронті, а тому, що показує внутрішню логіку війни навесні 2026 року. Росія намагається наступати ширше й агресивніше, але одночасно стикається з браком швидкого проривного потенціалу, проблемами з ресурсами, ударами по нафтових доходах і необхідністю реагувати на українські дії на півдні. Україна ж дедалі виразніше воює не лише за лінію фронту, а й за руйнування російської здатності фінансувати та підтримувати довгу війну. І саме в цій боротьбі — за темп, за логістику, за інфраструктуру і за ресурси — вирішуватиметься, яким буде 2026 рік для обох сторін.
За матеріалами understandingwar.org
