Україна справді може стати корисною у спробах відновити безпечне судноплавство через Ормузьку протоку, але не в тому сенсі, що Київ здатен самотужки “розблокувати” цей маршрут. Реальний український внесок — це не тралення мін, не придушення іранських берегових позицій і не стратегічне панування на морі. Сильна сторона України — інша: дешева й масштабована антидронова оборона, морські безпілотники, РЕБ, тактика супроводу суден під постійною загрозою та досвід побудови експортного коридору всупереч морській блокаді. Саме це і є те, що Зеленський може покласти на стіл партнерам.
Станом на 5 квітня криза навколо Ормузу лишається відкритою: Іран не демонструє готовності швидко послабити свій контроль над протокою, США посилили риторику й навіть виставили Тегерану новий дедлайн, тоді як частина союзників наполягає, що силове “відкриття” маршруту без ширшої дипломатії є нереалістичним. Одночасно в ООН уже довелося пом’якшувати проєкт резолюції: замість дозволу на наступальні дії залишили лише оборонні заходи для забезпечення проходу суден. На цьому тлі пропозиція Києва важлива саме як спроба зайняти конкретну нішу в коаліційній архітектурі безпеки.
Ормуз — не просто протока, а нерв світової енергетики
Ормузька протока з’єднує Перську затоку з Оманською затокою й Аравійським морем. За даними Управління енергетичної інформації США, у першій половині 2025 року через неї проходило в середньому 20,9 млн барелів нафти на добу — це близько 20% світового споживання рідких вуглеводнів і приблизно чверть світової морської торгівлі нафтою. Крім того, через Ормуз ішло 11,4 млрд кубічних футів LNG на добу, тобто понад 20% світової торгівлі зрідженим газом. Саме тому будь-яке перекриття чи навіть часткове обмеження проходу негайно б’є по глобальних цінах, фрахту, страхуванню і політиці союзників Заходу в Азії.
При цьому обійти Ормуз повністю майже неможливо. EIA прямо вказує: альтернативні маршрути існують, але вони можуть забрати лише частину потоків. Саудівський East-West pipeline і трубопровід Абу-Дабі разом можуть обійти приблизно 4,7 млн барелів на добу, а іранський Goreh-Jask має реальну ефективну спроможність близько 0,3 млн барелів на добу. Тобто навіть у кращому разі мова не про повну заміну морського вузла, а лише про часткове полегшення удару.
Важлива і географія самої протоки. У найвужчій точці вона має близько 33 км, але судноплавні смуги набагато вужчі: фактично це коридор, де кораблі стають передбачуваними й уразливими цілями. Reuters із посиланням на експертів нагадує, що самі транспортні смуги там лише близько 3 км у кожному напрямку, а отже будь-яка атака дронами, катерами чи ракетами з ближньої дистанції створює критично короткий час реакції.
Чому Україна взагалі опинилася в цій розмові
2 квітня Володимир Зеленський публічно заявив, що Україна готова ділитися досвідом забезпечення свободи навігації, напрацьованим у Чорному морі. За даними Reuters, Андрій Сибіга взяв участь у віртуальній зустрічі приблизно 40 країн, присвяченій темі відновлення проходу через Ормуз, а сам Зеленський окремо наголошував, що Україна вже веде безпекові контакти із Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром, Йорданією, Бахрейном, Кувейтом та Іраком. Це означає, що Київ пропонує не абстрактну політичну солідарність, а конкретний пакет досвіду і технологій.
Ця пропозиція має і ширший підтекст. Kyiv Independent, посилаючись на експертів, описує нинішній момент як спробу України перейти від ролі винятково отримувача безпекової допомоги до ролі постачальника рішень безпеки. Це важливо і символічно, і практично: країна, яка чотири роки воює з Росією, хоче монетизувати свої інновації, зміцнити відносини з державами Затоки та показати, що український воєнний досвід можна масштабувати за межами Чорного моря.
Що означає “відкрити протоку”: три різні задачі, а не одна
Найточніше цю проблему описує трирівнева модель, яку для Kyiv Independent окреслив Браян Кларк із Hudson Institute.
Перший рівень — розмінування транзитних смуг.
Другий — придушення загроз на узбережжі, звідки можуть діяти дрони, ракети, катери та інші мобільні засоби ураження.
Третій — захист суден у реальному часі, коли загроза вже стартувала і до удару залишаються лічені хвилини або навіть менше. Саме цей третій рівень і є точкою, де український досвід стає справді унікальним.
Це важлива межа для будь-якого чесного аналізу. Україна не може замінити США чи широку морську коаліцію в перших двох фазах. Вона не має інструментів для масштабного тралення мін у Перській затоці й не може власними силами вести системне придушення берегових іранських пускових позицій. Але у сфері швидкої, дешевої, ешелонованої оборони від малих цілей — дронів, швидкісних катерів, комбінованих атак ближнього радіуса — Київ реально має бойову перевагу в досвіді. Це не політичний комплімент, а практичний висновок із війни в Чорному морі.
Де саме український досвід є найціннішим
Після початку повномасштабної війни Україна, не маючи сильного класичного флоту, зробила ставку на асиметрію: ракети, морські дрони, удари по тиловій інфраструктурі та постійне підвищення ціни присутності Росії в Чорному морі. Морські дрони Magura V5 застосовувалися, зокрема, проти російського патрульного корабля “Сергей Котов”, а наприкінці 2024 року українська розвідка заявляла навіть про ураження гелікоптера морським дроном із ракетним озброєнням. Навіть із застереженням, що частину таких епізодів не можна незалежно верифікувати, сама тенденція очевидна: українські морські системи стали не одноразовими “камікадзе”, а платформами, що швидко еволюціонують і беруть на себе дедалі більше функцій.
AP у жовтні 2025 року повідомляло, що оновлений Sea Baby здатен діяти по всьому Чорному морю, нести важче озброєння й використовувати елементи штучного інтелекту для наведення. Для Ормузу це важливо не тому, що туди можна просто перенести “чорноморську картинку”, а тому, що українська школа створила цілий клас дешевих і гнучких морських платформ, які можуть працювати як ударні, бар’єрні, розвідувальні чи змішані системи. У вузькому коридорі, де час реакції мінімальний, така масова і гнучка платформа цінніша за поодинокий дорогий перехоплювач.
Що конкретно може запропонувати Зеленський
1. Морські дрони як передній бар’єр
Ключова українська ідея для Ормузу — не просто супровід кораблів великими бойовими кораблями, а винесення лінії захисту вперед. Kyiv Independent наводить думку Кларка: морські дрони могли б ставати між торговими суднами та узбережжям, перехоплюючи морські безпілотники чи інші ближні загрози ще до того, як ті вийдуть на дистанцію гарантованого удару. Це особливо важливо тому, що традиційні кораблі супроводу часто фізично не встигають “закрити” всі кути атаки в надто вузькій протоці.
2. Дешеву багатошарову антидронову оборону
Зеленський сам говорив про потребу в перехоплювачах, військових конвоях, великій інтегрованій мережі РЕБ та інших інструментах. Суть українського ноу-хау тут у тому, щоб не витрачати наддорогі ракети на кожен дешевий безпілотник, а будувати кілька рівнів захисту: виявлення, подавлення, ближнє перехоплення, відволікання і дублювання каналів реагування. У випадку Ормузу це, ймовірно, найцінніший елемент внеску Києва, бо саме Іран сильний у масовому використанні дешевших асиметричних засобів тиску.
3. Доктрину “коридору під вогнем”
Україна корисна не лише “залізом”, а й процедурою. Київ уже пройшов через ситуацію, коли експортний маршрут потрібно тримати живим під постійною ракетною, дроновою і страховою загрозою. Це означає досвід не лише бойових ударів, а й розвідки, маршрутизації, координації з портами, роботи з судновласниками, швидкої зміни правил проходу та управління ризиком. У цьому сенсі українська модель Чорного моря — це не лише набір безпілотників, а ціла доктрина збереження торгівлі під вогнем.
4. Страхову та комерційну модель
Одна з недооцінених українських переваг — не військова, а фінансово-організаційна. У листопаді 2023 року Marsh, Lloyd’s of London і українські державні банки запустили програму страхування воєнних ризиків для суден і екіпажів, що ходили Чорним морем. Reuters писав, що програма передбачала по $50 млн страхового покриття корпусу та P&I на рейс, а згодом її поширили й на ширші види невоєнних вантажів. Для Ормузу це критично: навіть якщо коридор технічно захищений, він не запрацює на повну, поки страховики й ринок не повірять у прийнятний рівень ризику. Україна вже знає, як поєднати військовий захист із фінансовим “розмороженням” маршруту.
5. Оборонно-промислову кооперацію з державами Затоки
Reuters прямо пов’язувало ближньосхідну поїздку Зеленського з просуванням українських оборонних технологій. Отже, допомога в Ормузі може бути не лише формою прямої участі, а й формою спільного виробництва, постачань, ліцензування, навчання операторів та розгортання українських рішень на місці. Іншими словами, Київ може не тільки надіслати окремі системи, а й запропонувати країнам Затоки модель швидкого нарощування власної антидронової спроможності.
Чого Україна не зможе зробити
Тут важливо не перебільшувати. Навіть найкращий український сценарій не вирішує базової стратегічної проблеми: Іран контролює північний бік протоки, а судноплавні смуги проходять надто близько до його території. Reuters цитує аналітиків, які попереджають: навіть захоплення окремих прибережних зон не гарантувало б безпеки, бо Іран може продовжувати бити дронами та ракетами з глибини своєї території. Тобто жодна “українська технологія” не скасовує географію.
Не менш важливе і питання масштабу. Українська модель оборони працює через масовість, відносну дешевизну і готовність втрачати частину систем заради збереження коридору. Але Ормуз — один із найзавантаженіших морських маршрутів світу. Щоб підтримувати там постійний захист, потрібен безперервний потік платформ, боєкомплекту, ремонту, РЕБ і людей. Країна, яка одночасно веде велику війну вдома, об’єктивно не може довго тягнути таку місію самостійно. Саме тому можливий внесок Києва — це радше тимчасове зниження ризику, а не повне усунення загрози.
Чому для України це не лише безпека, а й політика
Для Києва участь у цій темі має щонайменше три вигоди.
Перша — геополітична: Україна демонструє, що вона не лише просить зброю, а й здатна постачати безпекові рішення.
Друга — економічна: співпраця з державами Затоки може принести гроші українському defense-tech сектору та нові інвестиції.
Третя — дипломатична: глибші зв’язки з Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром та іншими країнами регіону можуть конвертуватися у нові політичні й фінансові канали підтримки. Саме в такому ключі цю ситуацію описують експерти, яких цитує Kyiv Independent.
Втім, є і зворотний бік. Занадто амбітна риторика могла б створити для Києва завищені очікування — ніби Україна здатна замінити американську військово-морську присутність або вирішити проблему силовим шляхом. Насправді навіть серед західних союзників такого консенсусу немає. Франція прямо назвала відкриття протоки силою “нереалістичним”, а в Раді Безпеки ООН Бахрейн уже був змушений прибрати з проєкту резолюції згадку про “всі необхідні засоби”, замінивши її лише на оборонні заходи. Це означає, що політична рамка для великої військової операції поки що не сформована.
Який сценарій виглядає найбільш реалістичним
Найреалістичніший сценарій — не “українська операція в Ормузі”, а коаліційна модель із чітким поділом ролей. Великі держави та регіональні флоти беруть на себе розвідку, політичне прикриття, тралення мін, ППО дальньої дії та дипломатичний тиск. Україна додає те, чого іншим бракує: морські безпілотники, антидронову тактику, РЕБ-рішення, процедури супроводу суден та, можливо, консалтинг щодо побудови страхового механізму для відновлення цивільного трафіку. Це не повний “ключ” до протоки, але цілком реальний інструмент для створення бодай часткового вікна безпеки.
Поки що ж загальна картина лишається суперечливою. З одного боку, Іран час від часу дає обмежені дозволи на проходження окремих категорій суден, зокрема із товарами першої необхідності або для окремих держав. З іншого — американська розвідка вважає, що Тегеран навряд чи швидко відмовиться від цього важеля тиску, бо контроль над Ормузом став для нього чи не головним способом нав’язувати умови. Паралельно Єгипет, Туреччина і Пакистан просувають дипломатичні варіанти деескалації. Це означає, що військові рішення поки що існують поруч із дипломатичними, але не замінюють їх.
Україна може допомогти відкрити Ормузьку протоку, але лише в дуже конкретному сенсі. Не як сила, що сама нав’яже прохід Ірану, а як постачальник перевірених на війні рішень для найскладнішої ділянки операції — захисту цивільних суден від швидких, дешевих і масових атак ближньої дії. Зеленський реально може запропонувати морські дрони, антидронову оборону, РЕБ, досвід побудови “коридору під вогнем” і навіть модель страхового розблокування маршруту. Але без великої міжнародної коаліції, дипломатичного супроводу й ресурсів ширших за українські цей внесок залишатиметься важливим, проте допоміжним.
За матеріалами kyivindependent.com
